Original subtitles

Гаразд, всі приготувались.

П'ять, чотири, три, два...

Зараз перша година 52 хвилини в цей ранок четверга, з поверненням.

Зараз до мене приєднається автор Біл Брайсон.

Отже, жанр "записи про мандрівки".

Вибачте, це питання?

Ноел Ковард одного разу спитав, "Чому погані люди мандрують,

"та гарні сидять вдома?"

Тепер, розкажіть нам про цей колекційний набір.

"Елегантне перевидання старих шедеврів."

Звучить захоплююче.

Отже, у своїх книжках, ви пишете про Европу, Австралію, та британські острови.

Як я розумію ви там жили певний час.

Певний. 10 років.

Хм, а як же Америка?

Ви нічого не писали про рідну країну.

Ні, насправді це не зовсім так...

Чому? Чому нічого не пишете про особистий досвід?

Розумію. Отже ви переїжджали назад, чи це тимчасово?

Ні. Тобто так. Моя сім'я, ми усі переїхали. До Нью Хемпшера.

Двадцять років тому. І... ми все ще тут.

"Все ще"? Цікаво...

Ну і над чим ви ще працюєте? Пишете щось новеньке?

Ні.

Не думаєте часом піти на пенсію?

Ні, письменники не йдуть на пенсію.

Ми або спиваємося або мізки собі вибиваємо.

І чому ви віддаєте перевагу?

Після цього інтерв'ю, мабуть, і те і те.

Біл Брайсон, дякуємо що приєднались до нас.

Дякую.

- Привіт, незнайомцю. - Привіт.

Ну як пройшло?

- Дивилась? - Хм.

- Настільки гарно? - Привіт, діду.

- Привіт. - Я теж дивилась.

- Ооо, справді? І як я? - Хочеш чесно?

Не переймайся.

- Діду, я до шостого рівня дійшов. - Ого, до шостого? Нічого собі.

Ти отримав моє повідомлення про Ерла МакГрегора?

Панахида в суботу буде.

Може просто квіти відправимо?

Можемо.

Так ви двоє, мийте руки, вечеря майже готова. Давайте.

Змушує замислитися про те щоб уповільнитись, чи не так?

Мені так шкода. Мої співчуття.

Дебора, нам дуже шкода.

Дякую Вам за те, що ви тут. Для мене це так важливо.

Та ми із радістю.

- Хм, ну знаєте, ми... - Пробачте.

Нуу, я не в сенсі, що, хмм, що ми час гарно проводимо,

- Ми не проводимо... - Ні, нам справді дуже шкода.

- Нам дуже шкода. - Дуже шкода.

- Піду за курткою. - Ми ж тільки но прийшли.

Але ж ми виразили свої співчуття. В сенсі, від нас же ж цього чекають?

Поговори з людьми. Це тобі на користь.

Не люблю я із людьми розмовляти.

Давай.

Як ви? Я рада вас бачити.

Я піду пройдусь.

Гаразд.

"Аппалачська стежка"

Що це блін таке?!?

- Хочеш піти в похід? - Так.

Три тисячі кілометрів.

3408, якщо бути точним.

Ні. Ти не зможеш.

Чому ні?

Серйозно, Біл. Це навіть для тебе занадто.

Чому? Вважаєш тому що я занадто старий?

Ні, не я вважаю що ти занадто старий, ти справді занадто старий.

О боже, невже це через похорон?

- Ні. - Тоді через що?

Послухай, та не можу я пояснити.

А ти спробуй.

Просто я відчуваю що мушу.

Я хочу досліджувати природу. Повернутись до свого коріння.

- Коріння? - Звісно. Випробувати себе.

Ну от прямо у справжній похід піти.

В похід? Та ти не ходив в походи вже 30 років.

- А я про що. - А на Вольво ти не можеш піти в похід?

Кетрін.

А що як я тобі забороню?

Нуу, якщо ти справді так вважаєш тоді ми можемо обговорити це.

Обговорити - мається на увазі я буду казати, а ти кивати,

та потім все одно вдієш те, що збирався вдіяти

ігноруючи всі мої поради.

Що?

Тобто мені тут просто стояти

та приймати той факт що ти збожеволів?

Це мій старий намет. Що думаєш?

Ну, думаю що дуже гарна ідея провести в ньому ніч.

Ти ж розумієш що ми всі проти, так?

Я безумовно прийняв до уваги ваші застереження.

- Але ти все одно збираєшся це зробити? - Так.

Тату, та це ж просто якесь безумство. Все це, в твоєму віці?

Не всі 20ти річні в змозі таке осилити, тату.

П'ять місяців та п'ять мільйонів кроків.

- Кроків. - Так.

Взагалі то це не перший мій похід.

Тату, похід це ж не прогулянка.

Дві тисячі людей щороку намагаються пройти цей маршрут. Менше 10% проходять.

Подивись статистику скільки людей починають писати і скільки дописують книжки

Я хочу тебе із деким познайомити. Гаразд?

Привіт, Дейве.

Як справи?

Це Дейв.

- Дейв. - Привіт.

Він ходив по всіх усюдах.

Він може відповісти на будь яке питання.

Гаразд. Навіщо співають пташки в клітках?

Дейв, ми відійдемо на хвилинку?

Давай знизимо рівень жартів? Будь ласка.

Слухай поки він говорить,

та не кажи потім, "Ніфіга собі"

коли він тобі скаже ціну на щось.

Сем, ти так поводишся наче я ніколи в похід не ходив.

Намет це намет.

Це зроблено із надщільного нейлону-70, покриття стійке до стирання

завдяки спеціальній технології, використані надміцні полотна

І ви тільки но подивіться на шви.

Подивіться як прошите. Жодного косого шву на весь намет.

Та дуги. Спеціальна кольорова розмітка. Легкий алюмінієвий сплав.

Це просто витвір мистецтва, а не намет.

О так, я сам такий придбав і з ним ходив у похід.

Задля ваших цілей, ідеальний варіант.

Ок, і яка його вартість?

Цей 289 доларів.

Ніфіга собі... Гаразд.

Я розумію про що ви замислились, та на маршруті ви ще подякуєте мені.

Ви теж йдете?

Ну і звісно вам потрібен тент від дощу.

- Тент від дощу? Навіщо? - Щоб дощ в середину не потравляв.

- Рюкзаки що не водонепроникні? - Не на 100 відсотків.

Тент важить 130 грамів.

Чи знаєте ви скільки б важив рюкзак якби його зробили водонепроникним?

Ну, я вам скажу. Багато.

Й також не забувайте...

О, дайте вгадаю, це на випадок якщо захочеш квіточки посадити?

Ні. Знаєте прислів'я, "Беріть лише спогади, залишайте лише сліди"

Це туалет.

