Original subtitles

Дональд Плезенс,

Франсуаза Дорлеак,

Лайонел Стендер

"ТУПИК"

Сценарій - Роман Поланскі і Жерар Браш.

Оператор - Ґілберт Тейлор.

Режисер - Роман Поланскі.

Що ти в біса робиш?

- З мене досить. - А з мене - ні?

Він впивається у мене.

- Де? - За спиною.

- Що ж, приїхали. - Куди?

В дупу.

Дякуючи твоїм ідіотським ідеям.

- Ага, зате ти, як завжди, розумний. - Аякже.

Гей!

В кінці цих кабелів має бути телефон.

- Припини розгойдувати човен. - Що?

Припини - човен.

Я не розумію ні слова.

Чекай тут, Елбі. Я скоро повернусь.

Ти - божевільна! Геть божевільна!

- Він же милий! - Викинь його! Викинь!

Є хтось удома?

Агов!

Хтось є?

Не пхай своїх ніг мені в обличчя!

Я нарешті таки вижену вас!

Ідіть! Ідіть!

Основна частина його роботи була написана саме в Абботсфорді.

О, так.

Мабуть, найбільш вражаюча частина.

Звісно, це не дуже довгий роман.

- Ні, значна праця. - Перо досі там.

- О, невже? - Так, перо, капці і люлька.

Старий тютюновий кисет і якісь дрібнички.

- О! - Ой, вибачте!

- Я думаю, ви вже бачили кімнату. - Ні.

Я міг би поклястися, що Тереза показала вам увесь замок.

- Ні. - А ви хотіли б подивитися?

Ні, нам краще дістатися додому ще до темряви.

- Ви певні? - В цьому клятому місці ніколи не темніє.

- Крістофере! - З цією штукою усе гаразд?

Гадаю, так.

То він працював відразу за вітражами, так?

Саме так. Звідти - фантастичний краєвид.

- Крістофере! - Дійсно краще їхати.

- Що там знову? - О, ти там, любий.

- Спускайся. Ми вже їдемо. - У ясний день видно усю затоку.

- Гаразд, гаразд! - Дуже фантастичний краєвид!

Ось Ваш бінокль. Я ледь не забула віддати його Вам.

- Дуже дякую. - А що ви робите в неділю?

Думаю, до нас приїдуть гості.

А я думав, що сюди хтось приїде.

Ми могли б приїхати на машині.

- Не хочеться добиратися човном. - Не зможемо через приплив.

- Не хочете опиратися хвилям океану. - Ні, не хочемо.

- Перекажіть Терезі прощання від нас. - Так, перекажу. Вона дуже розчарується.

Шкода, що ми не побачилися перед нашим від'їздом.

О, Крістофере, тебе годі було побачити! Де ти був?

- Ловив креветок? - Креветок? З Терезою?

До побачення!

Якщо приїдете в неділю, то знову запустимо змія.

О, це було б чудово!

- До неділі. - Ми подзвонимо вам.

- Телефон працює? - О, так. - Тоді гаразд.

Нам треба їхати вже, любий.

Треба встигнути до того, як стемніє.

- До побачення. - Дякуємо Вам.

Було дуже приємно. Справді.

- Так, до побачення. - Сподіваюся на зустріч у неділю.

Перекажіть прощавання від нас Терезі.

- Слідкуйте за цією штукою. - До побачення.

- Це, до біса, довга дорога. - Так.

Мабуть, ми вам подзвонимо.

- Я хотів би надіслати вам повідомлення. - Справді? А як?

Можна взяти маленькі аркуші, зв'язати їх і запустити.

Звучить трохи каверзно.

- Ми краще подзвонимо. Який ваш номер? - 1-1.

- 1-1. - Так, дві одиниці. - 1-1.

- Просто 1-1. - 1-1. Дві одиниці.

- Гаразд, повертайтесь у неділю. - До побачення!

До побачення!

Ходімо, любий!

До побачення! Залізаймо.

Мабуть, я надішлю повідомлення.

- Ага, до побачення! - До побачення!

Що за...

Це все?

- Це все, що ти спіймала? - Ні.

5 креветок.

- Там було повно. - Я ж не сліпий.

- Можеш з'їсти всі. - Всі? 5 креветок?

Прекрасно. Дуже дякую.

Обійдуся.

Зроблю собі омлет.

Він помічний для моєї виразки.

- Ти бачила велику сковорідку? - Вона на столі.

Надворі.

Щиро дякую.

Вибач, але її там немає.

Сучий син.

Що він собі думає? Залишити мене тут самого?

Річарде! У мене тут проблема!

Здається... У мене проблема!

Ти бачила мою піжаму?

Крихітко, ти бачила мою піжаму?

Глянь під ліжком.

А зараз для вас - щасливців, що не сплять -

лунатиме збірка композицій однієї з найновіших груп.

Одягни це.

О, крихітко.

Ти сидиш на ній.

Глянь.

Дай-но.

Ні, ні.

- Ходи сюди. - Ні, ні.

- Будь ласка. - Ні, не очі.

Будь ласка. Трішки олівцем.

О, яка краса!

Дай подивитися.

- Дай інше. - Ні, ні, ні.

- Годі. - Дай інше, давай.

Ходи сюди. Будь ласка, ходи.

Що ти робиш ввечері, крихітко?

Іду додому, до мами і тата.

Ваша карета чекає.

- Шш! - Що?

Ти щось чуєш?

Ні, нічого.

Хтось ходить по терасі.

Ні, там нікого немає.

Тільки налякала нас.

- Номер, будь ласка. - Алло. - Номер, будь ласка.

