Original subtitles

-Хто це? -Стій!

Куди ти біжиш? Негайно зупинись!

-Куди він подівся? -Туди!

-Сюди? -Так, сюди.

Уперед!

Я лише перехожий

Шурхіт шин по дорозі

Я замерз, краплі на асфальті

Повертається спокій Після крику на самоті

Я міняю шкіру Я ховаю сліди

Ніби вовк і гадюка Хамелеона ходи

Увижається в дзеркалі Образ новий

Таємничий

Я — сусіда навпроти

Звук гудка Світлофора спалах червоний

Я поруч, я — чоловік незнайомий

Як замовляєш ти друге пиво

Житло міняю Обрій розширяю

Своєї свідомості межі зсуваю

Відбивається в дзеркалі Образ новий

Таємничий

Просто таємничий

СУД

Де ви?

Ви знову тут? Це востаннє!

Прийдете ще раз, присягаюсь, я викличу поліцію. Зрозуміли?

Чого вам треба?

-Це злодії. -Це діти.

-Так, але вони цигани. -Ми роми, а не цигани.

Усе одно злодії!

Місяць тому я бачив їх тут, а потім — пуф!

Мій компресор зник!

-Що ви тут шукаєте? -Таємничого.

Навіщо?

-Нашому брату Мілосу потрібна допомога. -У нас є гроші.

Це 198 і 20, 198 і 70…

-Тут немає навіть 200 євро. -Допоможіть нам і отримаєте решту.

Так, звісно. Думаєте, ми дурні?

Тут написано, що цей Лумі помер, коли намагався викрасти мідь.

До чого тут ваш брат?

Кажуть, що Мілос був із ним, але не врятував його.

Наш брат невинний.

Так, невинний циган. А я — швед.

Ну ж бо, забирайте свої монети

та забирайтесь звідси.

Я тебе попереджаю.

Ноги моєї не буде у таборі ромів.

Навіщо ми сюди прийшли? Ти знаєш, що нам не заплатять.

-Тільки поглянь на це. -Ти припиниш скаржитися?

Ні. Я хочу побачити, чи зможу знайти вкрадений компресор.

Хоча б не змарнуємо день.

Для них незвично бачити вас тут. Гадже ніколи сюди не ходять.

-А хто це? -Це не роми.

Нормальні люди.

Ото наш дім.

Гарний, затишний, може, трохи примітивний.

Доброго ранку.

-Це він. -Дякую, що прийшли.

Заходь. Вітаю.

Привіт.

-Привіт. -Привіт.

Я маю хвилюватися?

Вона каже, якщо хочете, вона погадає вам по руці.

Пізніше, дякую.

-Що це? -Вино нашого народу.

-Ні, дякую, я не можу. Я кинув. -Я теж.

З цього моменту.

-Що сталося того вечора? -Він не може мені допомогти.

Чому ти так кажеш, Мілосе? Він доведе твою невинність.

Ми з Лумі гуляли разом. Він сказав залишити його на станції метро.

-Куди він поїхав? -Тоді я не знав.

-Я прочитав у газеті наступного ранку. -Я теж прочитав.

-Хіба це не нещасний випадок? -Його родина звинувачує мене.

Вони кажуть, що я його не врятував.

Я б ніколи його не покинув. Він був моїм найкращим другом.

Треба діяти швидко. Похорон завтра, а потім буде «Кріс».

-Що таке «Кріс»? -Суд старійшин.

Що буде, як суд визнає тебе винним?

Нашій родині доведеться все віддати родині Лумі.

Ми змушені будемо поїхати в іншу країну.

Ніхто зі мною не спілкуватиметься, у мене більше не буде дому.

Це не так і страшно. У тебе і зараз немає дому.

Що ти зробив після того, як залишив Лумі в метро?

Я повернувся сюди.

Ніхто не бачив, як ти прийшов?

Якщо ти знаєш, що невинний, чому ти не звернувся в поліцію?

-Я підкоряюсь законам свого народу. -А не італійським законам?

У кожного народу свої правила. Так це працює.

З самого початку.

