Original subtitles

ВИБІР СОФІ

У 1947 році,

через два роки після закінчення війни, я почав свою мандрівку

до Нью-Йорку, який мій батько називав

«Содомом півночі».

Мене звали Стінго,

так до мене зверталися того часу,

якщо взагалі зверталися.

Я заощадив трохи грошей, аби написати роман,

бо більш за все на світі я хотів стати письменником.

Але мій досвід був небагатим,

я не знав, що таке кохання, і не уявляв, що таке смерть.

Навіть тоді

знайти на Мангетені дешеву квартиру було складно.

І я почав подорож, аби відкрити

загадковий світ Брукліна.

Я знаю.

Вам цікаво, чому все в рожевих тонах. Усім цікаво.

Мій покійний чоловік Саул вигідно купив

кілька сотень літрів рожевої фарби, яку списали на флоті.

Мабуть, вона не знадобилася для фарбування військових кораблів.

Гаразд, я орендую цю кімнату.

Волт Вітмен

Йетта урочисто оголосила про прибуття до нашого рожевого королівства

молодого письменника з Півдня.

Ваші сусіди запрошують вас на вечерю

в кімнаті Софі, вона розташована над вашою.

Сьогодні о восьмій.

Прихопіть книгу на знак

привітання старожилами Брукліна нового мешканця.

Софі та Натан

Не йди!

-Я пішов. Не треба! -Ні!

Ми потрібні одне одному.

Я просив тебе відчепитися від мене.

Не наближайся. Геть від мене.

Ні, не треба!

-Я не брешу! -Брешеш.

-Ні! -Ти брешеш.

Будь ласка, не йди! Не йди від мене, будь ласка!

Ти ж знаєш, ми потребуємо одне одного, Натане.

Ми потребуємо одне одного.

-Ти потрібна мені? -Так...

Знаєш, що я тобі скажу?

Ти мені потрібна як невиліковна хвороба!

Як сибірська виразка, зрозуміло?

Як трихіноз.

Ти мені потрібна як камені в нирках, цинга, енцефаліт.

Хвороба Брайта, чорт забирай!

Карцинома мозку!

Ти мені потрібна як смерть.

Чуєш? Як смерть.

Ні, Натане.

Повертайся до Кракова, мала.

До Кракова!

Доброго вечора.

Цікаво було?

Сподобався наш спектакль?

Здається, ти любиш підслуховувати.

У мене були відчинені двері, я не знав, що сталося.

У тебе були відчинені двері? Ти не знав, що сталося?

Це ж треба, це ж наш новий літератор з півдня.

Шкода, що я не залишуся, аби взяти участь у жвавій розмові.

Ми могли б чудово провести час, побазікати.

Могли б поговорити про спорт.

Про південний вид спорту -

лінчування нігерів, або чорнопиких, або як їх там у вас називають.

Бувай, рабовласнику. Побачимося у наступному житті.

Усе гаразд?

Так.

Так.

Мені дуже шкода.

Насправді

він не такий, розумієте?

Не треба вибачатися, гаразд?

Я живу на нижньому поверсі. Якщо вам щось знадобиться...

Дякую.

Ви такий люб'язний.

-Я буду внизу. -Ні, все гаразд.

Мене звати Стінго.

Будь ласка, вибачте нам.

Шістдесят центів. Коли він заробить 50 центів. Шістдесят...

Так?

Ми ж запросили вас на вечерю.

Дуже люб'язно з вашого боку.

Я часто працюю вночі, друкую.

Та якщо це вас турбує, я не...

Ні!

Коли я була маленькою,

мій батько друкував, і я засинала під цей стукіт.

Тому я почуваюся...

Як це сказати?

В безпеці.

Ваш батько був письменником?

Ні, мій батько був...

Мій батько був професором права.

Він писав статті,

попереджував поляків про загрозу нацизму,

намагався допомогти євреям, яких переслідували.

Стукіт друкарської машинки нагадає мені про батька,

про його доброту.

Може, зайдете?

Може, якось іншим разом.

Вибачте мені.

-Добраніч. -Так.

Стінко, так?

-Стінго. -Стінго, так!

Я ніколи не чула такого імені.

-Там немає літери «К». -Зрозуміло.

Тільки «Г».

Дуже гарно!

Чудове, дружнє ім'я.

Мені подобається.

Натане!

Натане.

Господи!

Хіба ти не розумієш, Софі? Ми помираємо.

Вставай, любий. Потруси ледачими кістками.

Вівсянка вже кипить, кукурудза в горщику.

Старий Понкерз запряже четверо коней до карети.

Ми поїдемо на пікнік на берег океану.

-Доброго ранку, Стінго. -Доброго ранку.

Ми б хотіли подружитися з вами

і запрошуємо на прогулянку цього чудового літнього дня!

Запрошуємо вас поснідати з нами.

-А потім... -Так.

-Коні-Айленд. -Коні-Айленд! Ура!

Вибачте за вчорашнє.

Так.

Я знаю, що ви думаєте. «Які дивні ці люди».

У неділю ми любимо так одягатися та їздити на прогулянку.

-Зрозуміло. -Так?

Я знав, що ви зрозумієте.

Усі інші вдягаються однаково.

Подивися лише на цих бідних, нещасних людей.

Дивися. Вони як роботи.

Усі ходять вулицями в однаковій

нудній сірій формі.

Ви нудні!

Доброго ранку!

А вона - просто дар Божий.

Поцілуй мене.

Один поцілунок. Будь ласка.

Гаразд, один поцілунок. Це все, на що ти заслуговуєш.

-Ще один. Хочу ще один. -Ні.

-Хочу ще один. -Натане...

Я не можу відірватися від тебе.

Це... Ні, Натане Ландау!

Що скажете, Стінго?

Я хороший єврейський хлопець,

мені майже 30.

І я божевільно закоханий у польську шиксу.

Що таке «шикса»?

Шикса - це дівчина-гойка. Будь-яка дівчина не іудейка.

Вона...

Так. Я думав, що вона...

-Що вона єврейка? -Так.

Єврейка?

Ні. Ні, наша Софі - католичка.

Так, звісно, але я більше не католичка.

Не зовсім католичка.

Коли я її вперше побачив,

вона була худа та нечесана.

Півтора роки тому

росіяни звільнили її з табору.

Так, я була схожа на те, що відлякує пташок.

Як це називається? Опудало.

У мене була «дженга».

Ні! Вона хоче сказати «цинга».

А також тиф, анемія, скарлатина.

Це справжнє диво, що вона вижила у тому таборі.

Саме так.

Я думала, у мене лейкемія.

Я думала, що помру.

Але Натан зрозумів, що це лише анемія.

-Ви лікар? -Ні.

Мій брат - лікар.

-Я біолог. -Так!

-Я закінчив Гарвард. -Гарвард.

І він...

Він магістр клітинної біології.

-Зараз займаюся наукою. -Він працює у «Пфайзері».

«Пфайзер» - це велика фармацевтична фірма тут, у Брукліні.

Я привів Софі до друга мого брата,

він лікар і викладач у Колумбійському університеті.

Так.

Він підтвердив мій діагноз.

Нашій дівчинці прописали

великі дози сульфату заліза,

і вона розквітла, як троянда.

Троянда.

Троянда.

Чарівна троянда.

Ти красуня.

Дякую, що допоміг мені розквітати як троянда.

Не «розквітати», а «розквітнути».

Вона чудова. Зараз вона має стати досконалою.

«Розквітнути». То що? Яка смішна мова!

Тут стільки слів!

Слова на позначення «швидкості» - «швидкий», «стрімкий», «прудкий»,

і все це означає одне й те саме.

-Швидкісний, жвавий. -Хуткий.

-Рухливий. -Меткий.

-Невпинний. -Бурхливий.

Крилатий.

Ні! Припиніть!

Це ж смішно!

У французькій усе так просто. Вони кажуть «віт».

Польською - «шибко», російською - «бистро».

Тільки в англійській мові усе так складно!

