Original subtitles

-Хто там? -Я шукаю Іріну.

Іріна з'їхала.

Як це?

Я можу ввійти?

Ось її кімната.

-Вона всі речі залишила? -Так.

Вона сказала про від'їзд кілька днів тому.

Учора взяла якісь речі й поїхала.

-Куди вона поїхала? -Не знаю. Може, у Польщу повернулася.

Ти справді її хлопець?

-Так. -Чому вона тобі не сказала?

Якби я знав.

Я лише перехожий

Шурхіт шин по дорозі

Я замерз, краплі на асфальті

Повертається спокій Після крику на самоті

Я міняю шкіру Я ховаю сліди

Ніби вовк і гадюка Хамелеона ходи

Увижається в дзеркалі Образ новий

Таємничий

Я — сусіда навпроти

Звук гудка Світлофора спалах червоний

Я поруч, я — чоловік незнайомий

Як замовляєш ти друге пиво

Житло міняю Обрій розширяю

Своєї свідомості межі зсуваю

Відбивається в дзеркалі Образ новий

Таємничий

Просто таємничий

ЗНИКЛА ДІВЧИНА

Круте ліжко.

Мені б таке не завадило.

-Не соромся сказати, що тут гидко. -Ні!

-Можна я щось спитаю? -Питай.

Чому не сказали, що сплачуєте за клініку?

Я не знав, чи хочеш ти моєї допомоги після того, що сталося.

Це не ваша вина. Я ноги втратив, а ви — супутницю.

Я такий радий вас бачити.

І я тебе.

Якщо хочеш, ми можемо зустрітися, десь разом позависати.

Так, авжеж! Як щодо суботи?

У суботу буде зручно, у мене по суботах немає терапії.

Тільки годі мені викати.

Гаразд.

-Запросимо Де Джіліо? -Так.

Вибач.

У мене гість.

Вижени його: до тебе їде клієнт.

-Ти не можеш приїхати? Ти де? -У Лурате-Каччивіо. Знаєш, де це?

-Ні. -І я не знав.

Інакше не приперся б.

-Три години їхав! -Зрозумів.

-Це мій партнер. Ви вже бачилися. -Партнер?

Ага.

У нас невеличка детективна агенція.

То ви тепер приватний детектив?

-Так. -Ось звідки у вас гроші на клініку.

-Наказую тобі припинити викати! -Так. Вибачте. Тобто, вибач.

В останню нашу зустріч ти був моїм босом.

Але вже ні.

Я маю йти…

-Авжеж. -Я тебе проведу.

Немає потреби, дякую.

-До суботи? -Так.

Пані, я знайшла це.

Що це?

Светр.

Схоже, когось із твоїх друзів.

Я гляну?

-Ні, не їхній. Він не Лукин? -Гадаєш?

Де він був?

Біля дверей.

Так, Лукин. Він забув його, коли заїжджав за мною.

-Я поверну на місце. -Дякую.

Як це «зникла»?

Телефон вимкнений.

Профілі в соцмережах видалила. На імейли не відповідає.

-Може, вона не хоче, щоби ви її знайшли? -Ні.

Ніхто не знає, де вона. Я питав в університеті.

Я говорив із двома її друзями з універу, та вони нічого не знають.

-Скільки ви вже разом? -Недовго.

Ми нещодавно розійшлися.

Я лише писав і телефонував їй.

Хотів спитати, що сталося, чому вона раптом мене кинула.

Вона не відповідала, тому я поїхав до неї на квартиру.

Та її там не було.

Я більше не витримую.

Я не знаю, що й думати. Мені здається, я з глузду їду.

Вважаєте мене ідіотом?

Ні, не вважаю.

РИМ, ТРИ МІСЯЦІ ДО ТЕРАКТУ

Номер абонента…

-Ви навіть не встанете? -Ні.

-Вітаю. -Вітаю.

Я щодо кімнати.

Моя донька вступила до університету. Я був у Мілані, отже…

-Можна подивитися? -Так.

