Original subtitles

Нічого не поробиш. Здається, я остаточно зневірився

у непогрішності правосуддя. Так!

Існує правова система, процедура.

Весь цей, загалом, театральний ритуал. Але що за цим?

ДВОЄ В МІСТІ

Мене звуть Жермен Казньов.

До цієї історії, яку я маю намір розповісти,

я ще якось вірив у справедливість.

Тепер я волію не говорити про це навіть зі своєю дружиною.

Вона стверджує, що причиною всього був нещасливий збіг обставин.

Можливо, вона має рацію.

У Франції багато таких в'язниць, як ця... І лише дві гільйотини...

Одна велика, інша менша.

Велика має постійну прописку тут, у Парижі.

А та, що менша, гастролює. Її возять з міста в місто.

Мої спогади сповнені приміськими поїздами і стінами в'язниці.

Месьє суддя!

На останньому засіданні ви перевели до першої категорії Гастона Фабра, перукаря.

Я прошу його випустити під нагляд поліції.

Але йому сидіти ще понад 6 років.

Довічне було замінено йому двадцятьма роками, месьє суддя.

Він убив свою матір з метою пограбування.

Ви ще скажіть, що мати буває одна і йому вже нема кого вбивати.

Відмінна поведінка.

Становище напів свободи контролюється не так вже й просто.

Але за ним простежити я якраз зможу.

Висновок сприятливий. Наступний!

Джино Страбліджі. З другої категорії до першої.

Залишилося два роки з дванадцяти. Ватажок банди...

Пограбування банків. І вже хочете випустити? Заперечуватиму!

Нехай чекає на помилування.

Поки прийде помилування, у нього термін скінчиться.

Ви ж це чудово знаєте.

Страбліджі? Він непоправний! Ви бачили його очі?

- У них ненависть та зневага. - Я бачив у них і ніжність.

І що ще? Ви дивовижні люди, панове вихователі!

Мені відомо, що ви про нас думаєте!

Тільки дай вам волю, читатимете кримінальний кодекс, як роман.

В мене особисто, месьє Казньов, цей Страбліджі не вселяє довіри.

Так. Він не янгол! Але не такий вже й звір, щоб убити свою матір!

Повірте моєму досвіду судді, месьє вихователю.

Такий гангстер, як Страбліджі, можливо й симпатичний.

Але ж він вовк!

Зголоднілий за свободою!

- А змусив вас повірити, що працюватиме! - Так! Він працюватиме!

Він отримав професію, у нього чудова дружина, вона на нього чекає.

Я відповідаю за нього, він ніколи не повернеться до в'язниці.

Багато на себе берете, Казньов.

Ваша честь, у мене є певний досвід.

З сорок шостого року я займаюся злочинцями.

І за двадцять сім років бачив їх більше, ніж усі ви разом,

включно з так званими невиправними.

Я розумію, що всі ми вам набридли,

але й ми знаємо свою справу.

- Ви відповідаєте за цього Страбліджі? - Як за самого себе.

- Чи могли б письмово підтвердити? - Безумовно!

Висновок сприятливий. Сподіваюся, поводитиметься добре.

Врахуйте, підпис залишається!

А чиновники йдуть.

- То як? Зрозумів в чому справа? - Все гаразд.

Гаразд...

Минулого разу ми розмовляли про довіру.

Про це неймовірне почуття, яке ми не можемо контролювати.

- Так, Страбліджі? Я з вами розмовляю. - Я слухаю.

А сьогодні поговоримо про помсту.

На дорозі сталася автомобільна катастрофа з жертвами.

Є тяжко поранений. Відповідайте.

Не треба зупинятися,

бо виникне підозра, що саме ти це й зробив.

Та ні. Ні. Обов'язково треба зупинитися! Є поранений.

Але цей поранений випадково виявився вашим ворогом. Тоді як?

Дивлячись, чому він мені ворог.

А, скажімо, це той тип, який увів вашу дружину.

- Неможливо! - Що неможливо?

Увести мою дружину.

І це правильно! Усі десять років вона щотижня приходила сюди.

- Як він почувається? - Чудово! Трохи нервується.

Мабуть, уже рахує години. Ваша платівка зношена!

Занадто багато слухали... Я вже двадцять разів її міняла.

Постійно йому програвала, а він досі любить її.

Нічого, за тиждень він слухатиме її вдома.

Хочу вірити!

- Він не так уже й змінився. - А вона тим паче!

- Та й ми не змінилися. - А що? Добре живеться.

А ви, хлопчики, невибагливі!

Таксі?

Чи можна зупинитися на хвилинку?

Що, голова паморочиться? Це - свобода! Зараз зупинимося.

- Тепер вже краще? - Нічого, нічого...

Все разом... Повітря, кисень... Воля.

Що це з ним коїться?

З тобою ще не було такого? Молодий?

Вітерець відчув! Зрозуміло?

- І швидше, будь ласка. - Так, мадам.

- Привіт! - Марселю?

Саме так!

Що ти тут робиш?

Друзів відвідую. Дізнався, що Джино вийшов.

Саме так...

- І він працює. - Та що ти?

А ти не працюєш?

Знаєш, життя коротке...

А тому й не варто його у в'язниці проводити!

Обережніше!

Я вже на волі і не збираюся туди повертатися!

Марселю!

- Ну як ти? - Зі мною все гаразд!

- Коли ти вийшов? - За тиждень після тебе.

- Що ж, чудово! - Справді? Бачиш? Вже й карета!

- Вітаю! - Дякую!

У мене тут два чудові хлопці!

Та це ж Жанно!

І ще новенький. Непоганий хлопчина.

Твій фанат! Хочеш познайомитися?

Підійди, йому буде приємно. Ну, чого ти?

Джино! Це ж чудово! Ми знову разом, як і раніше.

