Original subtitles

ПОНАД ЗАКОН

Наркотики. Комісара Жордана направлено з Парижа на службу в Марсель.

Якщо на нас нацькували цього свавільника,

всім доведеться бути напоготові,

щоб уникнути проблем.

Цікаво, що думає мій адвокат?

Якщо Париж надіслав до нас непередбачувану людину,

це означає, що політика змінилася.

Потрібно пристосовуватися. І вичікувати.

Навіщо вичікувати? Можна зупинити його.

Це найпростіше.

Багато речей часто здаються нам такими простими,

а потім... Ось так.

Я хочу, щоб комісар опинився серед моїх боржників.

Хоча б на якийсь час.

Домінік, ви поїдете з метром Каппо в Марсель

і стежитимете за нашим гостем вдень і вночі.

А там побачимо.

Добре, мосьє.

Марсель

Поліція, руки за голову.

Я сказав, руки за голову!

Ти оглух? Руки за голову.

Ви нещодавно у Марселі, мосьє артист?

Так, я на гастролях.

- Повернися! - Яке люте сміття!

Мені здається, я його бачив у серіалі по телеку.

Я сказав, руки за голову, обличчям до стіни!

Ніжніше, я незайманий.

Ще слово, тварюко, і станеш мучеником.

Що сталося? Соромно?

Виверни кишені!

Швидко!

Тоніо, ти мене зовсім виснажив.

- Очікуєш на серцевий напад? - Ні.

Чому я тебе тиждень шукаю, га?

- Хіба ми не друзі? - Друзі.

Справді? Приємно чути.

Коли?

- Не розумію. - Я питаю, коли?

Три-чотири дні, не пізніше.

Три, чи чотири?

Три.

На якому судні наркотики? Я питаю, на якому судні наркотики?

"Містер"... "Містер Ніколя".

От і молодець.

Ми від них відірвалися.

Алло, узбережжя. Алло, узбережжя. Дельта? каже форс тридцять.

- Інспектор Дюма слухає. - «Містер Ніколя» виходить із територіальних вод.

- Що робити? - Ну то наздоженіть його!

- Додайте швидкості! - Ми йдемо повним ходом.

Винен зазвичай керманич, мосьє інспектор.

"Містер Ніколя" збільшує дистанцію.

Переслідування припиняємо.

Прокляття! Шалена швидкість!

На п'ятнадцять вузлів вище, ніж у дозорного судна. "Містера Ніколя" помітили

лише за три милі від кордону.

Занадто пізно.

Алло, Маріньян? Поклич Луї.

Алло, це Жордан. Як щодо невеликої подорожі?

Гаразд?

А що сталося?

Наркотики упливають. Курсом двісті.

Здається, вони пішли.

Зупини двигун.

Або розійдемося по-доброму, або розійдемося по-поганому.

Швидко, неси товар.

Іди в каюту.

Це безумство! Двісті кілограмів кокаїну!

Чекаєте, що я вас поцілую?

Плювали ви на закон, Жордане.

Поводитесь, наче вуличний хуліган,

а не поліцейський.

І подивіться на себе. Це безглуздо.

Вважаєте, ви схожі на окружного комісара?

Та що з вами?

Я контролюю такі операції!

На нашому боці: преса, влада, суспільство.

А Мікачі?

Мене цікавить, на чиєму боці Мікачі.

На віллі Сан-Максімі виявлено лабораторію наркотиків.

З чого почнемо розмову?

З кінця. Месьє Мікачі дуже сердиться, чи не так?

Ви заплуталися, мосьє комісаре. І тепер помиляються поліції Франції та Америки.

Усі помиляються.

У мосьє Мікачі була бурхлива молодість:

торгівля сигаретами в Танжері, переділ ігрового бізнесу в Парижі та Ніцці.

Він, до речі, сам постраждав у цих чварах.

Зрозуміло. Але ніколи не був пов'язаний із наркотиками?

Подивіться його досьє. Наполегливо раджу

мосьє Жордану не повторювати брутальних помилок.

Інакше мосьє окружний комісар перетвориться на районного

- ...і відловлюватиме кишенькових злодіїв і повій. - Або просто випарується.

- Або просто випарується. - Любий метре, я не помиляюся.

Французька поліція не помиляється, та й американська теж.

Ваш клієнт - бандит, це є у всіх досьє.

Якщо молодість була бурхливою, то спокійну старість я йому забезпечу:

двадцять років у центральній в'язниці.

Я йому перекажу.

Сподіваюся.

- Доброго вечора. - Мій друже.

- Добрий вечір. - Привіт.

