Original subtitles

Отже, ти готова?

Так.

Коли я працювала в "Голосі Америки" в російській службі,

я зустрічала багато знаменитих та цікавих людей.

Політиків, митців.

Таких як: Солженіцин, Ростропович, Неізвєсний,

Шем'якін, Бродський, Саша Соколов.

Ми отримували багато листів.

Але одного дня я отримала дуже дивний лист.

Він був про Фані Каплан.

Яку, як відомо, звинуватили в тому, що вона стріляла в Леніна.

Але після того вона не була розстріляна.

Її заслали у в'язницю десь на Уралі.

Потім, гадаю, у 1939-му році, її звільнили

І відправили на поселення на Соловки.

І, судячи з усього, вона була ще жива.

Ольшанській, Рунге Васько, Чаплицькій, Каменській, Фані Каплан.

Фані Каплан - це ваше справжнє ім'я?

Фані Каплан - це ваше справжнє ім'я?

Чому ви кричете?

Я ж сліпа, а не глуха.

Перепрошую.

Фані Каплан - це ваше справжнє ім'я?

Під цим прізвищем живу з 1906-го року.

Коли була заарештована у справі про напад на київського губернатора.

Була засуджена до довічної каторги.

Відбувала у Мальцівські, а потім у Акатуйській каторжній в'язниці.

А після революції була звільнена за амністією установчих зборів.

Скільки років ви провели на каторзі?

10.

Ваші політичні погляди?

Тут зазначено, що ви соціалістка-революціонерка.

Так.

Але ж судили вас як анархістку.

Під час каторги мої погляди змінились.

У санаторний будинок вас направляє тимчасовий уряд.

Так.

Чи маєте ще якусь мету, крім лікування?

Ні.

Плануєте якісь зустрічі?

Ні, я ж там нікого не знаю.

По прибутті займете одномісну палату.

Виспитеся.

Пройдете медогляд.

І гуляйте.

Побільше гуляйте.

Там чарівне цілюще повітря.

Метр сімдесят три.

Обережно, будь ласка. Ось сюди.

Зріст - метр сімдесят три. Вага - 62 кілограми.

Недостатня.

Недостатня?

Не хвилюйтеся.

Сідайте.

- Здрастуйте, лікарю. - Здрастуйте.

Новоприбула.

Фаїна Хаїмівна Каплан.

28 років.

Метр сімдесят три.

Зріст, вага, температура. Усе там записано.

Сліпа.

Здрастуйте.

Здрастуйте.

Ульянов Дмитро Ілліч.

На що скаржитеся?

Ні на що.

Прекрасно.

Відкрийте рота, будь ласка. Язик висуньте.

Добре, закривайте.

Підійміться, будь ласка.

Вставайте.

Якщо ви не заперечуєте...

Дихайте.

А тепер дихайте часто-часто.

Що сталося? Вам зле?

- Голова запаморочилася. - Принесіть води, будь ласка.

Ви від народження незряча?

Ні.

А коли це трапилось?

На каторзі.

Чому?

Це трапилося раптово. Я почула погану звістку, знепритомніла, а

отямилась... виявилась сліпа.

Вам потрібна консультація офтальмолога. Я напишу професору Гіршману в Харків.

Він провідний спеціаліст в галузі, і не відмовить вам.

Одягайтесь, сестра вам допоможе.

Ви виснажені, потребуєте відновлення.

Я припишу вам оздоровчі процедури.

Морські грязі. Солі. Ви тепер під моїм наглядом.

Як шумить.

Ви ніколи раніше не були в Криму?

Ні.

І вперше бачите море?

Вибачте.

Якого воно кольору?

Сірувате.

Я бачила море. В Одесі.

Але воно було синє.

І шуміло інакше!

Як інакше?

Тихіше.

Мені здається, раніше все було тихіше!

Ви куди?

Обережніше!

- Я хочу до нього доторкнутися! - Виходьте негайно!

Це нерозважливо! Виходьте на берег!

- Як добре. - Ви простудитесь!

Як добре.

Дмитрику?

Господи, як ти мене налякав.

Ти не писав, що приїдеш.

Сашка.

Я ненадовго.

Не хотів тебе турбувати.

Я відразу ж повертаюся в Євпаторію. Мені просто потрібно взяти дещо з речей.

Це мої речі?