Тепер покажемо екстра-клас. Адже нас четверо!

Обережніше тільки, бачиш, який хлопець?

Я знаю своє місце!

Це непогано!

- Вже є ідея? - Ідея?

Ні.

- Якого біса? - Він жартує.

Авжеж! Але я не дарма потурбувався?

Так і є. Ви всі дарма потурбувалися.

- Це мені не подобається. - Співчуваю.

Або ти нам не віриш або ти злякався.

З мене цілком досить. Не той вік.

- Отже, розм'як у тюрязі? - Схоже, так.

Чули? Все зрозуміло!

Повернувся іншим бортом. Закохався в адміністрацію.

- Добре, що вчасно дізналися. - Ну, годі!

Пробач його.

Будь ласка, Марселю. Йдіть! Усі троє!

То що, друже? Чим ви незадоволені?

Не хочу більше мучитися! Досить з мене!

Щотижня додають по десятку на день.

І весь день те саме, ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля!

Є від чого збожеволіти! Хочуть, щоб ми розлютилися?

Невже їм не вистачає?

Трохи терпіння, вас навчать якомусь ремеслу.

Все життя працювати... в тюрязі?

А помилування тут не дочекаєшся!

А ви що хочете, щоб вас так одразу й помилували? Га?

Відразу... Я сам помилую себе, коли захочу.

Ну годі дурниць. Я поговорю з начальством.

- Ви поговорите з начальством? - Я вам брехав колись?

Та у вас немає жодної влади! Усі так вважають у в'язниці.

Прикро, але ж ви нічого не можете зробити.

Йому дали роботу, він має її виконати.

Це я знаю.

Але мені платять за те, щоб я втручався,

і, по можливості, допомагав цим людям.

Ну... У будь-якому випадку, цей хлопець - ледар.

Навряд чи він ледар. Швидше зневірився, не витримує.

Хіба міністерство розвалиться, якщо він зробить на 10 ліхтариків менше?

Вибачте, але правила для всіх однакові.

Можливо... Але зневіреним можна зробити виняток.

Месьє Казньов... Таке завзяття наприкінці кар'єри?

Прокляття!

Пізно тепер кричати "прокляття". Раніше треба було думати.

- Хто ж це міг передбачити? - Ми повинні багато що передбачати.

А тепер усю ненависть він обернув проти себе, а не проти вас.

Вас це більше влаштовує.

Куди це вас приведе?

Це на всіх ваших товаришах позначиться!

Він сказав "позначиться"? Ви чули?

А нам більше нема чого втрачати! Тільки здохнути б одразу!

Всі по місцях, інакше накажу стріляти!

Треба написати рапорт.

Рапорт, рапорт! До біса вас з вашим рапортом!

Ви що. Втратили глузд? Що у вас у голові?

Стріляти, стріляти, тільки знаєте, що стріляти!

А поговорити з ними можна?

Поговоріть ви зі своїми товаришами.

- У мене тут немає товаришів. - Думаєте, це молодіжний клуб?

Приберіть зброю й залиште нас.

Знову розмови! Ви відповісте, Казньов!

Нехай! Мені начхати!

Виродки!

Воля!

Воля! Воля!

Це ти з роботи так пізно приходиш?

Так, тату!

Доброго вечора, тату. А на тебе чекають. Ти що, забув?

- Заходь. - Все гаразд?

А! Ти так затримався! Ми турбувалися.

- Щось сталося? - Нічого. Як справи?

- Вітаю. - Вітаю.

Дякую за запрошення.

А він ще назвав вас дезертиром.

І він має рацію.

- Може, поїси? - Ні. Дякую, не хочу.

Ви вчасно вибралися, друже.

Так, знаю. Читав у газетах. І там справді так погано?

Все ще тільки починається.

Дуже просто засадити людей у в'язницю, але треба ними займатися.

Амінь.

Ну так, я старий дурень, на думку моїх любих дітей.

Але ж я нічого не сказала тобі.

Потрібно боротися з умовами, які викликають злочин.

Активніше, ніж із самим злочинцем.

Так, і я так вважаю. Закласти динаміт у всі в'язниці та підірвати.

- Фредеріку, ти втомлюєш батька! - Ну що ж. Закладай динаміт!

А з мене вистачить! Я йду з цієї роботи!

Не може бути! Ви це серйозно?

Навіщо ти так ускладнюєш своє життя, адже незабаром на пенсію?

Джино було заборонено проживати у Парижі.

І він знайшов собі роботу в передмісті.

Заборона жити у великих містах - ось подарунок,

який суспільство дарує людині,

звільненій з в'язниці.

- Вітаю! - Як справи?

Все гаразд.

Сьогодні о четвертій годині ранку було страчено Джино Страбліджі.

На мою думку, це не смішно.

Але ж це могло й зі мною статися! Я також міг убити поліцейського.

Вам треба побоюватися зустрічі з друзями.

Вони розшукають вас, я переконаний у цьому.

Ні, я так не вважаю.

Але ви все ж таки поводьтеся обережніше. Як Софі?

Чудово! Зараз прийде.

Ти сьогодні чудово виглядаєш.

Я така щаслива вас бачити!

Я приїхав попрощатися з вами, ми від'їжджаємо.

Ви пішли з роботи? Вирішили все кинути?

І так і ні... Але мене перевели до Монпельє,

де я займатимуся неповнолітніми.

Але саме у в'язниці ви потрібні. І ви це самі знаєте.

Вам не можна цього робити.

То що ж, вони хочуть позбутися всіх вихователів?

Ні, декого вони збережуть.

Це необхідно з соціальної точки зору.

То ми вас більше не побачимо? Це сумно.

Чому ж? У нас кілька довгих вихідних.

З'їздимо в Монпельє, а за наявності автострад це не так уже й важко.