Так. Добре, вже їду.

- Я зателефонував - він все влаштує. - Йому можна довіряти?

Привіт. Доброго вечора, панове.

Комісар Жордан. Яким вітром?

Я дізнався, що тут у вас невеликий семінар,

і подумав: раптом зустріну Альфредо Хіміка.

- Я все ще його шукаю. - Він у Парижі, але ми не знаємо, де саме.

Ви дратуєте мене цим Альфредом, комісаре.

Не лізьте з цим, або опинитесь в Шатору,

де будете арештовувати дрібних злодіїв і виховувати повій.

Здається, я це десь вже чув.

Може, від мосьє Мікачі?

Вгадав.

Смішно, як тільки чую "Мікачі", починаю смикатися.

Треба лікувати нерви, комісаре.

Випийте з нами і покличте напарника. Клоде, два келихи для наших друзів!

Ось так. Прошу.

Почувайся, як удома.

Що питимеш?

Коньяк, віскі, є навіть трохи гранатового лікеру.

Вечірка скасовується.

Тобі треба зникнути.

Зачекайте зовні.

Де він?

- Нам надійшов дзвінок. - Анонімний, звісно?

Отже, ви, вона та труп. Що скажете? Все одно доведеться щось вигадати.

- Можна сказати правду. - Навіщо ви так?

Я пожартував. Можна мовчки викинути його на смітник.

Іди, подихай повітрям, погуляй трохи.

Ну і що буде далі, на вашу думку?

На мою думку? Та нічого не буде. Навіть стягнення.

Я просто поїду звідси та й все.

Так би мовити, піду в запас.

А точніше - в комірку або на звалище.

А як щодо міністра? Ви друзі.

- Він може допомогти. - Друзі двадцять років.

Але вже п'ять хвилин, як він мене взагалі не знає. Гарантую.

Дякую.

Як тут затишно!

Гі, прошу вас.

Прийміть замовлення у мосьє Мікачі.

- Дякую, дякую всім. - Я навіть не знаю, з якого приводу ми зібралися.

Дякую. Сьогодні - особливий день. Чи не так?

У Марселі повітря стало чистішим! Ми позбулися одного негідника.

- Про кого він каже? - У мосьє Мікачі є один старий друг у поліції.

Шампанського.

Все непросто з Мікачі.

Два роки тому він сильно наслідив, доказів було достатньо.

Я тримав його ось так!

Але потім мене обдурили, наче аматора.

Зобразили хабарником.

Знаєш, конверт у ящику столу або труп у вітальні - суть одна.

Справедливість тріумфує.

Ви віддаєте перевагу ковбойському стилю,

а ми дотримуємося класичних традицій.

Втім, вам навряд чи доведеться носитися на гелікоптері

в районі Монмартра та вулиці Денантір.

Робота з дрібними злочинцями важливіша, ніж ви думаєте.

- Три тисячі справ на місяць. - Це не комісаріат, а заводський конвеєр!

Можливо. Натомість у нас справжні поліцейські,

які завжди працюють дружньо та злагоджено.

Я особливо люблю слово «команда»:

Симон, Кабліє,

Розбер та Рожинський, з ним ви вже знайомі.

І ви.

На чолі стоїть не шериф, а шеф.

Ви.

Патріку, як справи?

Ваше робоче місце.

А воно не тут?

Повірте, комісаре, вам пощастило, що ви у нас.

Пощастило, що ви живі. Після історії з гелікоптером у Марселі,

Мікачі міг би кілерів надіслати.

Навіщо натискати на курок, простіше натиснути телефонну кнопку.

Я не розумію такого гумору, комісаре.

А це й не гумор.

Зателефонуйте свідкам. Проходьте, будь ласка, сюди... За таких обставин я був змушений...

Не роби з мене ідіота!

Тоді роботу зміни, друже.

Крістіан Рего. 55-го року народження.

У Франції з 81-го.

Документи прострочені.

- У тебе проблеми. - Усього на три дні.

- Розважаєшся від нудьги! - Ти тут нелегально!

Затримую тебе на добу - уважнішим будеш.

- Старий мудак! - Я тебе посаджу за образу, поганий збоченець!

І за порушення моралі у громадському місці. Тебе за це взяли...

Про контейнери зі Стамбула не чув?

Знаєш матінку Кімаль?

Це тепер не моя справа, тож - начхати.

Шкода, бо вранці три турки приїхали зі Стамбула.

І зараз вони пітніють у туалеті у матінки Кімаль, у Сіті Бержер.

Я ж сказав, мені начхати.

Турки - люди Салембея, а мадам Кімаль працює на Мікачі.