Скільки мов ви знаєте?

Мій тато був лінгвістом, і...

Він навчив мене німецької, французької, російської, угорської,

слов'янських мов.

А з якої мови я зараз знущаюся?

З англійської!

Гадаю, ваш батько був дуже цікавою людиною.

Так, мій батько був

цивілізованою людиною.

Це правильне слово? «Цивілізований»?

-Дуже добре слово. -Так?

Мій батько був цивілізованою людиною, але жив у нецивілізований час.

Цивілізовані люди помирали першими.

Ви граєте на піаніно?

Ні, колись грала, але...

Я більше не граю.

Взагалі.

Моя мати була чудовою піаністкою.

Натан здивував мене цим піаніно на мій день народження!

Люблю цей твір.

Коли я була маленькою,

пам'ятаю, як я лежала у ліжку

і слухала, як мама внизу грала на піаніно,

і стук друкарської машинки батька.

Гадаю, жодна дитина не має кращих батька та матері.

І кращого життя.

«Своні», знаєте цю пісню?

Стінго, грайте!

О боже!

Раптом я здригнувся.

Я згадав слова Натана минулої ночі.

«Невже ти не розумієш, Софі? Ми помираємо».

Я хотів утекти,

зібрати речі та поїхати.

Та я не зробив цього.

Я залишився у Йетти Циммерман.

і допоміг здійснитися пророцтву Софі.

Ми стали найкращими друзями.

Наведу приклад того, якою емоційно виразною може бути англійська мова.

Софі любила розповідати, як Натан врятував їй життя.

Для неї їхня зустріч була дивом.

«Я не шукала Смерті, тож

Вона прийшла по мене.

У повіз сіли з нею ми й Безсмертя».

Рими.

Так дуже складно розуміти мову.

Нам потрібна розмовна мова, а не вірші.

...якою гарною може бути мова письменників.

Чекаю на зустріч із вами наступного тижня. І пам'ятайте,

не треба розпачу.

От побачите.

Одного разу ви прокинетеся і зрозумієте, що бачили сон англійською.

Вибачте. Хто написав цього вірша?

Діккенс.

Емілі Діккенс.

Дякую.

Я хочу лише заробляти на життя...

З вами усе гаразд, міс Завістовська?

Так.

Дякую, все добре.

Я трохи втомилася.

Останнім часом ви виглядаєте трохи слабкою.

-Сподіваюся, я не образив вас. -Ні! Ні, я...

Ви не могли б мені допомогти?

Дякую.

Дякую за вашу

турботу.

До побачення.

Вибачте, сер. Не підкажете, де...

Де у каталозі я можу

знайти

американського поета 19 століття

Емілі Діккенса?

Кімната з каталогом зліва.

Але такого поета ви там не знайдете.

Не знайду такого у каталозі?

Чому я його не знайду?

Чарльз Діккенс - англійський письменник.

Немає американського поета на прізвище Діккенс.

Вибачте, я впевнена, є такий американський поет.

-Емілі Діккенс. -Послухайте!

-Д- І... -Я вам сказав!

Немає такого поета.

-Вам зробити малюнок? -Ні.

-Я вам кажу, чуєте? -Гаразд.

Усе добре.

Лежіть спокійно.

Лікар про вас подбає.

Ви така гарна.

Так. Звідки ви така гарна?

Здається, я помру.

Ні.

Ні, ваш пульс...

У вас добрий рівний пульс.

Житимете до ста років.

Чому я така втомлена?

Лікар вважає,

вам треба повернути рум'янець.

Я відведу вас до свого брата.

Він найкращий лікар.

-Але ж ви... -Ви думали, я лікар?

Ні, я біолог.

Ви добре харчувалися останнім часом?

Так. Я вже...

Я вже шість місяців тут, у США, і...

І харчуюся найкраще в житті.

Вочевидь, у вас в організмі нестача заліза, яку ви не відновили.

Я піду, але можна ще зайти до вас?

Ні, не відповідайте. Я повернуся.

Гаразд?

Так, гаразд.

Ви давно тут?

Стільки, щоб почати готувати вечерю.

Ви виглядаєте значно краще.

Що ви зробили?

Так гарно.

Це теляча печінка

по-венеційськи з соусом вінегрет,

там багато заліза,

а також порей - саме залізо.

Він також покращить тембр вашого голосу.

Нерону щоранку давали порей, щоб голос був нижчим.

Я цього не знала.

Щоб він співав, поки четвертували Сенеку.

-Я допоможу вам. -Ні! Вам треба лежати.

Мадам, скуштуйте вино.

«Шато Марго гран-крю».

Боже мій!

Особливий день, особливе вино.

Знаєте, коли...

Коли живеш правильним життям,

як святий, і помираєш,

напевне, у раю дають таке вино.

Так.

Томас Вулф.

«Озирнися на дім свій, янголе».

Боже!

А як звучить Вулф польською?

Камінь, листя, незнайдені двері.

З каменю.

Листя.

-Двері. -Двері.

-Усі забуті обличчя. -Забуті обличчя.

Господи! Це вперше

я чую, як Вулфа читають польською.

Так, а я вперше чую, як Вулфа читають англійською.

Якби цей бідолаха Вулф почув, як ви його читаєте польською,

-він би писав польською. -Ні, не думаю.

О так! Так!

Ви...

Ви були у концентраційному таборі?

Так, я не можу...

-Не можу про це говорити. -Вибачте.

Я люблю лізти до чужих справ.

Я

хочу більше про вас дізнатися,

бути ближче до вас.

Емілі Дікінсон?

То це жінка?

О ні!

«Власність Натана Ландау».

-Це ви? -Це я.

-Це ваша книга? -Ні, ваша.

Дякую!

Дякую.

«Ширше стели постіль.

З острахом стели - тут.

Чекатимеш ти тепер,

Доки викличуть на Страшний суд.

З подушкою під головою

Жорсткою прямою спиною

Сонячне світло не проникне

Через землю».

Натан, мій новий любий друг,

допоміг мені вирішити проблему мого постійного сексуального бажання.

Поки я не пішла на психоаналіз, я була абсолютно фригідною.

Уявляєш?

Вільгельм Райх перетворив мене на німфоманку.

Я думаю лише про секс!

Її ім'я й досі на моєму язику.

Леслі Лапідус.

Двері відчинені, заходь!

Привіт.

Ти чудово виглядаєш.

-Дякую. -Так.

-Що питимеш? -Я...

Не знаю, треба подумати.

-Мабуть, я... -О боже!

О чорт!

Просто фантастика!

Чекай! Хай дзвонить!

Привіт, мамо.

Зі мною все гаразд. Я ж сказала, все буде добре.

Так, вистачає.

Так, я поливатиму квіти

і годуватиму пса. Так, мамо...

Так, тату. Так, твоя принцеса поводитиметься добре.

Гаразд. Бувай!

Батьки їдуть на вихідні, прибиральниця хвора.

Вони непокояться, як я проживу цілий тиждень у цій квартирі сама.

Хоча холодильник забитий харчами, усі двері замкнені

і бозна-що ще.

Тоді я зрозумів, що ми з Леслі розважатимемося тут на самоті.

Почуття переповнювали мене.

І полилися по чистому килимі, як водоспад,

через відчинені двері по П'єрпонт-стріт

по всьому сексуальному Брукліні.

Леслі.

Усі вихідні вдвох із Леслі.

Ти читав роман Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей»?

Ні.

У нього є відповіді на всі питання. Він стільки знає про секс.

Він каже...

Він каже, що коли ти трахаєшся, то відправляєшся до богів темряви.

Я серйозно, Стінго.

Трахатися - це відправлятися до богів темряви.

Ходімо до богів темряви!

Я маю право спитати, що відбувається?

Ти не розумієш.

Я не можу цього зробити.

Я вийшла на новий рівень у психоаналізі.

Рівень голосового висловлення,

раніше я не могла сказати цих слів.

Тих слів, які може сказати кожен.

Тепер я можу це сказати.