Старі речі.

Навіщо тобі стільки?

В інших нічого немає. Ні змінного одягу, ні взуття.

Стара шаль.

У валізі лише сама стара шаль.

Зараз доллємо окропу.

Якщо гаряче, скажіть.

Ноги в вас дуже червоні.

Ой.

Гаряче.

Не боляче?

Ні, дякую, все добре.

Не варто було турбуватись.

Навіщо?

Але ж лікар велів вам ноги перед сном парити.

Посидьте трохи.

Я вам чаю принесу.

Господи.

Ну добре.

Гарський.

Бандити.

Благаю вас не опиратися.

Дасть Бог, обійдеться без жертв.

Тату! Тату!

Без паніки! Ми візьмемо зовсім небагато!

Нам все одно не забрати все.

Віддай. Віддай.

Підеш зі мною?

Як тебе звати?

Фейга.

Пішли, хлопці.

Жми!

Фейго!

Донько!

Відкрий.

Доню.

Як ви мене знайшли?

Я тебе пів року шукав.

Що з тобою?

- Як ти? - Зі мною все гаразд.

Будь ласка, йдіть.

Ходімо додому.

Я не можу.

Чого? Фейго. Він же бандит.

Ні, він не бандит.

- Бандит. Бандит. - Ви нічого не розумієте.

Фейго.

Ідіть, будь ласка.

Піднімайтесь, піднімайтесь.

Швидше.

Швидше.

- Фейго, що таке? - Він не бандит.

Він бере участь у революції. Він анархіст.

- Фейго. - Не приходьте сюди більше.

Це небезпечно.

Тату, я вас люблю.

І маму, і Лілю.

І запам'ятайте, кидати бомбу треба перед.

В жодному разі не вслід екіпажу.

Щонеділі він обов’язково приїжджає на обітню.

- Зрозуміло? - Угу.

Впораєтесь?

Впораємося.

Це вона?

Це?

Ні.

Це лише мої штани.

Ну, геть всі у дірках.

Терор - це справа неприбуткова.

От і попросив своячку полагодити.

Вибачте, пані.

Скажіть, невже ви, справді, думаєте, що я буду ходити по місту з бомбою?

Так не робиться.

Вам у Києві в готель пакет доставлять. Зрозуміло?

Гроші.

Паспорт для панянки.

На цьому дозвольте відкланятись

- Бувайте, товаришу! - Ну навіщо ж так голосно?

Мене можете не проводжати, як сам вихід знайду.

Фані Хаїмівна Каплан.

Як?

Може, втечемо кудись?

Поїдемо за кордон, до Франції чи Німеччини, чи навіть Америки.

І нас там ніхто не знайде.

І не треба буде нікого вбивати.

Я тебе революціонер.

А ті подруга революціонера.

Тож маєш відповідати статусу.

І тобі слід підпільну кличку придумати. Будеш Шарлоттою.

- Це хто? - Шарлотта Корде.

Вона заколола кинджалом тирана Марата, коли той приймав ванну.

Приймав ванну?

У ванні йому було легше терпіти біль від екземи.

Не розумію. Як можна вбити людину, та ще й яка страждає від болю.

Ти дитя, Фані, їй-богу.

- Тоді я зватиму тебе Міка. - Чому Міка?

Не знаю.

Гаразд.

Вона тобі подобається?

Хто?

Ця Шарлотта.

Дуже.

- Міка. - Шарлотта.

Фані.

Що сталося?

Що з тобою?

Ти можеш підвестися?

Ти зможеш іти?

Іди, будь ласка, іди.

Тебе заарештують. Тобі не можна тут бути.

А мені нічого не буде. Нічого не буде.

Іди.

Мені нічого не буде. Я неповнолітня.

Відчиніть! Іменем закону, відчиніть!

Відійдіть!

Бийте скло!

Давай!

У всьому винна я.

Я!

Я багато чула про Фані Каплан, коли була дитиною.

Але я ніколи напевно не знала, чи це була реальна історія, чи родинна легенда.

Або навіть сімейна таємниця.

Я була заінтригована тим.

А потім я приїхала до Києва у 1994-му році

і, врешті-решт, залишилася тут надовго.

Я працювала в американській програмі по роззброєнню України.

Була перекладачем.

Із часом я побудувала цей дім і лишилася тут, у Києві.