З'єднайте мене з готелем Св. Катбера у Мейплторп-на-морі.

- Мейблторп? - Гаразд, Мейблторп.

- На-морі. - На-морі.

З'єднайте мене з містером Кейтелбечем?

Знаєте номер?

Ні, я не знаю номера, операторе.

Він має бути в довіднику.

- Ви могли б глянути для мене, любонько? - Який у Вас номер?

Секунду, будь ласка.

Ліндісферн 1-1.

Дякую, сер. Яке ім'я Ви називали?

- Кейтелбеч. - Скажіть по літерах, будь ласка.

К-е-й-т-е-л-б-е-ч.

- Трішки повільніше, будь ласка. - Гаразд.

"К" як кішка.

"Е" як Енді. "Й".

"Т" як, як...

Ви казали "Т"? Як тітка?

Саме так. "Т" як тітка.

"Е" - "Л" - "Б".

- "Д"? - Ні, "Б".

- Як Пітер? - "Б" як Бесс чи бій.

- Як бій. - Саме так.

"Е" - "Ч".

- Кейтелбеч. - Саме так.

- Я передзвоню. - Дякую.

- Хтось є? - Так, я.

Дікі.

Я змушений був скористатися вашим телефоном, бо в нас з Альбертом виникла проблема?

Проблема? Проблема чи ні, але у Вас дуже дивні манери.

Ніхто не вривається до інших людей без попередження, особливо в таку годину.

Хіба хтось може знати, коли він втрапить у біду?

Навіть не знаю, що стримує мене від дзвінка у поліцію.

Я ж казав тобі, у нас з Альбертом виникла певна проблема.

Зрозумів, маленька феє?

О, чорт з тобою.

Алло.

Вам обом краще допомогти мені, якщо хочете залишитися цілими.

- Заждіть, будь ласка. - Алло.

- Не панікуйте. Жодних істерик. - Ніхто не панікує!

- На жаль для Вас. - Алло!

- Я зможу з'єднати Вас через годину. - Що? Через годину?

- Продовжувати додзвін? - Так, так! Продовжуйте.

Спочатку, ми декого заберемо.

- Утрьох нам буде легше штовхати. - Штовхати?

Гадаю, ви не проти, щоб ми спочатку одягнулись.

Так, я проти. Ідіть! Я покажу дорогу.

- Заждіть... - Іди!

- Що?.. Що тут сталося? - Що саме?

Раніше тут не було води!

Це - вечірній приплив.

Хутко! Хутко!

Я вже йду, Альберте, йду!

Він якийсь скажений пес.

На що чекаєте?

Це буде дуже складно.

Ходіть!

Я не вмію плавати.

Ідіть!

Ідіть, туди!

Швидко!

Тепер в інший бік. Штовхайте.

- Я не втримаю! - Чекайте!

Алло. Дякую.

- Алло. - Алло. Містере Кейтелбеч, це - Дікі.

Ти тупе, розумово відстале мурло! Ти де в біса був?

- Агов, заждіть хвилинку. - Я цілий день чекав на тебе і того ідіота!

Але послухайте, містере Кейтелбеч. Зачекайте хвилинку.

- Це не наша вина! - Та ну!

Слово честі. Ми старалися як могли.

- Я хочу поговорити з Елбі. - З Елбі? - Так, ідіоте!

- Він не зможе підійти. - Не зможе підійти?

- Що з ним таке? - У нього розлад шлунку.

Йому дісталось у живіт.

- Йому дуже зле? - Дуже зле.

- Повідомте Доріс. - Боріс?

Ні, не Боріс, а Доріс. Його дружина.

Ми втратили машину, але дістанемо іншу.

- Що? - Ми втратили машину, але дістанемо іншу.

Тоді чому ви не в новій машині і не їдете сюди?

Я не можу водити. Мені зсудомило руку.

- Дісталося в руку. - Що дісталося в руку?

- Ви ж знаєте. - Гаразд. Вам обом дісталося.

Тепер послухай, я щось скажу тобі, Дікі.

Заждіть хвилинку, містере Кейтелбеч. Ви - не чесні.

Ви дуже не чесні, містере Кейтелбеч.

Дайте можливість пояснити. Ми старалися.

Де ж ви, в біса, тоді?

Ми у Нортамберленді.

- Хвилинку. - Де це?

Гей! Гей!

- Коли найраніше ми можемо дістатися до пляжу? - О 8-ій.

- Як зветься ця скеля? - Роб Рой.

Острів Ліндісферн, Нортамберленд.

Що? Голосніше!

Роб Рой! Острів Ліндісферн! Нортамберленд!

Роб Рой. Острів Ліндісферн.

Нортамберленд.

Дякую, сер.

Практично нова машина.

- Ти в порядку, Елбі? - З мене досить.

Усе гаразд. Я говорив з ним по телефону. Він приїде, щоб забрати нас.

Вітаю! Ви зробили чудову вм'ятину на моїй машині.

Дивовижно, з якого м'якого металу вона зроблена.

З м'якого чи з твердого, але збиток становитиме десь 50 гіней.

А навіщо було залишати машину ось тут, посередині?

О, святі небеса! Я ж на власній землі, хіба ні?

На власній землі. Але як можна бути таким егоїстом?

Це саме те, що нищить цю країну. Хіба не так, міс?

- Ваше ім'я Бі? - Що?

- "Фелікс Бі". - Ні, ні.

- Ми позичили її. - "Позичили". Маячня.

От саме це і нищить цю країну.

Бачиш? Вона згідна зі мною.