Це щодо кімнати Іріни.

-Привіт, я Лука. -Привіт.

-За 400 на місяць, плюс витрати. -Так, я читав.

Ми забули написати в оголошенні, що тут курять.

І не цигарки, як я розумію.

Не переймайтеся, я не проти.

-А вона? -Хто?

-Ваша донька. -Проблем не буде.

-Ні? -Ні.

Що ж, ванна кімната там.

-Де? -Ось там, біля входу.

Це її кімната.

Провітри тут.

Ми все викинемо, не турбуйтеся.

Колишня орендаторка не може забрати свої речі?

У нас немає її номеру.

-Можна я сфоткаю для доньки? -Так.

Ви всі з католицького університету?

Ні, я вивчаю фізику в поліклінічному.

-Політехнічному? -Що?

Не зважай.

-Я вивчаю антропологію в державному. -Ти?

Як і цей ледар.

Дякую.

Луко, ти там?

-Що? Ти захворів? -Ні. Я спав.

Хотів спитати про нового клієнта.

Його дівчина кинула та зникла.

Карвеллі каже, востаннє вона вмикала телефон удома.

-Ти спитав про аванс? -Ні.

-Я забув. -Що? Це ж найголовніше!

-Спершу гроші. -Так. Бувай.

-Хочу й собі таке ліжко. -Я зовсім не раджу.

Хай там як…

Цей хлоп розумний. Схоже, він здогадався, що ти тут.

І що з того? Він тобі не татусь.

-Каже та, яка від доньки ховається. -Це геть інше.

-Гадаєш, Б'янка не знає? -Ні, дякувати Імельде.

-Доведеться їй платню підвищити. -І чимало.

Закладаюся, дівчина втекла від свого хлопця.

І я так думав, але, схоже, він радше закоханий, ніж схиблений.

Для декого різниці немає.

-Покажеш мені фото? -Так.

Ось.

-Це квартира? -Так, типова студентська хата.

Значно охайніша за твою.

-Дякую. -Будь ласка.

-А це що? -Це…

«Калфолін». Що це таке?

Від дефіциту фолієвої кислоти.

-Фолієву кислоту вагітним призначають? -Я щойно переспала із Шерлоком Голмсом.

-Отже, я пішов. -Гаразд.

Так. А ти?

-Дочекаюся темряви й вислизну. -Що? Не хочу, щоби ти одна ходила.

Я викличу таксі й попрошу висадити мене за брамою.

-Хочеш пораду? -Авжеж.

Прибирай светри.

-Знаєш, хто ти? -Хто?

Дурень.

Хіба не Шерлок Голмс?

БОКСЕРСЬКИЙ ЗАЛ

Бий гуком! Став блок! Концентруйся!

Раз, два! Майже все! Ну ж бо!

Руки вище! Раз, два!

Ну ж бо! Дихай!

Добре. Молодець.

Франко, твоя черга!

Вона вагітна?

Вона приймала препарат для вагітних.

Ви колись планували дітей?

Так, якось говорили жартома.

Я хочу бути татом. Навіть зараз став би.

А як щодо неї?

Вона теж хоче дітей, але завжди казала, що ще зарано.

-Від мене дітей не хотіла. -Ви цього не знаєте.

Ні?

Вона завагітніла й поїхала в Польщу робити аборт.

-Це ж логічно. -У Польщі аборти заборонені.

Вона могла зробити це тут, а ви б і не дізналися.

То чому вона зникла? Де вона?

-Не перевтомися. -Я навчаюся.

-Лука не вдома? -На зустрічі з клієнтом.

То хто в нього?

-Привіт. -Привіт, Паліто.

Я так і знав!

Це…

Подруга Луки. Привіт, я Кароліна.

А я Ґедара. Нас налякав шум.

Так, я ганяла щурів.

У вас є якісь засоби для прибирання? Швабра, відро?

Зараз принесу.

-І антисептик теж. -Несу.

Дякую.

-Бувай. -Бувай.