Леслі Лапідус могла сказати «трахатися» і не могла цього зробити.

Натане!

Я така рада, що ти...

Це лише Стінго.

-Стінго? -Так.

Не хочеш випити зі мною по чарочці перед сном?

Звісно.

Знаєш, Натан так захоплюється,

що забуває про час. Не знаю.

Стінго, ти...

Ти добре виглядаєш у наждаку.

У піджаку.

Так, у піджаку.

Мені тут подобається.

Я радий, що ти не спиш.

У тебе болить рот? Ти дивно говориш.

Прикусив язика.

-Принести тобі щось? -Ні, не треба.

Саме заживе.

Що ви...

Ви переставили меблі?

Тобі подобається? Я завжди так роблю, коли в мене безсоння.

Гарне заняття, бо тоді...

Тоді можна ні про що не думати.

Може, мені теж варто спробувати.

Ні.

Стінго.

Тобі не треба рухати меблі.

Ти рухатимеш гори.

-Я зараз навіть язиком не рухаю. -Може, ти рухав ним забагато?

Чому всі жінки не такі, як ти?

Дякуй за це богові.

Я бачу багато жінок у твоєму житті.

Багато гарних жінок, які обожнюють тебе і хочуть кохатися з тобою.

Іноді мені здається, що я назавжди залишуся сам.

Стінго, я до тебе несправедлива.

Я думаю: «Стінго такий молодий, талановитий американець». Знаєш.

«У нього немає справжніх проблем, але...»

Ти не знаєш, чи є в мене талант. Ти не читала нічого з того, що я написав.

Я не питаю тебе про ту роботу,

бо завжди так буває,

я знаю, що письменники не люблять говорити про свою роботу.

Це про хлопця.

12-річного хлопця.

-І... -Автобіографічний твір?

Деякою мірою, мабуть, так.

Дія відбувається того року, коли помирає його мати.

-Я не знала, що твоя мати померла. -Коли мені було 12.

-Ти її сильно любив? -Міг би сильніше.

Тобто - «сильніше»? Що ти маєш на увазі?

Тобто не досить сильно.

От що найжахливіше в тому,

коли ми переживаємо любих нам людей. Тобто це...

Це почуття провини.

-Твій батько? -Батько, мати, чоловік.

Ти була заміжня?

Так, я була заміжня.

У молодості я вийшла заміж за учня мого батька.

Асистента в університеті.

У нього виникли проблеми через антифашистські статті твого батька?

Через його статті.

Одного разу під час меси

у мене з'явилося...

У мене з'явилося передчуття.

Мені було дуже страшно...

Я вибігла з церкви, поїхала до університету

і побачила, що ворота замкнені.

Навколо багато німців.

І я побачила професорів. Німці заганяли їх до вантажівки.

Хтось відсунув брезент.

Я побачила обличчя батька, а за ним - обличчя чоловіка.

І...

Я дивилася.

Але німець поправив брезент, і більше я цих облич не бачила.

Їх відвезли до Заксенгаузену.

Це був німецький табір праці, але їх розстріляли наступного дня.

Нам так сказали.

-А твоя мати? -Моя мати...

У моєї матері був

туберкульоз і...

Вона важко хвора.

Вона почала помирати, а я нічого не можу зробити.

Та я думаю, якщо дістати м'яса...

Якби я могла дістати м'яса, я б зробила її сильною.

Я поїхала до села,

селяни там продавали шинку.

Я пішла з грошима на чорний ринок, купила її та привезла.

Але це заборонено,

усе добре м'ясо забирали німці.

Якщо спіймають...

На поїзді я сховала шинку під спідницю.

Я прикинулася вагітною.

Мені було так страшно!

Я дрижала.

А потім німець

у передній частині вагону побачив мене.

Я сиділа, він підійшов і взяв шинку з-під моєї спідниці.

І мене відправили в Освенцим.

Тебе відправили в Освенцим, бо ти вкрала шинку?

Ні, вони відправили мене в Освенцим, бо побачили, що я боялася.

Так.

-Ти знаєш, що це таке? -Так.

Ти намагалася покінчити з собою в Освенцимі?

Ні, після того.

Після цього я була...

-Після звільнення. -Коли ти була в безпеці?

Так, у безпеці.

У безпеці. Я була у Швеції в таборі для біженців.

Було добре. Вони намагалися допомогти.

Намагалися...

Намагалися, але...

Я знала, що

Христос відвернувся від мене.

Лише Ісус, якому я байдужа,

міг вбити людей, яких я люблю,

а мене залишити в живих з моїм соромом.

Господи. Я пішла до церкви.

Взяла уламок скла, стала на коліна

і перерізала собі жили.

Та звісно, я не померла.

Звісно, ні.

Стінго, ти багато чого не розумієш.

Я багато що не можу

тобі розповісти.

Я хочу, щоб ти мені довіряла.

Я хочу, щоб ти мені довіряла.

Довірся мені.

Боже мій. Це Натан!

Натан!

-Софі! -Астрід!

Цього тижня я працюю в нічну зміну у Бруклінській лікарні.

Моя пацієнтка - стара жінка, лютіша за мою матір,

уявляєш?

Добраніч, Астрід.

Це була Астрід.

Може, слід залишити двері відчиненими, щоб ми почули, коли прийде Натан.

Хочеш ще випити?

-Пляшка порожня. -Ну...

Я знаю, де в Натана ще одна.

Обережно, тут темно.

Боже мій.

Тобі буде спокійніше, якщо ми зателефонуємо йому в лабораторію.

Цього робити не можна.

Він не любить, коли я телефоную йому на роботу.

Та все одно

годину тому я це зробила.

Ніхто не відповів.

Мабуть, телефон вимкнули.

Мабуть, що так. Певно...

Знаєш, іноді, коли він не може заснути,

він ходить по всьому місті.

Він гуляє у всіх районах.

Я не знаю, де він ходить, та одного разу

він повернувся із підбитим оком і розпухлою щелепою.

Я думала, вона зламана.

З ним може щось статися.

Не знаю, де він, але гадаю, треба терміново дзвонити до поліції.

Ні, гадаю, треба зачекати ще дві години.

Дочекайся, поки увімкнуть телефон.

Тоді ми йому зателефонуємо.

Може, він затримався на роботі і залишився там на ніч.

Так. Мабуть, він спить там.

-Я цього певен. -Гадаю, ти правий.

Ти диви. «Нацистський буквар».

Здається, він зібрав усе, написане в ті роки про нацистів.

Так, він схиблений на нацистах, які уникають правосуддя.

Гадаєш, це почалося після зустрічі з тобою?

Я знаю, що не треба було розповідати йому про табір,

але що я могла зробити?

-Я знаю, це моя провина... -Я розумію.

Врешті-решт, він єврей.

Звісно, він єврей, але хіба ти не розумієш, що я теж розлючена?

Ці жахливі нацисти живі, а мій батько...

Такий добрий чоловік, який намагався допомогти євреям, убитий.

Хіба ти не бачиш, що я розлючена?

Але ти не розумієш, Натане.

Ти не знаєш.

Що він може зробити. Я думаю...

-Іноді я думаю... -Що ти думаєш?

-Що ти думаєш, моя люба полько? -Натане!

-З тобою все гаразд? -Зі мною все гаразд. А з вами?

Я так злякалася. Я була така дурна.

Мені було так страшно. Я думала, з тобою щось сталося.

Я б зателефонував, але побоявся розбудити тебе.

Ми на порозі відкриття. Серйозного відкриття.

-Так? -Дуже серйозного.

Це чудово, Натане.

Так, чудово.

А ти був тут,

із Софі.

Так, Стінго, він...

Стінго повернувся з побачення.

Я почула, як двері відчинилися. Я думала, це ти, вибігла...

Я покликала його, запросила випити.

Я дуже непокоїлася, а він хороший друг.

Він склав мені компанію.

Тепер ти бачив мою свята святих.

Ти знаєш усі темні та похмурі боки Натана.