РИМ - ЗА П'ЯТЬ МІСЯЦІВ ДО ТЕРАКТУ

Ми дивимось на цей тест 12 хвилин.

То ми його зробимо, чи сидітимемо так цілий день?

Це не проблема. Слухай.

Такі речі просто трапляються.

Дехто намагається місяцями. Дехто роками.

А що, як я вагітна?

Я не можу завагітніти, не можу.

-Чому? -Тому що…

На моїй батьківщині не можна так заводити дітей

без заміжжя. Такі правила.

Добре. Тоді ми одружимось.

Ми одружимось?

-Ми знайомі три місяці. -«На моїй батьківщині…

не можна так заводити дітей без заміжжя. Такі правила».

Це не катастрофа. Ніхто не помирає.

До речі, навпаки.

Я зроблю його.

Ви знаєте, хто ми, чи не так?

Знаємо.

-Ви працюєте на родину Мілоса. -Ідіть геть, тут вам не раді.

Чого ви хочете?

Я розумію, що ви зараз переживаєте.

Але чому звинувачуєте Мілоса?

А чому ні?

Він був із ним і покинув його помирати на самоті.

Мілос мучиться через те, що сталося. Чому б він так вчинив? Вони були друзями.

Він заздрить.

Каже, що вони були друзями, але він його ненавидів.

Уся його родина завжди ненавиділа нашу.

Поглянь! Подивись, яким гарним був мій Лумі!

СВЯТА БІБЛІЯ

Я вам щиро співчуваю, пані. Мені справді шкода.

Пані.

Мої співчуття.

Я бачив труп хлопця.

Таку рану не отримаєш через падіння.

Що ти маєш на увазі?

-Хтось його точно вдарив. -Ми так не вважаємо.

Мати Лумі має право знати, як помер її син.

З цими людьми важко говорити, вони нам не довіряють.

-Ми не можемо потрапити в їхні табори. -Мене вони впустили.

Ти працюєш на них.

Саме так. Тому допоможімо один одному.

Я допоможу тобі зрозуміти, що сталося, а всі заслуги будуть тобі, як завжди.

-Отже, Лумі Радзо… -Радзонік.

-Через «дз»? -Так, «дз».

Практично нічого.

Лише попередження через порушення спокою та дрібна крадіжка в 14 років.

Враховуючи його походження, його можна вважати святим.

-Це все? -Це все.

-Добре, я йду. -Зараз?

У мене зустріч на іншому боці міста.

Хвилинку, я закінчу, бо потім заплутаюсь.

-Де Джильо. -Привіт.

Що це?

-В уніформі жарко. -Зараз зима.

У мене локальний гіпергідроз.

В автоматі у відділку не було морозива.

Добре. Я уникну п'ятого інсульту.

-Ти закінчив грати в покер? -Це не покер.

Ти маєш поговорити з Бонетті.

Хіба не ти маєш поговорити?

-Я намагався, але не можу. -Чому?

Сумніваюсь, що він буде радий мене бачити.

-Слухай, це сталося не з твоєї вини. -Звісно, з моєї!

Він працював на мене. Я ніс відповідальність за нього.

Будь ласка, ви ходили в академію разом, ви друзі.

Я вже давно з ним не розмовляв.

Він хотів знати, звідки беруться гроші, а ти не хотів, щоб я казав.

-Ти міг би щось вигадати. -Це непросто. Сержіо розумний.

Я знаю. Я запросив його в антитерористичний відділ.

Будь ласка, лише ти можеш переконати його повернутися в клініку.

Добре, я спробую.

У мене зник апетит.

Щось не схоже.

Луко!

-Ти щось дізнався? -Ні.

І змарнував стільки часу.

Завтра ми йдемо на похорон Лумі.

Я не піду, я маю забрати машину в Чінізелло.

Лише в поганих книжках вбивця йде на похорон жертви.

Я не хочу, щоб він перетворився на похорон Мілоса.

Хто всі ці хлопці?

Однокласники Лумі.

З якої школи?

«Паріні».

Він був тут єдиним, хто будь-що хотів навчатися.