Особливо за наявності цього.

Один попередній власник. Краса.

Чудова іграшка.

Бувай! Ну, ти, не чіпляйся до неї!

До побачення! Помирилися?

Їдьмо! Пам'ятай, до вечора!

Дякую. Завтра я заберу тебе на цьому. Агов!

Більшого ти не вартий!

Та ні, запевняю тебе.

Бернар мені вже дзвонив, я сказала "ні", бо маю закінчити домашнє завдання.

Я починаю о восьмої ранку, до того ж, я дуже втомилася.

Вже краще якось іншим разом!

Евелін, а якщо мені з клініки зателефонують?

Слухай, мама вже сердиться, і я вішаю слухавку. Бувай! До завтра!

Перший, будь ласка.

Одні залишали в'язницю і прощалися з нею назавжди.

Іншим постійно загрожувала небезпека стати її постійними мешканцями.

Виною тому, мабуть, були...

безвольність, безхарактерність...

Ось вони й були моєю головною турботою.

Клює?

- Жодного разу не клюнула. - А у нас все готове.

Обережніше! Поплавець не зачепи.

Я допоможу.

Підгреби трохи ближче!

Тримайся за мене.

- Ну, а я як? - А ви стрибайте, Евелін.

Чого стоїш? Давай, стрибай. Тут не глибоко.

- Я боюся! - Справді?

- Я вам несу декого. - А!

Мою любу маленьку дружину!

Я слухаю!

Алло! Алло!

Жермене! Це Джино!

А це ви, Джино? Як доїхали?

Жермен... Вона померла...

Не може бути...

Їй так подобалося тут, я залишив одну троянду.

Інші квіти пішли з нею.

Її сім'я дорікала мені за в'язницю, а тепер за смерть Софі.

Тож, крім вас, у мене нікого немає.

І що ви збираєтеся робити?

Ще не знаю. намагатимусь не наробити дурниць.

Це правильно. Я повертаюся до Монпельє.

І якщо ви згодні почекати трохи...

я підшукаю вам гарне місце.

- Мені, гарне місце? - А чом би й ні?

Ви ще й мені допоможете у важких випадках із моїми підопічними.

Це так, досвід у мене є.

Ви три неділі поспіль не даєте нам спокою!

Але будь-який терпець може обірватися!

Адже ми весь тиждень працюємо, а не ледарюємо!

І у неділю хочеться поспати!

Майте на увазі, ви тут не в Парижі.

Не в розважальному закладі!

Ми всі люди сімейні! А сім'я - справа свята!

Щоправда ви… Ви… Ви живете без жінки!

А я людина нормальна, дякувати Богу.

Вимкни це!

Звертайтеся до мене на "ви", мадам!

Він вимагає до себе поваги, цей месьє...

Ось поліція на "ви" і поговорить! Кинь, Андре, я викличу поліцію!

Ні, ні, ні, ні! Ні!

Я сам з ним розправлюся, віч-на-віч!

Знаєте, що було б корисніше вашим дружинам?

Невелика прогулянка за місто. Спів птахів заспокоює нерви.

- Не бійся! Я біжу за поліцією! - Я її знаю, вона і справді піде.

Нудно з тобою матусі. Їй би когось у мундирі!

- Заспокойтеся. - Я зовсім спокійний!

Ось приїде поліція...

А свідків не було! Вимкни музику!

Геть звідси!

- Готово! Музику вимкнув. - А той тип? Що ти зробив йому?

Що, що... Налякав як слід, от і все!

Привіт! Що з вами? Чому вас так давно не видно?

Я кажу, що це з ним сталося? Живе тут уже кілька місяців,

- а ми його ніколи не бачимо. - Працюю.

- А по неділях? - Сплю!

А як ви дивитеся на те, щоби проїхатися з нами на велосипедах?

- На велосипедах! - Домовилися!

- Справді? - Присягаюся!

І тут я побачив, що він оживає.

А одного чудового дня він прийшов не один.

- Люсі працює у банку. - А вона вільна?

Здається, у неї був хтось, але Люсі його кинула.

- Через вас? - Уявіть, через мене.

У Люсі мати - англійка, а батько - француз. Вони розлучені.

Виховувалася вона в Англії, але потім...

вона вирішила, що віддає перевагу Франції.

- Ви поговорите з нею? - Про що поговорю?

- Про мою історію. - Авжеж.

Про моє минуле. Я намагався... Але не виходить.

Раптом вона все дізнається від інших?

Адже вона живе в мене, треба, щоб вона знала. Чи не так?

Отже, це серйозно?

Ви прийдете до нас увечері, а я піду за сигаретами.

Дякую.

А тепер до побачення, треба у префектуру.

- А-в... відмітитися? - Так, так.

Все ще кожні два тижні?

- До побачення! - До побачення!

Колишні ув'язнені, які перебувають під публічним наглядом поліції...

мають двічі на місяць з'являтися, щоб відмітитися,

при цьому вони мають пред'являти довідку про роботу.

Зробити це можна тільки в дозволених невеликих містах

бо в заборонених містах,

а саме в портових та великих містах,

поліція дозволяє лише інформаторам обійти заборону.

Я звернувся з клопотанням щодо Джино, щоб йому дозволили,

як виняток, відмічатися один раз на три місяці.

Джино я про це поки нічого не говорив.

Увійдіть!

Вітаю.

Месьє! Месьє! Страбліджі...

Страбліджі? Ви мене не впізнаєте?

Я брав участь у твоєму затриманні, Страбліджі.

- Інспектор Гуатро? - Старший інспектор Гуатро.

Ви тепер у Монпельє?

Дякую.

Так, приїхав.

Ану, покажи. Отже, ти працюєш?

Так.

Непогане маскування.

А ти не збираєшся змусити нас попрацювати?