На нашого спільного друга Мікачі?

Так. На цього покидька.

Вирішив уточнити про всяк випадок.

Поліція.

Вставай!

Що, захворів?

- Де товар? - Я вас не розумію, мосьє.

Досить телефонувати повіям, не в Марселі! Іди сюди.

- Де наркотики? - Я не знаю.

То я тобі підкажу, вони тут!

Перед посадкою ти проковтнув поліетиленові пакети, наче ти - валіза.

Та ти набитий наркотою. Три дні ти сидиш среш тут у товстухи.

Що скажете на це?

Очі витріщають!

А якщо я вдарю, і пакети луснуть?

Обережніше, Жордане, якщо перебільшити, він здохне.

А королева туалету?

Замислилась? Де товар?

Ти що, язика проковтнула?

Рапорт про мадам Кімаль? Ви даремно це робите.

Це сталося у Сіті Бержер і залишиться в Сіті Бержер.

Ви хочете сказати, що звільните цих трьох?

Дипломатів? Так! Сьогодні вони повернуться до Стамбула.

- Але... - Ніяких але, Рожинський.

У нас немає підстав затримувати їх.

Підстави у шлунках цих дипломатів.

Сподіваюся, ви не різатимете їх, щоб подивитися, що там усередині?

Хто це?

Це мосьє Менсур - аташе з культури посольства Туреччини.

А що тут забув мосьє Менсур?

Він буде радий передати послу Туреччини

ваші вибачення.

Принаймні, ваше співчуття. Маленьке прохання!

Що ви на це скажете? Ви згодні?

Передавайте.

Якщо справа нечиста, міністерство закордонних справ завжди відсторонюється.

Відпустіть мене, виродки! Я зранку була на бульварі

Сан-Мішель. Нічого я не мушу говорити!

Не маєте права!

Ім'я, адреса та професія.

Я з тобою розмовляю, повія.

Ім'я, адреса, професія.

Якщо мовчатимеш, замкну тебе надовго.

Востаннє питаю: ім'я, адреса, професія.

Нічого не вийде, Симоне. Це неправильний підхід.

Для зухвалої суки немає інших підходів!

Ти сам побачиш. Йди сюди.

Сідай.

Де ти був вчора ввечері?

Ти хворий, так?

Бачиш, ти не почув.

Закипів. Відволікся. Зрозуміло, давай спробуємо ще раз.

Симоне, де ти був учора ввечері?

Цей ідіот розлютився!

Сиди, старий, ми ж розмовляємо.

Ти розумієш, що я кажу? Ти вдарив людину.

Він шокований ударом, а ти його знову б'єш,

і йому ще гірше.

- Дай мені спокій, допоможіть! - Мій секрет у добрих манерах.

Головне - ввічливість.

Лівія Долорес Марія Монтебланко. Вулиця Сен-Жака, десять. Повія.

Переконався?

І для мене час знайшовся.

Давай, сідай.

- Давно тебе не було. - Робота.

Як справи у Жанін?

Справи добре... навіть чудово.

Вона пішла від мене.

Несподівано.

- Ти знаєш, як утішитися? - Так. Шикарна квартира,

- ...автопарк, все є. - Чого ж не вистачало Жанін?

Що стало останньою краплею?

Вранці футбол, вдень велосипед, увечері бокс.

Деякі втомлюються.

Ти про мене чи себе?

Не знаю. Мабуть, про нас обох.

Шкода... у неї були класні сідниці.

А тут не дуже людно.

Так, на жаль. Треба поміняти дизайн.

Так, треба було б.

Апартаменти, машини та дівчат

ти утримуєш не на доходи від клубу?

- Ні. - Це ширма.

П'ятдесят автоматів на Барбесі, п'ятдесят на Кліші. Усі точки на півночі міста.

Правил не порушую і рухаюся.

У цьому бізнесі немає правил.

Все легально. Держава отримує свої податки.

З борделів вона теж отримує податки.

Але колись...

- Це дає більше грошей. - Твої дівчата чудові.

Вони скромні, нічим не хворіють,

не ревнують.

- Не сперечаються з поліцейськими. - Так, розповідають їм все, що знають.

Наприклад, ім'я людини, яка дала тобі гроші на це.

Я ж не питаю, звідки у тебе вдома в Марселі взявся труп.

Годі, малюче. Починаєш говорити дурниці.

Два роки тому ти був дрібним шахраєм, збував крадене,

брався за що запропонують. Немає проблем.

А тепер це все.

Я знаю, хто тут господар, хто фінансує тебе.