Потім я вирішила запросити свою матір з Америки, щоб вона жила тут, зі мною.

І вона погодилась.

І вже тут ми говорили про історію нашої сім'ї.

І вона розповідала мені про своє життя в Росії та Україні.

І ми також говорили про Фані Каплан.

Та мені все більше цікаво було знати правду про цю історію.

Тому в якийсь момент я вирішила записати на відео те,

як моя мати розповідає історії, та спробувати зібрати всі фрагменти до купи.

Я знала доволі багато про частину сім'ї з боку моєї матері.

Там були митці, актори, письменники.

І одна терористка.

Так.

Моя бабуся Фейга Ройтман була терористкою.

Я про це знала.

Але я не знала деякі речі.

Наскільки я пам'ятаю, мій тато казав мені, що, коли її засудили

за те, що вона намагалась вбити губернатора...

...київського губернатора...

І потім, коли її заарештували,

в неї знайшли паспорт на ім'я Фані Каплан.

І, виходить,

що Фані Каплан була моєю бабусею.

Так.

Так.

Добре.

Ширше око, будь ласка.

Чудово.

Чудово.

Все, голубонько.

А ви боялися.

Зараз ми вас звільнимо.

Добре, добре, не хвилюйтесь.

Я допоможу.

Дякую. Дякую.

Скільки разів і на який час повертався зір?

Двічі. На каторзі.

Я, здавалося, вже починала бачити, але потім все знову поглинала темрява.

А останнім часом це триває вже більше місяця.

Я розрізняю силуети і, при яскравому світлі, навіть бачу кольори.

Дякую.

Чудово.

- Можна одягати. - Добре.

Гадаю, колего, ви були праві.

Це нерви.

Тяжкі моральні переживання.

Життєві знегоди.

А поранення - це механізм, який спрацював.

Леонарде Леопольдовичу, це виліковне?

Ну, я вважаю, що лікувати треба хворого, а не хворобу.

Знадобиться незначна хірургічно корекція.

Де оперуватимете?

У Харкові, в моїй клініці. Там є чудове медичне обладнання.

Скільки часу це займе?

На підготовку до операції - тиждень.

Три тижні на відновлення та адаптацію.

- Десь так. - Я згодна.

А вам треба тренувати очний м'яз.

Я вам зараз покажу.

Станьте, будь ласка.

Колего, допоможіть нам, підійдіть до вікна.

Трохи далі.

Далі. Добре.

Дякую.

Ви можете роздивитися силует Дмитра Ілліча?

- Так. - Чудово.

А тепер візьміть олівець, зосередьтесь.

- А ви можете розгледіти олівець? - Так.

Добре. А зараз подивіться на Дмитра Ілліча.

На олівець.

На Дмитра Ілліча.

На олівець.

Це дуже просто. На одній лінії два об'єкти.

І ви намагаєтесь дивитись на дальній і ближчий.

Дальній і ближчий.

І так сто разів на день.

Щодня.

47.

- Все, більше не можу. - Ще три і перепочинемо.

Стріляйте.

Як добре, Фаню.

Я хочу випити з тобою вина.

Ти побачила мене своїм внутрішнім зором.

І, ти знаєш, хоча я звичайна людина я не хочу ні з ким змагатися.

Ти зробила мене щасливим.

Я знайшов тебе, Фаню.

- Розкажи про свого брата. - Про Володю?

Угу.

Квітневі тезиси дуже жваво обговорювалися на останньому засіданні.

Ні, не це. Щось з дитинства, щоб ніхто не знав.

З дитинства?

Була осінь.

Вночі вже добре підморожувало.

Зайченята маленькі забігли по льоду на острівець.

Та раптом потеплішало, лід розтав.

Сидять зайці на острові, відрізані від берега, тиснуться один до одного.

Вушками прядуть, лапками перебирають.

Володя тихенько-тихенько до них підпливає.

Вони побачили, зраділи.

Почали до нього в човен стрибати, і він їх по довбешках.

По довбешках, по довбешках.

Повен човен зайців набив.

Жодного набою не витратив.

Отака історія.

Треба ще постріляти.

Звичайно.

Невже це так необхідно?

Розумієш, сонечко, діяльність більшовиків викликає все більше

невдоволення нового уряду в Петербурзі.