Я перепрошую, але моя дружина такого не казала.

- Це одне і те ж. - Ні! Насправді, моя дружина говорила про інше.

Ти ба! Його Світлість бажає дискутувати.

Годі базікати! Допоможи мені. О, вибач, Елбі.

Дор... Доріс!

Сюди.

- У вас є гараж? - Що?

- У вас є гараж? - Ні, я тримаю машину на вулиці.

Я хотів би сховати машину в гараж.

Шкода, але Вам доведеться залишити її тут.

О, так краще.

Тільки не чіпайте мене більше.

- Його треба покласти на ліжко. - Не чіпайте мене більше!

- Мені краще лежати на твердому. - Дайте йому подушку.

- Треба подзвонити лікарю. - Викликати швидку.

Швидку?

- Тобі потрібна швидка, Елбі? - Ні.

Бачите? Він не хоче швидкої.

Принесіть ковдру.

- Не ти. - Я дуже змерз.

Принеси йому пальто.

Розбивай.

Добре. Розбивай усе.

- Ви обоє здуріли! - Ще тут і тут.

Добре.

Грубіян, клята худоба!

Він був розкішним.

Він міг їсти лезо від бритви. Не жартую.

Якось я бачив, як він узяв великий цвях, як цей,

і вгатив його у стіл одним ударом.

Фантастика.

Така ж горила, як ти.

Ти ж не англійка, правда?

З материка, так?

У тебе акцент. Ти - не британка.

Ну, Ви теж не чистий англо-саксонець.

Шмаркач!

Я до вас - нормально, а ти до мене, як шмаркач!

- Я ж нормально, хіба не так? - Моя дружина - француженка.

Гаразд.

Між іншим, ви розбили наш курятник.

Не смішіть мене своїм курятником. Він і так струхлявів.

Якби я була чоловіком, ти б пошкодував за це.

Я матиму на увазі.

Мене нудить від тебе.

Якби ти був чоловіком, ти б не дозволив цій великій гадині ображати мене.

Ніхто тебе не ображав, кохана.

Твоя кава готова.

О, вже пізно. Пора в ліжко.

Завтра нам треба встати рано-вранці, бо я чекаю на гостей.

А тобі краще подати справді гарну каву - сюди, а не на терасу.

Сподіваюся завтра вранці ти будеш у кращому настрої, міс мадам.

Далеко не кожен такий милий, як я.

Не хочу нікого образити, але ця халабуда трохи... незвичайна.

Це твій родинний особняк, так? Чи ви придбали його собі?

Ну, як-то кажуть, на смак - товариш не всяк.

Зі смаком все розставили.

Цікаво.

Дуже гарно.

Прекрасні сукні.

Вбрання міледі.

Як красиво...

Що це?

- Туди? - Так.

Річарде!

Дуже класно. Перепрошую.

Річарде!

Річарде!

Тихо, Елбі. Я тут.

Він злий... Він злий на нас, так?

Він казав, що я розумово відсталий чи щось таке.

- Так? - Так.

Він злий на нас, так?

- Він задав мені перцю. - І мав рацію.

- Це - не чесно. - Ми зіпсували всю роботу.

Ми старалися, як могли.

Він не любить більше нас.

- Переріж кабель! - Він ставився до мене, як до нікчеми.

Переріж кабель, я кажу!

Не хвилюйся. Я замкнув їх обох нагорі у спальні.

- Він може вистрибнути через вікно. - Хто? - Гомик!

- Жартуєш? Він боїться померти. - Роби, що кажу!

Я вже зробив.

- А чому мені не сказав? - От зараз і кажу, дідько!

Я ж виглядав впевнено, хіба ні?

Він - псих, небезпечний псих.

Заради Бога, не дратуй його. І забудь про свій курятник.

У той момент, коли тобі має бути байдуже до курей, вони раптом стали важливі для тебе.

Заради Бога, хіба ти не розумієш, що вони - злочинці?

Вони - вбивці. Найменший привід... У газетах повно подібних історій.

Вони... Вони вбивають. Стріляють і вбивають.

Вони - бандити.

Ти це втямила? Зрозуміла?

Вимкни музику і відповідай.

- Яка година? - Відповідай на запитання!

- Ти зрозуміла? Чорт забирай! - Звісно, я зрозуміла.

Я зрозуміла, що ти - не чоловік.

Ти дозволив цьому мерзотнику ображати мене, не сказавши ні слова.

Ти, великий герой війни!

Я був лише танкістом.

- Ти казав, що кавалеристом. - Броньованим кавалеристом.

- Це як? - Немає значення.

Він не злякав би мене, якби ми були однаково озброєні.

Ясно! Ти провокуєш мене, так? Хочеш побачити бійку, так?

Хочеш крові. Я ж знаю жінок.

Жінки! Хочеш побачити бійку - побачиш.

Хочеш, щоб я сказав йому, що я про нього думаю?

Гаразд! Ти побачиш бійку! Замкнено. Дідько!

Відчини двері, нахабо!

Вибачте, у вас є з чого зробити пов'язку? Для Елбі.

Маєте йод чи щось таке?

О, ось це підійде.

- У мене є лише алкоголь. - О, дякую, він підійде.

- Тут не лікарня. - Цього буде досить.

"А зараз, перед новинами, прогноз погоди".

"У середині країни, центральній та південно-східній Англії буде переважно сухо..."

Ви не проти, якщо я позичу це до ранку? Дякую.

Добраніч.

О це так!

Я знайшов її!

Лежи, Елбі. І, будь ласка, не дурій.

Це - вона! Там!

- Де? - Підійди ближче, дивись. Там.

