Original subtitles

РОНЯ - ДОНЬКА РОЗБІЙНИКА

за однойменним твором Астрід Ліндґрен

оператор Руне Еріксон

композитор Бйорн Ісфельт

режисер Вальдемар Берґендаль

у ролях

Ганна Зетерберґ Дан Гафстрьом

Бер'є Альстед Лєна Н'юман

Пер Оскарсон Мед Ревентберґ

а також Алан Едвал у ролі Лисого Пера

Ми бачимо! Ми чуємо! Ми бачимо! Ми чуємо!

- У нього народиться дитина сьогодні вночі! - Бридка і маленька! Дитина грози!

Народиш ти потвору, дитину негоди!

(співає)...Вовк хоче спати, та не може...

Холодно в норі йому,

і голод черево тривожить...

- Гадаєш, зараз час для пісень, Лувісо? - Ох, мені з ними легше.

Я думаю, моя пісня принесе щастя нашій дитині.

- Прожени цих гарпій, Маттісе, я хочу тиші. - Через них я не чую своєї пісні.

-Забирайтеся геть, дикі гарпії!

Ви ніколи не заберете мою дитину!

Забирайтеся геть!

Ясно вам, чудовиська?

Цієї ночі у мене народиться дитина.

Чи скоро вже народиться ця розбійницька дитина?! Вона ж стане нашим новим ватажком.

Коли ж ти нарешті второпаєш, дурна голова?

Дивно жити в цій фортеці з маленькою дитиною.

Та ще з таким батьком, як Маттіс. Бідне маля.

Маттіс найсильніший ватажок лісів та гір.

- Де ще можна знайти кращого батька? - Хіба не він, як батько, піклується про нас усіх?

Навіть за тебе, Малий Кліпен, незважаючи на те, що ти нікудишній розбійник.

Але при цьому він справжній відчайдух, наш Маттіс.

У мене народилося дитя...

Чуєте, що я кажу? У мене народилося дитя!

- Донька розбійника, радійте та веселіться!

Донька розбійника, ось вона!

Ану гляньте! Чи в розбйницькій фортеці колись народжувалась краща дитина?

Яка вона прекрасна.

- Яка маленька. - Погляньте, яка мила.

- Вона дуже схожа на свого батька. - Ото порівняв, Стуркасе.

- А як ви її назвете? - Роня. Я вже давно так вирішила.

- Ну, а якби народився хлопчик? - Якщо я вирішила, що моя дитина зватиметься Роня...

то так воно і буде!

- Так, маля, у цих маленьких рученятах ти вже тримаєш моє розбійницьке серце.

- Не збагну, як воно так сталося, але це правда. - Можна, я потримаю її трошки?

- Ось тобі майбутній ватажок розбійників, про якого ти торочив. - Тільки не впусти її, будь ласка!

- Вона майже нічого не важить. Як пір'їнка.

А чого ти сподівався, бараняча голово? Великого ватажка з черевом, як барабан і клинцюватою борідкою?

- Дайте, дайте... - Обережніше, Лаббасе.

Тепер вас буде двоє, тих хто не може зв'язати двох слів, Лаббасе.

- Борка, мабуть, лусне від люті.

Нехай сидить у своїй нікчемній розбійницькій норі і скрегоче зубами від заздрощів.

Тепер рід Маттіса житиме далі, а Борчин піде до бісової матері!

- Його роду гаплик, це вже точно. - Ні, не буде у Борки дитинчати,

- Та вгамуйтесь ви! Розкукурікалися тут.

- Оце так гуркіт! - Блискавка розбила замок навпіл!

- Роню - донечко моя, до чого ж бурхливо починається твоє дитинство!

Ну й добре, Роню, навіть такий замок буде тобі гарним домом.

Як ти думаєш?

Ти чуєш мене? Вона мені відповіла! Вона вже вміє говорити!

- Ай Матісе, який ти дурень. - Ти вже наїлася?

-Ти Вже наїлася?

- Ось і добре. - Мамі допомагаєш, молодець Роня.

Ти татку теж, старайся, не відмовляйся!

Ловісо, ми не можемо більше тримати її вдома.

Наша дитина має пізнати життя в лісі Маттіса. Відпусти її на волю.

Ну, нарешті ти це зрозумів, я вже давно відпустила б її, якби сама тут порядкувала.

- Це небезпечно. У нас вона лише одна. - Вона навчиться долати небезпеки.

Так, це правильно. Дайте мені якусь небезпеку!

Дайте мені якусь небезпеку!

Небезпеки!

Завтра я йду!

Тягни, Кнотасе!

Іди.

Остерігайся гарпій і сірих тролів, а ще й розбійників Борки.

- А як я дізнаюся, хто дикі гарпії та сірі тролі, а хто-розбійники Борки?

- Ти їх сама упізнаєш. - Ну, тоді добре.

- Дивись, не заблукай в лісі. - А що мені робити, якщо я заблукаю?

- Знайти потрібну стежку і йти додому. - І ще не впади до річки.

- А що мені робити, якщо я впаду в річку? - Пливи!

І ще дивись, не впади в Пекельну прірву.

- А що робити, якщо я впаду туди? - Тоді вже більше нема чого робити!

- Якщо так, то я не впаду в Пекельну прірву. Чого ще остерігатися?

Багато чого. Але поступово ти сама в усьому розберешся. Йди вже!

Роню, не кричи у Вовчому проході, бо почнеться обвал.

Вперед, перевіримо чи нам сьогодні посміхнеться доля!

Лисий Пере, лишайся тут і бережи Лувісу.

- Зроби це заради мене. - Берегти Лувісу?

- Якщо раптом якийсь розбійник залізе сюди.

Хм, якщо розбійник нападе на Лувісу...

тоді я краще рятуватиму нещасного розбійника!

Не віриться, що є така чиста вода.

Солдати! Солдати!