Вже була спроба нейтралізації нашої групи.

І реальність арешту велика як ніколи.

Я не можу тебе наражати на таку небезпеку.

Господи, що робити?

Центральний комітет прийняв рішення.

Посидимо перед доріжкою.

Куди ж ти?

Навіть тобі не можу цього сказати.

Я іду в підпілля.

Вибач.

Що тебе так непокоїть?

Твоя операція. Ми не побачимось майже місяць.

А насправді?

Ти ніколи мене не бачила.

Раптом я здамся тобі осоружним, і ти мене зненавидиш.

І не захочеш більше бути зі мною.

Тоді мені доведеться тебе вбити.

Краще вбий мене, Фаню.

Краще вбий, я не можу без тебе жити.

Я дуже боюся втратити тебе.

Я дуже боюсь тебе втратити, Фаню.

Я дуже боюсь тебе втратити.

Злазьте з возу.

А чого це вона лежить, наче бариня якась, коли ми всі позлазили?

Вона ледве пологи перенесла. А дитя, кажуть, в неї, взагалі, вмерло.

Душогубка вона. А дитину, мабуть, сама вбила.

Ходімо! До ночі дійдемо, дасть Бог!

Скільки жінок?

П'ятеро, пане полковнику.

Маю честь.

Стій. Не можна.

Повернись.

Відійди назад.

Алхимова.

Алферієва.

Кроком руш!

- Богданович. - Я.

Каплан.

- Каплан. - Жінку мені обіцяли, пане начальнику.

Оцю руду візьму собі у співмешканки?

Відгодую її.

Пане начальнику.

Політична вона.

Наша.

Ну ти й спала!

Черговий офіцер стояв над тобою, кричав, ледь не звівся, а тобі хоч би й що.

- Спала, як мертва. - То пусте.

Треба ж було виспатися.

Вставай, вставай, умивайся, чаю поп'єш.

- У нас є хліб і цукор колений. - А потім буде тиха година.

Заняття, читання.

А після обіду - прогулянка.

Ми тобі чистий одяг зібрали.

Ми живемо комуною.

Окремо від злочинців.

Так трохи легше.

Нас, політичних, працювати не зобов'язують.

Лише чергуємо поперемінно.

Підмести підлогу, самовар зігріти, посуд помити.

Та що про все одразу торохтіти?

Треба дати людині до тями прийти.

Роздивитися все і звикнути.

Ти ж тут не на один день.

Надовго.

Ні.

За мною прийде один чоловік.

Він хороший революціонер.

Хоробрий дуже. Він... він мене забере, і ми втечемо.

Він... він мій наречений!

Годі.

Він ніколи не зрадить мене!

Він мене кохає!

Дівчата, йдіть.

Припини.

Не треба плакати, очі проплачеш.

Ну, звичайно, він приїде.

І побачить тебе невмиту, босу і простоволосу.

Куди воно годиться?

Встанеш?

"...який повинен був принести мені зброю..."

Дівчата, ідіть пити чай.

Дякую. Ми зараз закінчимо.

"...щоб відправитися на терористичний акт

На начальника одеської тюрми".

"...на терористичний акт на начальника одеської тюрми.

Я, як нелегальний, був арештований".

"Я, як нелегальний..."

Зустріла надворі офіцера.

Каже, всі дороги замело.

Пошти до весни не буде.

Терентьєва!

Фіалко.

Язерська.

Радзіловська.

Ізмайлович.

Пігіт.

Спиридонова.

Беценко.

Каховська!

Бородюкова.

Беневська Марія, на ваше ім'я надійшов грошовий переказ.

Отримаєте через чотири дні у приміщенні адміністрації.

Орестова, на ваше ім'я прислали посилку.

Сьогодні перевіримо, і перед вечірньою прогулянкою

отримаєте все, дозволене статутом.

Заморожений торт з Італії до Дня народження.

Розходьтеся по камерах.

Від брата.

Ой-йо! Хлопці, сюди!

"Створено дев'ять лож.

Чотири з яких, як я вже тобі писав, у Петербурзі.

Дві в Києві.

У Москві діє "Відродження", а у Києві - "Ланка одного ланцюга".

В Одесу мене привело відкриття "Істини".

Щоправда, воно було затьмарене.

Анархісти намагались експропріювати банк засновників. Усі полягли на місці.