Я нічого не бачу.

Ти - сліпий. Дай бінокль.

Я загубив її.

- Що ти загубив? - Малу Ведмедицю.

Я більше не знайду її.

Має ж бути якась випивка у цій халупі.

- Я хочу випити. - Елбі, лежи.

У тебе в животі купа дірок, а ти хочеш випити? Лежи.

У тебе в голові купа дірок, а ти досі сперечаєшся.

Відпусти мене, дурню. Я хочу випити.

- Будь ласка, Елбі, спокійно. - Боже, він терплячий до тебе.

Якби я був Кейтелбечем, я б уже давно вигнав тебе.

- Гаразд, лежи. - Я хочу випити.

Гаразд, Елбі. Я принесу тобі. Зараз прийду.

Не рухайся! Не рухайся або я стрілятиму!

Виходь, клоуне!

І підніми руки вгору, або я пристрелю її!

- Я сама. - Я рахую до трьох.

- Я сама! Я клянуся! Я вилізла через вікно! - Один! Два!

Він не зробив би такого!

- Де він? - Спить.

Я ж замкнув вас, хіба ні? Чому ж ти вилізла?

Хотіла, щоб я провчив тебе?

Отож, я - не Джордж і не рогоносець.

Я міг би перетворити твоє миле личко в розпашілий гарбуз.

- Ти цього хочеш? - Гарбуз...

Замовкни! Я не б'ю таких краль, як ти.

Тепер у вас ще менше шансів уціліти, коли мої друзі прибудуть сюди.

Якщо хочеш, щоб усе було гаразд, грай за правилами.

Послухайте.

Я вийшла, щоб подивитися що Ви робите.

Я могла б викликати поліцію, хіба ні?

Викликати поліцію.

Послухай, крутійко, ти тримаєш мене за повного бовдура.

Ось. Дзвони в поліцію. Прошу.

Я можу поплисти звідси.

Попливеш чи ні, моя порада - залишатися тут.

- А хто мене спіймає - Ви? - Замовкни.

- Я можу поплисти. - Замовкни.

Для мене найкраще - просто забратися звідси.

Ти можеш нарешті стулити свою пельку!

- Навіщо Ви копаєте? - У мене хобі таке.

Я можу піти до будинку і щось узяти?

Я можу піти? Будь ласка.

- Йди до біса. - Дякую.

Він - мертвий.

Ти так не кажи.

Ви це копаєте для нього.

Ні, золото відкопую, дурепо.

Але треба зачекати два чи три дні.

- Невже? - Такий закон.

- Та ну? - Справді.

Не для Елбі. Він не ладив із законом.

Горілку будете?

- Дідько, вбивче пійло. - Я сама вигнала.

Жартуєш? Мабуть, складна робота.

Достобіса тверда ця ваша земля.

Дідько, це пійло таке міцне, як чистий спирт.

Це - чистий медичний спирт.

"Бийте в старий, добрий горн. Заспіваймо, хлопці, пісню про любов."

"Заспіваймо, як завжди співаєм ми, тисяч п'ятдесят дужих голосів."

Не рухайся, не рухайся.

Бачиш, я ж казав тобі.

Виходь, дурню!

Доброго ранку, любчику! Виходь і допоможи нам копати!

- Копати? - Так, тугодуме! Ходи сюди, я не з'їм тебе!

- Одним пальцем? - Одним пальцем.

Ти ж знаєш, що я знаю.

- О, прекрасно. Мої вітання. - Облиш.

По-твоєму, всі завжди мають бути урочистими як священники.

- Геть духовенство! - Це - ганебно! Абсолютно ганебно!

Май на увазі, я поважаю думку кожного.

Я визнаю, що існує кілька священників, які справді вірять у те, що проповідують,

але більшість з них - шахраї. І так усюди.

- Візьмімо, наприклад, політиків. - Обережно!

Вони всі визнані люди, але більшість з них - шахраї.

А ввесь народ - стадо, на якому вони їздять.

Хіба не так, друже?

Будьмо, друзяко.

Я не п'ю.

Ти ж не відмовишся випити з Дікі, правда?

Я не п'ю алкоголю. Мені від нього погано. Особливо зранку.

Ти або друг, або ні. Час не має значення для друзів.

Пий до дна!

Ні, справді, алкоголь смертельний для моєї виразки.

Особливо така гидота.

- До нього варто прислухатись. - Ти змушуєш мене шаленіти.

Пий.

До останньої краплі.

Окуляри Елбі.

Окуляри Елбі. У мене настрій натовкти тобі пику.

- Ти вже давно просиш, щоб я дав тобі урок. - Який урок?

- Поважати мертвих. - Але, слухай...

Ніяких "але". Лише тому, що Елбі не вчився в Оксфорді,

така посередність, як ти, може розбити його окуляри. Як ти міг?

Я не навмисне. Клянуся тобі, Дікі.

Послухайте цього йолопа, він відповідає. Неймовірне диво!

Ми друзі чи ні? Я маю знати.

О це хватка!

Ти сам сказав, кучерявцю.

Копай!

Так добре?

Дивись.

Так.

- Чекай! Чекай! - Вилазь.

Чекай-но! Зажди хвилинку!

- Вилазь. Хутко, швидше. - Думаєш, це легко? Я не можу.

Досі ухає.

Замовкни!

- Скільки йому років? - Кому?

О, він... З 11-го століття...

Клята моторошна діра.

- Це - місце, де він писав. - Що? - Там, за вітражами.

- Дідько, це пійло може вбити. - Усі твори він написав там.