Навряд чи.

Вони знищили шість мільйонів євреїв,

а світ дозволяє їм врятуватися.

Ти не приєднаєшся до мого суду Лінча, хлопче з Півдня?

Мабуть, мене є чому в тебе навчитися.

Я краще піду.

Стінго, чекай.

Стінго - наш найкращий друг. Чому ти так поводишся?

Він наш найкращий друг. Він заслуговує лише на вдячність.

Натане, слухай.

Я злякалася, не знаю, що б я робила, якби його не було поруч.

Це правда.

Вибач, старий друже. Мені прикро.

-Звісно, моя люба Софі права. -Так.

Мабуть, я збожеволів через цю роботу.

Я знаю.

-Але ми на порозі відкриття. -Я знаю, любий.

Я божевільний вчений, ми всі божевільні.

Добре...

Я піду.

-Дякую. -Так.

-Дякую за турботу про Софі. -Нема за що.

Натане!

Вибачте.

Люба, я вдома.

-Гаразд! -Ти цілий?

Так.

-Ти певен? -Так.

Ви що, на Півдні не вмієте ловити пляшки?

-Як справи? -Добре. Усе гаразд.

Лови!

Господи!

Ти прийшов і все поламав.

У Йетти найкращий будинок. Найкращий у Брукліні!

О чорт.

Софі має спати після роботи.

Після війни вона погано спить.

-Як успіхи? -Добре. Дякую.

Може, даси подивитися?

-Ні! -Та ну!

Я не втручатимуся, не коментуватиму, навіть...

Я нікому цього не показував. Цього ніхто не бачив.

Та я не «ніхто». Я твій друг. Хіба в тебе немає друзів на Півдні?

«Друг» - це людина, яка має з іншою людиною зв'язок поваги чи симпатії.

-Слухай. -Людина, що допомагає.

Покровитель, прихильник.

Коли я почав писати, то заприсягнувся

нікому не показувати, поки не закінчу останнє речення.

А після цього - лише одній людині.

Ну...

Гаразд. Ти просто боїшся, що комусь не сподобається.

Ти панікуєш.

Паніка - це страх, що охоплює тебе.

-Гаразд! -Той, що робить жертву...

-Так, гаразд. -...боягузом.

-Матимеш уявлення. -О боже!

-Як щодо сторінки в машинці? -Ні, це...

Натане! Стій!

Гаразд.

Стінго! Що найгірше може трапитися?

-Я дізнаюся, що ти не вмієш писати! -Чорт!

-Натане, повернися! -Тепер ти їх не отримаєш.

Гаразд!

Стінго, стривай!

Натан звелів мені взяти тебе в кіно.

Хоче, щоб я наглянула за тобою, поки він читає.

Щоб ти не заподіяв собі кривди.

-Натан, мабуть, вже прочитав. -Так.

-Ходімо. -Мабуть, я зачекаю у себе в кімнаті.

Ні, ходімо!

Якщо він захоче щось мені сказати, хай зайде і скаже.

Не будь дурнем.

Браво.

На цьому мості

стояло багато американських письменників у пошуках слів,

які стали голосом Америки,

ці письменники дивилися на країну, що подарувала нам Вітмена,

який на березі Атлантики побачив майбутнє і втілив його у слова,

на цьому етапі історії,

коли писали Томас Вулф і Гарт Крейн,

ми вітаємо Стінго у цьому пантеоні богів,

чиї безсмертні слова ми всі добре знаємо.

За Стінго!

Як же пізно я був причарований

цим великим інтелектом вчителя, який допомагав зрозуміти життя?

Натан був неперевершено блискучий.

Софі!

Ми це зробили!

-Стінго! -Натане!

-Ми це зробили! -Що? Що ви зробили?

Натане!

Пам'ятаєте, коли я прийшов додому

і сказав, що ми на порозі відкриття?

-Так. -Сьогодні ми це зробили.

Що?

Не можу сказати. Розповім сьогодні увечері.

-Це ж буде за кілька годин! -Ні, я не можу сказати.

Ну ж бо!

-Незабаром про це довідається світ. -Господи.

Одне з найбільших відкриттів у медицині.

Я не можу нічого сказати.

Ну ж бо.

Йдеться про поїздку до Стокгольму. Наступного року ми поїдемо утрьох.

-Я отримаю Нобелівську премію! -О боже.

Вибач, я першим отримаю премію!

Стривайте, у мене щось для тебе є!

Ні! Що це?

-Це тобі. -Господи.

-І це. -Боже, Натане.

-Натане! Яка гарна сукня! -Подобається?

Поміряй.

Одягни її. Ну ж бо, одягайся. Поміряй!

-Натане! -Ну ж бо.

-Можна я... -У кущі!

Ну ж бо, поміряй. Я хочу подивитися.

-Натане, я не можу. -Я хочу подивитися.

Я хочу побачити її на тобі!

Гаразд, тримай.

-Воно без горішньої частини. -Горішня частина - це ти.

Натане, вона така гарна!

Мені треба повернутися до лабораторії.

Залишся, пообідаємо разом.

-Увечері відсвяткуємо. -Дивися, скільки я приготувала.

Не можу. Треба на роботу.

Увечері відсвяткуємо.

Дивися, щоб Софі повернулася додому цілою.

Я хочу побачити тебе увечері в цьому одязі.

Які черевики!

Увечері я подивлюся на них.

Любий, я так тобою пишаюся.

До вечора.

Це ти підказав мені його купити.

Як у мене.

Гарний годинник, чи не так?

Доктор Катц, у якого я працюю,

родичі його дружини займаються коштовностями, він привіз мене до них

зробити гравірування.

-Він відчиняється згори, як мій. -Що? Не чіпай...

-Залишаться сліди. -У мене чисті руки.

-Гадаєш, йому сподобається? -Обов'язково.

Гадаю, він буде задоволений.

Годинник коштує дорого, більше, ніж я можу собі дозволити.

Та яка різниця?

Сьогодні гроші не мають значення.

Давай шампанське! Швидко.

Світло... Давай!

-Є! -Шампанське там!

У магазині я не міг згадати, яке шампанське п'є Натан.

Так? А це яке?

Продавець сказав, якесь роже.

Сказав, дуже добре.

-Сюрприз! -Сюрприз!

Ти це шампанське любиш? Я не міг згадати.

Стінго купив шампанське.

Так.

Дуже мило.

Яка ти гарна.

-Тобі подобається? -Тобі личить.

Хоча вірність личитиме тобі більше.

Що?

Я ж казав, єдине, чого я від тебе беззастережно вимагаю, -

це лише вірність?

Хіба я тобі не казав: якщо я тебе ще раз побачу з тим Катцом

не на роботі,

якщо ти хоч три метри пройдеш по вулиці із цим ошуканцем,

-я тобі дупу наб'ю? -Так, але...

А цього вечора

-він знову привозить тебе додому? -Так, але...

Ти провела з ним півдня, чи не так?

Або, точніше, ти з ним півдня протрахалася?

-Натане... -Ти для нього сукню одягла?

Щоб він зняв її з тебе у дешевому мотелі?

Він тобі гладив спинку,

поки трахав тебе?

Я певен, у нього це виходить не гірше, ніж у мануального терапевта.

-Ні. Чекай, Натане! -Ну ж бо, можеш все мені розповісти.

Звідки ти знаєш, що він привіз її додому?

-Ти слідкував за нею? -Стінго...

Спитай, чому Катц привіз її додому?

Я певен, за хвилину ти відчуєш себе дурнем. Спитай її.

Будь ласка, не треба!

Наш письменник з Півдня захищає польську шльондру.

Наше свято буде суворішим, ніж я хотів.

Стінго, гадаю, тобі треба йти.

Я тебе з ним саму не залишу.

Ти не розумієш, від того, що ти тут, лише гірше.

Ні! Він не залишиться безкарним!

Ти його не розумієш.

Припинімо цей жах!

Наливай. Будемо святкувати. Знаєш що?

Ми ж хочемо випити за тебе.