- Це героїновий джек-пот. - Послухай, по-перше...

Ні по-перше, ні по-друге.

Зрозумій, Франсісе,

я заплющував очі на маленькі витівки,

але тепер не зможу

і навіть не захочу.

Ти не виберешся з цього лайна.

Шлях красивий, накатаний,

але його кінець здебільшого сумний.

- Ти мене чуєш? - Так, так, я чую.

- Давай поговоримо про інше. - Про що?

Поговорили про сідниці, про клуб.

Розмови про роботу тебе дуже дратують. Що лишається?

Ти маєш рацію, майже нічого.

О, знаю.

Подобається тачка? Один хлопець залишив у заставу.

Справжній дурень! Вона повністю броньована.

Та ну?

Справді.

- Їздить? - Двісті п'ятдесят кінських сил.

Але я хочу її позбутися. Не знаєш когось, кому потрібна безпека?

Знаю одного. Це Папа Римський.

- Клюнув? - Непоганий вечір у мене сьогодні.

Іди сюди, любий. Агов!

Ну ж бо, красунчику.

- Доброго вечора. - Привіт.

- Зайдеш? - Ні.

Бачила? Мало не зачепила.

Замовлятимете?

- ... чи чекаєте кого-небудь? - Мені оранжад. Так, і додай полуничний сироп.

Я тут шукаю людину.

Старший брат із Марселя давно хоче побачитися.

Альфредо.

Альфредо - це ім'я чи прізвище?

Є і прізвисько - Хімік. Фредді Хімік.

Того, кого ти шукаєш, тут немає.

Інакше ти б його побачив.

Зазвичай, він лежав біля дверей. Клієнти витирали об нього ноги.

Ти можеш замінити його. Я б витер взуття об твою пику.

Це початок великого почуття.

Битимеш його - виводь за двері.

Це не карнавал. Накинула б шаль чи мантилью, була б просто лялечка.

- Я виходжу за тобою! - Так, але не дуже близько.

Спочатку жінки.

- Ти виводиш мене? - Ні, я просто жартую. Поскакав!

Добраніч.

От погань!

Агов, тореро!

Пам'ятаєш мене?

Лівія Марія Долорес.

- Ти куди? - До тебе.

Прошу. Ось сюди.

Скотч, скотч чи скотч?

Скотч.

- Ти один живеш? - Так, трохи тісно.

- Хто вона? - Моя бабуся.

Дивовижна жінка. Тримай.

Смішно, я не очікувала, що ти живеш у такому будинку.

- Навіть не уявляла. - А що уявляла?

Щось сучасніше.

- Пластик та неон? - Чом би й ні.

Начебто... ти живеш у домі своїх батьків.

Ти маєш рацію.

Раніше я мав квартиру на вулиці Десоль,

але коли батьки померли,

я міг втратити старовинні меблі,

а це - пам'ять мого дитинства.

Щоб усі предмети залишалися на своїх місцях, як я звик.

Тож і переїхав сюди. Ось так.

Тобі тут подобається?

Чи подобалося Людовіку Шістнадцятому у Версалі?

Не впевнений. Але він жив у домі свого батька.

Я шаную традиції.

Чому ти смієшся?

Не чула такого від копів.

Ти не ставиш ідіотських питань: звідки я, чому за гроші трахаюся.

Бо це давня історія. Народилася в селі,

купа братів і сестер, татко напивався і бив матусю.

А у дванадцять років ти зрозуміла,

про що думають чоловіки, коли витріщаються на твій зад.

Точно не про Людовіка Шістнадцятого.

П'ятдесят на п'ятдесят.

Як вам завгодно, мій друже.

Звісно, гральні автомати ваші.

Авжеж. Але хіба ви не боїтеся конкурентів?

Не боїтеся, що вони понівечать Ваше нове обладнання?

Чи захочуть прибрати вас?

Вони знають, що за вами поки що стоїть мосьє Мікачі.

А якщо даху не буде?

Я допоможу тобі ухвалити рішення, домовимося по-дружньому.

Три тисяч франків кожен місяць - і ти залишаєшся керуючим.

І для всіх вважатимешся господарем.

Для всіх, окрім себе.

Досить істерик, любий Франсісе,

кого тут цікавить ваша думка?

Що, Тонтоне, запросив на побачення, а сам не радий мене бачити?

Після останнього побачення я опинився тут.

І що ж тобі тепер від мене треба?

Мені нічого. Я нічого не чекаю.

Відсиджу свій термін повністю.

Поліцейські не знають, що це таке -

двадцять років у смердючому кутку!

Вам начхати.

Мені б теж було начхати, якби я був сам.