-Ваша черга. -Твоя черга.

Постав на паузу.

У мене немає доньки.

-Навіщо тобі Іріна? -Її хлопець найняв мене знайти її.

-Той здоровань? -Так.

-Він не знає, де вона? -Вона навіть не сказала йому, що їде.

Ви помічали щось дивне?

Нічого дивнішого, ніж зазвичай. Вона трималась осторонь.

Сиділа у своїй кімнаті. Ми її й не бачили. Її раптовий від'їзд нас не здивував.

Вона залишила гроші за оренду та ще за дострокове виселення.

-Готівкою? -Так. Це ж важливо.

Вона все спланувала. Люди з такими грішми не розгулюють.

А що з університетом?

-Вона була асистенткою. -У Монтеккі, професора церковного права.

-Він велике цабе в універі. -Написав кілька статей.

-Про що? -Нічого нового.

-Засуджував одностатеві шлюби, евтаназію… -І легкі наркотики.

Зрештою, ми переможемо. Це битва цивілізації.

Зрозуміло.

Дякую. Мені час іти.

-Уже? -Так.

Може, затяжку?

Я достатньо надихався. Думаю, що я вже під кайфом.

Я тебе проведу.

Як щось ще дізнаємося, я тобі скажу.

-Дякую. -То дай мені свій номер.

-Бувай. -Дякую.

Запросила б його до себе в кімнату.

Повертайтеся до гри. Я свою справу знаю.

Кожна людина, від найбіднішої

до найзаможнішої й найвпливовішої чи найостаннішої,

якщо керується вірою, прагне вдосконалювати себе,

надихаючись прикладом бездоганності Бога.

Навіть коли вона добре знає,

що бездоганність недосяжна.

На сьогодні все. До наступного тижня.

-Вітаю. Дякую за лекцію. -Не забувайте, це важливо.

-Дякую. Бувайте. -Бувайте.

Даруйте, у вас є хвилинка?

Ви можете призначити зустріч на п'ятницю.

Я швидко. У мене виникла божевільна ідея вступити до університету.

Я сподівався, ви мене відрадите.

І з чого б це?

Я старший за деяких ваших викладачів.

Ніколи не запізно, знаєте?

Я не склав лише шість іспитів і кинув навчання. Так собі й не пробачив.

Відчуття, що це мене гальмує.

Людина має прагнути до самовдосконалення.

Так сказав Тома Аквінський.

Мені сказали, що ви дасте мені слушну пораду.

-І хто про мене такої високої думки? -Іріна.

Так. Вона подруга мого тренера з боксу.

Я познайомився з нею в спортзалі.

Ми нечасто обговорювали приватне життя.

Проте я про Іріну такої самої думки.

Вона була моєю студенткою й, безумовно, моєю найкращою асистенткою.

Була?

Вона повернулася на батьківщину. Через сімейні обставини.

Доведеться якийсь час без неї обходитися.

-Я не знав. У неї все гаразд? -Так. Тобто, сподіваюся.

Що ж, це заспокоїть Адамо.

Вона несподівано кинула його, і він це погано сприйняв.

Він також думав, що вона вагітна,

бо знайшов у її кімнаті деякі ліки.

-«Калфолін», мабуть? -Так, щось таке.

Можете заспокоїти свого друга.

Ті ліки були для моєї дружини.

Я попросив Іріну купити їх.

Ваша дружина вагітна?

Ми вже не юні, як ви бачите, але ми робимо все можливе.

Існують високі ризики для вагітності, але…

-Ніколи не запізно. -Браво.

-Дякую. Даруйте, що потурбував. -Пусте.

-Побачимося на іспитах. -Авжеж, на іспитах.

-Що ти робиш? -Витрати рахую. Він не вміє.

Моя кімната вся чистесенька.

-Вона сказала, що в тебе, як на смітнику. -Так і сказала?

Ще й стокротку поставила.

Це гербера, а не стокротка.

Це вона вибрала. Елегантна жінка.