Моє шанування, пані...

Злазь.

Дякую Вам, пані, за турботу про бідних розбійників.

Вперед, їдемо!

Ну, зачекайте, ми вас ще дістанемо!

Бірка?! Що таке?! Що ви тут робите, волоцюги? Забирайтесь до свого лісу!

Ми їздимо там, де хочемо, хочу тобі нагадати.

Щось ти блідий, Борко! Схоже, Королівські солдати тебе добряче налякали!

Замовкни, Маттісе! Поки я тебе не пригрів

- Я тобі покажу, хто кого пригріє. - Ну що, дійшло?

- Коня вкрали! Вошиві собаки! - Бережіться! З нами боги!

Стій, поганцю! Я з тебе шкуру здеру!

Чого вам треба?!

Ні! Забирайтеся! Залиште мене в спокої!

Назад, не підходьте!

Не чіпайте! Відпустіть! Відпустіть мене!

- Геть, прокляті сірі тролі! - Маттіс...

Забирайтеся до біса, поки я вас не повбивав!

- Роню! - Мій Маттісе...

Тепер ти знаєш, які сірі тролі, Роню.

- Тепер ти знаєш, хто такі сірі тролі, але не знаєш, як з ними поводитися.

Якщо ти боїшся, то вони відчувають це, і стають небезпечними.

Приблизно так само і все інше. Тому надійніше – нічого в лісі не боятися.

- Кнотасе, давай покладу тобі більше, ти худющий, як тріска.

Я чув, ти зустрів Борку.

Так, якби він не був таким собакою, я би йому поспівчував.

Королівська сторожа полює за ним по всьому Борчиному лісі.

Дякувати Богу, що ми у фортеці. Тут ми у безпеці,

Як лис у норі або орел на вершині скелі.

Чи не так ти завжди кажеш, Маттісе?

- Моя гордість і щастя, куди зібралася?

- Піду подивлюся на водоспад.

- А де ти це зробиш? - На річці. Має ж від неї бути користь.

-Ай-яй-яй, ти зовсім мокра.

- Донині я остерігалася всього, залишилося лише не впасти у провалля

Думаю, що почну пробувати... одразу після того, як висохну.

-Ти дуже мудра і слухняна дитина.

Я тебе знаю. Ти – донька розбійника Матіса, що бігає у тутешньому лісі. Я бачив тебе раніше.

- А ти хто такий? - Я – Бірк, син Борки. Я тут живу.

- Ми переїхали сюди сьогодні вночі. - Хто ми?

Борка, Ундіса, я, і наші дванадцять розбійників.

- Отже тепер, вся Північна фортеця битком набита тими поганцями?!

А ось там, де живеш ти, зібралися одні пройдисвіти!

- Про це завжди тільки і чути! - Он як? Яке неймовірне нахабство!

Хай лише Маттіс дізнається, то хутко викурить всю вашу зграю до бісової матері.

- Ну, це ми ще подивимося! - Борка-паразит... Щоб тобі провалитися!

Якщо ти опинишся тут, то дістанеш у пику, що аж свічки в очах засвітяться!

Спробуй за мною, якщо не боїшся.

А ти не така вже тихоня.

- Тримайся! - Нічого іншого мені і не лишається?

Тримай.Обв'яжися ременем! А коли я гукну, починай вилазити!

Вилазь!

- А-а, он де ти лежиш! - Іди! Але спершу скинь із себе мій ремінь!

Звичайно, але після всього цього, я ніби пов'язаний із тобою. Без жодного ременя...

- Дуже ти мені треба. Йди до бісової матері! - Раджу тобі більше цього не робити!

Але ти все одно добра, бо врятувала мені життя і я вдячний тобі.

- Колись ми ще обов'язково зустрінемося. - Маю надію, що ти знову впадеш туди, поганцю!

Чуєш.Ти на це заслуговуєш!

- Ні! Брешеш, Роню! - У Борки немає ніякого сина!

- Все це правда! - Так, це правда, я чув люди говорили.

Ундіса народила його від страху тієї ночі, коли вибухнула страшна гроза.

І ніхто не сказав мені про це? Признавайтесь, що ви ще від мене приховуєте.

Ось тобі... якщо кортить щось розбити... Але пам'ятай, сам прибереш за собою!

Жив я спокійно, як лис у своїй норі і орел на вершині скелі.

- Так. Я завжди казав! А тепер... - Все! Досить на сьогодні!

Якщо в твоїй шкурі завелися блохи, нема чого тут валятися і скиглити! Зроби щось!

Це м'ясо стало лише м'якше.

Воно прочищає нутрощі. Попоїж, Маттісе.

Не журися. Тепер треба лише їх викурити із замку.

- Це легше сказати, ніж зробити. - Але як вони там опинилися?!

Гей, ліниві тварюки. Хіба ви не охороняєте Вовчий прохід день та ніч?!

Ти думаєш, вони повинні були прийти і ввічливо попроситися?

"Маттісе, дозволь ми оселимося у твоїй фортеці?"

- Як же вони туди потрапили? Поясни мені. - Ясно, що вони прийшли з півночі.

Почекай тут.

Виходь, Борко!

- Ви - бісове злодійське кодло! - Я думала тебе мучить спрага, Маттісе.

Що за щур-твій чоловік, який не може втримати власну дружину?

Виходь, якщо не боїшся, Борко!

Навіть повеселитися тут не можна.

Ти безрідний злодій! Тут і без тебе достатньо веселощів!

Хіба ти не їси помиї, як усі інші свині?!

Замовкни, жінко!

Я не можу більше жити в Борському лісі, там королівської варти більше, ніж бліх.

Як можна без дозволу увірватися до чужого дому! Так ніхто не робить.

Дивно чути таке від розбійника. Хіба ти не береш без дозволу все, що хочеш?

Що він має на увазі? Маттіс ніколи не бере без дозволу, правда...?