Тільки коли ви мене посадили, у мене лишилася донька. Зовсім одна.

А про що ти раніше думав?

Сьогодні Катрін шістнадцять.

Якщо ви не витягнете її з пекла, вона пропаде.

Ви чуєте, комісаре?

Загине. У шістнадцять років.

Вона в руках у малолітніх покидьків. Тримають її у занедбаному будинку на вулиці Ліон.

Там кубло.

Посадили на голку і трахають по черзі!

- Так, від нудьги. - Ти став дуже суворим до наркоманів.

Колись дванадцятирічні малюки на голці не дуже тебе хвилювали.

Ти отримував прибуток.

А тепер я мушу лізти в кубло, підставляти спину під ніж, щоб витягнути твою дівчинку?

На що сподіваєшся, Тонтоне?

Чому ти просиш поліцейського?

Тому що ти - не поліцейський. Ти такий самий бандит!

Мені приємно. Якщо так,

я запропоную тобі чудову угоду.

Альфредо. Пам'ять нічого не підказує?

Фредді Хімік.

Іди до біса!

Ти ніколи не будеш ані дбайливим батьком, ані вірним другом,

бо якщо я не знайду Альфредо раніше, ніж його знайде Мікачі,

французька хімія буде в жалобі, як за Пастером.

Тільки не буде бульвару Альфредо.

Комісаре...

Симоне, ти все знаєш.

Є інформація про кубло на вулиці Ліон?

Не знаю та й не хочу знати.

Це територія антильців,

тут політика. Начальство наказало не лізти туди.

Зрозуміло. Турецькі дипломати, китайські ресторани та антильські музиканти.

Дякую вам, мосьє інспекторе.

Симон - він хто?

Дурень? Продажна сволота? Чи нуль?

Вислуговується перед Гарньє.

А Гарньє перед ким?

Не перед самим собою.

Скажи чесно, з чого це ти раптом цікавишся кублом на Ліон?

Увійти туди просто, а ось виходить не кожен.

- Кажу на випадок, коли вирішиш піти. - Я?

Мені що, робити нема чого?

Катрін Черутті. Білявка. Її тато скучив за нею.

- А я до чого? - Вона там.

Мені треба знати, який поверх та які правила.

Чого треба?

Тебе вбито! Тебе вбито! Я ще гратиму.

Хочеш Жасмин чи мене? Сто франків.

- Я шукаю Катрін. - Вона нічого не коштує. Її тут всі трахають.

Там, у дальній кімнаті.

Це Катрін?

Так. А я Спід. Їй погано вже два дні.

Мене прислав твій батько. Піднімайся.

Допоможи мені.

Куди йдеш? Ти такий спритний, так?

Зараз ми з тобою поговоримо.

Мені здавалося, що ми з тобою все обговорили.

Спіде, моя Рено за п'ятдесят метрів, відведи її туди.

Зараз.

Спіде, стояти!

- Спіде, Рено за рогом. - Та хто ти такий! Наказувати моїм людям!

Не розпускав би руки, може забрав би ноги.

Через якусь дурепу обдовбану... Та мені начхати, де вона здохне.

Ти живим звідси не вийдеш.

Я сказав, Рено за п'ятдесят метрів за рогом.

Сам винен. Навіщо треба було метушитися?

Працюйте. Працюйте.

- Що вам потрібно? - Я шукаю Альфредо, Фредді.

- Він нагорі. - Добре.

Смачного, крихітки.

- Хто там? - Комісар Жордан.

Комісар Жордан.

Ви вже не в Марселі?

Я вже не в Марселі. Ти вже не в Марселі. Тонтон уже не в Марселі...

Скоро там нікого не лишиться.

Тонтон?

До чого тут Тонтон?

Це він сказав, де мене шукати?

Поінформував.

Адже знаєш, як це буває, га, Альфредо?

Ти недарма згадав Марсель.

Гарні були часи:

костюми в смужку, двокольорові черевики, розкішні машини, готелі у старому місті.

Твій товар найчистіший.

Ти був найкращим,

а тепер трясешся в цій дірі.

Шукав мене, щоби це сказати?

- Мені розповідали, що ти робив це доволі довго. - І не лише я.

Мікачі теж шукає. Чому? Як гадаєш?

Мікачі ненавидить наркоманів та педерастів.

Вже дві причини шукати мене.

Габріеле, малюче, почекай мене в іншій кімнаті.

Не витрачай час на розповіді про Мікачі. Я готовий його закласти.

- Але не задешево. - Скільки?