Часом не готуєш якусь справу у нашому районі?

Вибачте, в мене ще справи. Дякую! До побачення.

Дуже небезпечний! Ще й тримає нас за дурнів!

А чому я не маю йому довіряти?

Він спритний... Справжній чоловік.

Працює охоче, в гарному настрої.

Я запропонував йому бути моїм компаньйоном.

Чудовий план!

А ви добре подумали?

Так... І якщо це його влаштує, я розширю справу.

З того часу, як він тут, я вже купив нову машину.

І міг би купити офсет.

І переконатися у вірності приказки: "Старі звички важко вмирають!"

- А що це означає? - А те, що він повернеться до в'язниці!

Він вийшов звідти, ви цього не знали?

Знав.

Ось як? І яку пісню він вам наспівав?

- Я мушу відкрити вам всю правду. - Не треба, я все знаю.

Хтось із міністерства юстиції за нього поручився.

Зворушливо поручився...

З біблією в руці та благословенням на устах!

Ну, а ми тут не для того, щоб грати в добреньких.

І ризикуємо своєю шкірою, затримуючи таких негідників!

Який він вам негідник?

Він тепер працює! Чого ви хочете?

Дякую, що прийшли, месьє. Але ходити вам сюди немає сенсу.

Це моя справа, вирішувати такі речі!

- Мадемуазель, будь ласка. - Так.

Поліція.

Поліція?

Слушний момент.

Дідько, сигарети скінчилися. Піду куплю, гаразд?

Не турбуйся, я купила.

Дякую. А може вам викурити по сигарі?

- Це ідея. - О, я миттю збігаю в крамничку.

А в мене є!

Фредерік учора програв парі щодо Куби.

Ну ж бо, беріть!

Дякую. Люсі, а сірники? Сірників, мабуть, немає? Я збігаю.

- Купіть і для мене. Довгі. - Добре.

- Дуже довгі. - Добре.

- Скажіть мені, моя дівчинко ... - Так?

Вам відомо, в чому полягає моя робота?

Так. Я знаю, що ви працюєте з правопорушниками.

Саме так.

- Це, мабуть не дуже весело? - О, не дуже, звичайно.

А ви знаєте, як я познайомився з Джино?

У в'язниці.

Він вам це сказав?

Ні, він не говорив. Це мені інспектор поліції розповів.

Як інспектор поліції?

Він прийшов у банк і показав посвідчення.

- І хто це? - Я не запам'ятала його ім'я.

Але мені здається, він недолюблює Джино.

Послухайте, якщо він ще з'явиться, запам'ятайте його ім'я та скажіть мені.

Але жодного слова Джино.

Ви засмучені?

Я люблю Джино.

Ось і чудово. Я теж його люблю. Але дещо по-іншому.

Він вже пішов? Ну? Про що ви говорили?

Про тебе, мій любий. Про речі, які мене не стосуються .

- Тебе все стосується. - Так, якщо ти сам захочеш сказати.

Яка різниця, хто скаже?

Ти боявся зізнатися? Мене боявся?

Та ні.

А мені подобається, коли у коханні існують таємниці.

- О! Ти щось приховуєш від мене? - Так!

Що саме?

А це вже не має значення.

Можливо, я вбила когось, може, обікрала.

А може, у мене чоловік в Англії?

- А може, ти мене кохаєш? - Можливо...

Найкращим часом було, коли я у роки війни друкував листівки.

Тоді ви ризикували своїм життям.

А коли ризикуєш, відчуваєш, що живеш.

Знаєш, Джино, якби в мене був син, я б хотів...

щоб він був такий, як ти!

Джино!

Марселю?

Оце так зустріч! Скажи, будь ласка, що ти тут робиш?

Працюю.

Вмієш ти пожартувати! Яку справу задумав?

Ніяку! Працюю в друкарні.

Переді мною можеш не клеїти дурня.

Дізнався нещодавно про смерть Софі. Співчуваю тобі. Я її любив.

Дякую.

А ми щойно повернулися з Іспанії.

- Провернули шикарну махінацію. - Ось як...

Так. Тепер влаштовуємося в Монпельє. Париж і Ніцца...

це вже не те...

Отже, поснідаєш із нами?

Ні, дякую, в мене немає часу.

Отже і колишня дружба, і все інше, вже померло?

Це у твоїх інтересах, Марселю. Тепер за мною стежать.

- Так, так, це все через банк. - Через банк?

Я ж бачив, у тебе буває гарненька гостя.

Ну так, і ти, мабуть, вирішив, що це заради сейфа?

- А що б ти вирішив на моєму місці? - Ні, твоє місце я тобі залишу.

Я повністю зав'язав!

І, оскільки я тебе люблю, раджу зробити те саме!

Якщо вважатимеш, що програєш - ніколи не виграєш!

Я вже виграв, Марселю! Свободу, життя!

Свободу, кажеш! Без дзвінкої монети?

Стривай, я залишу тобі свою адресу.

І якщо ти зміниш своє рішення, приходь до мене.

Будинок п'ять, вулиця Дю Фер... Так...

Подумай! Даю тобі два тижні. Згадай щасливі дні.

А я згадую лише ґрати... за ті десять років. А ти забув?

Та ні, нічого не забув. Але це ще й досвід!

Тому тепер ми не маємо облажатися.

Повір мені. Досвід, друже.

Перемикнув на третю, а вона ледь повзе.

- Хто пригнав цю колимагу? - Я пригнав!

А ти не міг обрати машину, яка їздить?

- Я одразу виїжджаю? - Ні!

Виїжджай як завжди. Обережність ніколи не завадить.

Плутають сліди! Знову починається!

- Добрий день, Джино! - Хіба ти не працюєш?

Зараз піду. Ось прийшло тобі з префектури.