Кімната Святого Катбера.

Ця мікстура мала б горіти.

Ось.

Мала б горіти.

Сильний вітер.

- Таких письменників, як Вальтер, більше немає. - Твоя, з біса, правда.

- Вони не знають як розповісти історію так. - Яку історію?

- "Роб Рой". - Фільм?

- Його перо досі там. - Неймовірно.

- Частини рукописів. - О, я бачив цей фільм, "Роб Рой", так.

І той лист, що він написав протеже дорогою до Лондона.

- Купа каміння 11-го століття. - Романтичний вік.

Кличте дівчат!

Ти міг би влаштовувати дикі оргії в своєму старому замку.

Хіба ні, старий виродку?

Не варто плакати через це.

- Не через це. - А через що?

- Я не можу розповісти. - Ти щось приховуєш від мене?

- Я йду прийму ванну, дітки. - Агов, люба, люба...

Крихітко, повернись. Повернись! Ти потонеш!

- Крихітка каже: облиш мене! - Крихітко, повернись! Ти потонеш!

Дами!

Ти не уявляєш.

- Не маєш жодної гадки. - Думаєш, я - бовдур?

Вона просто дівчина, дитина. Неслухняна маленька дівчинка.

- Дитина, ага! - Я обожнюю її.

- Я геть божеволію від неї. - Ти - йолоп.

Ти кохав коли-небудь?

- Відповідай мені! - Замовкни!

Чорт забирай, неймовірно!

Вертоліт!

Старий, добрий Кейтелбеч!

Хто ж міг додуматися до такого, га? Агов, хлопці. Я тут!

Я тут, хлопці!

- Кейтелбеч! - Дікі.

Кейтелбеч! Мої хлопчики!

- Дікі, це не... - Вони шукають нас.

- Дікі, це - не вертоліт. - Нумо, розпалімо вогнище!

- Я тут, хлопці! - Це - рейсовий літак! Це - не вертоліт!

- Я ось тут, хлопці! - Дікі, це - рейсовий літак!

- Це - рейсовий літак! - Ти застрелиш мене?

- Це те, чого ти хочеш? - Ні! Дікі, поглянь!

Бачиш, він полетів. Він часто літає над цим місцем.

Це - рейсовий літак.

Дікі, Дікі.

Це - рейсовий літак, я клянуся.

Ти завжди маєш бути щирим з Дікі. Завжди.

Я щирий з тобою. Дікі, Дікі...

Я щирий з тобою.

- Хіба ні? Я хочу сказати тобі. - Що?

- Роб Рой. - Роб Рой?

Я... Не... Не витримую його!

- Ти щойно ж розповідав, який він величний. - Ні! Замок.

Взимку його неможливо зігріти.

Він не практичний, і ці... варіанти.

Там щось...

Щось дивне.

- Дивне? - Саме так. Щось...

- Якісь дивні звуки? - Ні, ні, ні.

Ні, щось незрозуміле, невиразне.

Щось неприємне.

- І ти витратив усі свої гроші на нього? - Усе.

Він забрав усе, що я мав.

- Ти знай, я не скаржуся, але... - Жалюгідний бідолаха.

- Забрав усе. - Мабуть, заснула.

Ні, вона плаває... Вона може плавати годинами.

Я кажу про сову.

Але я не шкодую.

Нема сенсу плакати над розлитим молоком.

- Що зроблено, те зроблено. - Так, зроблено, зроблено.

- Але візьмімо, наприклад, курятник. - До біса курятник!

Правильно.

- Як давно ви одружилися? - 27-го жовтня буде 10 місяців.

То все тільки починається.

Ти не уявляєш. Вона...

Вона була... Дікі, вона...

Вона була в...

Коли я її зустрів.

Я знаю дещо і міг би розповісти тобі, але ти занадто дурний.

- Ну, кажи. - Надто дурний, це не принесе тобі добра.

Кажи, кажи. Дікі, це щось, що ти знаєш?

Так, але я не скажу.

Тепер ти справді огидний мені.

Я не хочу більше говорити! Вони всі - шльондри!

Мені не начхати на тебе і твоє кляте подружнє життя.

- Цей клятий приплив відійде завтра чи ні? - Я гадаю, треба глянути в календар.

Глянути в календар! Треба бути лисим, щоб жити у такій дірі, як ця!

Цей клятий приплив відійде завтра чи ні?

- Відповідай "так" або "ні". - Так.

- Що означає "так"? - Клятий приплив відійде.

- О якій годині? - Я не знаю. Треба перевірити.

- Що сталося? - Крихітко, ходи сюди!

- Ходи до нас! - Ви стріляли?

- Ні, Дікі зробив кілька пострілів. - Що?

- Він стріляв. Думав, що це Кейтелбеч. - Ви - п'яні.

У нас просто тиха маленька розмова.

Облиш мене! Облиш! Забирайся!

- Геть! - Крихітко!

Ходи сюди. Дікі - хороший.

Мила, дай пояснити.

- Крихітко. - Геть!

Крихітко, повернись. Крихітко!

Підйом, артисти!

- Уже час! - Час?

Ну-бо, вставайте.

Він прибуде у будь-яку хвилину.

Я позичу в тебе сорочку. А ти зготуй сніданок.

І краватку.

Для чотирьох людей.

І готуй швидко!

Ти певен, що не хочеш взяти мою електричну бритву?

Я ж казав тобі, у мене подразнення від неї.

У мене делікатна шкіра.

- Як щодо кави? - Вода закипає.

- Її треба подрібнити. - Я зроблю.

Роби швидко.

Неймовірно.