У розмові випливала кличка одного з нападників - Міка.

Ти просила мене дізнатися про нього.

Підтвердилося, що Міка - це Віктор Гарський.

Тож пробач за погані новини.

...обмеженню самодержавства...

...вбили".

Ой лишенько.

Фаня.

Ого!

- Квасу дай. - Зараз.

Аби дощ не пішов.

Ходимо в спідньому перед робітником, і навіть не соромно.

Ой, як добре.

Навіщо вдягаєшся?

Дай сюди!

Пусти мене!

- Ти що, дурепа? - Пусти мене!

- Пусти сокиру! - Пусти!

Дівчата!

Пусти мене!

Фаню!

- Ось, отримай! - Що з тобою?

- Що він зробив? - Що ж ви робите?

Гріх вона хотіла вчинити над собою!

Гріх хотіла вчинити!

Сокирою по горлянці хотіла вдарити!

Благо, я туточки опинився.

Все одно я себе вб'ю!

Дівчата, наступного разу, коли Фані знову надумає накласти на себе руки,

не заважайте їй, будь ласка.

Марусю?

Я нічого не бачу.

Я нічого не бачу.

Ось мати іде годувати котів.

У нас живуть декілька сліпих котів.

Вони підіймаються до котячого будиночку, щоб поїсти.

Ми побудували цей будиночок, аби вони могли ховатися від собак.

Отже, давай повернемося до листа до "Голосу Америки" про Фаню Каплан.

Ти розповіла про нього своєму батькові?

Так. І розповіла, і він був цим захоплений.

Він завжди думав, що Фані Каплан - це його мати.

Скоріше за все, вона була вагітною і народила батька,

коли її етапували до каторжної тюрми.

То батько Фані Хаїм Ройтман слідував за нею до в'язниці?

Слідував за Фані Каплан?

Так. Він поїхав за нею.

А коли народився мій тато, його оголосили мертвонародженим.

І віддали Хаїмові Ройтману задля опіки.

Але той не міг тримати дитину вдома. Це було надто небезпечно.

Тому хлопчика віддали на виховання далеким родичам.

То обидві родини хотіли поїхати до Америки, так?

Родина Ройтман поїхала тоді у 1909-му році,

а родина, що виховувала твого батька,

поїхати не змогла через якісь обставини. Так?

Так. Вони не змогли.

Імовірно, щось пішло не так.

Але вони жили у Петербурзі?

Так. Спочатку в Петербурзі, потім в Петрограді, тоді в Ленінграді.

Лише у 1946-му батько зумів іммігрувати до Америки.

Він знайшов там когось зі своєї родини?

Ні. Він не знайшов їх.

- Добрий день. - Добрий день.

Як ви себе почуваєте?

Добре. Дякую.

Давайте подивимось.

Закрийте, будь ласка, очі.

І не відкривайте, поки я не скажу.

- Добре? - Угу.

Голову тримайте рівненько.

А тепер обережно розплющить очі.

Повільно.

Щось не так?

Хочете, ми повернемось до палати?

Ні. Все добре.

Допоможіть встати, будь ласка.

Далі я сама.

Я бачу!

Я бачу!

Ви вже зібралися?

Давайте хоча б присядемо перед дорогою.

Наш час такий неспокійний.

У Петрограді знову революція.

Чули?

Дмитро Ілліч телеграфував.

Зустрічатиме вас в Сімферополі.

Сподіваюся, ви дістанетесь туди без будь-яких проблем.

Бережіть зір.

На яскравому сонці вам завжди треба носити окуляри.

І продовжувати тренування.

Дякую вам, Леонарде Леопольдовичу.

Бережіть себе.

Ви така хороша.

Ти розумієш, що це справа народу?

Міка.

Міка!

Живий.

Подумати тільки.

Оце так зустріч.

Ти як? Тут живеш?

Я зайду до тебе ввечері?

А то я зараз трохи поспішаю.

Розумієш?

Я тут за завданням партії.

Ти мені адресу скажи.

Я проїздом.

Он воно що.

Від'їжджаєш.

Ні, я можу ввечері.

Гаразд.

Слухай, ну, біля ринку готель "Перший".

Приходь туди о восьмій.

- О восьмій. - Адресу запам'ятала?

- Біля ринку готель "Перший". - О восьмій.