Хто ця дівчина у рожевому шарфі?

Оттавія Пінчі.

Підприємець Пінчі?

Вона його дочка.

-Не варто було приходити. -Він був моїм другом.

Ти безсоромний. Покинув його помирати і прийшов сюди!

-Я не покидав його помирати! -Відвали, гівнюк!

Заспокойся.

Відійди. Заспокойся.

Іди собі.

Ти в нормі?

Ходімо.

Я казав, що ти не мав приходити.

Я хотів попрощатися з другом.

Що ти знаєш про Оттавію Пінчі?

Нічого.

Вона була у шкільному оркестрі з Лумі.

Ти впевнений, що вони були лише друзями?

У нас із Лумі не було таємниць.

Він зустрічався з кількома гадже, але ніколи не згадував Пінчі.

Мабуть, у нього були таємниці.

-Ти знаєш, чому я тут, так? -Звісно.

Я не повернуся в ту клініку.

-Облиш, Сержіо. -Це марно. Навіщо мені вертатися?

В академії ти був дуже надокучливим, бо ніколи не здавався.

І примушував нас робити так само.

Я не став би копом, якби не ти.

Я знаю, що це болісно та складно, але ти не можеш здатися.

-Не зараз. -Кого це взагалі хвилює?

Мене, наприклад.

-Тебе? -Так.

Тоді чому ти зник?

Скажи, що не міг бачити мене таким.

Причина не в цьому.

Чому ти не хотів сказати, хто оплачує клініку?

Зрештою, я зрозумів усе сам.

Займатися благодійністю, щоб почуватися краще — це одне,

а спілкуватися зі мною — інше.

-Так. -Ні.

Ти мене жалієш.

Але я не можу це змінити. Я більше ніколи не ходитиму.

Повір мені, це не так.

Я турбуюсь про тебе, і не лише я.

Упевнена, що не хочеш погуляти ввечері?

Ні, я лишуся вдома.

-Добре, бувай. -Побачимось завтра.

-Оттавіє, пробач, ми можемо поговорити? -Я слухаю.

Я не хочу втручатися.

Я бачив тебе на похороні. Мені сказали, що я знайду тебе тут.

-Чого ти хочеш? -Поговорити про Лумі.

Я хотів дізнатися, чи хтось надокучав йому останнім часом

або злився на нього.

-Звідки мені знати? -Ви грали разом, так?

Я ледве його знала.

Я була на похороні, бо там були мої однокласники.

Ти була дуже засмучена через того, кого ти ледве знала.

-Усе добре, Оттавіє? -Так, Рікардо.

-Хіба тобі не потрібна готівка? -Ні, я згадала, що маю дещо зробити.

-Ти поспішаєш? -Так, трохи.

-Чому? -Скажу за хвилину.

-Хто це, чорт забирай? -Тікай!

Відчиняй двері! Відчиняй!

В Оттавії Пінчі та Лумі точно були стосунки.

Пінчі — це той, хто по телевізору погано говорить про іммігрантів?

-Так. -Ти завжди з ним погоджуєшся.

Ні…

Звісно. Ці люди приїжджають в Італію, щоб вкрасти нашу роботу.

Чуєш, що каже твій друг?

Дивно, що його дочка мала стосунки з циганом.

Багачі зустрічаються лише з багачами.

Ти серйозно?

Є спосіб дізнатися, чи це правда.

-Як? -Ми перевіримо її телефон.

Може, ми дізнаємось, що це вона його вбила.

Навіщо їй це робити? Я слухаю.

Може, вона дізналася, що він зраджував з іншою дівчиною.

Якби це відбувалося так, то ти б уже помер 60 разів.

Може, 70.

-А як ти дістанеш її телефон? -Це просто.

Ми звернемося до двох професіоналів.

-Доброго ранку. -Привіт.

Привіт.

Наша мама хотіла замовити урок наступного тижня.

Вона надворі, не змогла припаркуватися.

Таке буває, я знаю.

Тим часом перевіримо розклад.

Дякую.

У нас є місце наступного тижня.

Схиліться праворуч і потягніться.