Тільки не зрозуміло, чому вона з тобою.

-Вона не зі мною. -Розкажи йому решту.

-Решту? -Вона запросила її на обід у неділю.

Вона розповіла про свою книгу, а я сказала, що хочу її придбати.

І вона дала мені примірник. Що ще я мала робити?

-Краще я піду. -Мені піти з тобою?

Ні.

Тобі ще меню складати.

Ви впевнені?

Ліки були для дружини Монтеккі.

Ага. І я маю йому вірити?

Він завжди заглядався на Іріну.

Вони бачилися за межами університету?

-Так. -Коханці?

Таке часто буває між викладачами та асистентками.

Це Іріна казала, що Монтеккі до неї залицяється?

Ні. Якось вона сіла до нього в авто й поїхала з ним на вечерю.

Отже? Ви так і не бачили, як вони…

Цілуються? Ні. Але вони розмовляли.

Адамо, ви простежили за нею, влаштували їй засідку.

-Можливо, вона дізналася. -Гаразд, я ревнивець.

Я хотів знати, чи в неї хтось є. Це не злочин.

Ну, формально…

Я маю знати, чи з нею щось сталося. Вона не вагітна?

Чому вона мене кинула? Чому ховається від мене?

Може, тому що ви гепаєте по автівках.

Лише припущення.

Вибачте, я в розпачі.

Слухайте, Адамо, ідіть додому.

А ще краще, ідіть у зал і випустіть пару.

Як щось дізнаємося — зателефонуємо.

Гаразд.

Може, облишимо цю справу?

Вона вочевидь утікла від нього.

Йому зараз боляче, але це мине.

Ні.

Не мине.

Вип'єш?

-Так, дякую. -Лід?

Ні.

Мені боляче бачити тебе таким. Але що я тобі казав?

-Вона злякалася. -Не слід було освідчуватися.

Не варто ганятися за такою, як вона.

-Якою? -Тобто якою?

Ти їй освідчуєшся, а вона тікає посеред ночі й вимикає телефон.

Я маю з нею поговорити. Я хочу зрозуміти.

І що буде потім?

Допоможи мені. Просто перевір її телефон.

Ніхто не дізнається.

-Якби я й міг, не став би. -Чому?

Це на краще.

Безглуздо шукати ту, якій ти не потрібен.

Та ти мене не послухаєш.

Вона не повернулася в Польщу. Принаймні ні літаком, ні поїздом.

Жодних квитків на її ім'я. Може, автобусом?

Адреса її є?

Уявляєш, скільки в Польщі людей на прізвище Квятковськи?

Ні. Скільки?

Чимало. Я дам тобі реєстр. Сам подивишся.

Ні, дякую, не треба.

Білий рис? В автоматі снеків немає?

Є. Сьогодні день детоксу.

Прийдеш у тир?

Так, авжеж.

Серджіо дуже радий. Він мені чотири рази писав.

Гаразд.

-До зустрічі. -Бувай.

Отже, Іріна не поверталася в Польщу?

Схоже, ні.

Може, вона збрехала професорові, щоби сховати кінці.

Тримай.

-Один, два, три. Дякую. -Будь ласка.

Як я вже казав.

Вона хотіла розірвати стосунки, але не знала, як сказати хлопцеві.

Не знаю, чому ти й далі копаєшся в цій справі.

Гаразд. Ти вже все?

Майже.

Ґедара вже три дні готує.

Для неї це важлива подія. Ти для неї, як другий син.

-І ти приведеш додому наречену. -Ну ж бо, поквапся.

-Алло? -Це Ґая.

-Ґая? -Сусідка Іріни.

Ми знайшли щось. Вам може бути цікаво.

Він випав із книжки, коли ми пакували її речі.

Отже, Іріна насправді була вагітною.

Вочевидь. Це має якесь значення?

Так. Монтеккі мені збрехав.

І що тепер?

-Підеш до університету? -Він по суботах не працює.

Сьогодні субота?