Все.

Тоді я пішов.

Мило фіалкове. Фіалкове мило.

Пані, пані, понюхайте, який аромат. Пахнути будете, як фіалочка.

І шкіра буде оксамитова.

Та ви знаєте, чоловіки шаленіють від цього запаху.

У мене наречені навіть купують.

Це ж незабутня ніч!

Цікавитесь?

Дуже. Тільки в мене грошей нема.

Чекайте.

В мене ось що є.

Борони Боже, нащо це мені?

Це ж тільки для сліпих.

А що у вас іще є?

Начебто, ціла.

Ну, я не знаю, мило у мене дороге, а шаль у тебе стара.

Тож...

Будь ласка, мені дуже треба.

Ну, навіть не знаю. Може, хіба що, поперек буду собі перев'язувати.

Згодиться.

Тримай.

Нема.

- Ну що, знайшли? - Ні!

Може що переплутали?

Вона сіла в цей потяг!

Вона не могла зійти дорогою!

- Треба ще раз все перевірити! - Чого ж перевіряти? Сто разів...

Зачекайте! Зачекайте.

Послухайте, послухайте, зникла людина.

Ми маємо негайно оглянути всі вагони.

- Та що ж ви... - Вона мала приїхати.

Вона мала приїхати.

Живий.

Дивом вижив.

Ми, коли банк узяли, почали відступати.

А на виході вже засідка була.

Мене добряче поранило, а хлопці усі полягли.

Тоді і про мене думали, що я мертвий.

А я потім вибрався.

Тільки втік від них ненадовго.

Коли арештували, я зізнання написав, що бомбу ту в готель я приніс.

Що засуджена у справі Каплан до вибуху не причетна.

Гадав, переглянуть.

Випустять тебе.

Ти живий, і нічого не було. Ми в готелі, в обіймах одне одного.

То був поганий сон. Просто наснилося.

Ми більше ніколи не розлучимось.

Поспи.

А то очей не стулила за ніч.

Поспи, солоденька.

Смачно цукерочками пахнеш.

Ти кудись ідеш?

Фаню, я сьогодні їду в Москву.

І поїду з тобою.

Ні.

Не поїдеш.

Поїду.

Ти як маленька.

Час тепер який?

Точиться запекла класова боротьба.

Я тепер більшовик.

Солдат революції.

Якби я на фронт йшов, ти б теж заявила, що "я з тобою"?

М?

Отож-бо й воно.

Ти не сумуй.

Поспи.

За кімнату заплачено до полудня.

Відпочинь і берись за будівництво нового життя.

А коли революція переможе,

можна буде і про особисте життя думати.

Зрозуміла?

Я гадаю, що батько мого батька був Віктор Гарський.

А не Дмитро Ульянов?

Це неможливо.

Мій батько народився в 1907-му,

а Фані Каплан зустріла Ульянова

тільки у 1917-му, 10 років по тому.

Тому це неможливо.

Здається, він не був дуже хорошою людиною.

Чи не так?

Можливо.

Але, насправді, коли Каплан була заарештована, його також заарештували.

Рік по тому.

І тоді він дав свідчення

на користь Каплан.

Що вона не була причетна до змови з метою вбити губернатора.

Київського губернатора.

Що це була його провина.

Але ніхто йому не повірив.

Його свідчення було проігноровано.

Тому на вирок Каплан це не вплинуло.

Отже, скільки він прожив?

Він прожив дуже довго.

І помер у 1974-му.

Він працював на КДБ.

Стривай-но.

- У тебе піна. - Де?

Ось тут трохи.

Все.

Сідай снідати.

Ой, почекай-но, я масло забула.

Потримаєш?

Потримаю.

Отак.

Отак от.

А де у нас пташка?

Де пташка?

От. Пташка.

Пташка.

Як птаха співає?

Молоко!

Молоко!

Як ти мене знайшла?

Хто дав тобі адресу?

Я шукала тебе, знала, що знайду. А вчора зустріла і пішла за тобою.

Господи, Фаню.

Ти що, всю ніч тут простояла?

Угу.

Фаню, ти не повинна сюди приходити.

Розумієш?

У мене є сім'я.

Дружина, син маленький.

Міко, рідненький, не кидай мене більше.

- Будь ласка. - Господи, Фаню!

Ну чого ти хочеш?