Гм... може бути...

Проковтнув, Маттісе?!

Це закрило йому писок!

- Донько розбійника! Ти ж не поспішаєш?! - Поспішаю я чи ні, яке твоє діло?

- Чого тобі треба? - Хочу, щоб ти дав спокій моїм фазанятам

і пішов геть із мого лісу!

Твої фазанята, твій ліс...?! Вони нічиї і живуть у своєму лісі.

І так само - це лисячий, совиний і гадючий ліс...

і голубиний, і яструбиний, і зозулин.

І ліс гарпій, і сірих тролів, і товстогузок, і болотяних тролів!

І ліс равликів, і ліс павуків та мурах!

А також він належить вовкам та ведмедям, лосям та диким коням.

- Я краще знаю, як живе цей ліс. Не вчи мене! - Крім того, це мій ліс також!

І твій ліс. Але якщо хочеш залишити його тільки собі, то ти дурніша, ніж я думав.

Я з радістю ділитиму ліс і з лисицями, і з пугачами, і з павуками...

Але тільки не з тобою!

- Сюди... - Роню!

Роню, зачекай!

Роню!

- Роню! - Відчепись!

Не подобається мені цей туман.

Боїшся, що заблукаєш? Переночуєш тут із фазанами?

Ти - твердіша за камінь, донько розбійника! Але ти краще за мене знаєш дорогу до замку Маттіса.

Візьми! Але раджу тобі триматись від мене на відстані довжини мотузки!

Як хочеш, поганко.

Сюди... Іди сюди.

Ні, Роню! Стій! Це крики із підземного царства!

- Сюди. - Іду... Я йду...

Роня, стій!

Роня, стій!

- Іду, йду... - Зупинися!

Я йду до Вас!

Ні, Роню! Якщо тебе заманять до себе підземні мешканці, то ти пропадеш!

- Відпусти! - Ти хочеш залишитися в підземному світі?

- Тебе, що вкусила лисиця? - Дякую! Тепер я сам впораюся!

То йди! Який розумний! Забирайся геть!

Роню, ти стільки часу проводиш у лісі, що перетворишся на мавку.

Де ти все це знаходиш, Ф'юску! Як ти можеш знаходити все це щодня?

Так,... я й сам цьому дивуюсь.

Тобі треба бути хитрим, як лисиця, якщо ти хочеш вигнати Борку.

Бути хитрим, як лис - не моя спеціальність.

Роня наша прийшла. Роню, як було сьогодні в лісі?

Я... я щось не пам'ятаю.

- Там... там, здається, був туман... - Так, справді, ми ледве знайшли дорогу додому.

Маттісе, що мав на увазі Борка? Що це ти брав без дозволу?

Гм...

Ти ж, доню, ще маленька, невинна дитина, тому я ніколи тобі не розповідав.

- І нам було наказано не казати. - Чи не час тобі спати?

Ні... Спочатку я хочу почути від тебе, що роблять розбійники?

Добре... Я не знаю як тобі пояснити... як сказати.

Ні? Але я знаю. Розбійники відбирають у людей все, що можуть!

- Хіба це їх не злить? - Так, так злить, що вони кричать і плачуть.

Йди вже спати, старий!

Роню, ти маєш зрозуміти, якось ти теж станеш ватажком розбійників.

Я...? Нізащо! Ніколи в житті! Якщо ті, кого грабують, зляться і плачуть!!

Але я все одно тебе люблю, Маттісе.

Розумієш, Роню...

Я ж відбираю тільки у багатих і віддаю бідним.

Це щира правда! Пам'ятаєш, як ти віддав мішок борошна бідній вдові,

у якої восьмеро дітей! Так, так! Так воно й було.

Гарна в тебе пам'ять, Маттісе! Ну, з того часу минуло, мабуть, років десять.

Ти віддаєш награбоване через кожних десять років...

Йди спати! А то я викину тебе геть!

Я відчуваю, що починається буря. Я відчуваю це кожною кісточкою.

Виє вовк у лісі нічному,

Від голоду вовку не спиться...

Його пригощу я свинячим хвостом -

Для вовчого черева згодиться...

Вовку лісовий, не ходи сюди,

Тобі не забрати моєї дитини...

Гей, Ф'юсаку,

Якщо твоя заповітна мрія розгрібати сніг.

То я можу пообіцяти тобі чудову зиму.

'цьомуууууууу'...

Моя нога застрягла!

- 'цьомуууууу'... - 'цьомууууу', 'цьомууууу'...

'цьомууууу' вона це робить...?

'цьомууууу вона це робить? Вона зламала нашу хатинку!

- Вона клепко застляла в нашій хатці. - Я не винна. Допоможіть мені звільнити ногу!

'цьомууууу' вона це робить...? Застлягла в нашому даху... 'Цьомууууу'...?

- Та допоможіть мені, нарешті. - 'цьомууууу'...?' цьомууууу'...?

'цьомууууу' вона це робить...? Пхнула мене в зивіт! 'цьомууууу'...?

'цьомууууу' вона це робить...? -Забирайтеся!

- Ой, прийшла ніч... - 'Цьомууууу'...

Не йдіть! Допоможіть!

- Мій хлопчику. - Почепи колиску на цю велику ногу.

- Вона застляла в даху. - Маленький хлопчик.

Гарне місце, щоб почепити колиску... ось так.

- Ой, ой, колиска... дивіться. - Тепер його гойдають у колисці, як треба!

- Допоможіть мені вибратися звідси! - 'Цьомуууууу'...?

Допоможіть! Допоможіть! Допоможіть мені хтось!

- Кличе і волає - 'цьомууууу'...? - Всі ці крики ..? цьомууууу...?

- Ой... Голова крутиться. - Мені темно, я ніч... "поцемууууу"...?

- Цьомууууу напівцілась ніч? - 'цьомууууу' вона це робить....?