Гаразд. Дякую, друзі.

Гадаю, ми заслужили пиво, еге ж?

Авжеж.

-Я тебе проведу. -Ні, дякую. Я знаю, де вихід.

-Я тобі зателефоную. -Авжеж.

-А ти молодець. -Я знаю.

Косячок?

-Авжеж. -Косячок.

ДЕРЖАВНИЙ ТИР

Просто пощастило.

То ліки в кімнаті дівчини були для неї?

Якщо професор тобі збрехав, то, може, це його дитина.

Я теж так думаю.

Слід лише дізнатися, де вона.

Ти маєш з'їздити у відділок. Потрібна адреса Монтеккі.

Знову? Уявляєш, що буде, як Маґанца дізнається?

-Він запхне тебе в архів. -Ні, він переведе мене звідти.

Доведеться стати справжнім копом.

-Який результат у Де Джіліо? -Який у тебе результат?

-Ну… -Поганий.

А вам що до того?

-Бувай. -Гаразд.

-Де Джіліо? -Що?

-Ще один раунд? -Гаразд.

-Добре. -Так.

Куди так розігнався на кріслі? Пригальмуй.

А ти точно не спринтер.

-Допомогти? -Ні, я сам.

-Дозволь допомогти. -Ні. Не турбуйся.

Зачекай, я допоможу.

Я ж сказав: я сам.

Вибач.

Хочеш допомогти? Дай мені рюкзак. Я не дістану.

Дякую.

-Я сам впорався, бачиш? -Так.

Можеш іти.

-Точно? -Так.

Гаразд, до зустрічі.

-Бувай. -Бувай.

Хто там?

-Доброго ранку. -Що ви тут робите?

Як дізналися мою адресу?

Порозпитував.

Можна ввійти?

-Що готуєте? -Домашню пасту.

Сьогодні буде тальятеле й рагу з кабана.

Гадаю, ви прийшли не для того, щоби дізнатися, що в мене на вечерю.

Ні. Я приватний детектив.

-Приватний детектив. Невже? -Так.

Мене найняв Адамо, хлопець Іріни, щоби знайти її.

Ви знову за це? Я розповів усе, що знаю.

Ні. Ви сказали, що «Калфолін» у кімнаті Іріни — для вашої дружини.

Та я також знайшов знімок УЗД з іменем Іріни.

Не пощастило?

Розумієте, наскільки мені важко повірити,

що від вас вагітна ваша дружина, а не асистентка.

Юначе, облиште цю єресь!

Мені було б легше вам вірити, якби ви розповіли, де Іріна.

-Альберто! -Ми тут, люба!

Усе гаразд?

Вітаю. Я Сара Маццей, дружина.

Вітаю.

-Ти добре відпочила? -Я вже деякий час не сплю.

-Ви прийшли щодо Іріни? -Саро!

А що такого? Може, настав час пояснити, що відбувається.

У неї тут нікого немає.

Коли вона завагітніла, вона звернулася до нас по допомогу.

За щасливим збігом, я теж вагітна.

Єдина різниця — ми роками намагалися зачати.

У нас дитина бажана.

Для неї дитина — помилка.

Батько — Адамо?

Так, він. Був.

Вона не знала, як бути, але згодом вирішила зробити аборт.

Як ви розумієте, ми були проти.

Ми хотіли її відрадити.

Але вона засмутилася та…

ми її більше не бачили.

Кілька разів ми їй телефонували, але в неї вимкнений телефон.

-Чому ви збрехали мені? -Моя дружина пояснила.

Ми не погоджувалися з її рішенням.

Але Адамо не давав їй спокою: він був схиблений на ній.

Ми думали, що ситуація погіршиться,

якщо він дізнається.

Послухайте…

Сподіваюся, я вас не дуже потурбував.

Якщо можна, зробіть послугу.

Не кажіть її хлопцеві.

-Гаразд? -Авжеж. Бувайте.

-Я вас проведу. -Ні, я сам.

Він пішов?