Якщо жебрак з такою пикою, як у мене,

збирається влаштувати медовий місяць,

потрібно багато грошей. Повір мені.

Багато - це не сума. Точніше?

Триста тисяч.

Фінішував третій заїзд. Першим прийшов номер дев'ять.

Де я їх візьму?

Триста тисяч.

Чорт, ти плутаєш мене зі своїм банком.

Ти не зобов'язаний позичати мені, Антуане.

А я не мушу зберігати в секреті історію з Курнеф.

Зовсім не обов'язково, що араби переріжуть тобі горло.

Не забивай голову.

Гаразд, сподіваюся, побачимось.

- Будуть проблеми - телефонуй. - Ну... навіщо ж одразу ображатися?

Я подумаю над твоєю проблемою.

А це тепер твоя проблема, Антуане.

Поїзд номер 203 Париж-Люксембург

відправляється за п'ять хвилин з дев'ятої колії.

Ми бажаємо вам приємної подорожі. Повторюю.

Поїзд номер 203 Париж-Люксембург

відправляється за п'ять хвилин з дев'ятої колії.

Раджу тобі кинути пістолет.

Обличчям до поручнів.

Ноги розстав.

Ворушись. Іди. Ворушись!

Мосьє Мікачі, Анжело хоче поговорити з вами особисто.

Алло, Анжело.

Мосьє Мікачі, Альфредо не сяде в літак.

Навіщо ти розлютив комісара? Розкажи.

Він небезпечний. У Марселі мало не вбив одного.

Якщо знову наркотики, то краще попередити шефа, це йому навряд чи сподобається.

Тут інше. Вбивство людини на ім'я Альфредо Гонне,

на прізвисько Фредді Хімік.

Як? Фредді вбито? Треба ж, оце так новина.

- Свого часу побігали за ним. - А чому його вбили?

Ось хто розповість. Це він його й убив.

- Про кого ви говорите? Я гадки не маю. - На мою думку, він розсіяний.

Ми говоримо про Фредді Хіміка.

- Вперше чую. - І на Східному вокзалі теж не був?

- Чув. Але де він знаходиться - не знаю. - І Мікачі ти теж не знаєш?

- Ім'я мені незнайоме. - А хлопця, який був із тобою, теж не знаєш?

У мене немає друзів.

Живу сам. З сіамською кішкою.

Інспекторе! Є невеликі провали в пам'яті, але ми - ефективна терапія.

- Це незаконно. - А це - законно?

За сорок вісім годин наш друг назве нам ім'я свого боса, прізвисько напарника

- ...і навіть кличку кішки. - Та він швидше розколеться!

Зачекайте! З вогнем граєте!

Я епілептик.

А я не лікар. Я поліцейський.

Перш ніж влаштувати напад, не забудь зізнатися.

Інспектор Рожинський все запише, і поїдеш до в'язниці.

Пішов до біса!

Так. Займіться їм, як слід.

Якщо щось згадає, одразу викликай мене.

Що ж, панове, після 8-ї в мене особисте життя. Жінка чекає.

Тож, до швидкої зустрічі.

Бувай!

Комісаре!

Ось ваша сорочка.

- Вам подобається? - Вона має вам подобатися.

Я купив її, щоб поснідати з вами.

Я більше люблю светри

і більше люблю вечеряти, ніж снідати.

Сьогодні це надто складно.

- Ти що, загубився? - Ні, я чекаю на маму.

Ось. Він вільний

і не відмовиться повечеряти.

Вибачте, тут заборонено паркуватись.

Розумієте, якщо я дозволю, мене сьогодні звільнять.

Не хвилюйся. П'ять хвилин.

Чорт. Ну добре.

Не йди, красунчику. Я тобі подобаюсь?

Доброго вечора. Лівія тут?

- Що сталося? - Ось подивись.

За що тебе так?

За те, що я сплю з поліцейським.

Наступного разу тавро випалять.

А ще що?

Сказали, що й тебе отоварять.

А хто ж ці шляхетні судді?

Брати Туріан.

І де їх прямо зараз можна знайти?

Вони гравці. Десь у китайських гральних будинках.

- Привіт. Я шукаю братів Туріан. - Сьогодні їх немає.

Обережніше, вони погані люди.

Доброго вечора.

Ставки зроблені, панове!

- Вітаю. - Доброго вечора, комісаре.

- Брати Туріан у вас? - Так. Сидять у другому ряді праворуч.

Чого смієшся?

Уявляю, яку пику скорчить цей довбаний коп,

- коли побачить свою дівку. - Ти його знаєш?

Ні. Та точно якийсь дохлий виродок,

або, навпаки, жирний виродок.