Що ми тут робимо? За що ми збираємося пити?

-Маєш рацію. Мені прикро. -Усе гаразд.

Я не знаю, що зі мною сталося.

За мого найкращого друга,

-і мою кохану жінку. -Будьмо.

Дивися, що у мене для тебе є.

У мене був пакувальний папір, але...

Яка краса. Дуже гарно.

-Тобі подобається? -Дуже подобається.

Так. Годинник як у Стінго.

Справді?

Так.

-Тут гравірування. -Дуже гарно.

Тост на честь

мого повного розриву з вами, йолопами.

За розрив із тобою,

тупа курво,

і з тобою, південний покидьку.

Тобі не вдалося обдурити мене, юний Стінго.

Ти дозволив мені прочитати твій великий твір про життя Півдня,

повний хлоп'ячої жалості до себе

через смерть твоєї бідолашної матусі.

Замовкни, Натане.

Тим не менш, не втрачай оптимізму.

Мабуть, ти незабаром започаткуєш новий жанр -

комікси Півдня США.

-А тепер ти, моя люба. -Стінго...

Хочу поставити тобі питання, яке так давно мене мучить.

Може, ти зможеш мені пояснити.

З якої причини ти тут?

Стривай...

Ти ходиш вулицями, облившись привабливими парфумами,

і займаєшся перелюбом

не з одним, а з двома чоловіками.

Дивіться, пані та панове.

Двоє мануальних терапевтів.

Ти використовуєш усі можливості,

аби розважитися,

а в Освенцимі

мільйони привидів загиблих людей досі чекають відповіді.

Ні.

Скажи.

Скажи мені, Софі.

Хіба не той антисемітизм,

яким Польща прославилася на весь світ,

керував твоєю долею,

допомагав тобі, захищав тебе, так би мовити,

щоб ти залишилася серед тих нечисленних людей, які вижили,

коли мільйони загинули?

Скажи мені, чому.

Поясни, будь ласка!

Скажи, чому, щаслива ув'язнена 11379.

Скажи, чому ти серед живих.

Які фокуси та стратегічні хитрощі народилися у твоїй чарівній голівці,

щоб ти дихала чистим польським повітрям,

а мільйони в Освенцимі задихнулися у газових камерах?

-Ні! -Поясни!

-Припини! -Поясни!

-Відчепися від неї! -Геть звідси!

Геть звідси...

Іди звідси!

Іди звідси! Тримайся звідси подалі!

Забирайся.

Я поїхала, вони були тут.

Я повернулася - дві кімнати вільні. Ні Натана, ні Софі.

Усі бачили тільки,

як він посадив її в таксі, а сам побіг в інший бік.

Я була дуже засмучена.

-Це доктор Блексток? -Так.

Я друг Софі Завістовської,

мабуть, ви чули, я Стінго.

Письменник! Софі вами дуже пишається.

Так. Послухайте, я намагаюся розшукати її.

Хіба ви не живете в одному будинку?

-Учора ввечері вона виїхала. -Виїхала?

Вона не дуже добре почувалася, коли прийшла до мене сьогодні вранці.

Я був стривожений. Вона така добра дівчина.

Ви не знаєте, де я можу її знайти?

Ви знаєте її хлопця?

-Гадаю, вони розійшлися. -Вона могла поїхати до подруги.

Я не знаю її подруг.

Одна полька працювала в професора у Бруклінському коледжі.

Наскільки я пам'ятаю, її звуть Соня Важинська.

Тут працює Соня Важинська?

Уже ні. Вона поїхала до Польщі півроку тому.

Якщо хочете, я можу дати вам її адресу.

Дякую.

Ви випадково не знаєте її подругу Софі Завістовську?

Так.

Вона якось заходила до Соні, більше я її не бачив.

Я був знайомий з нею ще у Краківському університеті.

Вона дочка професора Беганського.

Ви навчалися у нього?

Одного разу я був на його лекції. Цього було досить.

Він не приховував своїх почуттів щодо нацистів.

Він обожнював нацистів.

Мабуть, тому що вони так само ненавиділи євреїв, як і він.

Нацисти його вбили.

Одного дня вони забрали усіх викладачів.

Вони не перевіряли їхні політичні переконання.

Здається, ми говоримо про різних людей.

Я покажу вам.

Беганський.

Дивіться, Беганський,

професор права Краківського університету

з 1919 до 1939 року,

відомий своїми антисемітськими трактатами.

Один із основних авторів указу,

що забороняв студентам-євреям сидіти поруч із поляками.

Отак.

Астрід, мама дзвонить.

Я попередив Йетту, що виїжджаю.

Кілька тижнів тому я отримав листа від батька.

Він успадкував невелику ферму

і знаючи, що грошей в мене небагато,

запропонував мені повернутися на Південь і жити на тій фермі.

Я не міг більше лишатися в Брукліні.

Спускайся, мама чекає.

Гаразд, я вже йду.

Агов!

Агов!

Софі, ти повернулася.

Так, вітаю, Йетто.

Я прийшла забрати свої речі.

-Натана не бачили? -Ні.

Сьогодні вранці він прислав вантажників за рештою речей.

Добре.

Гаразд.

Стінго?

Так.

Вибач за те, що сталося вчора.

Натан не мав на увазі того, що сказав про твою книгу.

Ти ж знаєш про це. Так?

Я знаю, йому подобається, як ти пишеш.

Тепер це все неважливо.

Та ми все одно залишимося друзями.

Знаєш, я їду додому.

Там мені легше буде писати.

Це через нас.

Ви тут ні до чого.

Я говорив сьогодні з доктором Блекстоком.

Стінго, ти мене там шукав?

Якби я знала, я залишила б тобі записку, та я не подумала.

Вибач, що ти непокоївся через мене.

Він думав, твоя подруга Соня знає, де ти.

Соня? Соня Важинська? Але вона повернулася до Польщі.

Так, знаю.

Я був у Бруклінському коледжі.

Вона там працювала в одного професора-лінгвіста.

Так.

Здається, ви якось зустрічалися.

Він знав твого батька.

Так, мого батька.

Він був на його лекції

у Краківському університеті, де, здається, викладав твій батько.

Значить, він розповів тобі про мого батька.

Софі, нащо ти мені брехала?

Знаєш, чому я брехала? Мені було страшно.

Я боялася залишитися на самоті.

Тож...

Прощавай, друже.

Софі, я хочу все зрозуміти.

Я хочу дізнатися правду.

Правда

не допоможе тобі все зрозуміти.

Гадаєш, дізнавшись правду про мене,

ти зможеш мене зрозуміти, а потім вибачити за всю...

За всю мою брехню.

Обіцяю, я ніколи тебе не кину.

Ти не повинен цього обіцяти.

Ніхто не повинен обіцяти такого.

Правда.

Правда. Я навіть не знаю, яка вона - правда.

Я стільки брехала.

Мій батько.

Чи можу я пояснити, як я його любила?

Мій батько вважав, що людина може досягти досконалості.

Щовечора я молила Бога, щоб він вибачив мені те,

що я постійно розчаровую свого батька.

Я молила його

зробити мене гідною такої великої, доброї людини.

Я стала дорослою жінкою.

Досягла повноліття.

Вийшла заміж

і зрозуміла, що ненавиджу батька, і немає слів описати мою ненависть.

Це було зимою 1938 року.

Мій батько кілька тижнів працював над промовою, яка називалася

«Єврейська проблема у Польщі».

Зазвичай я друкувала ці промови,

не прислуховуючись до слів, не звертаючи уваги на зміст.

Та цього разу я побачила повторюване слово,

яке раніше не чула.

Рішення єврейської проблеми в Польщі,

на його думку, ферніхтунг.

Винищення.

Того дня я не збиралася йти до гетто,

та щось змусило мене піти туди.

Не знаю, скільки часу я стояла там,

дивлячись на людей, яких мій батько прирік на смерть.

Для всіх цих чоловіків, жінок і дітей - ферніхтунг.