-Так. -Так.

Отже, ось як усе було?

А я думав, що вона вагітна від професора.

Вона не була вагітною.

Вона просто повернулася в Польщу.

Вона не хоче вас бачити.

Так, але…

Вона просто поїхала, не сказала мені. Чому?

-Чому? -Агов!

-Стійте! -Чому?

Адамо.

Слухайте. Мені шкода.

Хотів би я сказати, що ви юний, у вас життя попереду,

із часом ви все забудете, навіть тих, хто зробив вам боляче.

Але це не так. Тому я краще промовчу.

Одне я знаю напевно.

Життя подарує вам шанс позбутися тих, хто вас скривдив.

Як побачите його, не впустіть.

І ніколи не озирайтеся.

Гаразд, я спробую.

Не знаю, що це, але це смачно.

-Це маллунг, а це вамбату. -Вамбату.

Знаєте що…

Я б додав трохи гострого перцю, згодні?

Даруйте йому: він із Рима. Там окрім пунтарелле нічого не знають.

-Що таке пунтарелле? -Ти її питаєш?

Це ж я з Рима.

Ви не знаєте, що таке пунтарелле? Жартуєте?

Пунтарелле — це шматочки… Шматочки…

Того… Для них однаково не сезон.

-Зрозуміло. -Тобі подобається?

Так. Ви, напевно, вважали мене звичайною міланською снобкою?

Снобка не зустрічалася б з Лукою.

-Дякую. -Може, вигляд у нього й не дуже.

Але він найкращий детектив у Італії.

Інакше я б не взяв його в партнери.

Авжеж, це ж ти мене взяв.

-Адамо? -Я не можу, Луко.

Даруйте.

-Не можете що? -Забути, облишити.

-Де ви? -Біля будинку.

-Іріни? -Ні, професора.

-Що ви задумали? -Я лише поговорю з ним.

Може, Іріна розповіла йому щось. Я маю знати.

Послухайте, я зараз буду. Ми поговоримо з ним разом, добре?

Так, ви маєте рацію. Я можу наробити дурниць, якщо піду один.

Гаразд, добре. Залишайтеся там.

Нічого не робіть, не рухайтеся, не потрапляйте на очі, домовилися?

-Так, я чекатиму тут. -Я вже їду.

Паліто, маємо їхати, хутко.

-Сталося якесь лихо? -Потім розповім.

Я не знаю. Бувайте.

-Що? -Адамо біля будинку професора.

Поїхали.

Для Паліти це все наче гра.

А Лука, схоже, вважає, що бути щасливим — це смертний гріх.

-Але поруч із тобою він невимушений. -Так.

Я просто хочу, аби все було простіше, зрозуміліше.

У нас із чоловіком давно вже проблеми. Донька, схоже, здогадується,

а я не знаю, що робити.

Краще нічого від дітей не приховувати. Інакше може бути дуже боляче.

-Скажіть їй правду. -Правду?

-Правда в тому, що мені подобається Лука. -Невже?

Бути з ним нелегко з огляду на те, що він пережив.

І що саме?

Він не казав?

Під час терористичного акту загинула подруга Луки. За безпеку відповідав він.

Його переповнює провина.

Коли він зі мною, він удає, що її й не було, але я все відчуваю…

Вона привид, завжди поряд.

Іноді мені здається, що…

-Він досі про неї думає? -Ні. Що він думає лише про неї.

Іріно, я вже сто разів казав: не підходь до вікон. Відійди.

Усередині місця досхочу.

-Він не бере? -Ні.

-Адамо. -Не смійте мене зупиняти!

-Не смійте! -Ви робите їй боляче!

Відпустіть її…

-Схаменися. -Поїхали.

Дідько!

-Прошу, повільніше. -Я так і знав!

-Пригальмуй! -Авжеж, але скажи: дитина моя?

Дідько, я вагітна! Пригальмуй!

Прошу, пригальмуй! Обережно!

-Вона моя чи ні? -Гаразд, я розповім. Вона не твоя!