Вимкни ту музику. Під неї тільки вмирати.

Он вони!

Мчать сюди!

Закладаюся, за кермом Товстий Тоні!

Бачиш, як він мчить! Який завзятий!

Старий добрий Товстий Тоні! Нумо, ходімо!

- Не туди. Сюди. - Ні.

Свиня!

Я йду, хлопці, йду!

Ти нічого не зробив! Нічого! Весь час був переляканий!

Ти не розумієш? Вони готові пристрелити нас, як собак.

- Як нам вибратися звідси? Як? - Тихо, тихо.

Головне, щоб Дікі зник зі своєю бандою.

- Чому ти не сказав мені? Чому? - Що я зробив?

Ти чекав когось.

Когось?

- Кого? - Вони там. Ніколи говорити.

Одне слово про мене і їй кінець.

Перша куля - для тебе.

Джордже!

Джордж! Радий бачити тебе знову!

- Як ти тут опинився? - Я такий радий тебе бачити!

- О це тут ти ховаєшся, так? - Так.

- Знаєш, а ти темна конячка. - Що? Щось сталося?

- Ти не радий нас бачити? - Звісно, я радий.

- О, люба. Це - моя дружина Тереза. - Як поживаєте?

Це - мої старі друзі. Містер і місіс Фейрвезер.

- Рада познайомитися. - І Сесіл Йорк. Жаклін.

- Сесіл поблизу має божественне місце. - Але не такий замок, як у тебе!

Скарбику! Де ти? Де подівся цей малий бешкетник?

- Знаєш, Меріон уже давно мала зуб на тебе. - Завдяки Сесілу, нарешті зустріли його дружину.

Вона - прекрасна. Ой, Боже, стільки курей!

Ходи сюди, любий. Ходи, розкажи як ти там.

Мабуть, він влетів вам у добру копійочку.

О, мила леді, пробачте нам це вторгнення.

Але це був єдиний спосіб познайомитися і привітати Вас.

Бідне дитя, тримає тут Вас під замком. Філіпе, послухай.

- Так, звісно. Вибачте, я на хвилинку. - О, дякую.

Машина замкнена?

- Ти вже трохи підріс, Ніколасе, правда? - Горацій.

Ти ж знаєш, не можна ламати цього чудового змія. Правда, Горацію?

Бо коли ми захочемо його запустити, він не полетить.

Розумієш?

Трохи запізно, але прийміть, будь ласка, цей маленький подарунок. І...

Дозвольте мені поцілувати Вас і побажати Вам щастя з цим антипком Джорджем,

тому, що він, їй-Богу, заслужив цього!

Джеймсе, принесіть напої.

Бачите, Меріон думала, що такий подарунок буде дуже корисним.

Дозвольте показати. Ось він, ось.

Потримайте хвильку... Тут у нас інструкція. Так...

Краще переглянути Вам.

- А курча можна приготувати? - Звісно, курча, будь-що.

- Джеймсе, а де таця? - Люба, у нього ж рука.

Це - не виправдання!

Ми завжди розумілися з господарем. Я просто доглядаю за садом і

пораюся біля курей.

Один раз можеш постаратися.

Я роблю усе, що можу, мадам. І це все, що є.

Усього вдосталь у винному погребі. Ти ж знаєш де це?

Я піду сам. У нього ж рука, ти знаєш.

Принеси кошика з кухні.

Джордж ніколи не зміниться. Він же янкі, так?

Дікі... Джеймс - молодець. Але у нього маленькі обов'язки.

У нього краватка від "Крістіан Діор".

- Ти глянь! Покинь того змія! - Нехай дитина грається!

Подумаєш, ніби ти ніколи не був малим.

Відійди, малюче.

Джеймсе, зготуй у цьому на обід курку.

- Тобто як, зготуй курку на обід? - Аякже. Не дивися так.

Зарубаєш курку і приготуєш у цій скороварці.

- Ніколи в житті. Я не рубатиму курей, мадам. - У Джорджа це гарно виходить.

Ні, ні, вибачте.

Ти глянь! Жодного чоловіка, який би зарубав курку.

Я хочу зарубати курку.

Ти ще дуже маленький. Іди гратися до саду.

Так, ну ж бо! Іди, грайся.

- Тоді наловіть нам трохи креветок. - Мадам, з моєю рукою?

Зготуйте омлет.

- Я допоможу тобі. - З омлетом? Ви, мабуть, жартуєте, сер.

Це - кімната письменника.

О, невеличка кімната.

- Він працював на самоті. - Щось залишилося?

Його капці.

Його люлька.

- Джордж, старий хитрий пес! - Що означає "старий хитрий пес"?

Ти ж знаєш, я радий тебе бачити.

Радий тебе бачити.

- Усе гаразд? - Так, звісно. Усе чудово.

- Ні, я маю на увазі, справді все добре? - А хіба щось не так?

Як бачиш, я - щаслива людина.

Я залишив бізнес. І відпочиваю.

- Його старі окуляри. - Такі красиві.

- Чув про Аґнес? - Ні.

Якщо тобі щось знадобиться...

- Ти про що? - Знаєш, про всяк випадок.

Ти, либонь, жартуєш. Я не розумію, що з тобою.

Я ж кажу, я продав фабрику. Живу вільним життям.

- Кажу правду, друже. - Гаразд, гаразд, не набридатиму.

Але я хочу, щоб ти знав, що ти завжди можеш покластися на мене.

І навіть не сумнівайся. Усе, більше ні слова.

Це добре.

- А ти як там? - Ти чекаєш на когось?

Так. Ні.