- А, лайно. - Саме так.

"Ведмідь атакує"

Вважаю, що це тебе зацікавить.

Останки чоловіка у Вірджинії залишались невиявленими 18 днів

після нападу. Стан залишків тіла був жахливий.

Він відправився в тижневий похід наодинці.

Найчастіше розповсюджується через слину, сечу,

та фекалії інфікованих гризунів, а також розповсюджується повітрям

Кілька працівників правоохоронних органів висловили занепокоєння

про жахливу природу цих останніх вбивств

які супроводжувались розчленуванням та канібалізмом.

Сам ти у похід не підеш.

Це Брайсон.

Не хочеш зі мною трохи прогулятися?

Дихнемо свіжого повітрячка, поки є що вдихати.

Судячи з досліджень Американцям треба більше гуляти.

От наші предки, вони багато гуляли.

Наступні шість місяців тобі буде чим зайнятися.

Дай знати якщо зацікавишся.

Сказ, збожеволілі скунси, єноти та білки,

безжальні руді мурахи, і отруйні комахи.

Отруйний плющ, вовча ягода, отруйний дуб,

отруйні саламандри, навіть спроможні вбити лося.

Брайсон, чотири слова: Не в цьому житті.

Я б хотів би, Білл, але я просто перейшов на новий бета-блокатор.

Я ледь маю достатньо енергії одягнутися в ...

Наступного разу запропонуй щось більш веселе.

Хоча б колоноскопію.

Біл, схоже якійсь крадій вкрав у тебе особистість.

Я отримав сміховинне повідомлення від когось, що стверджує...

Біл, а ти в курсі що цей маршрут можливо менше ніж за 4 хвилини пройти онлайн?

Ну, Ден Бадж взагалі то не рахується. Померти не означає відмовитись.

А про це знали? Про смерть Дена?

Так, наче Дженіс у різдвяній листівці про це писала.

Що ж, це пояснює, чому вона настільки розлютилася через моє запрошення.

Там десь...

Алло?

Слухаю?

Привіт, це я.

Вибачте?

Брайсон, це Катц.

- Катц? - Ага.

- Стівен? - Ага.

Нічого собі.

Ти в штатах?

Так, так. Ти де?

Я в Де-Мойн. Де, чорт візьми, мені ще бути?

О, радий тебе чути.

Ага. Гаразд розповідай що там за стежка Аппалачів.

Ти серйозно налаштований?

Так, дуже серйозно.

Може я з тобою піду?

Ти хочеш піти зі мною?

Так, але якщо це проблема, я зрозумію.

- Ні, ні, ні. - Та ладно, я все розумію, ти не хочеш.

Ні, чому... чому мені не хотіти?

Тому що, знаєш, Я все ще тобі 600 баксів винен з Європи.

Та ладно, Стівене, це було 40 років тому.

Так, але я все одно збираюсь повернути їх.

Впевнений що збираєшся?

Чудово, чудово.

Отже, у якій ти формі?

В прекрасній. Увесь час пішки ходжу.

Дійсно?

Саме так, з часу як ці покидьки в мене права відібрали.

Мм...

І як в тебе із ведмедями?

Нуу, поки що не зжерли.

Знаєш Катц, в радіусі 2000 тисяч кілометрів від Де-Мойн немає жодного ведмедя

А я тобі про що, чувак. Ці хитруни тримаються на відстані.

Нізащо не відгадаєш хто тільки що телефонував.

Ні, ні. Тільки не Стівен Катц.

Неа, ні.

Ти сказала, що самому йти не можна.

Ну, припускаючи, що ти залучиш в похід когось відповідального.

Ти його навіть не знаєш.

Хоча чула достатньо. Хіба він не випивав?

Всі ми випивали.

Ви наче сильно посварились в Європі.

Ні, ні, ні. З цього ми тільки почали.

А потім ще й зненавиділи один одного.

Ти розумієш, що мені не подобається ця ідея?

Мила, як на мене взагалі не треба турбуватись про це.

Взагалі ні про що. Просто мій чоловік піде до лісу,

де його або покалічать або вб'ють

або заразять якоюсь жахливою хворобою,

та якщо йому пощастить, він залишиться в інвалідному візку, пускаючи слину...

Та турбуватись нема про що, тому що

це я буду тебе доглядати та годувати з ложки

допоки ти не здасися й не програєш болячці, і тоді що?

А тоді мені треба буде стояти в церкві і казати,

яким прекрасним чоловіком і батьком ти був,

а ще розумним та добрим.

Поки не перетворився

в ненормального цілковитого дурня.

Ну, шкода що я цього не почую.

Слухай, я розумію як це виглядає з іншого боку.

Ти взагалі це все ретельно продумав?

Звісно ж ні.

Аеропорт Лебанон вітає повітряний рейс 106.

Мандрівники, які прибули зі Спрингфілду

можуть отримати свій багаж на багажній каруселі номер чотири.

Та ну нафіг.

- Здоров, Стівене. - Брайсон.

Як ти?

Привіт, Стіві-о.

Це моя дружина.

А, це ви та британська медсестра про яку я стільки чув.

- Я сподіваюсь що так. - Так.

Радий познайомитись.

Майже як ведмідь обійняв.

Ти кульгаєш?

Оу, це титанове коліно, дуже хитра штука я вам скажу.

- Гаразд. - Подивимось, Мені треба...

Мені необхідно кожну годину, інакше я отримаю ці, ну...

- Що будуть, приступи? - Ні, ні, ці... як їх?

- Припадки? - Так, точно, припадки.

- У тебе припадки бувають?

Ага. Років десять тому з'їв нікудишній фенітіламін

і вся система злетіла до біса.

- Ти наче казав що у відмінній формі? - Ну звісно.

І отже двоє з них забирають байк

і нам тільки залишилось аж до Сан Себастьяна автостопом діставатись.

Ми заходимо до першого пабу, та бац, ось і вони.

Отже, годин через шість ми якось дошкандибали до пляжу,

і Брайсону терміново знадобилась гарна дівчина,

- звісно, руда. - Охх.

А мені дісталась блондинка із кінським лицем.

О, Брайсоне!

Не можу повірити... Заходь, сідай.

Не можу повірити що ти ніколи не казав Кеті про Іспанію.

Якось упустив це.

Хммм, цікаво чому?

Все одно, наступного дня ми сіли на потяг до Мадриду.

Брайсон пройшов вперед а я не помітив,

ну і він щось не йде та не йде.

Нарешті, дивлюсь, він іде назад

і чухається і чухається...

Ясно. Зрозуміло.

Я йому й кажу, "Хей, Брайсон, що відбувається?"

А він каже, "Наступного разу руду можеш забирати."