-Я знав! Вона від цього професора? -Ні, Адамо!

-Від цього козла? -Усе не так!

-То як? -Вона й не моя!

-Що ти сказала? -Обережно!

Зупинися.

-Як вона? -Усе гаразд.

-Хай відпочине. -А дитина?

Із дитиною все гаразд.

Може, відвезти її до лікарні?

Не варто. Це може бути небезпечно.

Дякую, Сільвіо. Справді.

Дякуйте не мені, а їм. Це диво, що вони приїхали так швидко.

Гадаю, я маю все вам пояснити.

Три роки тому ми з чоловіком теж потрапили в автопригоду.

Так, через мене.

Я не зупинився на перехресті.

Я втратила дитину, якою була вагітна, а також шанс колись знову стати матір'ю.

Я не могла це прийняти та впала в депресію.

Вона нічого не їла, не ходила на роботу.

Я не міг її такою бачити.

Звісно, можна було всиновити дитину.

Наче доля забрала в нас

той подарунок, що дав нам Господь.

Що ви їй пообіцяли?

Нічого. Вона нам, як донька. Вона сама запропонувала допомогти нам.

Ми не очікуємо, що ви зрозумієте.

Просто це дуже дивно для таких релігійних людей, як ви.

Я розумію.

Коли мрієш про дитину, ладен на будь-що.

-Отже, вона й не твоя? -Ні, Адамо, не моя.

Але чим більшим стає мій живіт…

Усе складніше, ніж я очікувала.

Я зберегла перший знімок.

Може, я хотіла сувенір на згадку.

Чому мені не сказала?

Це незаконно, Адамо.

Що я мала тобі сказати?

Що я не хочу дитину від тебе,

але для інших людей я народити згодна?

-Ми маємо їхати. -Гаразд, іду.

-Бувай. -Бувай.

Адамо!

Можна зателефонувати тобі, коли все скінчиться?

Авжеж можна.

-Бувай. -Бувай.

-Я маю вибачитися. -За що?

Я пообіцяв припинити її шукати.

Та я й не очікував.

Чому?

Колись я був на вашому місці.

І як усе скінчилося?

Гірше, ніж у вас. Ходімо.

Клаудіо?

Досі хочеш знати, де вона?

Так.

-То ти не знав, що у неї брат? -Знав.

Не знав, що ти в Італії.

Вибач. Коли ти відчинив двері,

я припустив найгірше.

Я подумав, що ти її хлопець.

Я щойно повернувся.

Хай там як, вона приховала від мене, що в неї хлопець.

Зрозуміло. То вона просто поїхала?

Так, учора.

-Вона не сказала куди? -Сказала, що до подруги.

-Ти не спитав її ім'я? -Чому ти сам не спитаєш?

Вона заблокувала мене.

Я спробую зателефонувати їй, якщо хочеш.

-Скажу, що ти заходив і шукав її. -Дякую.

Знай, що вона вже не вперше так зникає.

Тікати — це її натура.

Даруй, та мені час іти.

-Гаразд. -Я поспішаю.

Дякую. Бувай.

-Справу розкрито? З Іріною все гаразд? -Так.

Вона поїхала, бо в неї мати захворіла. Та вона повернеться.

То тривога була хибною? Багато галасу даремно?

-Яке розчарування. -Що є, то є.

Але ви дуже допомогли, тому заслуговуєте на пиво.

Дякую.

-Чому ти п'єш кінотто? -Не пхай носа не у свою справу.

Жартую.

Мені час іти. Гарного вечора.

-Дякуємо за напої. -Авжеж.

-Ми мовчатимемо. -Добре.

Ґає, може, йому до душі старенькі пані його віку.

-Радше гаряченькі пані. -Ти нічого не розумієш.

Я не пхатиму носа.

-Це сусіди тієї дівчини? -Так.

-Чому ти мене не познайомив із ними? -Повернімося.

Ні, не треба.

Переклад субтитрів: Дар'я Масенко