Дихайте животом.

З'єднайте руки та опустіть їх.

На сьогодні це все. Побачимось післязавтра.

Дякую, дівчата.

Є місце в понеділок о 6:30 вечора.

Чудово.

Де ти була? Ходімо, мама чекає.

-Бувайте, любі. -До побачення, пані, дякую.

-Місія виконана. -Молодці, мої циганочки!

-Ви виграли гарну футболку! -У тебе виникла прихильність?

Що?

У них хоча б буде пристойний одяг.

Ти мав рацію. Фото з того вечора, коли він помер.

-Бінго! Дай п'ять. -Ні.

-То це була вона? Наш брат вільний? -Ходімо скажемо йому!

Це була не вона, і ви нічого нікому не скажете.

-Добре? -Добре.

Оттавіє, я розумію, але у мене немає твого телефону.

-Може, він у роздягальні. -Я вже шукала!

-Ти впевнена, що він був у тебе? -Що? Звичайно, упевнена!

Це лише питання, Оттавіє. Повернися, ми знайдемо рішення!

Шукаєш ось це?

Того вечора я телефонувала йому.

Надсилала повідомлення, але він не відповів.

Так, я бачив.

Тут його фото та голосові повідомлення. Усе, що в мене залишилось.

-Ви довго були разом? -Рік.

Ми познайомились на заняттях із музики. Спочатку я не знала, що він ром.

-А потім? -Нічого.

Головне, щоб батько не дізнався.

І він не дізнався?

Ні, ми були обережні.

-Ми все тримали в таємниці. -Він досі не знає?

Він знає, що я страждаю, але не знає причини.

Він робить усе, щоб дізнатися.

Якщо він так хвилюється, то чому б тобі не розказати про вас із Лумі?

-Це б нічого не змінило. -Я знаю, що б він сказав.

«Ти була з циганом, який крав мідь». Щось подібне.

Пробач, я маю йти.

Може, як дізнаєшся, що сталося, я йому скажу.

Так, Б'янко.

Так, я їду. Негайно.

Треба їхати до Кароліни. Хутко.

-Це був той самий чоловік? -Думаю, так, але…

Я не знаю, я злякалася. Я просто втекла.

-Чому ти не зателефонувала мені? -А ти б відповів?

-Останнім часом я був зайнятий. -Нічого.

Кароліно, час написати заяву.

Заяву на кого? Я навіть не бачила його обличчя.

-Відправлять машину, охоронятимуть тебе. -Це буде марно, і ти це знаєш.

Хоча через це сталося дещо хороше.

Увечері Б'янка приготувала мені вечерю та обійняла мене. Це було…

Цього не було відтоді, як вона ходила в третій клас.

На щастя, вона була там.

Пробач.

Мене запросили на прем'єру в «Ла Скала».

Уперше мене запросили, як Кароліну, а не як чиюсь дружину.

Добре, я піду з тобою.

-Справді? -Так.

Упевнений?

-Я сказав, що піду. -Добре.

-Ти бував у «Ла Скала»? -Якось я арештував людину на вході.

Не знаю, чи це рахується.

Сумніваюся.

-Мамо, він уже давно вібрує. -Так.

-Привіт. -Привіт.

-Даси мені хвилинку? -Звісно.

-Алло, так. -Як у тебе справи?

-Вона сказала про «Ла Скала»? -Так.

І? Ти підеш?

-Так. -Справді?

Чудово! Ти заощадив мені час в салоні, після якого скидатимусь на її бліду копію.

-Облиш це. -Це правда.

-Вона запросила тебе першою. -Так, бо ти зник.

Ти сказала мені, що вона вигадала переслідувача.

Я думала, що між вами щось відбувається. Я помилилася?

-Я лише тілоохоронець. -Добре.

-Ти ходиш у «Паріні», так? -Так.

Ти знаєш Оттавію Пінчі?

-Вона зустрічалась з померлим хлопцем. -Так. Яка вона?

Трохи дивна, але хороша.

Вона зустрічалась із ромом. Люди пліткували про це.

-Так. -Усі знали, окрім її батька.