- А є фотка рудої? - Напевно.

Я б залюбки подивилась на цю руду.

- Це дійсно чудова історія. - Її немає тут.

- Дякую що розповів це моїй родині. - Де ж руда?

Нуу, в мене ще багато їх, Брайсоне.

Ні, ні, думаю досить.

- А я б ще трохи послухала. - Гаразд.

Були в Ніцце, і Брайсон пішов у цей

дуже відомий готель Мейфлауер...

Хммм, Кебс.

Ректор університету Вільям М. Брайсон

Оуу, розкладене тіло.

О, Боже.

Все ще граєш на цій штуковині?

Ага. Не дуже гарно, але граю.

А як ти все ще граєш на барабанах?

О, Боги, ні звісно. Кинув багато років.

Оу.

Це твоя донька?

- Так. - Схожа на маму. Звісно пощастило.

- А скільки онуків? - Троє, та ще один на підході.

Ти просто молодець, Брайсон.

Я серйозно. Я щасливий за тебе.

А ти Стівене... В тебе як?

В мене? Та нормально.

Пів життя провів напідпитку, бігаючи за дівками.

А другу половину даремно.

- Ти це читав? - Авжеж.

Бісова хрінь.

Ей, знаєш, всі вважають що ми підемо в похід

а через тиждень здамося, як більшість.

Ми не більшість, Брайсон.

Вірно, ми не більшість.

- Отже, добраніч. - На добраніч.

Ну що ж.

- Дякую, місіс Брайсон. Бувайте. - Немає за що. Нехай щастить.

Чекаю на тебе в середині.

- Я буду сумувати. - Сподіваюсь.

Хочу сказати тобі ще один раз

що я дуже тебе кохаю.

Постарайся не загинути, гаразд?

Я зроблю все можливе.

Забирайся вже.

Штат Джорджія

Квітень

Пам'ятаю як підібрав одного хлопця. Він зійшов з маршруту.

Він не такий як ви, значно молодший.

Він просто сів і заплакав.

Я серйозно. І всю дорогу до Атланти плакав.

Та хлипав наче дитина.

А ти коли людей везеш,

можеш зрозуміти вийде в них чи ні?

О, так, сер, так. Майже завжди вгадую.

Що про нас скажеш?

Овва, а ось і приїхали.

Дякую.

- Тримай. - Дякую.

- Сніданок у сім. - Сім.

- Ага. Гаразд. - Гаразд.

Даруйте,

але це найсмачніші у моєму житті млинці.

Справді? Люблю чоловіків які цінують мої млинці.

Це мені дуже подобається, красуне.

- Кави не бажаєте? - Залюбки.

Я принесу меню.

Ні, ні. Дякую. Я вже поїв.

Непогано, га?

Ну... на колір і смак.

Знаєш що мене зараз приваблює в жінках?

Серцебиття та повний набір внутрішніх органів.

Ну, з віком у багатьох людей стандарти знижуються.

- Невже? - Хоча в тебе схоже підвищились.

Знаєш, Брайсон, я тут думав.

Давай залишимося тут ще на одну ніч.

- Ти знущаєшся? - Ні. Ні. На вулиці холодина.

А тут тепло.

- Я піду. - Зачекай.

Гаразд, йдемо.

Агов, зачекай. Я хочу пару слів сказати якщо ти не проти.

Давай.

- Не хочу вдаватись до метафор, але... - Ні, вдавайся, Брайсон, давай.

Ну, кажуть що Путь Аппалачів як життя.

Ага.

Не знаєш що на тебе чекає, не знаєш що може трапитись,

але намагатимешся поцілити.

Поцілити...

Отже, на цій ноті...

- Ми йдемо? - Йдемо.

Ладно.

Встигаєш?

Так. Встигаю.

Ми тут в поході чи на прогулянці?

Це що гонка?

Ми намагаємося по 11 кілометрів проходити.

Повільно та впевнено, чуваче. Хочеш змучитись дуже швидко, давай.

- Непогано було б дістатися до опівночі. - Звісно.

Непогано було б.

Давайте. Проходьте.

О, господи.

Гаразд, закінчи наступне речення.

Те що піднімається мусить

опускатись.

Ну і де цей довбаний спуск? Не може ж увесь час бути підйом до Мейна.

Пропустіть.

О, боже. Гаразд.

- Як справи? - Та ніяк.

- Прекрасний день. - Ага, дуже.

- Вибачте. - Ладно.

Малі бешкетники.

Прямо за пагорбом, хлопці.

- Боже. - Ти в порядку?

Так. майже не впав з колоди.

Як думаєш ми багато пройшли?

Ну, метрів з чотириста.

От же ж! Хай йому грець.

Ми вже знову йдемо?

Пристрели мене.

Мені байдуже як ти це зробиш, та будь ласка, вбий мене.

Що, і це все? Без вечері?

Прохід Ніл Геп.

Добридень.

- Пам'ятаєш ферму Рендела? - Звісно.

Там зараз величезний супермаркет.

Та ну.

А старий автокінотеатр?

Тільки не кажи що.

- Там тепер салон Субару. - Ні.

Ага. Мені там вперше відсмоктали.

В салоні Субару?

Трохи запізно почав, ні?

Пару тижнів тому я зустрів Джимі Данкана.

Пам'ятаєш його?

Так. Його мати наче в бібліотеці працювала?

Ще б ти його матір не пам'ятав.

Ага, вона була гарна.

І вона ліфчиків не купляла.

Ну, якщо й купляла, та не ніколи не носила.

Чувак, я обожнював цю бібліотеку.

- Чуєш, Брайсон? - Що?

А ти від Дага Главінськи щось чув за всі ці роки?

Ні, зовсім нічого. А що?

Ти його запросив, а я просто поцікавився.

так. Я всіх запросив про кого згадав.

Ні, не всіх.

Я від Дага дізнався.

В мене не було твого номера.

А номер Дага був?

Ну, якщо тобі стане від цього легше, він мені взагалі не подобається.

Ну, Я не звинувачую тебе.

Хоча я і не впевнений що мені стало легше.

Ага.

Якось я про це не подумав.

Добраніч.

Добраніч.

Ти закопуєш своє лайно?

Так.

- В лісі? - Ага.

О, Брайсон, я скучив за тобою.

Дякую.

Не можу дочекатись коли прочитаю про це у книзі.

Не пишу я книгу.

Привіт.

У вас тут табір?

Ні, ми живемо тут.

А що ви їсте?

Локшину? Ууу, велика помилка.

В локшині енергії не має. Зовсім немає.

Я Мері Елен. Це ваш намет?

Еге.

Оу, велика помилка.

Напевно вас розвели в магазині для туристів.