Принаймні, ні.

Знаєш, Філіпе...

ти починаєш мене дратувати.

- Святий Катбер? - Ні, наш відомий письменник.

Це його стіл. А всі свої книги він написав ось цим.

- Написав цим? - Так, це одне з його пер.

Це теж зацікавить вас: кілька сторінок його щоденника.

- Знаєш, саме тут він писав. - То це не вигадка?

Вигадка? Звісно, не вигадка.

Хоча. Філіпе, пам'ятаєш фільм? Ми дивилися його у Маджестику.

- У Маджестику? - Так, ти ж знаєш. З тим актором...

- З коротуном? - Так, з борідкою.

- Ти певна, що це був Маджестик? - Так, кольоровий фільм, з тими кілтами.

- Пам'ятаєш? - Кілти, кілти. Ні, вибач.

От забудько.

Мені є що пам'ятати і окрім цих кіно-дурниць.

Але ти не міг забути. Бо тоді я змусила піднятися через Горація увесь ряд.

О так! Звісно, я пам'ятаю!

- Принц Чарлі Красивий? - Ні, ні! Круглоголові!

- Круглоголові, з цими волинками? - Якобіти.

- Ей, малий шибенику, не копай там! - Перепрошую.

Він важко сприймає, коли хтось втручається в його...

- Квітники. - Квітники.

- Ви занадто добродушні. - Я не терпів би цієї його босяцької говірки.

Так, я знаю, але хороших садівників дуже важко знайти.

І нам треба привести до ладу всю землю.

- Ви викинете цю картину, що висить над каміном? - О, байдуже.

- Її намалював Джордж. - Джордж!

Дуже схоже. Це - вид з пляжу, так?

Так. Джордж багато малював. Ця - найкраща.

До того ж, він готується до виставки.

- Що ти таке говориш? - Ви готуєтесь до виставки?

І ти приховував це від нас? Коли плануєш це шоу?

Вона просто жартує.

Вона вчить мене малювати олійними фарбами. Я лише аматор, як і тисячі інших.

- Як бабуся Мозес. - Моя бідолашна Меріон.

- Ти говориш усе, що спаде тобі на думку. - Що Ви маєте на увазі?

Знаєш, а я пам'ятаю, як ти в школі до біса добре малював.

- Бабуся Мозес ніколи не була аматором. - Це не привід вважати мене дурепою.

Дозволь, люба, я скажу: це було не дуже розумно попросити цих людей залишитися на обід.

Дозволь, любий, скажу я: тобі немає чого хвилюватися про це.

- Мені допомогти? - Ні, дякую. Усе гаразд.

Що буде, якщо приїдуть мої друзі?

Вони матимуть роботу: спакувати нас усіх у винному погребі.

Виливай, я вибив уже вдосталь!

- Ось так! Дай йому перцю! - Тебе ніхто не питався!

Тутка-тутка! Що з тобою? Меріон! Меріон! Що таке?

- Скарбику, що сталося? - Ця жаб'яча сука скрутила мені вухо!

- Агов, хто тебе навчив так говорити? - Мама!

Я навчу тебе брехати!

Зачекай. Ми ж приїхали не їсти. Усе, що ми хотіли, - це мати приємність побути з вами.

Ой, вибачте.

В будь-якому разі... По капельці медовухи ми вип'ємо, правда?

Якщо леді та джентльмени бажали більшої гостинності,

то мали б виявити люб'язність і повідомити по телефону заздалегідь.

- До речі, ваш телефон зламався? - Е... зламався?

- Так, ніхто не відповідав. - О, так. Тобто, ні.

Думаю, ми були тоді на пляжі.

Ми так і подумали. Будьмо!

- Ця дитина нічого не їсть. - Я хочу вниз!

Не хитай так ногами. Їж.

- Слухай маму та їж. - Я хочу вниз!

Не змушуй його. Гаразд. Біжи. Іди, грайся.

Крістофер.

Наш молодий сусід. Його батьки мають віллу з іншого боку затоки.

- Обідатимеш? - Ні, дякую. Я вже поїв.

Учора нормально дісталися додому?

Так, так. Мама знову захворіла, але дісталися додому добре.

Я зараз.

- Ви придбали це у Вінсі? - Вінсі?

Я маю подругу, яка носить подібний. Вона придбала його у Вінсі на Карнабі-стріт.

- Це - чоловічий светр. - Я знаю. Вона носить тільки чоловічі светри.

Так добре.

Джеймсе.

- Десерт готовий? - Усе гаразд.

Попробуйте.

- Міцна? - Чудова.

Я сама її роблю.

Ви дуже талановита.

Не погана ця медовуха, правда?

Горацію, поклади це негайно! Чуєш? Не наводь зброю на людей!

- У нього рушниця! - Рушниця!

Це - моя рушниця.

- Неймовірно. Вона була заряджена. - Авжеж ні. Вона була в багажнику машини.

- Як він зміг її зарядити? - Так! Як ти зарядив її? Як?

Мале... За ним треба стежити безперервно!

Погляньте що сталося з вітражем.

Ходімо глянемо.

- Яке щастя що це все! - Все? Це - вітраж святого Катбера.

О, не драматизуйте. Ми замінимо вам ваші шибки.

Шибки?

- Повністю розбитий! - Ніхто не постраждав, це - головне.

- Так, це було б занадто. - Слухай, я відшкодую твій вітраж.

Як можна замінити вітраж святого Катбера?

Де ти збираєшся взяти його? Краще вже без нього!

Ми не сповістили друга про свій приїзд.

Це ж цілком очевидно, що ми приїдемо, так?