Винищення.

Раптом я згадала, що батько чекає цього тексту,

і я побігла додому, щоб закінчити його друкувати,

та оскільки я поспішала,

я зробила у реченнях багато помилок.

Я біжу з ним до університету,

а в батька немає часу перевірити текст до виступу.

Він стоїть перед людьми, читає промову,

робить помилки, і я бачу, що він сердитий.

Потім він підійшов до мене.

Звісно, я була з чоловіком.

І перед ним та всіма колегами він сказав:

«Зосю, у тебе в голові тирса».

Тирса.

Мені забракло сміливості сказати: «Добре, а як щодо євреїв?»

Єврейського народу, але...

Після цього він мені не довіряв. І мій чоловік також.

Потім у мене був

коханець у Варшаві,

який дуже добре ставився до мене.

Ти маєш нам допомогти, Софі.

Годі її мучити.

Йозеф жив зі своєю зведеною сестрою Вандою.

Вона була одним із керівників руху Спротиву.

Софі!

Що це?

Це фотографії дітей, відкинених програмою германізації.

Програмою «Лебенсборн».

Ці діти,

взяті в польських батьків,

мали, як спершу вважалося,

арійські риси обличчя.

Дітей мали відправити до Німеччини

і виховати як німців.

Але в якийсь момент було вирішено,

що вони не підходять за расовими ознаками.

Не підходять!

Було вирішено їх

ліквідувати.

Ми лише просимо тебе перекласти вкрадені в гестапо документи.

Я не можу.

Я не можу наражати своїх дітей на небезпеку.

Твої діти можуть бути наступними.

Ні. Я не хочу втручатися.

Через два тижні гестапівці вбили Йозефа.

Перерізали йому горлянку.

Вони були сміливими.

Боже мій, які це були сміливі люди.

Мене заарештували незабаром після вбивства Йозефа

та разом із дітьми відправили до Освенциму.

Коли потяг прибув до Освенциму,

німці провели відбір,

хто житиме, а хто помре.

Мого маленького Яна...

Мого маленького Яна відправили до кіндерлагеру,

табору для дітей.

А мою маленьку Єву - до крематорію номер два.

Її знищили.

Завдяки тому, що я досконала знала німецьку і була чудовою секретаркою -

цього навчив мене батько -

я працювала

на рейхсфюрера Рудольфа Гесса, коменданта Аушвіц-Біркенау.

Коли мене взяли працювати на Гесса, мене вели повз 25-й блок.

Туди відводили в'язнів, яких відібрали для знищення.

Цих людей примушували стояти по кілька днів.

Вони були голі, їм не давали води.

Їхні руки тяглися з-за ґрат, вони плакали і благали пожаліти їх.

Ця жінка буде

секретаркою коменданта Гесса.

Проведіть її вниз. Прослідкуйте, щоб вона як слід помилася у душі.

Покладеш одяг сюди.

Душ тут.

Ти маєш користатися дезінфекційним милом.

Воно смердить та пече.

Але ти повинна ним митися, наглядачка все відчуває.

Черевики!

Залиш черевики тут.

Не забирайте черевики. Це подарунок мого батька.

Господи, як ти їх сховала у таборі?

Сховала. Будь ласка...

Якщо вона їх побачить, то відбере.

Я їх почищу. Благаю, у мене більше нічого немає.

Гаразд.

Дякую.

Дякую.

Не бійся.

Мені сказали, ти нам можеш допомогти.

Допоможеш Спротиву?

Та що я можу зробити?

У Еммі Гесс є радіоприймач. Її кімната над кабінетом батька,

де ти працюватимеш. Якщо зможеш,

принеси приймач сюди. Я його звідси винесу.

Звісно, я принесу приймач,

ти його винесеш, а мене розстріляють за крадіжку.

Тому ти маєш змусити Гесса довіряти тобі.

Як?

Він чоловік, ти жінка...

Звісно!

Лиса, голодна, смердить дезінфекцією.

Вражає!

Помиляєшся. Ти схожа на німкеню.

Ти чудово розмовляєш німецькою. Працюватимеш з ним на самоті,

а він нещасливий.

-Тоді зробіть дещо для мене. -Що?

Знайдіть мого сина.

Його звати Ян. Він у дитячому таборі.

Що ти хочеш знати?

Він... Чи він...

-Чи він живий, так? -Так.

Зрозуміло.

Мабуть, Гесс зможе звільнити його.

Я спекла улюблений торт Гіммлера.

Це нова

секретарка з табору.

Проведіть її до кабінету.

Гіммлер не зміг залишитися на обід.

Гадаєш, він навмисне це зробив?

Чому навмисне?

Ти ж казав, втечі, затримки у будівництві засмучують його.

Годі!

Уявляєш, ці тупі охоронці привели новеньку на кухню

без дезінфекції. На кухню!

-А діти... -З ними все гаразд.

Бо їх тут добре годують.

А якщо нам доведеться поїхати?

Їм доведеться чимось жертвувати, як іншим німецьким дітям.

Ти чудово виглядаєш.

Я майже не п'ю

після того, як поїхав звідси.

Уявляєш?

Мій батько спитав, яку галузь медицини

я тут практикую.

Що я міг йому відповісти?

Я виконую роботу Бога.

Відбираю тих, хто помре, і тих, хто житиме.

Хіба це не робота Бога?

Ти надто молодий, аби пам'ятати, що відбувалося у Німеччині після поразки.

Ми хочемо вижити, не можна дозволити собі бути добрими.

У дитячому таборі епідемія.

Що б ми не робили, вони помирають, як мухи.

Не можна бути такими чуйними.

...і останнє - це риса характеру,

притаманна усім народам країн з теплим кліматом,

певна тупість...

Я говорю надто швидко?

Ні, коменданте.

Прошу вибачення.

Пробач, що турбую,

та я подумала, якби ти поїхав до Берліна

і пояснив Гіммлеру, який несправедливий його наказ,

може, він би змінив рішення.

Жодних апеляцій. Нас переводять, от і все.

Мої пігулки, швидко!

-Викликати лікаря? -Тихо.

Це нестерпно.

Зараз краще.

Цей ерготамін - справжнє диво.

Я рада, коменданте.

Сядь.

Як ти сюди потрапила?

Мало кому з в'язнів так щастить із роботою.

Гадаю,

це має бути доля.

Доля привела мене до вас,

бо я знаю, лише ви зможете зрозуміти.

Зрозуміти що?

Що сталася помилка.

Дозвольте вам дещо показати?

Це один із перших польських документів,

що пропонує «остаточне рішення» єврейської проблеми.

Я допомагала моєму батькові писати це.

Мабуть, ви зрозумієте несправедливість мого ув'язнення.

Ти стверджуєш, що невинна.

Я визнаю свою дрібну помилку,

через яку опинилася тут.

Я лише прошу, щоб цю помилку порівняли з такими фактами:

я полька, що симпатизує інтересам націонал-соціалізму,

активний борець у священній війні проти євреїв.

Стаття, яку ви тримаєте в руках, коменданте, це підтверджує.

Благаю вас. Ви маєте право помилувати та подарувати свободу.

Будь ласка...

Ти забуваєш, що ти полька, тобто ворог Рейху,

і завжди будеш ворогом,

незважаючи на те, чи винна ти у злочині.

Ти безсоромно фліртуєш зі мною.

Важко повірити, що ти полька -

чудове володіння німецькою, твоя зовнішність,

бліда шкіра, риси обличчя.

Типова арійка.

Ти надзвичайно приваблива жінка.

У деяких арійках

є гарна та сяюча краса,

їхня світла шкіра

та світле волосся -

це надихає мене,

я вклоняюся перед такою красою.

Зачекайте.

Вибачте, сер. У фрау Гесс питання до вас.

Ваша дитина щойно перенесла грип, і мадам хоче знати,

чи, на вашу думку, Іфігенії можна йти на свято,

чи треба проконсультуватися із доктором Шмідтом.