- Скільки ви заплатили за неї? - Я не пам'ятаю.

Занадто багато. Занадто.

Треба було брати трисезонку, друже.

Це і є трисезонка.

Вибачте, звісно, але це реально безглуздо

прийти сюди в березні без трисезонки.

Зараз квітень. І це трисезонка.

Ось це трисезонка.

Ні, ні. вони обидві трисезоннні.

Ні. Я так не думаю.

Скільки за сьогодні пройшли?

Близько 15ти кілометрів.

П'ятнадцять? О, ви мабуть дуже не в формі.

Я пройшла 22. Стартувала від Гуч Геп.

Ну, як і ми. І це 15ть.

- Ні. - Так. і це 15ть.

Пробачте. Але мені і не знати. Я тільки що пройшла їх.

Як і ми. і це 15 кілометрів.

Помідор, помідор.

Знаєш в чому твоя проблема?

Ти занадто товстий.

Вибач?

Треба було спочатку вагу скинути, а потім у похід збиратися.

Та в тебе напевно у тебе із серцем проблеми.

А я ось сама йду, тому що всі кого я знаю - зануди.

А я взагалі єдина людина із якою я не нудьгую.

Та якби я ще із кимось йшла

Довелося б спостерігати як вони роблять помилку за помилкою

і це мене зводить з розуму, це на маршруті нідочого.

Я тут подумала, "Мері Елен, кого ти знаєш

хто все не зіпсує?" Себе.

Я перебрала всіх, один тупий.

Другий нудний. Третій тупий. Четвертий нудний. І так далі.

Я знаю про що ви думаєте. Я незаміжня.

Цікаво чому?

Взагалі то в мене є хлопець, але він ув'язнений у Флориді.

Хоча якби він і вийшов я б із ним в похід не пішла

тому що довіряти злочинцю не можна, до того ж він ще й тупий.

Та й відверто нудний.

А який в тебе знак зодіаку? Я впевнена, що Близнюки. Вірно?

Я в цьому профі. В мене дар.

- Ні, в мене не близнюки. - Впевнена що близнюки.

Взагалі то я лев.

Не думаю. Я дійсно в цьому профі.

Я народився в серпні.

Мммм, перевір своє свідоцтво про народження.

А ти? Ти терези.

Безперечно - терези. Я б могла статок на цьому заробити.

Ти два рази не влучила, дорогенька. Два з двох не туди.

А ви можете вгадати мій знак?

- Пара ідей є. - Ага?

Вона не спить всю ніч, до самого світанку,

А я ніч безперервно намагаюся її досягти,

Вона ніч безперервно шукає забав,

Ми чекаємо всю ніч, щоб нам пощастило.

Дідько!

Чорт забирай. Блін!

Я богом клянуся я їй горлянку видеру.

Я не впевнений що це гарна ідея. В мене кращий план.

Давай, розповідай.

Гаразд, відповідно до мапи, завтра ми будемо біля Хаявасі.

Якщо рано встанемо та швидко підемо, ми зможемо відірватися від неї.

Так, цей план дійсно кращий за мій.

А в тебе який план?

Вбити її. Та забрати її печиво.

- Хей, доброго ранку. - Доброго ранку.

Ну що, висуваєтеся?

Ага. Хочеш щоб ми зачекали на тебе?

Так, ми зачекаємо.

Та ні, я дожену. Я швидко ходжу.

Пішли.

У нас ще є кілометри три.

Наскільки ми відірвались?

Вона наганяє.

- Я не думаю що... - Я не...

Потрібен новий план.

- Ага, точно. Потрібен новий план. - Так.

Цить.

Я мовчав.

- Ну, ти дихаєш наче важкий літак. Давай тихіше.

Ось і вона.

Затримай дихання.

Тримайся, тримайся.

співає: Ми зайшли занадто далеко, щоб відмовитися від своєї сутності

Пішли, пішли!

- Хей, хей, хей! Ей! - Агов!

Стій, зачекай!

Хто в біса нам зупиниться? Ми схожі на лайно.

Агов, стій!

Зупинились!

Ей, хлопці хочете прокотитися?

Звісно!

Ви вже нас вибачте. Ми тут святкуємо.

Так? А що святкуєте?

Ми завтра одружуємося.

- Чудово. - Вітаємо.

Ага, Даррен зробить із мене порядну жінку.

- Так, крихітко? - Так.

Уу, може будете дивитись за...

Так.

От чорт. От би мені було 20.

Та хоча б 50.

- Побачимось. - Бувайте.

Що вам принести випити?

Найвеличезний кухоль холоднючого пива яке в вас є.

Та колу.

- Саму колу, без нічого? - Саму колу. Я виправився.

- Гаразд. - Знаєте що?

Зробіть і мені також колу.

Гаразд. Секунду.

Ну я... вражений.

Ну, з тих самих пір як я перекинуся на машині

- Довелося дещо переосмислити. - Так, таке трапляється.

Підійшла до мене поліцейська і постукала у вікно.

Я там догори дригом зачеплений ременем і кажу, "Якісь проблеми, офіцере?"

Вона на мене подивилась, а потім пішла.

Так що відтоді я не пив.

- Дійсно? - Ага.

Ну, молодчина.

- Ти правда молодець. - Так. Я молодець.

Без жартів.

Знаєш, Брайсон,

Я от дивлюсь на двері і мені здається, що Мері Елен зараз зайде.

Сподіваюсь ти не в сенсі що скучив за нею?

Ні, ні. Чорт забирай, ні. Не збирався я таке казати.

Ну ми її наче таки кинули, так?

Ні, ми її не наче кинули, Стівене. Ми її просто кинули.

Ага. Залишили її в лісі саму на одинці із собою.

Вона в ліс сама прийшла.

І ми не підписувались доглядати за нею.

Але напевно їй дуже страшно від своєї дотепності.

А тобі яка різниця?

Та мені взагалі ніякої різниці.

Просто розумієш, Брайсон, я як раз терези.

Вона вгадала.

Може у неї дар.

Які шанси?

Один з 12ти, фактично.

Один з 12ти. Доволі непогано.

Прямуємо на південь...

Мері Елен? О, так, вона про вас казала.

Справді? І що сказала?

- Ну, що сказала, так? - Ага.

Сказала, що ви хлопці товстуни

та ви нічого не знаєте про те, як ходити в походи.

І їй набридло дбати про вас.

О, Святий Христос Всевишній.

Насправді, вона вас навіть бабами назвала.

- Бабами? - Бабами?

Після всього, що ми для неї зробили?

Ви знаєте, що сьогодні засніжить? Конкретно навалить.

- Справді? - Ага, більш ніж треба.

Так кажуть. А ви туди і прямуєте.

- Так? - Так.