Трясця вам! Коли ж це скінчиться?

Можливо, тут гарні новини і ти марно хвилюєшся?

Гарні новини, гарні новини, авжеж.

- Виродки! - Не треба, Джино!

Я тобі скажу, Страбліджі. Усі ми тут виродки.

Чому? Бо ти так думаєш...

Скажи, хіба це не так?

Вам подобається змушувати інших говорити нісенітниці?

Просто хочу, щоб ти комфортно почувався.

- Мені комфортно тільки надворі. - Де ти познайомився з цією дівчиною?

А ви з дружиною?

Тут я ставлю питання. А у тебе, пам'ятай, є судимість!

Ти знаєш, що тебе можна вислати з цього міста?

Будь-якої миті... І раджу відповідати мені ввічливіше.

Де ти познайомився із цією дівчиною?

У друкарні. Вона прийшла по запрошення.

І ти став гуляти перед будівлею банку, де вона працює?

Я чекав, коли вона вийде.

Зізнайся, непоганий щасливий випадок для фахівця з розкриття сейфів...

- знайти собі дівчину в банку? - І ви теж?

- Тобто, і я теж? - Тримаєте мене за ідіота?

Звідки я міг знати, що Люсі працює у банку,

коли я її вперше бачив?

Тобто, я піду грабувати банк, де мене всі знають?

Відділення, де я не міг би забрати і трьох франків?

Або інше відділення. Ти завжди про це думаєш.

Ви ж бачили мої розрахункові листки.

Бачили, скільки я отримую, скільки заробляю?

Так! Більше, ніж я!

Авжеж, адже я працюю!

Навіщо мені ще й грабувати?

Я думаю, що ти вже не можеш без цього обійтися.

Ви думаєте, думаєте! А знаєте, про що я думаю?

Про мою смерть! Я вже звик.

Отже, ти зустрівся з цією дівчиною випадково?

Життя складається з випадковостей.

А якби ти зі старими друзями зустрівся,

це теж було б лише випадковістю?

Я люблю дівчину, люблю свою роботу,

я не хочу ні з ким зустрічатися.

Чому? Хіба ти не бачив їх?

Ні, я порвав зі своїм минулим.

Браво! Ось цю свою заяву, ти й підпишеш.

Що підпишу? Я ні в чому не винний.

Саме так! Ти цим і користуйся.

Жоден закон не змусить мене нічого підписувати!

До речі, про закон.

Він дозволяє мені затримати тебе на два дні.

- Все з кишень на стіл! - Але немає ніяких підстав!

Є!

Будь ласка.

- Добрий вечір. - Добрий вечір.

- Джино тут? - Ні!

- Він ще не повернувся? - Ні. І я починаю хвилюватися.

- Вибачте. І дякую. До побачення. - До побачення.

Я так розумію, ваш батько напивається майже щовечора.

А мати у цей час приймає гостей.

Мені здається, від такого бруду вам краще втекти!

Я можу відправити вас до Ліону. Хочете?

Так, дякую. Хочу.

Поліцейську ділянку Ліона, будь ласка.

- Вони заарештували Джино. - Це ще що таке?

Заарештували, не знаю чому.

Відчини!

Все гаразд?

Мені все це вже набридло! Набридло все! Досить! Досить!

Їхня робота - підозрювати.

Я знаю. Але завжди підозрювати! Коли це скінчиться?

Половина світу продовжує дошкуляти іншій половині!

Я щойно розмовляв із комісаром.

На вас нічого немає, але ваше минуле їх турбує.

- Роблять свою роботу. - Ну так, зрозуміло! Гуатро!

Він просто страхує себе.

Це ви так думаєте? Добре, але я не вірю!

Вірте.

І для страховки він просить, щоб ви підписали цей папір,

щодо того, що ви не бачилися зі своїми старими друзями. Зрозуміло?

Зрозуміло, зрозуміло! Треба підписати!

І ще підписати! І ще! І ще! І ще!

Я не розумію, чим ви ризикуєте?

Але ж можна випадково зустрітися! Хіба ні?

Зрозуміло. Але завжди є можливість порозумітися.

Чому я не загинув разом із Софі? Не було б ніяких проблем.

Підписуйте, щоб швидше вийти звідси!

Тримайте. Ну?

Ну, якщо ви так радите...

Він нікого не бачив?

Стежитимете за входом будинку п'ять по вулиці Дю Фер.

Вдень і вночі.

Завтра ми маємо отримати фото людей, які нас цікавлять.

Дякую.

Випадково побачив.

Я прийшов за машиною, а вони купували бензин.

Марсель засунув мені адресу в кишеню, я її навіть не прочитав!

От і сказали б про це поліцейським.

А Марсель? Та інші?

А їм взагалі треба б дати вам спокій!

Це люди без совісті, їм все одно не уникнути в'язниці!

- Але не з моєї вини! - Можете ви міркувати спокійно?

Я хочу сміливо дивитися людям у вічі.

А, це все слова! Коли я дивлюся у дзеркало,

мені хочеться бачити обличчя чесної людини.

Та ви хоч двері не відчиняйте, коли дзвонять.

Я так і роблю.

Дякую.

У вас дуже стомлений вигляд.

Ні, ні, нічого.

Тобі треба зникнути, Джино. Їдь в країну Люсі.

- Це моя країна. - Але чому він має їхати?

Тому що в цій лайновій країні можна задихнутися!

Не переймайтеся, друже!

У цій лайновій країні, як елегантно висловився мій син...

- все ж таки є правосуддя! - О, це правосуддя!

Плазує перед сильними цього світу і топче просту людину!

Але це зміниться, ось побачиш!

Якщо треба буде вийти на вулиці, ми вийдемо!

Ніхто ніколи не виходив на вулиці заради в'язнів.