Аж ніяк не боєць!

- Доброго вечора, кухарю! - Так.

Я дуже голодний і поспішаю.

- Мене звуть Жорж. - То ось що, Жорже, стейк з картоплею фрі.

Трохи посоли.

- Жорже!... - Ідіоте. Ти що робиш?!

- Жах. Я такий незграбний. - Запоганив костюм.

- Любий Жорже, налийте їм ще. За мій рахунок, звісно. - Забери руки!

Ну ж бо, не треба нервуватися. Головне - спокій.

Дозвольте представитися: Жордан. Комісар Жордан.

А ви брати Туріан та Туріан. Майстри різьблення на шкірі молодих, красивих жінок.

Я чув, що ви хотіли мене отоварити.

Так ось він я. Хто перший?

Жорже, ти посмажив м'ясо?

Після твого дзвінка поглянула на годинник і очам не повірила.

Ніколи не вставала о шостій ранку?

- Але ще зарано. - Так. То що, кава, кава чи кава?

- Чай. - Кави.

- Ні, чай. - О, чай.

Сучі діти. На все життя запам'ятаю.

Вони також, я абсолютно впевнений.

Знаєш, тут не так мило, як у «Максимі».

І музики зовсім немає.

- Ти була у «Максимі»? - Так, часто ходила з Маріо.

Маріо - танцівник, мій друг.

- Це ж в "Максимі" завжди грає оркестр? - Так.

- І там танцюють.? - Так.

- І на човнах катаються. - Ніколи не бачив.

Може, ти ходила в "Жежен" зі своїм Маріо?

Так, схоже на те. Я завжди плутаю імена.

Але ж ти не забула, що мене звуть не Гюставом?

- І не Сезаром? - Так, так.

Як мене звуть?

Франсісе, я трохи запізнююся, не хвилюйся, скоро буду.

Так, так, чекаю на тебе. Пообідаємо у «Циклопі» у Медоні.

Добре? Бувай.

Париж - маленьке місто.

Дивлюсь у дзеркало заднього виду і бачу інспектора Симона.

Не сіпайся. Треба перевірити твій нашийник.

- Слухай, Жордане, я попереджаю тебе! - Я так і думав.

- Якщо загубиться, повідомте головного комісара Гарньє. - Стули пельку. Врешті-решт, я маю право?!..

Місце.

Симоне, місце.

У мене мотор заглух.

Покидьки!

Переслідування на швидкості сто кілометрів на годину крізь весь Вісімнадцятий округ.

Щоб знищити двох свідків біля станції Барбес?

А до Барбес був Східний вокзал. Перестрілка серед білого дня.

Могли загинути десятки людей. Коли мосьє Жордан прийшов, я сказав йому:

тут ви навряд чи будете проводити повітряно-десантні операції на Монмартрі.

Я його недооцінив!

Для трюків йому не потрібен гелікоптер.

Справу мосьє Жордана я відправляю, куди слід.

Перекажіть йому, якщо пощастить з ним зустрітись.

- Месьє, він нещодавно намагався з вами зв'язатися. - Але не додзвонився, так?

Ви теж дієте мені на нерви, Рожинський.

Ти вчасно. Шеф розлючений, сказав, що ми його просто дістали.

- Згадав турків? - Ні, лише Східний вокзал.

Мене не турбують напади шефа. Цікавіше, як там наш друг Марк Віла.

Він не нудьгує? Наркотиків вистачило?

Під час ламки полегшив душу, тепер щасливий.

А ти як зрадієш...

Відповідь: "Ні, мене викликали з Туріна.

Потрібен був незнайомий чоловік, щоб стежити за комісаром Жорданом".

Питання: "Щоб убити його?". Відповідь: "Ні, просто стежити.

Він мав вивести на Альфредо Гонне".

Питання: "Щоб за ним теж стежити?" Відповідь: "Ні, щоб убити".

Питання: "Хто з вами зв'язався?" Відповідь: "Його звуть Бальді.

Це все, що я знаю про нього".

- Бальді я знаю. - Мікачі теж знає.

Бальді Антоніо - ліквідатор свідків.

- Антоніо тут немає. - Я думав, що він у цей час спить.

Він взагалі мало спить.

Перекажи йому вітання від комісара Жордана.

Любий Бальді, чули ви коли-небудь про комісара Філіпа Жордана?

Так.

Сподіваюся, що ніхто більше про нього не почує.

Але це поліцейський. Ми не можемо прибрати поліцейського.

Здається, твої ідеї трохи застаріли.

З велосипедами та тачками Франсіс сильно перемудрував.