- Ну, хлопці, я пішов. Будьте обережні. - Дякуємо.

Сніг? Цей чувак довбанутий чи що.

Ти в порядку?

Супер!

Чорт забирай, цей непотріб не має користі.

Здається треба слідувати цією лісозаготівельною дорогою,

дістатись на той бік схилу, сховатись від вітру

а там і розіб'ємо табір. Що скажеш?

Я? Я б краще зад свій в джакузі парив.

Але якщо ти рішуче налаштований слідувати цією дорогою - я згоден.

Пропоную джакузі відкласти на день, коли справи будуть йти не так гарно.

Згода.

- Я за тобою. - Гаразд.

Катц, ти ще тут?

На жаль.

Все як ти казав, Брайсон.

Цей маршрут. ніколи не знаєш, що попереду.

Так і є.

Я тобі обіцяю, якщо буде опалення, я його увімкну, окей?

Використай тальк, він допоможе.

Доброго дня. Нам би кімнату. Бажано з окремою ванною.

Кімнати закінчились два дні потому. Але є два ліжко-місця в бараці.

Я не знаю чи ти в курсі Брайсон,

але кожного разу коли чую "барак"

мої шари мимоволі стискаються.

Ласкаво просимо в Сталаг.

Нарада стосовно втечі відбудеться о 19й.

А, гаразд.

Агов, як вам цей ЕКСТІ-85?

Рюкзак.

А.

- Я взяв "Грегорі". - О, справді?

Так. Я спочатку придивлявся до ЕКСТІ-85.

Але 4 відділення

та два гідропорти в Грегорі мене підкупили.

А ти чому ЕКСТІ-85 придбав?

Подумав, що так простіше буде ніж в руках все тягти.

- Якого біса ти туди виліз? - Ну, тепле повітря догори йде, друже.

О, тааак.

Слухай...

Гей, Брайсон, ти як?

О, супер.

"Аппалачська стежка" штат Джорджія - штат Мейн

Травень

Можемо почати тут та...

Привіт.

Хлопці, все гаразд?

Так, все добре.

Послухайте, ми переберемось на інший бік,

та можемо повернутись й допомогти із рюкзаками?

Нам це не складно.

Взагалі без проблем. Будемо раді допомогти.

Ми обожнюємо труднощі. Але все одно дуже вдячні.

- Ну гаразд. - Окей.

- Пробачте. - Угу.

- Файні хлопці. - Ага.

- Ненавиджу їх. - Я теж.

Ну...

- Гарно вийшло. - Освіжились.

Брайсон, в тебе є все про що можна мріяти.

А ти тут лазиш, зі мною в лісі.

Серйозно, навіщо?

Я не знаю.

Як колись сказав Джон Мьюр, "Іноді просто треба взяти

буханець хліба, кинути в торбину та перестрибнути через огорожу."

О, зрозуміло.

Тобто з цього боку огорожі життя надто ідеальне?

- Ні, ні, ні... - Тоді все ясно, Брайсон.

Ти як тварина в клітці.

Хочеш назад до лісу. Трохи пожити.

- Та не в цьому справа. - Та ні, очевидно в цьому.

А ти навіщо пішов?

Не хотів решту життя провести за гратами.

- Щооо? - Та, дрібниці.

Пара ордерів, неявка нічого незвичайного.

Боже, Стівене, від цього ти точно не втечеш.

Насправді втечу.

Той самий Стівен. Завжди біжить від чогось.

О, дійсно? Хто б казав.

Ну а хто.

Нагадай но мені - чому ми тут?

Не те щоб тобі було нічим зайнятись.

Пригадую, як ти мене прямо благав.

Я благав? Це я благав піти? Я запитав.

Знаєш що мене дивує, Брайсон?

Те наскільки твоє життя стало передбачуване, навіть Вольво.

Бог припускав, що декому необхідно розвиватись,

а не даремно витрачати своє життя.

Подивись на себе. За всі ці роки ти все ще на першому рівні.

Слухай, Брайсон. Ти щасливий?

Що, чорт забирай, це за запитання?

Взагалі то важливе питання, я б сказав.

Так що, ти щасливий?

Вважаю...

Вау.

Смокі.

Цікаво...

Боже, це дивовижно.

Звідси видно всі три види породи.

Он там, бачиш ту багатошарову ділянку на тому схилі?

- Ага. - Це осадові породи.

А темна штуковина, яка знизу стирчить, вона вивержена.

Думаю вулканічна.

Звідки ти все це знаєш?

Ну, знаєш, є такі штуки книжками звуться.

- Та ну. Жартуєш, книжки? - Ага, це щось типу телика для розумних.

Бачиш, те про що ми тут говоримо, Катц, це час.

Геологічний час.

Сотні тисяч років руху тектонічних плит.

Світ наче оновлюється з середини руйнуючись зовні.

Мда. Ладно,

коли ми повернемося куплю тобі телевізор.

Тому що на зсув тектонічних плин всім плювати.

А мені - ні.

Знаєш чому?

Тому що я допитливий, і мені подобається бути допитливим.

Мені подобається дізнаватись про світ в якому ми живемо.

Ну, а я вважаю що все це срана скеля.

Та невже?

Головне, що мене тут не затягне в болото дрібниць та деталей.

- Я вище деталей. - Справді?

Я велика картина, Брайсон.

Он воно що. А ну давай докладніше?

О, охрінінно гарна.

Здрастуйте.

Ми б хотіли кімнату, будь ласка.

Дві кімнати.

Ооо, Кебс програли у двох матчах, та відстають на 11 ігор.

Нічого дивного.

Сьогодні було б краще.

Агов?

А де Ред Сокс?

Ред Сокс? Ти з мне знущаєшся?

Пробачне, мем.

-Ред Сокс? -Я живу у Новій Англії.

Так, але Брайсон, яка різниця де ти живеш, важливо хто ти.

Хіба? Ну, я з тих хлопців які люблять щоб іхня команда хоч колись вигравала

Ну, ти не...

Не можна кидати команду якщо вона пару сезонів провалила.

Пару сезонів? Боже.

Бейсбол це відданість

От, вона знає про що я. Чи не так?

Вас удвох залишити?

Привіт, Я Джинні. Чим можу допомогти?

Мамуля, відпустіть руку чоловіка.

- Привіт. - Привіт.

Нуу, ми би хотіли парочку кімнат. Будь ласка.

О, звісно. А звідки Ви?

Я живу у Нью Хемпширі, але 10 років провів у Англії.

- Здебільшого на півночі... - Він з Айови.

Отже, кімнати по 40 доларів і розрахуватись можна під час виїзду.

Мамуля, я ж сказала, "Відпустіть руку чоловіка"

Дякую.

Міцна хватка.