Ти скоса позирав на нас, як тільки ми приїхали.

- І ти хочеш, щоб ми забралися звідси! - Саме так!

Ви дозволили своєму малому паскуднику вчиняти його огидні дурощі.

Крім того, я чудово знаю чому ви приїхали. Вам не вдасться пошити мене в дурні.

Він знає чому. Ти чуєш?

Я знаю про що я кажу. Так само було з Аґнес, так?

- Я можу запитати на що Ви натякаєте? - Будьте ласкаві, стуліть свою пельку.

Очевидно шлюб не влаштовує Вас, мій бідолашний Джордже.

Ваш бідолашний Джордж каже вам іти до біса.

- Філіпе, ти чув? Скажи щось. - Буркотлива сука!

Уся ти. Усе, що тебе турбує, - це твої плітки.

- Єдина мета твого життя. - Бідолашний Джордж.

Усе йшло до такого кінця.

Геть схибнувся через ту шльондру.

- Повторіть. - Шльондра! Вона - шльондра.

Варто лише глянути на тебе, щоб зрозуміти, що вона спить з усіма, хто у штанях.

Та, яку ти назвала шльондрою, є моєю дружиною.

Тому забери геть свої огидні натяки і забирайтеся до біса з моєї...

Фортеці. Забирайтеся! Геть! Геть!

Геть! Геть!

Геть!

Геть!

Ваші картини надзвичайно цікаві. Справді, мені дуже сподобались.

- Радий знайомству з Вами. - О!

- Підемо ловити креветок? - Облиш мене.

У чому річ? Ти не хочеш?

Принесете так багато як учора?

Ви не зрозуміли, що пані не має настрою, щоб іти ловити креветок з Вами,.. юначе?

Як довго ти збираєшся чекати тут свого Кейтелбеча?

Послухай, ніхто не знає, що ти тут.

Даю тобі своє слово офіцера. Ми поводимося лояльно.

Та все ж...

Ти не можеш залишатися тут постійно, правда?

Тереза і я, ми...

- Чесно, ти... - Припиняй, Джордже.

Я залишатимусь тут стільки, скільки треба.

Повір мені...

Це не весело.

Ой!

- Гарний жарт. - Називається "велосипед".

Так?

- Сподобався? - Дуже смішний.

Відчепись! Ні!

Ні, ні, ні!

Джордже! Джордже! Допоможи!

Ні, ні! Залиш мене!

Ні! Допоможи, Джордже!

Залиш мене! Ні!

Ні.

О! Ні!

Це - прочуханка. Сподобалась?

Що сталося з ним?

Він накинувся на мене.

Намагався мене поцілувати.

Говорив жахливі речі,.. Що мені потрібен справжній чоловік, як він.

Виродок.

- Піджак. - Піджак?

- Його пістолет. - Ти - божевільна.

Ні.

Можна мені випити?

Алло! Це - Ліндісферн 1-1.

- Ліндісферн номер... - Мені потрібен Мейпл... Мейблторп-на-морі.

- Містер Кейтелбеч? - Так, вірно, люба.

Алло. Я хочу говорити з містером Кейтелбечем.

- Кейтелбеч? - Ага.

Вибачте, сер. Але містер Кейтелбеч виїхав.

- Він залишав якесь повідомлення? - Це - містер Вілсон?

Я - Джо Вілсон.

"Ти сам по собі. На мене не розраховуй."

- Це все? - Так, сер.

Алло!

Ну ж бо.

Заходьте!

Я зараз їду! Ви розумієте, бовдури? Заходьте!

Ні!

Віддай назад.

Віддай назад.

Не підходь ближче!

Він - пустий.

Жодної не залишилось.

- Ти вбив його. - Убив...

Убив його?

Я не хотів.

Дурні... осли.

Ось і все.

Що?

Ей, послухай!

Слухай. Слухай, Дікі.

Дікі, Дікі. Ех, Дікі.

Він мертвий.

- Нам треба забиратися звідси. - Мертвий.

- Вони можуть прибути в будь-яку мить. - Кейтелбеч?

Треба подзвонити в поліцію.

Ходімо.

Не поводься так! Ти мене чуєш?

Джордже?

Нам треба йти!

Вони їдуть! Нам треба викликати поліцію!

Ти маєш це зробити!

Це був самозахист.

Ти чуєш? Зроби щось! Ну ж бо!

Джордже, будь ласка! Нам треба піти до припливу!

Тоді гаразд. Ти залишайся. Піду я.

Ну, зайчику, будь ласка. Ходімо. Чуєш?

Отямся, дурню!

Чуєш? Чуєш? Чуєш?

Гаразд, я вбив його! Ну-бо!

Ну-бо, переїдьте мене!

Ну-бо! Ну-бо! Ну-бо!

Ну-бо, негідники! Вбивці!

Боягузи! Ціла ватага вас проти мене одного!

Доброго вечора.

Я можу Вам допомогти, юначе?

- Я гадаю, я залишив тут рушницю. - Ви гадаєте.

Терезо!

Це до тебе!

Тобі нічого боятися! Це до тебе!

Заберіть мене звідси! Заберіть! Він збожеволів!

- Що сталося? - Він убив його! Заберіть мене!

- Заждіть. Куди Ви хочете йти? - В поліцію, до Вас додому - будь-куди!

Ви не поїдете з нами?

Забирайтеся! Забирайтеся! Ідіть!

Гаразд. Забирайтеся.

Зламай свою кляту шию! Зламай свою кляту шию!

Аґнес!

Переклад і реліз - Yuranako (hurtom.com)