Не розумію, навіщо я сперечаюся. А тобі навіть смішно?

Вибач, але мені теж не доводилося бачити таких гасел.

Не треба сперечатися, особливо через нас!

- До побачення! - До побачення!

- До побачення, месьє Казньов! Дякую. - До побачення!

- До побачення, моя дівчинко. - До побачення!

- Добраніч, Джино. - До побачення.

Фредеріку.

Ти теж знаходиш у ній щось особливе?

А ти що? Ревнуєш?

Ні, але я просто не знаю, чим вона краща за мене.

Життя таке прекрасне! Ти не повинен жити минулим.

Авжеж.

Ти хотів би мати дитину?

- Дитину? - Так.

Мені б хотілося. Маленького хлопчика. Гарного, як ти!

Спочатку він буде таким крихітним, а потім буде рости й рости.

Поки не виросте великим і високим, як ти!

І ми виховаємо його щасливим!

Ось побачиш, і ти будеш щасливим.

Я кохаю тебе.

Це вже нав'язлива ідея!

Ні! Ні, ні, глибоке переконання.

Шукаючи винного, ви цілком можете створити його.

Цей хлопець повністю перевиховався.

- В ягня? Милого янгола... - Нічого смішного.

Я справді завжди шукаю у людях гарне.

Завжди є гарне. В цього хлопця є професія. Він працює.

Я певен, що він покінчив із минулим назавжди.

Месьє Казньов, мені платять за те, щоб я сумнівався.

Я знаю. Сам був інспектором.

І ви їм не лишилися?

Ні! Після війни злочинів значно побільшало.

І мені здалося, що я можу бути кориснішим тут.

Як вихователь?

Так, як вихователь, що здатен навіть написати рапорт про ваші дії.

Пишіть швидше!

Тільки дивіться, щоб ви не стали посміховиськом.

- Вітаю. - Нам треба поговорити.

Слухаю вас.

Ходімо, там спокійніше.

Я щойно бачився з Гуатро.

То й що?

Скажіть мені, ви більше не бачили Марселя та його банду?

- Ви у цьому впевнені? - Я більше ні в чому не певен.

- Але це не відповідь. - Іншої не буде.

Я вас питаю, чи ні? Ви бачили Марселя?

Що з вами? Ви, як і Гуатро, почали сумніватися?

- Ні. Але я мушу знати точно. - Я не хочу відповідати.

Тим гірше для вас, якщо й ви втратили довіру!

- Покопирсайтеся і ви в моєму житті! - Що?

Це я ще ввічливий! Тепер я розумію, Казньове.

Я - ваша піддослідна свинка.

Я все будував на довірі, а ви на розрахунку?

Чого ви чекали? Що я впаду?

Щоб ви промарширували переді мною у в'язниці?

Але я вам цього задоволення не принесу!

Ані вам, ані Гуатро! І хочу вас попередити...

Першому, хто прийде сюди з клятими питаннями, я проломлю голову!

Ви чуєте, голову проломлю.

Він не має на увазі те, що говорить, я переконаний у цьому.

Я сподіваюся.

Мадемуазель!

Це знову ви!

Вся родина нервує, як я бачу.

Було б краще, якби ви не приходили.

Ви знаєте, котра година? Банк зачиняється.

Виродок.

Боже мій! Хто це так стукає?

Ти подивися на цього хлопця! Зовсім збожеволів!

Агов, друже! Ти що, з глузду з'їхав?

Пробачте мені! Не знаю, що зі мною сталося.

Може, ти хворий?

Таке зі мною трапляється час від часу. Трапляється.

Навіщо ви витрачаєте час?

Він усе може втратити.

Навіть життя!

- Це що, погроза? - Майже.

Ходімо! Вже пізно! Треба поїсти.

Алло, шефе! Вони щойно прибули. Переносять важкий мішок.

А скільки там вас на місці?

- Троє. - Виїжджаємо!

Ці акції, цінні папери можна хіба спалити!

- Ти що, збожеволів? Чому? - А, як ти за ними щось отримаєш?

Ти нам сказав усе брати!

На мою думку, це була безглузда ідея.

Якщо ти вважаєш, що це безглузда ідея, мабуть, так і є!

У цій справі ти знавець!

Дехто упустив велику справу.

Сьогодні швейцарські франки кращі за долари.

Швидку допомогу, хутчіш! Я не хочу, щоб він здох!

І жодних журналістів! Нікого!

Тиша! До нового розпорядження!

Ти це впізнаєш?

Це ж твій почерк!

Звісно, ​​впізнає.

Звісно, але в цьому нелегко зізнатися.

Гарний друг, цей Джино.

Але я допоможу тобі. З твоєю допомогою ми його посадимо.

Це він вам підказав ідею пограбування банку?

А ти знаєш, що це він дав твою адресу,

щоб я посприяв йому з умовами умовно-дострокового звільнення?

Ви мали достатньо часу. Тримайся подалі від цього.

Навіщо ви втручаєтеся?

Соромно допитувати пораненого у такому стані.

Ви забуваєте, з ким ви розмовляєте!

Тут вам не камера тортур! Забирайтеся геть!

Вам пощастило, що ми у лікарні.

І вам теж.

Вітаю, месьє комісаре.

Доброго дня, Гуатро. Ну? Як у вас справи?

Месьє комісаре! Страбліджі впаде, як стиглий плід!

Але у вас немає жодних доказів проти нього.

Ви так вважаєте?

Так! Я хочу запитати, може в вас якась особиста образа на нього?

Я не маю жодних причин для цього.

Я лише вважаю, що він злочинець. І я це доведу!

Я влаштую зустріч його подружки з Марселем,

- і ви побачите, що вони знайомі. - Це теж нічого не доводить!

А якщо вони зустрічалися весь цей час?

Страбліджі був їхнім ватажком!