Кеби повинні її підписати. Вона там найсильнішою буде.

- Напевно це моя. - Гаразд. А я там.

- Гаразд. - Добре. Побачимось.

Так.

Ааах!

- Салют. - Привіт, ще раз.

- Чим можу допомогти? - Мені б рушників.

- Оу. Пробачте. - Та нічого.

- Пішли зі мною. - Гаразд.

Так, моя сім'я вже три покоління володіє та керує ним.

Нічого собі.

Дивовижно затишне місце. Доволі рідко в наш час.

Вісімдесят три роки.

Вау.

Ми, хм... Ми побудували ресторан років 10 потому.

- Ви ним теж керуєте? - Ага.

Хтось повинен.

Взагалі то це не так погано. Трапляються цікаві люди.

Я не впевнений, що мене можна цікавим вважати.

Оо, та я не про вас.

Вибачте. Не втрималась.

- Я радий, що зміг розважити вас. - Так, так. А я Вас.

Це вам.

Ви напевно виснажені.

От дідько.

Я... Я вам ще принесу.

Приємного купання.

Дякую.

Ще щось потрібно?

Ні. Зараз ні.

Добре.

Отже, ви знаєте де мене знайти.

Нас зараз немає,

але залиште повідомлення та дякуємо що зателефонували. Бувайте.

Привіт, мила. Це я. Телефоную щоб сказати що кохаю тебе.

Дома все гаразд?

Ну вона вражена що ми ще живі.

Не вона одна.

А про вчорашній вечір розповів?

Що розповів?

Ну ти що?

Про господиню, вона ж не тільки

рушники принесла.

Ти що несповна розуму.

Та ну.

Непоганий розділ буде в книзі.

Катц, Я ж казав я не пишу книгу.

Послухай, Я збираюсь до Кей Марту пройтися.

Придбаю де що. Ти як?

В мене все гаразд.

Чудово.

Ідіот!

Чекайте, чекайте.

Зараз, зараз.

- Будь ласка мем. Проходьте. - Дякую.

- Пробачте. - еммм?

Дуже вибачаюсь. Не могли б ви мені допомогти?

Ну, звісно. Залюбки.

Що трапилось?

Ніяк не можу дістати мої трусики.

Нуу, вам пощастило

- Я у цих справах експерт. - Ооо.

Дозвольте?

- Оо, шовкові, чи не так? - Мммм.

Я справжній трусолог.

Справді? Ніколи не чула про таких.

- Оо.

Нуу,

вони вам, думаю, більше не знадобляться.

Ну викидати їх теж не буду.

Точно.

- Господи, Брайсон. - Не питай.

Знову залицявся до свиней?

Ти просто заздриш.

Насправді, ні.

Під час твоєї відсутності моє приватне життя здійснило крутий поворот.

Пам'ятаєш пральню?

Її звати Б'юла.

Серйозно?

Так, серйозно. І в неї красиве тіло.

Поховане під центнером жиру.

Але знаєш, мені подобається коли є за що потриматись.

Так, але головне щоб у двері пролазила. Бо інакше то вже перебір.

Ну і як це сталося?

Вона попросила мене поглянути на її трусики.

- Щоо? - Вони застрягли у сушці.

Та їх пошматувало.

Отже я збираюсь вдень зустрітись із нею перед пожежною станцією.

Вона там що свою запасну білизну зберігає?

Я тобі кажу, чоловіче, в мене все аж заграло від неї.

- та невже? - Я їй оце придбав.

Ооо, вона велика жінка.

Ти де це взяв?

У К-марті. На тачці змотався.

Думаю за вечерею подарую.

Наче щоб лід розтопити.

Ти їй це у ресторані збираєшся подарувати?

Ага.

Вважаєш це погана ідея.

Та ні. Я вважаю, що це супер ідея.

Це добре.

Привіт.

- Індичка у Вас, вірно? - Так.

- Смачного. - Дякую.

Валимо. Валимо звідси.

- Ти взагалі про що? - Там якийсь хлопець мене шукає!

Якийсь хлопець?

Чоловік Б'юли.

- В неї є чоловік? - Авжеж.

Напевно є тільки два чоловіки на планеті які зможуть із нею кохатися,

І ми, як виявилось, обидва в цьому чортовому містечку!

То що трапилось?

Отже, стою я біля пожежної частини як було заплановано.

Так.

І раптом з-за рогу червоний пікап вирулює й сигналить.

З нього вилазить розлючений здоровило,

йде до мене й каже

"Давай поговоримо"

- І що ти вдіяв? - Я втік.

Втік?

Звісно. Якщо потрібно я, дідько, як кролик бігати можу.

- І він тебе не вхопив? - Ні, ні. В ньому кілограмів триста.

Він точно не зірка бігового треку.

Отже він тепер кружляє на своєму пікапі й шукає мене.

Я тікав задвірками, провулками, й подібними чортовими сховками.

- Ну, зараз ти в безпеці. - Цей хлопець...

Червоний пікап!

Та ще один!

Давай, Брайсон, нам потрібен план!

Може сходимо потеревенити із ним? Впевнений що спрацює.

Це твій план?

Мені план не потрібен. Мене ж не переслідують.

Гаразд, Брайсон, давай валити звідси.

- Егеж. - Давай, годі жартувати.

Будь ласка.

- Давай! - Ага, звісно.

Агов друже, ти там?

Це Буба Флуба! Ти там, хлопче? Виходь, дрібний лайдак!

Ладно! Досить вже!

Відчиняй!

Я знаю ти там, сучий сину!

Дідько.

Він тут!

Мені байдуже де ти в біса є,

Я винесу всі ці довбані двері!

Давай, я знаю ти десь там сучий сину!

Мені все одно де ти, Я знайду тебе!

Я хочу дізнатись хто із моєю Б'юлою фліртував!

- Тягни свою дупу сюди! - Нужбо, Брайсон!

Витягни мене! Він біля дверей!

Відчиняй бісові двері!

Давай, ворушись! Ворушись!

Базель пам'ятаєш? Коли ми човна поцупили?

Ми не поцупили, а позичили човна.

Авжеж, дядько тієї дівчини із дробовиком сприйняв це інакше.

Це точно.

"Національний парк Шенандоа" Аппалачська стежка

Полювання на індичок чи оленів заборонено

Знаєш, ти багато в Греції пропустив.

Та мені вже вистачило тоді.

Коли ти сказав що вирушаєш до Англії, Я подумав що ти протримаєшся,

тиждень. Максимум.

- Ну, я зустрів дівчину. - Авжеж.

І це все.

Так, дякую.

Кеті наче чудова. Але ж ти й з іншими жінками був.

Ніколи?

За сорок років?

Ні.