- 'Цьомууууу вона це робить...? - Узе перестала співати колискову!

Допоможіть!

Ага! Гарна маленька людинка!

Прекрасна маленька людинка!

Лежить тут і ледарює!

Піду покличу своїх сестер! Завтра ми тебе заберемо!

Ти ніколи більше не лежатимеш і не спочиватимеш!

- Роню, чи не час тобі йти додому? - Я застрягла.

- Допомогти тобі? Тримайся за мене міцно. - Не йди від мене! Ніколи більше не лиша мене саму!

Гаразд, якщо ти триматимешся на відстані натягнутої мотузки.

Лозбудила холосього малюка,...цьомууу...?

Цьомууууу вона так... цьомууууу?

В очі йому насипався сніг! Цьому вона так... цьомууууу?

Цьомууууу вона це робить...? - Бідна дитина.

Цьомууууу вона це робить...? 'цьомууууу'...?

Я піду додому до Борки, але ти не повинна знати якою дорогою я піду.

- Бірку, я хотіла б, щоб ти був моїм братом. - Якщо ти хочеш, я можу стати твоїм братом,

Так я хочу цього. Але тільки якщо ти зватимеш мене - Роня!

Роню, сестро моя...

- Ти сьогодні довго була в лісі. Добре було? - Дуже навіть добре!

Так, оце ми повеселимося цієї зими!

Вовчий прохід так засипаний снігом, що ніхто не пробереться до весни!

До Весни...?! А як же я тоді побачу...

- Як я тоді потраплю до лісу? - Ніхто не вибереться в ліс до весни.

Яке нещастя! Дванадцять засипаних снігом розбійників і ти, Маттісе

Тоді доведеться не втрачати почуття гумору.

Вождя я знаю, поганого вождя

Чого він досягне?

Майже нічого, зовсім нічого

Тому що... звуть його Борка

Вождя бачу, великого і сильного, і немає йому рівних!

Він наш великий вождь!

І звуть його Маттіс!

І звуть його Маттіс!

Наш вождь від пива росте і росте,

Що одного прекрасного дня він лусне!

Роздується так, що лусне!

- Куди це ти зібрався? - У льох за пивом. Підеш зі мною?

Дивись, Роню...

Була сильна гроза тієї ночі коли ти народилася.

Блискавка зруйнувала замок, утворивши Пекельну прірву.

А що там, за цією купою каміння?

Там Борка – старий лис. Там він береже своє пиво.

- Якщо у нього взагалі є пиво. - Оце так купа... каміння.

Пеле, Кнутасе, Ютісе, Тьєгге, Ф'юсоку!

- Виходьте розгортати сніг! - Я його вчора розгортав, доки не зміг розігнутися.

Стуркасе, бери Турраса, принесіть води та дров.

- Мене аж перекошує, коли я побачу дрова? - Ти хочеш щоб я принесла води?

Ви ліниві, як воли! Вам би тільки битися та грабувати!

Працюйте на совість!

- Бірку! Це ти?! - Роню!

- Хіба забув, що ти мій брат? - Зовсім ні, сестричко, не забув.

- Ти все така ж чорноока, як і раніше? - Йди і подивися!

Так, ти все така ж як раніше, тільки трохи зблідла.

А ти зовсім на себе не схожий – худий, як тріска.

Це тому, що я мало їм.

- Ти хочеш сказати, що у фортеці Борки немає їжі? - Немає. Мій живіт уже давно порожній.

- Їж якщо ти голодний. - Ах!

- Ай, Моя спина. - Яка смакота! Ненавиджу ходити голодним.

Тихо, сюди хтось іде. Ходімо.

Сюди.

- Заради всіх гарпій, благаю, скажи мені, що ти тут робиш?

- Не можна ж вічно розчищати сніг. - І я теж пішов звідти...

Ловіса почала весняну чистку розбійників і вичісування вошей.

Виходьте! Всі! Ви всі, виходьте!

І ти теж, Маттісе!

Це не може бути хо-ро-шо для ме-ене!!!

- Ай! Ти мені видереш все волосся! - Дурниця. Вождь має бути без вошей.

Лисий Пере, тобі теж треба вийти на сніг, помитися!

Щоб померти, то я й так помру. І нехай мій бруд залишиться при мені...

Померти? Навіть не думай про це, старий дурень!

Ти не смієш раптом захотіти та померти, зрозумів?

Милий мій хлопчику, це ми ще подивимося.

Я бачу вождя у спідниці...

Вона злюща, наче гарпія.

Коли люди замерзають на смерть,

Вона стоїть і лише сміється...

- Тут тільки жіночий одяг залишився. - А це для тебе, Кнотасе.

Ай! Ти ще не виловила їх усіх?

Вже все. Мені просто подобається чіпати твоє волосся.

- Вони такі м'які. - І твої теж.

- Мені потрібно йти. - Ми завжди зможемо зустрічатися тільки потай.

А я ненавиджу робити щось потай! Але без наших зустрічей я не пережив би цієї зими.

Скільки разів ще збираєшся рятувати мені життя, сестричко?

Стільки ж, скільки ти врятуєш мене. Адже нам одне без одного не обійтися.

Скоро весна! І тоді ми зможемо вільно зустрічатись у лісі.

Ну, тепер він отримає на горіхи! Хо, хо, мої розбійники!

Тепер нарешті Борка та його подерті пси отримають, що заслужили!

- Поки не впадуть пиками в бруд! - Та сядь вже.

Навіщо вам ненавидіти одне одного?

Запитай Борку, що він робить у фортеці Маттіса? Але час прийде і він забереться!

А хіба не можна обійтися без кровопролиття, доки всі до одного не повбивали?

- Ця дитина мудріша за тебе, Маттісе. - У тебе є краща пропозиція?

Скоро Борка буде в минулому.

- Мені теж треба йти до лісу, Маттісе. - Ну то йди...