Це його ідея - останнє пограбування банку!

В якому він сам не брав участі!

Не захоплюйтеся спогадами про те,

що ви його затримали десять років тому.

Месьє комісаре, я не захоплююся.

Я завжди працюю без радості, але й без злості. Я працюю!

Так, я знаю. Але будьте розумні.

Не спускайте з нього очей. Ще сьогодні ми маємо його взяти.

Нічого дивного. Ви забули погасити фари.

Я можу зарядити ваш акумулятор. А поки можете взяти нашу машину.

Ось там, у гаражі. Це займе небагато часу.

Дякую. Я візьму машину своєї дружини.

- Але до вечора вона буде готова? - Звісно.

Заспокойтеся. Я у вас не затримаюся. У вас тут спекотно!

Я скажу Джино, що ви приходили.

Що ж, скажіть. Обов'язок вірної дружини. Хоча, ви ще не одружені.

До речі, ваша родина знає про минуле Страбліджі?

Це стосується лише мене!

Звісно, лише вас.

Між іншим, ви можете піти до лікарні?

Навіщо? Щось трапилося з Джино?

Ні! Просто відвідати одного пораненого.

Це мене не стосується.

Або ви самі прийдете, або вас приведуть з поліцією.

Давайте дружити. Це у ваших інтересах.

Уявіть, я скажу директорові банку,

що ви живете з фахівцем зі злому сейфів.

А це мій обов'язок. Він одразу вас вижене геть!

Ви така гарненька... Мені вас дуже шкода!

Гуатро!

- Джино! Що ти, Джино! - Я вб'ю тебе! Я вб'ю тебе!

Не треба! Не треба! Не треба! Не треба!

Сволото!

Не треба, Джино! Зупинися!

- Ось тобі! Мерзотнику! - Не треба!

Не треба!

Я тебе залишу з донькою. Вона погодує.

О, я спізнюся. А в мене там тяжкий хворий.

- До побачення. - До вечора!

- Ну що, потрібно викликати пожежників? - Та що ти, матусю ...

Ще, татку!

Знаєш, а вони смачні!

- Смачні? - Ти їх пошкреби трохи.

- Гадаю, так? - Саме так.

Тату!

- Так? - Джино вбив поліцейського!

- Що ти верзеш? - Слухай!

Тіло інспектора Гуатро доставили до моргу префектури.

Його вбивцю, рецидивіста Джино Страбліджі заарештовано

на місці злочину.

Дякую, що прийшли.

Месьє Реклан, будь ласка.

- Це він? - Так, він.

А ви впізнаєте цих месьє?

Де йому впізнати?

Навіть коли він нас побачив, він не перестав трощити своєю кувалдою.

Так, мабуть, пригадую.

Так, для вас це незначний епізод!

Йдете вулицею, ламаєте машини... Все це для вас маячня!

Тоді я бив по машині, щоб не вбити поліцейського.

Інцидент із цими панами швидше говорить на користь обвинуваченого.

Псування чужого майна... Що ж...

Суд присяжних це розгляне.

А я зобов'язаний зафіксувати свідчення свідків.

- Месьє Вотьє? - Так.

Ви його впізнаєте?

Так, авжеж. Він жив у нас у будинку.

І ми задоволені, що більше його не побачимо.

Продовжуйте, месьє Вотьє, будь ласка.

І нічого не бійтеся.

Гаразд... Одного разу він дав мені ляпаса. В неділю.

Ви зізнаєтеся?

Чи є свідки?

А навіщо мені брехати? Це правда.

Я визнав себе винним у вбивстві інспектора поліції!

Вам цього замало?

Я зобов'язаний проаналізувати все ваше життя.

О, зобов'язані... проаналізувати...

Якось я наступив чоловікові на ногу в автобусі.

Вам обов'язково треба його розшукати.

Ця дівчина давала свідчення проти Джино.

Вона була у гардеробі банку,

чула, як він погрожував убити інспектора.

А тут ще гірше... Висновок психіатра.

Ну так... Вроджена злочинність.

Відповідальний за свої вчинки, ізолювати від суспільства!

Не розумію, як хтось може бути природженим злочинцем

і в той же час бути відповідальним за вчинки.

Я б вимагав повторної експертизи.

Повторна експертиза лише підтвердила першу.

Я прийшов на засідання суду, все ще вірячи у правосуддя,

якому служив сам.

Так, я нічого і не чекав від нього, крім визнання пом'якшувальних вину обставин,

на які Джино, безперечно, мав право.

Засідання відкривається. Введіть обвинуваченого.

Сідайте.

Я нічого не можу сказати, крім як похвалити його!

Відданий, працьовитий, він завжди робив більше,

ніж від нього вимагалося.

Не можна бути бандитом і водночас таким чесним у роботі.

Інакше кажучи, за все ваше довге життя у вас ніколи не було

кращого працівника, хоча ви їх побачили немало?

Так. Були й гарні.

І що ж? Кожен убивав інспектора поліції?

Що ж, питань більше немає.

Єдиним свідком була кохана звинуваченого.

Але все, що вона могла б сказати, здавалося упередженим

і не могло свідчити на користь Джино.

Настала моя черга.

- Прокиньтеся, месьє присяжні! - Ну ж бо, починайте!

Вибачте мене, месьє голово, але двоє присяжних сплять.

Вони можуть потім пошкодувати про це, бо процес незвичайний.

Страбліджі просто не пощастило, ваша честь.

Колись він зробив помилку і заплатив за це десятьма роками життя.

Скільки разів я повторював слова,

які мали б допомогти Джино.

Але я розумів, що мої аргументи не переконливі.

Він намагався забути своє минуле, але ви не дозволили йому це зробити.

І ось він знову перед вами.

Захисту від вас не потрібно, месьє вихователю.