Дідько. Та не бреши мені.

Я ж бачив всі твої залицяння до власниці готелю.

- Не кажи що нічого не було. - Ну...

Одна жінка за всі ці роки?

Ага.

Це навряд чи гарно.

Ну і коли в останнє у вас було це, ну...

Ладно, не зважай. Знаю я таких заміжніх.

Та невже?

Так. Повір. В мене заміжніх побільше було ніж в тебе.

Агов, Катц, ти спиш?

Ні.

Що це було?

Звідки в біса я маю знати?

Якесь воно завелике.

Все в лісі звучить великим, Брайсон.

Скунс якийсь мабуть. Спи давай.

Ти взяв із собою ножа?

Ні.

Нічого гострого?

Щипці для нігтів.

Чудово.

Забий, Брайсон. Воно піде.

Ну, гаразд, отже якщо там ведмідь який піде на тебе,

що ти будеш робити?? Педикюр?

Дідько! Два довбаних ведмеді дивляться на мене.

Чорт забирай, Брайсоне, поспи трохи.

От же ж лайно.

Якщо підуть сюди - прикидайся мертвим.

Якщо вони підуть сюди - вже не треба буде прикидатись.

Ні, чекай, чекай, чекай.

Це грізлі. Хвилину.

Охрініти. Вони усе шматують.

Гаразд. "Станьте якомога вище щоб налякати ведмедя."

Налякати ведмедя? Це ж бляха ведмеді!

Нам треба налякати їх.

От дідько!

Це теж у книзі опиши.

- Не пишу я довбану книгу. - Гаразд.

Червень

Чорт забирай.

Та ладно, весело ж.

Ніфіга.

- Поглянь сюди. - Що там?

Це ціла стежка.

Ми ось тут. Навіть половину не пройшли.

- Та не може бути. - От лайно.

Не той масштаб.

Тут вказано, "У масштабі".

Добре. Новий план.

Чорти б його вхопили.

"Колхаунс" Найкращі реберця в Америці.

Кажу тобі, Брайсон, є багато переваг.

Хочеш проїхати стежку на авто?

Та ні, просто трохи прискоритись. Й вже далі на північ продовжити пішки.

Ми можемо орендувати авто прямо тут.

Будемо мобільнішими, більше побачимо.

Поглянемо на місцеві визначні пам'ятки.

Збільшимо поле зору.

Брайсон, друже,

зроби це для мене.

Ти не повіриш яка це угода!

Катц...

Ця краса має декілька класних фішок.

Супутникове радіо, шкіряний салон, люк. За ціною Камрі.

Не повіриш

Містере Катц, декілька підписів та можете вирушати.

Ми не можемо цього зробити.

Звісно можемо.

Я вийшов сюди щоб дещо зробити.

Не здаватися коли стало трохи складно.

Ми не здаємося, Брайсон.

Кому яке діло якщо ми пропустимо лайняні відрізки шляху?

- Ніхто не дізнається. - Ну, я буду знати.

Я не кидаю розпочате. Я знаю це допомагало тобі у житті,

- але я за завершу те що почав. - Брайсон.

- Ми на оду й ту саму мапу дивились? - Так.

В тебе немає шансів дійти кінця цього шляху.

Ні. Ніяк. Взагалі.

Але я буду дуже старатися.

Стежкувати до самої смерті.

Чи це все прикол?

Ми два старигана, Брайсон. Треба трохи інакше мислити.

Кажи за себе.

Той факт що ти нічого не сприймаєш, Брайсон, не означає що це не так.

- Це ти сказав, а не я. - Тільки три підписи і все...

Це все пов'язане з тобою, Брайсон.

Господи, якщо хтось тебе запитає звідки ти, ти навіть відповісти не в змозі.

Отже я - це той хто все заперечує?

У той час як ти - це той хто ховає віскі у себе в рюкзаку.

- Хм. - Я бачив пляшку.

Отже ми обидва не можемо себе прийняти такими.

Я знаю хто я і чому я тут.

Я сюди прийшов побути разом з тобою,

потрапити у пригоду поки ще не запізно.

Але це моя пригода, в яку ти вписався.

Роби що хочеш, але не тягни мене на дно.

- Ви не могли б от тут підписати... - Гаразд!

- Не хочу я ваше авто. - Вибачте?

Я не хочу ваше довбане авто.

Ладно!

- Оце так сила духу. - Ага. Дідько.

Я радий що ми не в машині.

- А ти? - Я щасливий.

Увага! Тільки для досвідчених! Попереду небезпека!

Знаєш, 50 років тому,

кожним четвертим деревом був Американський каштан.

- Знаєш що це? Бачив такий? - Думаю що так.

Неймовірне дерево.

Вони ростуть на 30 метрів вгору.

А на гілках листя площею на акр. Акр!

Дивишся на ці ліси і думаєш

що вони завжди були й завжди будуть тут,

як ось цей старий дуб.

А потім думаєш про прикру долю Американського каштану,

який за одне покоління майже зовсім зник.

А що із ним сталось?

Грибок.

Просто прийшов час. Природа.

Знаєш Брайсон насправді я його не ховав.

Й не брехав що не п'ю.

Річ у тому, Брайсон, Мені подобається пити. Увесь процес.

Подобається смак.

Та тепло, яке розливається по тілі після пари чарок.

Обожнюю запах барів, де всім цим пахне.

Хмм.

Але замість того щоб ходити в бари як всі інші,

Я йду додому у свою квартирку, підігріваю вечерю до телика,

і почуваю себе втіленням доброчинності.

Але вечір за вечором все важче і важче себе переконати

що живеш насиченим та повним життям.

Я про те, що якби можливо було поміряти веселощі

то навряд чи мій рівень там був би високим.

Розумієш мене?

Просто у моєму житті створилася діра, яку можна було заповнити алкоголем.

Я знаю, що пити не можна.

Де чарка там і десять.

А потім валяюсь під мостом чорт зна де.

Ось тому я ношу цю пляшку.

Нагадувати собі що можу.

Чи навпаки що не можу.

Тримай.

Відкрий.

Запечатане.

Дай но мені.

Руки тремтять.

Як вважаєш варто зараз випити

щоб більше нічого ніколи не пити?

Авжеж. Варто.

Гарний момент.

Драматичний.

Господи я вже шкодую про це.

Оце життя.

Обережно.

Брайсон, я все ще мрію про Аморіну. Пам'ятаєш її?

О боже, таку дівчину не забути.

Хоча звісно Аморина не призначена для таких як ми.

Просто порушується хід речей.

Це просто кращі цицьки які я бачив, а їх я бачив багато, Брайсон.

Не сумніваюсь.

А її сестру пам'ятаєш?

Ооо, бідолашна. Вони зовсім не схожі.