Роню, якщо з тобою щось трапиться, я цього не переживу!

Бірку! Ти де?

Бірку!

Бірку!

- Нарешті! Я так довго чекав на тебе. - Справді?

- Ти мене чекав? - Нарешті вже весна, Роню.

- Тепер і в мене є пасок. - Я відчуваю, як зима виходить із мене.

Скоро я стану така легка, що зможу літати.

Це мій весняний клич. Якщо я не викричуся, то лусну.

А я хочу просто лежати тут і розтанути навесні.

Мені подобається Бірк - син Борки.

Дивись! Там іде моя шапка!

- Ну що, будемо дякувати за річ напрокат? - Цьомууууууу?????

Цьомуууууу,...вона це робить????

Ну, підходь, Борко!

Клятий негідник!

А ти, пивне барило! Підходь, якщо не боїшся!

Навіть весну спромоглися зіпсувати ця парочка пустоголових ватажків розбійників.

Тут снує куди більше всякої нечисті, ніж добрих і корисних тварин.

- Я вже хочу додому. - Ми маємо йти в різні боки.

Ніхто не має бачити нас разом.

За здоров'я Борки!

Роню, донечко моя! Твоя правда! Ні до чого нам проливати кров

- Тепер Борка забереться звідси раніше, ніж встигне пукнути спросоння. Повір мені!

Подивися!

Подивися, кого я щойно спіймав своїми руками!

Ти не посмієш цього зробити, звіре! Не посмієш!

Чого це я не посмію зробити?

Ти можеш красти гроші, золото та різне барахло, але людей красти я тобі не дозволю.

- Або я тобі більше не донька! - Та невже це людина?

Я спіймав змія, вошу, цуцика-злодюгу і нарешті можу звільнити замок моїх предків.

А чи залишишся ти моєю дочкою чи ні – справа твоя.

Тьху на тебе! Тьху на тебе!

Ти не повинна так розмовляти з батьком.

Ф'юску! Іди до Пекельної прірви і пошли звістку Борці-

- Скажи, мовляв, я хочу його бачити на сході сонця.

- Не смій торкатися до змієняти! - Змієня він чи ні, але рану я йому промию.

Ану, геть звідси, всі, крім Роні! Забирайтеся подалі!

Від вас тільки шкода!

Чуєш, ти, Матісе, забирайся!

Тьху на тебе, Матісе!

Ти драний, вошивий, безрідний пес, Маттісе!

Виходь, і я плюну в твою пику!

Щоб гарпія видерла тобі очі, боягузливий викрадач дітей!

Прокляття на твою голову! Пекельне поріддя!

Народи собі свого сина, замість того, що я виносила для Борки.

- Примусь свою дружину замовкнути, Борко -Ти людина жорстока, Маттісе...

І підступний.

Хочеш вижити нас звідси, ясно. Але схопити мого сина, щоб досягти свого, це підступно!

Я хочу знати лише, коли ти втечеш звідси, а не що ти про мене думаєш!

Якщо ти повернеш мені сина

- Я дам тобі слово, що ми підемо до кінця літа.

- Гаразд, тоді я дам тобі слово, що ти отримаєш свого сина до кінця літа.

У нас у замку є в'язниця у підземеллі, там укриття всім вистачить, якщо літо буде дощовим.

Тож не засмучуйся.

Плач, плач! Я теж плакала б, якби моїм батьком був такий звірюга!

А тепер, Маттісе...

У нас на цьому боці теж є в'язниця у підземеллі. То віддаси мені сина чи ні?

- Ясна річ, віддам. - І тієї ж миті я поверну тобі доньку.

Якщо мінятися то мінятися, ясно тобі, худоба?

- У мене немає доньки. - Це що? Знову замислив щось лихе?

Іди, забирай свого сина. А мені повертати доньку не треба.

У мене її немає.

А в мене є! І ти мені її повернеш, Борко! Негайно!

Не моя вина, що її батько зовсім здурів!

Ти йдеш? - Стрибай сюди!

- Що у тебе з нею? Нащо вона тобі? - Вона моя сестра.

"Сестра..." Ну що ж, ми це побачимо за кілька років! Гайда додому!

Не чіпай мене! Я сам піду!

Бірку!

- Роню. - Не кажи мені нічого!

- Я так радий, що ти жива, я так за тебе боявся... - Не кажи мені нічого!

Виє вовк в нічному лісі, Хоче спати, та не може...

Бірку! Бірку! Де ти?

Бірку!

Бірку! Де ти?

- Кличить і виє на весь ліс.. цьомуууу? - Кличить і виє, цьомуууууу???

- Бірку! - Кличить і виє на весь ліс.

- Бірку! - Чому вона так кличить???

Цьомуууу вона так кличить???

Вона вже пів дня кличить. Цьомууууу?

Бо я не можу без нього. Як ви не можете цього зрозуміти, дурненькі?

- Роню! - Бірку!

Зараз хтось кличить. Цьомуууу?????

- Я тепер житиму в лісі. - Не можу довше залишатися у замку Бірки.

Цьомуууу?

Не можу більше слухати лайку і закиди. Три дні вистачить!

Я теж не хочу більше жити у замку Матіса.

Я народився у печері і можу там жити. А ти зможеш?

Разом з тобою я можу жити будь-де. Я прийду сьогодні до Ведмежої печери.

Я чекатиму на тебе.

Все! Набридло!

Втомився я від цього.

Маттіс у мене в спальні. Лежить, дивиться в стелю і не говорить ані слова.

Не хоче ні вставати, ні їсти. Що нам з ним робити?

Іди, поїж, Матісе! Нема чого дуркувати! Усі сидять за столом і чекають на тебе.

Ну, що, нажерлися, веселуни?

Прощавай, Лувісо.

Може, ми скоро побачимося, а може й ні.

Вибач, але я мушу піти.

Геть, сірячки! Геть!