Якщо фрау Гесс вважає, що вона здорова,

то, гадаю, що можна йти на свято.

Такі стосунки з тобою для мене дуже ризиковані.

Якби я не їхав, я б пішов на цей ризик.

Та я мушу їхати. Тебе теж тут не повинно бути.

Я відправлю тебе назад до третього блоку. Підеш туди завтра.

Коменданте, я розумію, що не можу просити за себе,

а ви підкоряєтеся наказам.

Але перед тим як відправити мене назад, благаю, допоможіть мені.

У мене у таборі син на ім'я Ян.

Ян Завістовський. Йому десять років.

Я боюся за його здоров'я.

Благаю, якщо є така можливість, звільніть його.

Він маленький і дуже слабкий.

Будь ласка.

Якщо я хоч трохи вас вразила,

благаю вас, допоможіть,

я прошу не за себе, тільки за мого хлопчика. Будь ласка.

Гадаєш, ти можеш умовити мене знехтувати інструкціями,

лише тому, що я висловив якусь симпатію. Яка гидота.

Усе можна зробити законно! Є програма «Лебенсборн».

Він чудовий кандидат для неї.

Переведіть мого сина з табору до програми «Лебенсборн».

Відправте його до Рейху, щоб його виховали як справжнього німця.

Він блондин, схожий на німця,

чудово розмовляє німецькою, як і я.

Розумієте, мій хлопчик Ян

чудово підходить до «Лебенсборн».

Я накажу завтра привести сюди твого сина.

Ти побачиш його, а потім

я дам розпорядження перевести його з табору.

Тобі нема чого тут робити.

Вибачте, фройляйн, я лише...

Ти прийшла вкрасти радіо. Ти вже хотіла його взяти.

Я все розповім татові.

Він накаже тебе покарати.

Я лише хотіла подивитися. Присягаюся.

Я стільки разів тут була. Я ніколи не бачила радіоприймача,

він такий маленький і такий витончений.

Я навіть повірити не могла, що він працює. Я лише...

Брешеш! Ти хотіла вкрасти його.

Я зрозуміла це з твого обличчя.

Повірте мені. Я не збиралася красти ваше радіо.

Ні, хотіла. Воно коштує 70 марок.

Ти слухала б його у підвалі, брудна полько!

Мама каже, поляки - злодії, гірші за циган,

і брудніші також.

Від тебе смердить!

Вставай.

Ти знепритомніла.

Дихай глибше, холодне повітря тобі допоможе.

Голову тримай вище, так відновиться кровообіг.

У посібнику з першої медичної допомоги сказано, що це допоможе.

Сядь прямо і прихилися до ліжка.

Треба зауважити, ти дуже гарна.

Мама сказала, ти, мабуть, шведка.

Що це в тебе на сукні?

Значок чемпіонки з плавання.

Я була чемпіонкою класу. Мені було вісім років.

Де це було, Еммі?

У Дахау. У Дахау було значно краще, ніж в Аушвіці.

Для дітей офіцерів там був басейн з підігрівом.

Я тобі покажу свій альбом.

Це я маленька.

Це я отримую медаль.

Це басейн у Дахау.

Це я з мамою.

Це також я

з татом.

Я перевдягаюся.

Може, завтра ми поплаваємо разом.

Чудово, тату.

-Добраніч, Еммі. -Добраніч, тату.

З радіо у мене нічого не вийшло, як не вийшло і багато чого іншого.

Але тієї ночі я повторювала собі:

«Я врятувала свого сина.

Завтра я побачуся з ним!

Попрощаюся.

І він буде врятований».

Боже мій, яка я була щаслива цієї ночі.

У мене було стільки сподівань.

Та Гесс не дотримав слова.

Я так і не дізналася, що сталося з моїм хлопчиком.

Тепер ти розумієш, чому я більше

не хотіла жити.

Поки не з'явився Натан

і не змусив мене жити заради нього.

Живи заради мене, Софі.

Живи заради мене.

Боже! Що ми з тобою зробили?

Моррісе, йди сюди!

Стінго!

Натане, постав крісло! Немає часу...

-Постав крісло! -Постав крісло.

Стінго!

Мене до телефону.

Це доктор Ландау, брат Натана.

Добре. Дякую.

-Алло. -Це Ларрі, брат Натана.

Так, Ларрі!

Натан багато про вас розповідав. Я знаю, ви добрі друзі.

Про вас він теж багато розповідав.

Ми не могли б зустрітися?

Звісно. Скажіть, де й коли.

Мій брат дуже високої думки про вас.

Я ніколи не зустрічав такої талановитої людини, як Натан.

-Енциклопедичні знання. -Це правда.

Він переконаний, що ви станете великим письменником,

він теж про це мріяв.

Будь ласка, сідайте.

Ваш брат настільки талановитий, що може досягти успіху будь у чому.

Він сказав вам і Софі, що він вчений-біолог.

У «Пфайзері».

Розмови про біологію - це вигадки мого брата.

У нього немає жодного диплому. Це все неправда.

Насправді він божевільний.

Господи.

Є такі захворювання, коли

протягом тижнів, місяців, років усе гаразд, а потім відбувається зрив.

Він працює у «Пфайзері» в бібліотеці.

Я знайшов йому цю легку роботу,

там він багато читає, нікому не докучає,

інколи виконує завдання

одного справжнього біолога.

Не знаю, чи вибачить мені Натан, якщо дізнається, що я вам це розповідаю.

Він змусив мене заприсягтися не казати Софі. Вона нічого не знає.

Злий жарт долі в тому, що Натан народився вундеркіндом.

Він у всьому був найкращим.

Навіть учителі Натана вважали, що він далеко піде.

Він був з тих дітей,

до успіху яких усі хочуть мати стосунок.

Коли йому виповнилося десять років,

нам сказали, що цей вундеркінд - параноїдальний шизофренік.

З цього часу він навчався

лише у спецшколах.

Я можу чимось допомогти?

Якби він не вживав наркотики, у нього був би шанс.

Наркотики? Які?

Бензедрин, кокаїн.

-Ви не знали? -Ні.

Я ні в якому разі не прошу вас шпигувати,

та не могли б ви наглядати за ним

та інколи телефонувати мені,

розповідати, як у нього справи.

Вибачте, що я вас прошу про це.

Ви не розумієте.

Я люблю їх обох.

Вони мої друзі.

Доброго ранку, містере Стінго.

Ми боялися, з вами сталося щось жахливе

на шляху до рожевої плантації.

Міс Софі просила мене організувати пошуки.

-Міс Софі, ви чудово виглядаєте. -Дуже дякую.

Як у тебе справи?

Будь ласка, люба.

Натан вирішив зробити тобі сюрприз і влаштувати вечір у південному стилі.

Твоя книга збудила мій апетит, я хочу більше дізнатися про Південь.

Розкажи йому про поїздку.

Так, ми з міс Софі обговорювали можливість

відвідати твій улюблений Південь у жовтні.

-І я думаю... -Так.

-Якщо міс Софі згодна... -Звісно.

Може, це буде весільна подорож,

і ти поїдеш з нами не просто як мій найкращий друг,

а як мій шафер.

Я маю честь

просити вашої руки і серця.

З цього дня

я піклуватимуся про тебе,

поки смерть не розлучить нас.

Цією обручкою

заручаюся з тобою.

Здається, за традицією, наречений робить подарунок шаферові.

Я сказала Натану, що тобі доведеться

тимчасово відкласти роботу над книгою та заробити грошей,

і Натан засмутився.

Натане, я не можу це прийняти.

Стінго, не відмовляйся.

Не марнуй свій талант.

Навіть не знаю, як тобі дякувати.

Майбутня місіс Ландау, подаруйте мені цей танець.

Який Натан молодець.

Ви про що?

Ви не знали?

Це має бути секрет.

Він розповів мені, що вони з колегами

винайшли ліки від поліомієліту

у моєму будинку.

Якби ж тільки мій Саул дожив до цього дня.

-Машина готова, місіс Циммерман. -Так. Я вже йду.