Якщо народилась страшненькою, краще бути веселою.

Якщо ти страшненька й не весела, краще будь із грошима.

А якщо ти ніяка, то будь розпусною.

- Такою вона й була. - Чекай, а ти звідки про це знаєш?

Ну, насправді...

Господи Боже.

Наступного разу попереджай заздалегідь, гаразд?

Ні, веселіше коли несподівано.

- Ти в порядку? - Все добре?

Ага.

Боже.

Оох...

Ми в дупі.

Однозначно.

Звідси неможливо вибратися.

- Що ти робиш? - Збираюсь витягти нас звідси.

- Давай штани. - Ні, ні.

Таким був твій план, Брайсон.

Просто дай свої штани, добре?

Окей.

Гаразд. Тепер зв'язуємо.

- Добре. - Ладно.

Поїхали.

Це якось ніяково, Брайсон. Дай но мені.

Визнай, непогано прицілився, га?

Авжеж. Але з одного боку потрібно було тримати.

Ну, тут не так вже й високо.

Я зрозумів. Давай. Залізай сюди.

Я зроблю ось так і ти вилась на плечі.

- Спробуємо? - Добре.

Добре. Тримайся.

- Все гаразд? - Так.

Ми впораємося. Тримайся...

- Ти нормально? Що там? - Так, давай. Чекай...

Не те... Нахились трохи нижче, і я зможу залізти на плечі.

Чорт. Добре.

Гаразд.

- Поїхали? - Так.

Так. Давай.

Брайсон, мені це не подобається.

Ні, ні, все нормально. Вставай. Вставай.

Господи!

Кого ми обманюємо?

Заради Бога, я сам випрямитися з такого положення не можу.

- Гаразд. Тоді я стану тобі на спину. - А може я тобі?

Знаєш що,

схоже ми реально тут застрягли.

Так, застрягли.

Знаєш, на східному узбережжі листяні ліси вимирають.

Не тільки каштани,

але й в'язи теж скоро зникнуть.

П'ятдесят років і нічого не залишиться.

Тридцять днів.

Що?

Тридцять днів в тюрязі. Я боявся 30 днів.

Порівняно із цим,

це наче, чорт забирай, як на курорт з'їздити.

Боже, а я написав тільки жалюгідні передслів'я для книжок

за останні чотири із половиною роки

Треба було просто піти на пенсію

Кетрін права, що я кому намагаюсь довести?

Жінки люблять бувших ув'язнених.

Ну, може не в Нью Хемпшері

а от у Де-Мойн, це точно працює.

Головне не доходити до стадії

аліментів, ліків... похорон

а також обговорення того хто чим хворіє,

та очікування смерті інших.

- От лайно. - Що?

Я тільки що зрозумів, що ми як той чувак зі статті.

Той що згнив й розклався. Пам'ятаєш?

Ось і ми так само.

Скільки потрібно часу, щоб тіло розклалося?

Та не переймайся ти.

Ти увесь із консервантів, тож залишишся на цьому виступі назавжди.

Всі вчені світу зберуться щоб мене досліджувати.

Я сумую за Кетрін.

А я по Де-Мойн.

Знаєш, я жодного разу за 39 років не пропустив Державний ярмарок.

Я завжди кажу, "Якщо раз пропущу,

це означає що я помер"

Знаєш, вона такий звук видає коли я її обіймаю.

Напевно вона навіть не помічає цього.

Ніколи не казав їй як сильно я це люблю.

Не хочу щоб вона вважала, що цей похід через неї.

Вона знає.

Повір, жінки завжди знають такі речі.

Так, але я все одно хочу це їй сказати.

Ну, напиши їй записку.

Люди люблять такі записки.

- Мабуть ти правий. - Так.

Чудова ідея.

Брайсон, ти єдина людина заради якої я б ризикнув життям.

Хочу щоб ти це знав.

І єдиний засранець, який затяг мене сюди.

Вибач що не спілкувались.

Знаю. І ти мене.

Яка чудова ніч.

Точно.

Вважаєш є ще хтось на землі

що дивився б на небо й бачив стільки ж зірок?

Не знаю.

Напевно їх тут мільйон.

Неозброєним оком можливо побачити близько 2,000.

Ну, тоді в мене супер очі тому що я бачу мільйон.

Найближча Альфа Центавра. Чотири цілих п'ять десятих світлових років.

Чотири з половиною? Непогано.

Кожний світовий рік це шість трильйонів миль, так що...

двадцять шість трильйонів миль.

- Двадцять шість трильйонів. Найближча? - Угу.

В нашій галактиці сто мільярдів зірок.

А всього галактик більше ніж піщинок на усій планеті Земля.

Багато.

- А ми такі дрібні. - Ага.

Що за...

Люди?

Люди? Люди?

- Люди? - Люди?

Люди! Привіт!

- Привіт! Ми внизу! - Привіт!

Допоможіть нам, будь ласка!

Допоможіть!

Агов, внизу.

Вони знущаються.

Що трапилось із вашими штанами?

- Ууу, це довга історія. - Так.

Сидіть смирно. Ми дістанемо вас звідти.

- Гарні хлопці. - Ага.

- Обожнюю їх. - І я.

- В тебе ще залишились джеркі? - Ага.

А в тебе вода?

- Майже повна пляшка. А в тебе? - Теж.

- Послухай Стівене? - А?

Хочеш додому?

Так, хочу. Дуже хочу.

Ми ж все одно далеченько були, так?

Ти про що говориш? Ми зробили це, Брайсон.

Ми ж навіть на гору Катахдін не подивились.

Що? Скільки гір тобі треба побачити?

- Це одна з точок зору. - Це єдина точка зору.

Наскільки я бачу, ми пройшли Аплачську стежку.

І в жару, і в сніг,

до кривавих мозолів на ногах.

Ми пройшли дорогою Аппалачів, Брайсон.

Можливо ти й правий.

- Таксі викликали? - Так.

Важка річ. Довго її тягали?

Всю дорогу від Джорджії.

Нічого собі. О це так, хлопці. Ви звідки?

З Айови.

Це неможливо.

Не буває фаната Ред Сокс з Айови.

Ну ось.

"Люба Кетрін..." І це все?

Повезло що нас врятували.

Є те, що неможливо вимовити словами.

Гарної дороги!

Ага.

Ти все ще винен мені 600 баксів.

Ти ж знаєш - я поверну

О, так.

Пам'ятаєш мене?

Ооо.

Млинці в неї були офігенні Катц.

Ненавиджу твою прожерливість.

Ніколи не купуй білизну незнайомим дамам.

Ці уроди мене все ще не схопили.

Ладно, Брайсон, що далі?

"Лісова прогулянка"