Але судимостей не було.

І я вирішив влаштувати його до себе, доки не пізно.

Але він був поганим поліцейським, нікого не заарештовував.

Він казав, що це безглуздо. Що наступного дня всіх відпускають.

Може, він мав рацію.

Ти його давно знаєш?

Шістнадцять років. Він грав у футбол у команді "Червоні дияволи" з Малакофа.

У роздягальні це був милий хлопчик, а на поле вилітав шибайголова.

А ти у його віці не був шибайголовою?

Ні. Я став таким пізніше.

У тебе були брати, сестри?

Ні, в мене був Франсіс.

Розумієш, якщо я доведу, що ігрові автомати належали Мікачі

і знайду зв'язок між ними та злочином,

ланцюжок приведе до Мікачі.

Тоді йому кінець.

Піду попрацюю, освіжу спогади.

- А мені що робити? - Залишайся. Куди ти підеш?

- З Лівією? - Звісно, з Лівією.

Ти її боїшся?

- Він вже пішов? - Так.

- А що сказав? - Сказав, що я можу залишитися.

Я спитав: "З Лівією?" Він відповів: "Ти боїшся?"

Нерозумно це розповідати, так?

Франсіс загинув, і я стала йому байдужа.

Говорить Антоніо Бальді.

- Ви шукали мене? - Так.

Я внизу.

Вам щось від мене потрібно, мосьє комісар?

- Тебе згадували. - Хто?

Марк Віла.

- Не чув. - Наркоман.

Ти викликав його з Туріна, щоб убити Фредді Хіміка.

З вигадкою наркомана не посперечаєшся!

Я приїхав не тому, що ви мене шукали, -

це мосьє Мікачі хоче бачити вас. Я лише посередник.

Чому ти раніше не сказав?

Я завжди можу влаштувати нашу зустріч у себе у кабінеті.

Так. Але він може не прийти.

Минулого разу ви поводилися неадекватно, та отримали результат.

Гаразд. І що робитимемо?

Їдьмо на зустріч із мосьє Мікачі.

Куди їдемо? Я думав, ми зіграємо партію у більярд у Кліші.

Ні, ми їдемо прямо до офісу.

Важливі зустрічі відбуваються в офіційній атмосфері.

Це тут, піду попереджу його.

- Що це означає?! - Почекай мене тут.

Ви ідіот.

Звільніть мене. Навіщо це потрібно?

Бо я не вірю тобі.

Це пастка.

Ми з ним зустрінемося, але я буду ззовні.

Мосьє комісар, зачекайте. Зніміть кайданки!

Навіщо це?! Ви не маєте права!

Вони зараз приїдуть сюди! Не залишайте мене!

Випустіть! Не лишайте мене тут!

Бальді?

Це ти?

Бальді мертвий.

Як ви сюди потрапили?

Дивно, адже мене вбили за вашим наказом.

Шкода, зі мною було так цікаво.

Згадайте, я прийшов, показав значок: "Поліція, вас заарештовано".

Потім з'явився адвокат Каппо, карусель закрутилася:

слідчий, суд, закриття справи.

Мосьє Мікачі вимагав цапа-відбувайла,

його знайшли та покарали.

Це був я.

Що це означає, мосьє Жордан?

Здогадайтесь.

Здається, я розумію. Останній процес.

Ані арешту, ані адвоката, ані суду.

Так, але це справжнє

божевілля, марення!

Безумство - коли наркотики продають у школах.

Коли старі збоченці купують собі 12-річних повій.

Ну, а ви? Ви надаєте перевагу повіям якого віку?

Не можу вирішити, коли це станеться?

Що саме?

Тебе не стане.

Тоді вашої справедливості не буде.

Суд буде, але не наді мною,

а над вами.

Для суду потрібен доказ - наприклад, пістолет,

а це пістолет Бальді.

Ви комісар Жордан?

-Так. - Вас шукають, мосьє комісар.

Пройдемо з нами.

Це ТВ-7,

з'єднайте з інспектором Рожинським. Два-дев'ять-нуль-два.

Перекажіть, що комісар Жордан поряд з нами.

Інспектор Рожинський.

Уявляєш, Мікачі застрелили у його ж клубі.

- Сьогодні? - Так, дві години тому.

Інформацію отримали під час мого чергування.

Шукав тебе, щоб повідомити.

Цікаво, кому було вигідно усунути Мікачі?

Є якісь припущення?

Жодних. Почнуться бандитські розборки за переділ ринку.

Може, політика.

Всі біди через неї.

Можливо. Ну, бувай.

Дякую.

Вас підвезти?