- Бірку, ти де? - Я тут, Роню. Я вже давно на тебе чекаю.

Це тобі.

- Їж, а потім заспівай для мене вовчу пісню. - А що ти вже хочеш спати?

Я витратив цілий день, щоб вичистити печеру після ведмедя.

- Я наносив дров для багаття. - Там де є вогонь та тепло, там дім.

Так, тепер це наш дім.

Виє вовк у нічному лісі, Хотів би спати, та не може...

А я можу!

Холодна і стара вовча та нора, І голод черево глине...

Як там Лувіса...

Маттіс...

Я не маю доньки!

Я не маю доньки.

Я не маю доньки.

Я не маю доньки!

Я не маю доньки!

- Я вся задубіла. - Вранці завжди холодніше.

Давай розпалимо вогонь. Йди сюди!

Це останнє молоко. Після цього доведеться пити лише холодну воду.

Ми, звичайно, не розжиріємо, але й не помремо.

Затули вуха, зараз прозвучить мій весняний клич!

Дивись! Весна приходить після того, як я її покликала.

- Гадаю, нам треба принести свіжої води. - Лише думкою її не принесеш.

Чимось смачно пахне. Коли буде готове?

– Величезна рибина – її на багато днів вистачить. – А лосось до того ж дуже смачний.

- Що трапилося?

– Я порізав ногу – Сильно?

- Дрібниці, нехай кровить, поки не набридне. - Ловіса завжди прикладає до рани сушений білий мох.

Треба буде мені запасти моху. Хто тебе знає, коли надумаєш саднути себе знову?

Що, знову лосось? Схоже ми ніколи не будемо їсти щось інше.

Ну то й що, це їжа.

Мох висох. Тепер ти можеш знову поранитись.

- Роню! Дай мені ножа. - Ножа? Та він у тебе!

- Ні, це ти брала його щойно. - Немає в мене ножа!

- Куди ти його поділа? - Ти брав його востаннє.

Хіба я не казав тобі, що без ножа в лісі пропадеш?

Тоді тобі треба було краще берегти його! Сам втратив, а на інших скидаєш!

Помовчала б ти, донько розбійника! І з такою мені доводиться жити в одній печері!

То не живи! Залишайся зі своїм ножем! Якщо тільки його знайдеш!

То вали! Котися до всіх вітрів!

Ніж? Але ж...

Роню...

- Роню! Роню? - Цьомууу, цьомуууу...

- Нікуди вона не дінеться! - Цьомууу, цьомуууу?

- Рано чи пізно вона повернеться. - Вона велнеться лано чи пізно?

Хай тільки спробує...

"Вже пізно. Ти мала прийти раніше! Де ти вешталася?"

Я повинна була плийти ланіше? Цьомууу, цьомуууу?

Роню! Роню!

А може, вона вирушила до замку Маттіса?

Бідолаха! Хто тебе так поранив?

Бірку! Бірку!

Бірку! Бірку, ти бачив ведмедя?

Він задер її лоша.

- Ой, Роню, таке трапляється у лісі. - Але ж я так не хочу!

Швидше, біжи за мохом. Інакше вона вся спливе кров'ю. Біжи хутко!

Бідолаха.

Все готово.

Цьомууу, цьомууу... Цьомууу вони це роблять?

- – Щоб вона не померла від крововтрати. - А де ж її жеребеня?

- Все... Його більше немає... - Ми знаємо... ми знаємо.

- Погано, що ніж загубився. - Добре, що я знайшов його.

Він лежав собі під мохом і чекав, поки ми сперечалися і сварилися.

- Як легко все зіпсувати без жодної причини. - З цього часу ми не будемо сваритися даремно!

- Ідіть звідси... Не заважайте. - Ці дикі коні не такі вже полохливі.

Це молоко належало твоєму лошаті, Ліа. А зараз ти можеш віддати його нам.

Нам воно знадобиться.

Давай прокатаємося!

- Дивись, вони так робили! - Шалений і Дикий - добрі імена!

Давай їх приборкаємо.

- Дивись, як мало молока. - Незабаром у нас не залишиться ні молока, ні хліба.

- Дякую тобі, Ліа. - Наступного літа в тебе буде нове лоша.

- Дикі коні добре живуть навіть узимку. - Взимку?

- Але ж зараз літо, сестричко! - А взимку...

Роню!

Коротуне Кліп! Це ти?! Не можу повірити! Ти прийшов!

Гарний вид звідси, на ліс і на річку!

Угу, на ліс і на річку... Це тому ти прийшов сюди?

Ні, Ловіса надіслала вам... хліба.

Хліб... спекла Ловіса! - Бірку, подивися! Хліб! Тепер у нас є хліб!

Mмммм... смачно!

Ловіса вирішила, що хліб у вас до цього часу, мабуть, уже скінчився.

Послухай, Роню...

Ти не збираєшся повернутись додому? Усі на тебе чекають.

- Маттіс також? - Ця чортова худоба!

Хто знає, що він хоче! Мовчить увесь час.

- Скажи чесно, чи згадує він хоч колись моє ім'я? - Ні...

Я ніколи не повернуся додому! Поки Маттіс не вважає мене своєю донькою...

Так і скажи йому.

Ні, таку звістку навіть Лисий Пер не наважився б йому принести!

- То, ти так і не пішла додому до свого батька? - У мене немає батька.

А якщо мене злитимеш, то не буде й брата...

Вибач, сестро, якщо я тебе образив. Але я іноді здогадуюсь, про що ти думаєш.

Я думаю, що я жила на світі одинадцять зим, а на дванадцяту помру...

Забудь про зими, сестричка, зараз літо.

Поклади! Дай спокій!

- Бірку, гарпії! - Пірнай, Роню!

Карр! Зараз проллється чиясь кров! Карр, карр, кар-р!

Зараз проллється чиясь кров!