Натан вам нічого не казав?

Я його не бачив.

Вони з Софі поїхали години дві тому.

Він сказав, що вас треба знайти

і розібратися раз і назавжди.

-Стривайте, що? -Ви з ними трохи розминулися.

Софі просила його нічого не вигадувати,

намагалася його заспокоїти, як звичайно, коли він у такому стані.

Бозна-що він цього разу вигадав.

Я казав вам бути з ним обережним.

Наступного разу слухайтеся Морріса Фінка.

Нібито я в усьому винний.

-Моррісе, ви знаєте, де він зараз? -Ні, не знаю.

-Так. -Чорт тебе забирай.

Натане?

-З тобою все гаразд? -Так, усе добре.

-Що у тебе з рукою? -Він хотів її зламати.

Я перелякалася та втекла.

Стінго, у нього пістолет. Гадаю, він може розпочати стрілянину.

Не треба було його кидати.

Ми повинні знайти...

-Натане? -Стінго.

Слухай мене. Слухай мене уважно.

-Це Натан? Натане! -Боже мій!

Натане! Любий, ти мені пробачиш?

-Повісь слухавку, шльондро! -Ти ж знаєш, я тебе кохаю.

Я не хочу більше говорити з тобою!

Натане, ми дуже любимо тебе, розумієш?

Ми тебе не образимо.

Скажи, де ти.

Чорти б тебе вхопили за те, що ти зрадив мене.

Я довіряв тебе як найкращому другові,

а ти посміхався цією гидкою посмішкою.

Такий невинний,

дав мені прочитати свій рукопис.

«Дуже дякую, Натане».

А лише 15 хвилин до того

ти трахав жінку, з якою я хотів одружитися!

Одружитися!

Я сказав «хотів», у минулому часі,

бо я краще згорю в пеклі, аніж одружуся з цією польською шльондрою,

яка розсунула ноги для зрадливого гада з Півдня.

Натане, ми приїдемо за тобою. Де ти?

Приїдете за мною? Ні. Сидіть на місці. Я сам за вами приїду.

За вами обома.

Господи, Натане!

Нікуди не йдіть.

Знаєте, що я з вами зроблю, гидкі зрадливі свині?

Чуєте!

Я їду до вас.

Господи!

Я телефонував його братові на роботу.

Ларрі зараз у Торонто, але з ним спробують зв'язатися.

Треба було залишитися з ним.

Може, я б змогла допомогти Натану.

Я ніколи не бачив його в такому стані.

Він міг вбити нас.

Убити нас обох.

Я не боюся смерті.

Я боюся, що він помре без мене.

Дякую.

Стінго?

Куди ми?

Хочу показати тобі Вашингтон.

Білий дім.

Може, побачимо Гаррі Трумена.

Так.

Тобто

куди ми рухаємося?

Що з нами буде?

Я відвезу тебе на ферму,

я тобі розповідав, у Західній Вірджинії.

Коли облаштуємося,

поїдемо до Ричмонда,

купимо програвач, платівки.

Тобто - облаштуємося?

Я дуже кохаю тебе, Софі.

І я хочу одружитися з тобою.

Жити з тобою на фермі.

Я писатиму книги, ти мені допомагатимеш,

я хочу, щоб у нас була родина,

бо я дуже тебе кохаю.

Я можу сподіватися на те,

що і ти кохаєш мене?

Стінго, мені більше 30 років.

Нащо тобі стара полька?

Щоб жити з тобою.

«Стара».

Не кажи так.

Ти завжди будеш

для мене найпершою.

Тоді гаразд. Можемо поїхати туди. Звісно.

Поживемо там, і...

Не треба одружуватися, це можна зробити пізніше.

Софі, ми житимемо у маленькому селищі,

ми маємо одружитися.

Софі, там живуть такі правовірні християни.

Не знаю, але

ми незабаром одружимося, я так давно тебе кохаю.

Я знаю, що подобаюся тобі.

З часом

у нас все буде добре.

Нас розділяє не лише

різниця у віці, Стінго.

Тобі потрібна не така мати для твоїх майбутніх дітей.

Тільки ти.

Було б несправедливо щодо твоїх дітей, якби в них була така мати.

Софі, це будуть найщасливіші діти у світі.

Я дещо тобі розповім.

Розповім тобі те, що нікому ніколи не розповідала.

Ніколи, та спочатку я хочу випити, наллєш мені?

Нас відправили

до Освенциму навесні,

ми приїхали туди вночі.

То була тепла, чудова ніч.

Мамо, мені боляче!

Ти така гарна.

Я б переспав із тобою.

Ти полька?

Ти!

Ти теж паршива комуністка?

Я полька!

Я народилася у Кракові! Я не єврейка! Мої діти теж!

Вони не євреї. Вони чистої раси.

Я християнка.

Я віруюча католичка.

Ти не комуністка?

Віруюча?

Так, сер. Я вірю в Христа.

У Христа Спасителя?

Так!

Хіба він не сказав:

«Хай страждають малі діти,

що йдуть до мене».

Можеш залишити одну дитину.

Я не зрозуміла.

Можеш залишити одну дитину.

Інша помре.

Тобто я маю обирати?

Ти полька, а не жидівка.

У тебе є привілей, право вибору.

Я не можу вибрати!

-Замовкни. -Я не можу вибрати!

Вибирай! Або я накажу відвести туди обох!

Вибирай!

Не змушуйте мене вибирати! Я не можу!

Я відправлю туди їх обох.

Замовкни! Годі!

Я наказав тобі замовкнути! Вибирай!

Не змушуйте мене вибирати! Я не можу!

-Я відправлю туди їх обох. -Я не можу вибрати!

Заберіть обох!

Швидко!

Заберіть дівчинку!

Забирайте малу!

Заберіть дівчинку!

Отак.

Завтра ми поїдемо на ферму.

Але будь ласка, Стінго,

не говори про одруження

і про дітей.

Просто

поїдемо туди,

поживемо

трохи.

Мені було 22 роки, я був незайманим,

і зараз у мене в обіймах була богиня моїх безкінечних фантазій.

Моя пристрасть була невичерпною.

Пристрасть Софі була зануренням у плотське забуття

та втечею від спогадів та горя.

Зараз я також розумію,

що це було її шаленою спробою відбитися від смерті.

«Мій любий Стінго.

Ти такий чудовий коханець. Я мушу йти,

вибач, що я пішла, не попрощавшись, та я маю повернутися до Натана.

Повір, ти знайдеш чудову жінку

і будеш з нею щасливий на фермі.

Коли я прокинулася і подумала про Натана,

мене охопив жахливий сум.

Мене переповнювало почуття провини, мучили думки про смерть.

Ніби моя кров перетворилася на кригу.

Що б не сталося, я мушу бути з Натаном.

Мабуть, я більше тебе не побачу,

але повір мені, дружба з тобою багато для мене важила.

Ти чудовий коханець, Стінго.

Софі».

Ландау. Л-А-Н-Д-А-У.

Він працював у фармацевтичній лабораторії.

Мабуть, саме там він і узяв ціанід.

Отруту знайшли поруч із ліжком.

-Ви знаєте, яка це була лабораторія? -Не знаю напевне.

Власність Натана Ландау

ВИБРАНІ ВІРШІ Емілі Дікінсон

«Ширше стели постіль.

З острахом стели - тут

Чекатимеш ти тепер,

Доки викличуть

на Страшний Суд.

З подушкою під головою

Жорсткою прямою спиною

Сонячне світло не проникне

Через землю».

Так закінчилася моя подорож до такого дивного Брукліну.

Мною оволоділи гнів та сум з приводу долі Софі, Натана,

вони були лише одними з багатьох

вбитих, зраджених і змучених дітей Землі.

Коли я знову розплющив очі,

то побачив, як перші сонячні промені віддзеркалюються у тьмяній річці.

Це був не день суду.

Лише ранок.

Чудовий, прекрасний ранок.

Переклад: Олена Цехмейструк