Думаєш, це можливо, що батько не знав?

Не знаю. Може.

Якось батько Оттавії зустрів його вдома.

Він прикинувся злодієм, щоб їх не викрили.

На нього заявили.

Так.

Чому ти не сказав мені, що на нього заявили через незаконне проникнення?

-І тобі доброго ранку, Луко. -Чому не сказав?

Чекай.

-Заяву відкликали. -Хто?

Пінчі. Це був його дім.

-Влаштуй зустріч. Я маю з ним поговорити. -Я що, твоя секретарка?

Я все одно туди піду і скажу йому, що ти мене відправив.

Це востаннє.

Я сказав пану Маґанці, що у мене мало часу.

Не хвилюйтесь, я ненадовго.

Ви познайомились із моїм помічником.

Так, біля спортзалу вашої дочки.

Для приватного детектива нормально допитувати дівчат на вулиці?

Я поставив їй кілька питань у громадському місці. Це не злочин.

Маґанца сказав, що ви ведете розслідування щодо рома.

Так, родина Лумі вважає, що він помер через свого друга Мілоса.

Я працюю на нього.

Я думав, це нещасний випадок.

Так написано в газеті.

А ви що скажете?

Нічого.

Я ще намагаюся зрозуміти, що насправді сталося.

Тому ви зустрічаєтесь із його однокласниками?

Я лише поставив вашій дочці кілька запитань.

-Це ваше? -Так.

Обережно, моя дочка дуже її любить.

Лумі грав на скрипці. Вони познайомились завдяки музиці.

Вони колись казала про нього?

Ні, але я добре знав, хто він.

Тому ви відкликали заяву.

-Рікардо, зроби мені кави, будь ласка. -Зараз.

-А вам? -Не треба, дякую.

Коли я побачив його вдома, то справді подумав, що він злодій.

Тому я викликав поліцію.

А потім дізналися, що він хлопець вашої дочки.

Я сказав, що заберу заяву, якщо він не бачитиметься з нею.

Навіщо так втручатися?

У мене було враження, що цей хлопець не підходить Оттавії.

Вибачте, що питаю, але чому у вас було таке враження?

Бо він жив у трейлері?

Хто знає?

Але це було правильне враження.

Він сказав, що покине її, якщо я заплачу йому.

Я збирався це зробити, але було запізно.

Ви мали сказати дочці.

Будете вчити мене батьківству?

Моя дочка втратила матір, коли була дитиною.

Я турбуюсь лише про те, щоб захистити її

від болю та розчарування.

Я знаю, що зараз їй дуже боляче.

Я не хотів би, щоб вона страждала ще більше.

Ці стосунки не були б тривалими.

Нам розказують багато казок про інтеграцію,

але краще, щоб усі залишалися зі своїм власним народом.

-Скільки треба чекати? -Хвилину.

Ти подивись. Бо я не можу.

-Добре, але заспокойся. -Твій спокій мене тільки нервує.

Що ми робитимемо, якщо я вагітна?

Якщо так, то ми оберемо гарне ім'я і все.

Чи для цього також є правило?

За традицією дитину називають на честь діда.

-У нас також. Як його звали? -Абдул Геді.

-А іншого? -Селех.

Добре. Але це давня традиція. Яка тобі різниця?

Є різниця.

Я хочу її поважати. Хай там як, у нього буде твоє прізвище — Травалья.

Абдул Геді Селех Травалья. Я вже уявляю його в школі.

«Викличемо Абдула Геді Селеха», і урок закінчився.

Маєш рацію. Це проблема.

Але йому не обов'язково рости тут.

Що ти маєш на увазі?

Я хочу повернутися в Лівію, коли все заспокоїться.

Ти серйозно?

Я не хочу лишатися тут назавжди.

Ти б ростила дитину в Лівії?

Можна припинити це обговорення. Результат негативний.

В ім'я святого Антонія з Падуї,

я хочу, щоб ми вигнали Мілоса

з цього табору, бо він приклав руку до вбивства.

Він має піти з табору якомога швидше і забратися звідси.

Він не гідний нашого табору.