Де ці маленькі людиська? Де вони? Хо Хо!

- Бірку, ти де? - Я тут. Сюди! Швидко!

Кар-р! Зараз ми їх роздеремо на шматки! Кар-р, кар-р! Зараз проллється кров!

Де ці маленькі людиська? Де вони?

Ніде не видно! Куди вони зникли? Кар-р!

Ніде не видно! Куди поділися? Кар-р!

- Я думала, ти втопився. - Поки що ні, але скоро потону.

Ти чуєш гуркіт Ревучого?

Відпусти дерево!

Ловіса!

Донечко моя!

- У тебе мокре волосся. Ти купалася? - Ми трішки скупалися... Бірк і я.

- Ти не хочеш привітатись з моєю матір'ю? - Із непроханими гостями не вітаються.

- Цьому навчила мене мати. - Шкода, що твоя мати не навчила тебе ввічливості!

Бірк... втомився.

- Ти знаєш, чого я прийшла? - Мабуть, не тому, щоб принести хліба!

- Хліб у тебе буде, коли ти повернешся додому. - Я ніколи не повернуся додому.

- Тоді Маттіс втопиться у річці. - Це через мене? Та він про мене навіть не згадує!

Щоночі він кличе тебе уві сні.

Знаєш, Роню, важко дивитися на людину, коли вона так мучиться.

- Ходімо додому. - Я не можу.

- Навіть якщо Маттіс тебе попросить? - Але Маттіс ніколи не попросить!

Лягай спати, Роню. Я посиджу тут, подрімаю, а вдосвіта піду додому.

Я хочу заснути у тебе на колінах, а ти заспівай мені Вовчу пісню.

Виє вовк у нічному лісі Він хоче спати, та не може...

Холодна і стара вовча та нора,

І голод черево глине...

Ти вовку лісовий не ходи сюди...

- Що з тобою, Бірку? - Та ось, сиджу тут і сумую, сестричко.

Хочу, щоб нам дали спокій, щоб ніхто із замку не приходив сюди.

Прийде зима і тебе тут не буде. А я залишусь тут один.

- І замерзнеш на смерть?

Може й замерзну. Але це не має значення, якщо я не зможу бути з тобою.

Хто сказав, що я повернуся у фортецю до Маттіса?

Я сказав! І я сам відведу тебе туди. Замерзати тут я збираюся один.

Але зараз літо, Роню.

Та й дощове у нас літо!

Ну і вітряне у нас літо!

- Це холодне літо. - Це літо у нас ніхто не забере.

- Піду принесу води. - Я тебе наздожену, тільки вогонь розпалю.

Моє дитя... моє дитя...

У мене знову є донечка!

Я вже твоя донька? Справді?

Так, ти завжди була моєю донечкою, Роню.

Я плакав за тобою день та ніч. Боже мій, як я страждав!

Правду казала Лувіса, ти повернешся додому, якщо я прошу тебе про це?

Роню, ходімо зі мною.

Щоправда, я тебе ще не спитав, але я прошу тебе зараз.

Роню, ходімо додому!

Бірку, сину Борки! Іди сюди!

- Що тобі треба? - Та треба б добре відлупцювати тебе.

Але я не робитиму цього. Натомість прошу тебе: ходімо з нами до замку.

Не подумай, що ти мені дуже подобаєшся! Але ти дуже подобаєшся моїй доньці.

Ти Хочеш сказати, що Бірк може піти з нами?

- Маттісе, я маю поговорити з Бірком наодинці. - Але ж після цього ми підемо додому!

Невже він думає, що я погоджуся терпіти штурхани його розбійників?

- То що, краще замерзнути у Ведмежій печері? - Мабуть, краще.

Бірку, життя треба берегти, ясно тобі?

Якщо ти залишишся на зиму у Ведмежій печері, то занапастиш своє життя! І моє також!

- Твоє життя? Як це? - Та тому, що я залишуся з тобою,

- Хочеш ти цього чи ні! - Я зовсім не хочу занапастити твоє життя, Роню.

І піду за тобою, куди хочеш. Якщо навіть мені доведеться жити з розбійниками

- Роню! - Коротуне Кліп!

Дякую, за те, що ти дозволив мені зустрічатися з Ронею.

А зараз я піду додому... до Ундіси та Борки.

- Якби твій батько не був таким лайном, ми б виконали пропозицію Лисого Пера.

- А що запропонував Лисий Пер? - У нього багато божевільних ідей у голові!

- Не можу повірити, що вона знову з нами! - Таких замурзаних ти ніколи не бачила. -Ні...ніколи.

Моє брудне дитя повернулося додому!

Зараз я пукну від радості та щастя!

Потрібно дати хоч якийсь салют, коли люди повертаються додому.

- Роню? - Що таке?

- Я просто хотів переконатися, що ти справді тут.

Борка та Ундіса були в нестямі від радості, коли я прийшов.

Ти можеш пожити з ними до весни. А потім переселимося жити назад у

За нами женуться солдати! Ховайтеся!

А-а-а-а! Ні-і! Ну, зачекайте!

Незабаром я рознесу усіх нікчемних солдатів у цьому лісі!

Не хвалися передчасно! Так завжди казала моя матінка.

Маттісе, солдати переможуть, якщо ти не зробиш, як я сказав.

Не починай знову, щоби ми з Боркою об'єдналися. Борка і я! Ха!

Хто в нас буде ватажком? Про це ти подумав? Бірка? Ха-Ха!

Вождем стане той, хто сильніший!

У єдиноборстві з ним ти вже, мабуть, його побореш. Бичище ти здоровенний!

Така досада, що ти таке лайно.

Бо я б давно зробив тебе своїм помічником. Тоді б не довелося випускати тобі кишки.

Так шкода, що довелося зіпсувати тобі рило.

Адже ти й так опудало.

- Ось так, Борко! - Ну, стережись...