Через що мені шкода.

Ми зібралися тут не для суду над нашою правовою системою!

Я маю особисту думку щодо нашої правової системи.

Вона має насамперед розібратися в людині, яку судить.

Щоб зрозуміти причини, які викликали злочин.

Свідок забуває, що обвинувачений не якась загадкова особистість,

він злочинець!

Месьє прокуроре, а в кого з нас хоч раз у житті не виникало бажання

вбити людину просто через якусь дрібницю...

Через риб'ячий хвіст, через місце на стоянці машин.

З кожним може статися.

Свідок легко виправдовує!

Це трагічний випадок - зустріч з людиною,

яка зробила все, щоб змусити його вчинити злочин.

Месьє вихователю, але ви все ж таки не вимагатимете,

щоб було покарано жертву цього випадку?

Я повторюю - фатальний збіг обставин

привів його до злочину.

Присяжні та суд зобов'язані це пам'ятати.

Ось усе, що я хотів сказати.

Месьє голово, месьє члени Верховного суду.

Месьє судді!

Коли прокурор піднімається зі свого місця,

щоб вимагати справедливого покарання,

він не завжди впевнений, що його зрозуміють.

Але сьогодні, панове, я маю цю впевненість.

Мій погляд не зупиняється на лаві підсудних.

Він звернений до залу, до нашої молоді,

яка уособлює надії нашої нації!

Прокурор мав чудовий дар мови.

У моїй пам'яті виникає людина чесна, справедлива.

Прекрасний голова родини, зразковий чоловік.

Не лише родина, а й усі далекі родичі покійного

з'явилися в глибокій жалобі.

Все було продумано.

Інспектор Гуатро став зразком чуйності та шляхетності,

першим поліцейським Франції.

А Джино... Джино просто вбивця, людина без сорому та совісті.

Вирок був передбачуваним.

Месьє присяжні!

Я впевнений, що ви не візьмете до уваги

пом'якшувальні провину обставини і дійдете одностайного рішення

щодо вищої міри покарання, яке я вимагаю для обвинуваченого.

Вимагаю, хоч і з деяким сумом, але цілком рішуче та твердо.

З абсолютною впевненістю, з почуттям виконаного обов'язку.

Захисницю підвело її красномовство,

вона захопилася загальними проблемами.

Месьє голово, месьє судді!

Ось уже два дні нам говорять тут про Джино Страбліджі, рецидивіста,

про його десять років у в'язниці.

Панове! Я теж могла б говорити

про 10 років принизливого існування,

про бруд, про огидну їжу, яку собака не стане їсти,

про гнилі матраци, про знущання охоронців, про грубощі.

Про все те, що вбиває в людині людську гідність.

І повагу до себе.

Маю зізнатися, що деякі її думки знаходили відгук у моїй душі.

Іноді у пресі з'являються нотатки.

Про наші в'язниці...

Про самогубства, що повторюються все частіше.

Про заколоти, спричинені відчаєм.

Що закономірно при цій системі, яка віджила себе.

І ось, не зумівши розібратися та виявити справжнього винуватця...

цієї трагедії, поліцейського, який за дурістю

виявив більше старанності, ніж вимагалося...

пан прокурор, у своїй блискучій промові

зажадав смертної кари. Але ми не бачимо чим пишатися.

Нам, французам, не треба пишатися цим страшним знаряддям,

яке зводить нас до рівня диких племен.

Нас, що вважають себе цивілізованою нацією,

на яку дивиться весь світ!

Закликаю вас до порядку! Або я накажу звільнити зал!

Пане голово, я знаю, Паскаль говорив,

що правосуддя це щось раз і...

Голова суду щось малював на папері.

А один із присяжних знову заснув.

Але я не можу погодитися з таким правосуддям.

Месьє присяжні!

Сьогодні ми знову стоїмо перед гільйотиною,

спорудженої волею пана прокурора.

Чого ж він чекає від вас?

Щоб ви запросили ката, який схопить відрубану голову цієї людини

й кине її в кошик.

Месьє судді!

Прошу вас, не ставайте співучасниками злочину!

Не посилюйте нашої ганьби!

Обвинувачений, що ви можете додати на свій захист?

Нічого.

Здавалося - це глядачі залишають будівлю театру

після вечірньої вистави.

Джино щойно засудили до страти.

Я не можу повірити в це.

Ходімо зі мною, не залишайся тут, мала.

Ходімо додому!

Минуло три місяці. У касації було відмовлено.

Залишався останній шанс.

Звернутися до президента республіки із проханням про помилування.

Попроси, щоб тебе прийняв президент республіки.

В якості кого?

- Це щодо Джино? - Так.

Що ми можемо зробити?

Молитися, але це також навряд допоможе.

Вона його кохає, знаєш?

О! Вона молода, ще забуде.

- Жермене! - Так?

Ти віддав би йому дочку?

А я не можу нічого ні дати, ні відібрати! Саме життя вирішує це.

Після аудієнції у президента республіки

захисниця повернулася до Монпельє.

У найближчі три дні президент обіцяв дати відповідь.

Помилування чи смерть.

Ми чекали на рішення з нетерпінням і страхом.

Месьє начальнику, з міністерства.

Алло! Так, я вас слухаю.

Так! Слухаю! Моя повага, месьє директоре.

- Метра Бодар, будь ласка. - Так, я Бодар. В чому справа?

Дякую.

Не ходіть туди, будь ласка, не ходіть!

Ваше прохання про помилування відхилено. Будьте мужнім.

Сину мій, прийміть від мене допомогу Господа Бога.

Ні! Ні, дякую, месьє.

Я боюся.

Можливо, хочете написати комусь із вашої родини?

Можливо, хочете зробити якусь заяву для юстиції?

От і все. За цим було те, що я бачив.

Машина смерті.