Будь ласка, я хочу, щоб він пішов із табору якомога швидше.

Мілосе, мені шкода.

Не звинувачуй себе. Ти зробив, що міг.

Куди ти поїдеш?

Може, у Франції є табір, де мене приймуть.

Чи я поїду ще кудись.

Я не можу повернутися сюди.

-Для мене це найгірше покарання. -Мілосе!

Для Лумі це було б благословенням.

Він мав рацію, коли казав, що нам треба поїхати.

Звичайно, він хотів поїхати.

-Він не міг привести сюди бідну дівчину. -Чому ні?

Думаєш, їхня єдина проблема — це батько Оттавії?

Я впевнений, що вони також зненавиділи б дочку італійця.

Ніхто не хоче, щоб син водився з чужинцями.

-Ми з Ґедарою дещо про це знаємо. -Що ти маєш на увазі?

Це довга історія, що було, то мохом поросло.

-Мені потрібна послуга. -Ще одна?

Так, треба, щоб ти перевірив

літаки, поїзди, квитки, усе, що знайдеш. Я відправлю імена пізніше.

Я не знала, що він уже купив квитки.

Ви тікали не лише від твоєї родини, а і від його теж.

Вони хотіли, щоб він взяв дружину зі свого народу.

Ти б насправді поїхала?

Я б вирушила за ним на край світу.

За які гроші?

У нього помер дядько, він отримав спадок.

Він сказав коли?

Десь тоді, коли помер і він.

-У мене зараз урок. -Так.

Вони були готові поїхати з грошима, які він попросив у її батька.

Точно.

-Але замість грошей, Пінчі… -То був не він.

Такі, як Пінчі, ніколи не бруднять руки.

Думаєш, це був він?

Куди ти йдеш?

Що ти тут робиш?

Агов, я до тебе говорю.

Геть…

Геть звідси, покидьку.

Іди! Геть звідси!

Чому ти не захищався?

Руки були зайняті.

Їдьмо.

Що це?

-Волосся? -Так. Вашого помічника.

Половина. А інша половина в лабораторії криміналістики.

Лумі хотів гроші не для того, щоб покинути вашу дочку,

а для того, щоб лишитися з нею.

Йому майже вдалося, а тоді щось пішло не так.

Думаю, ви вирішили провчити його.

Може, ваш помічник трохи переборщив.

Думаю, ДНК, знайдена на трупі, належить йому.

Якби Лумі розповів вам про свої справжні почуття до вашої дочки,

ви б вчинили так само?

Можливо, цього було б достатньо, щоб стримати ваше упередження.

Знаєте, пане,

часом ми так зосереджуємось на тому, що нас розділяє,

що не бачимо того, що нас об'єднує.

Здається, «Сир із перцем» легко готувати, але це найскладніша страва.

Пекоріно, лише м'яка частина.

Потім потрібно трохи води від варки.

І робиш гарний крем.

Надія.

Мою прабабусю звали Надія.

Тут теж таке є.

Надія — гарне ім'я.

Так.

Паста!

Це ваш підпис?

Так.

Мій клієнт багато років працював на Пінчі.

Пан Пінчі хотів бути присутнім сьогодні, щоб заперечити причетність до фактів.

Якщо ви поглянете на його заяву, на зустрічі з Лумі Радзоніком

для передачі грошей, які той попросив, щоб не бачитись з Оттавією Пінчі,

на мого клієнта напали.

Він спробував захиститись і штовхнув його.

Потім він покинув територію,

не знаючи, що Лумі вдарився головою, або він би йому допоміг.

Ось чому ви знайшли його ДНК на трупі.

Я впевнена, що суддя візьме це добровільне зізнання до відома.

Звичайно, візьме. Я не сумніваюсь.

Бувайте.

Гарного дня.

То він добровільно прийшов сюди, щоб зізнатися у вбивстві.

Час від часу нам щастить у роботі.

Треба провести операцію протягом наступних кількох тижнів.

Організована злочинність.

Я хочу, щоб ти керував нею.

Як бажаєте, пане. Я чекатиму інструкцій.