Доведеться обробити тебе так, що Ундіса ревітиме щоразу, як побачить тебе

Маттіс, наймогутніший, ватажок розбійників у всіх горах та лісах!

Брате Борко, звання та честь ватажка ти збережеш до смерті-

- але моє слово надалі для тебе закон!

- Проходь. Гостем будеш! - Як ти, мій любий Маттісе?

Ай, яй, яй! Мій любий Борка, зараз би тобі не завадило випити пива.

Не сюди. Сюди... Проходьте, проходьте.

- Ми перемогли! - Проходьте та сідайте тут.

Не засмучуйся, Борко, що тобі не пощастило сьогодні.

- Думається мені, твій син буде вождем, коли нас не стане... А Роня?

- Роня нізащо не хоче. А коли вона каже "ні", то нізащо не погодиться.

- А ти гадаєш, що Бірк захоче бути? - Ясна річ, що захоче!

Я, Бірк-син Борки, присягаюсь! Що ніколи не буду вождем розбійників до кінця мого життя.

Такі нині пішли діти. Що хочуть, те й творять. Нам тут залишається лише змиритися з цим.

- Хоч і нелегка ця справа! - За твоє здоров'я.

- Ходімо зі мною, я хочу тобі щось показати. - Ходімо зі мною.

Тільки не мене!

Прокляття!

Лувісо, прокинься! У мене все болить! Одна втіха,...

- Що цьому клятому Борці, мабуть, ще гірше! - От уже ці чоловіки!

Ундісо! Ми перемогли солдатів, шкода, що ти нас не бачила!

А цей Маттіс не такий уже й дурний, як я думав.

Ф'юску, потримай коня.

Сьогодні ми заробили святкову вечерю! Зараз повеселимося!

Лисий Пере, ми вщент розбили солдатів. А цей Борка не такий уже й дурний, як я думав.

З'їж супу, зігрійся, ну хоч одну ложечку.

- Скільки ти ще валятимешся в моєму ліжку? - Не знаю. Мені тут непогано.

Чи не все одно, де мені лежати як укопаному. Так краще я лежатиму тут і... чекатиму.

- Чого чекатимеш? – Здогадайся.

- Що це з ним? - Старість.

- Невже він від цього помре? - Так... помре.

- Цього я нізащо не дозволю! - Ти звик командувати, Маттісе, але не це не вплинеш.

Роня...

Моє старе серце заспокоїлося, що ні ти, ні Бірк не хочете бути розбійниками.

У давні часи це була чудова справа. А нині не встигнеш схаменутися, як тебе повісять

До того ж люди кричать і плачуть, коли в них забирають їхнє добро.

Ні... Щира правда, дитино.

Роню, ти ще пам'ятаєш історію про маленького сірого троля?

Це якого ти врятував від смерті?

Так, але це не все. Він відкрив мені таємницю... Ага... Маттіс прийшов!

Ти погано виглядаєш, Маттісе, і очі червоні. Ти що заслаб?

Ні, це ти заслаб.

- Роню, Лисому Перу треба відпочити. - Добре, але спершу хочу дослухати казку до кінця.

Ну, добре, ти знаєш де лісовий струмок? Там поряд гора, наповнена сріблом.

- Ну що, моя радість, ти не забудеш мої слова? - Ні, не забуду...

Зараз туди не пройти, тому дочекайся весни.

- Не штовхайся, лежи тихо. - Я зам-мерз.

А ти гарячий від крові, що вирує у твоїх венах, Маттісе.

Посувайся, я тебе зігрію, старий льодяник.

Він помер! Він помер...

Зовсім ні. Невже ти думаєш, що у мене вистачить совісті не попрощатися з вами

А тепер, друзі мої вірні, я хочу з усіма вами попрощатися.

Тепер я помираю.

А зараз він помер. Помер, як помирають усі люди.

Він був завжди! Завжди! А тепер його нема!

Маттісе, ти знаєш, що ніхто не може жити вічно. Людина народжується на світ, поживе та вмирає.

Сльози тут не допоможуть.

Але мені погано без нього! Так погано, що серце розривається!

Давай я обійму тебе і посидимо разом, хочеш?

Давай! Йди до мене, Роню!

- Бірку? - Так, що Роню?

Ти знаєш, що десь є гора повна срібла? Сірий троль показав її Лисому Перу.

- Я повірю, тільки коли її побачу на власні очі. - Тоді дивись!

Ага, і справді срібло. Але в Ведмежій печері воно нам не потрібне!

- Так, його ж не станеш їсти замість хліба? - Ні, звичайно, не станеш.

Ти вже сказала Маттісу, що ми житимемо в Ведмежій печері?

Ні, я боюся.

- Він знову розгнівається. Мені аж страшно. - Колись сказати все одно доведеться.

- Що? Ти знову хочеш кудись піти? - Так хочу.

Ха-ха! Моя стара печера! Коли я був молодий, я там жив щоліта.

Немає у світі кращого місця. Правда, Лувісо?

- Торішні яблука всі погнили, Лувісо. – Погнили, але не всі.

Ходи, дитино, якщо так вирішив твій батько. Хоча я за тобою сумуватиму.

- Бережись, він розлютився! - Нітрохи я не розлютився.

Кожному іноді дозволено подуріти і від цього радість.

Роню, ти як вважаєш? Дозволено чи ні?

Я робитиму те, що зазвичай роблю, а ти - те, що робиш ти.

Але Ведмежа печера все ще моя! Не забувайте про це! Я вас відвідуватиму.

Я не проти! Тільки не змушуй мене бачити його кучеряву голову щодня.

Не сперечаюся, кожному іноді дозволено подуріти і відчути від цього радість!

Чи, як ти там сказав?

Лувісо, йди до мене! Тепер тут лише ти і я!

Удвох ми лишились! Ти і я!

Роня - донька розбійника

Українською переклав Р.Подоляк