Поговоримо за вечерею у мене вдома з гарною пляшкою вина.

Добре.

Дружина готує чудового окуня в солоній скоринці.

З нетерпінням чекаю на це.

Приводь свого партнера.

Пробачте?

Жодних проблем.

-Не буде… -Немає.

І не було б, але це не так.

Ні?

-Але я чув, що… -Ви помилилися.

У такому випадку…

Я перепрошую.

Коли ми повернулися в табір, родина Лумі попросила вибачення. Потім…

Старійшини сказали, що влаштують миротворчу гостину.

У тебе не дуже щасливий вигляд.

Лумі ніколи не казав мені, що закохався, а тепер він не зможе цього зробити.

Знаєш, із чим я не можу змиритися?

Що лише Пінчі несе відповідальність за це, але він не отримає заслуженого покарання.

Слухай…

Ми завжди віддаємо борги, але зараз не найкращий час.

Я впевнений, що ми щось придумаємо.

Моя бабуся хоче привітатися.

Вона каже, що у тебе всередині два шляхи.

Один веде вперед, інший — назад.

Не ти вирішуєш, якою дорогою йти. Вирішує твоє серце.

Серце завжди знає, де знайти тих, хто на нас чекає,

навіть якщо їхній дім відрізняється від нашого.

Пане!

Я хотіла подякувати тобі від нашого імені.

Буде правильно, якщо ти забереш її.

Дякую. Щиро дякую.

Думаю, є людина, яка заслуговує на неї більше за мене.

Чия це скрипка?

То що?

Ти не сказав ні слова, відколи ми вийшли.

Мені щойно нагадали про все, що жахає мене у житті.

Люди в хутрі, з купою прикрас, у перуках.

-Уся ця непотрібна розкіш. -Тоді більше не підемо в оперу.

Опера мені дуже сподобалась, а я цього не очікував.

-Мабуть, це як із людьми. -Тобто?

Протилежності притягуються.

Не знаю. Маю про це подумати. Але я знаю одну річ.

Зломлені люди завжди впізнають одне одного.

Дечого я не знаю Може, і ти не знаєш про мене

Часом буває чудовим незнане

Та здивування

Усе ж заліковує рани

Серце твоє потаємне, та ризикну увійти

Бо буває чудовим незнане

Та здивування зринає Як говориш ти про мене

Стільки дрібничок

Що можна двічі прожити життя Може

Це зі мною буття…

Я виконав завдання. Привіз тебе додому живу і здорову.

Так.

Б'янка в Брюсселі у свого батька.

Хочеш зайти?

Сказати відверто?

Краще починати з цього.

Дечого я не знаю Та тепер ти знаєш про мене

Як вночі сама я танцюю

Здивування зринає, як тебе я поряд відчую

Стільки дрібничок

Що можна двічі прожити життя Може

Це зі мною буття…

-Що таке? -Присягнися, що ти теж.

-Що? -Відверта.

Починаймо наш біг

Це зі мною буття

Хочу бачити мить

Де сонця подвійний схід

Раз для мене

І раз для тебе

За весь твій прихований біль

Пам'ятати, що часом Усе добре, як є, і радій

Усе добре, як є, і радій

За весь твій прихований біль

Новий початок — найкращий вибір

Найкращий вибір

Найкращий вибір

Найкращий вибір

Доброго ранку! Я радий, що ви повернулися.

-Доброго ранку, директоре. -Ваш колега також зрадіє.

-Де Джильо? -Ні, той, якого я бачив кілька днів тому.

-Він питав про вас. -Він не назвав своє ім'я?

Він пішов до того, як я спитав.

Міцний чоловік, років п'ятдесяти.

З Риму, судячи з акценту.

Я не хотів заважати.

-Ні. -Продовжуйте тренування.

Я підійшов лише, щоб сказати, що я радий вашому поверненню.

Гарного дня.

Це зі мною буття

Це зі мною буття

Як світ закружляє хутчіше, і ми впадемо

Чи почнемо наш біг

Це зі мною буття

Переклад субтитрів: Ольга Бичевська