- Я не можу без тебе! Не можу! - Тихо-тихо, тихо!

Давай так із тобою домовимось. Де ти живеш?

Велика Садова 10, квартира 5.

Квартира знана.

Ти зараз іди.

А ввечері ми з тобою зустрінемось.

О восьмій?

О восьмій.

Тільки пообіцяй, що сюди ти не приходитимеш.

Я зрозуміла.

Я буду твоєю коханкою.

Ввечері, Фаню.

Ввечері.

Іди.

"Відбувалося щось неймовірне.

Грабували, били, шмагали, ґвалтували, відбирали все, що бачили.

Озброєні, п'яні, з кулеметами, при мені грабували жінок під прицілом зброї.

Відбирали у них ягоди, сир, сало, лапали їх.

Один товариш та я втрутились, і нас трохи не розстріляли.

Комісара станції побили, погрожуючи папірцем,

який, як вони кричали, надасть їм право все, що завгодно, робити.

На папірці стояв підпис

Цюрупи і ще чийсь, мало не самого Леніна.

Ці розстріли робітників, побиття та вбивства селян і солдатів.

Хіба отака вона, класова влада?"

А Ленін що?

Ленін скоро сам опиниться в руках своєї Надзвичайки, якщо там досі не опинився.

Туди йому і дорога.

Безумовно, дні більшовиків вже полічені.

Залишилося не більше декількох тижнів.

Чому так гадаєш?

Ну, селяни їх ненавидять, робітники їх терплять, а солдати, взагалі, бояться.

Тепер, щоб отримати владу, їм треба розстріляти лідера уряду.

І розстріляють, якщо їх не зупинити. Треба щось робити, діяти негайно.

Я тобі чаю принесла.

Слухай, ну так не можна.

Ти ж себе мучиш.

Ти ж сильна.

Каторгу пройшла.

А тут на пустому місці розклеїлась.

Треба зібратися, Фаню.

Встати, вмитися.

Вийти до людей.

Ти чуєш?

Він сказав, що прийде.

Він сказав.

Аню, боляче!

Боляче.

Тихше.

Коли я думала, що він помер,

у мене всередині все розривалося, я дихати не могла, але жила.

Думала про нього і жила.

А зараз...

А зараз він живий ходить по вулицях.

А я не можу до нього підійти, заговорити, доторкнутися. Не можу.

Я чекаю на нього, чекаю.

Не можу більше.

Жити не можу!

Перестань, почують.

Фаню, перестань, ти повинна опанувати себе, чуєш?

Ти вже другий місяць з дому не виходиш, Фаню.

А ти до ВНК повинна піти.

Чуєш?

Наш двірник казав, що тебе вже взяли на облік.

І тобі мають давати талони на забезпечення.

Це треба зробити, Фаню.

Час зараз такий.

Драстуйте. Картки у вас?

Драстуйте. Картки у вас?

- Ваше прізвище, товаришко? - Каплан.

Прошу.

- Курити можна? - Куріть.

За якою адресою проживаєте, товаришко Каплан?

Велика Садова, 10. Другий під'їзд, третій поверх.

Квартира 5.

Це квартира дочки колишнього домовласника Пігіта?

Ганна Савелівна Пігіт моя подруга.

Політична каторжанка, як і я.

В мене припис видати продовольчі картки тільки вам.

- Розпишіться, будь ласка. - Де?

Тут. Ви що, не бачите?

Отоварити продовольчі картки можна коридором наліво.

Кабінет №17.

Дякую, товаришу.

А я вас впізнав.

До побачення.

Я там є в списку, а тут немає?

Ну здрастуй, Фаню.

Все нормально? Отримала картки? Ну, непогано для початку.

- Міка, чому ти не прийшов? - Я не міг.

Ось так відразу не міг. Треба було влаштувати все.

- Влаштувати? - З продовольством, з житлом.

- Я знайшов тобі кімнату. - Кімнату?

Так що іди на Садову, збирай свої речі і повертайся.

- Добре. - Або ні.

Що?

Мені сьогодні на мітинг потрібно.

На завод. Звідти недалеко.

Ти йди відразу туди. Добре? Ти завод Міхельсона знаєш?

Фаню, ти розумієш, що я тобі кажу?

Фаню, у мене чудові новини.

Павло Ілліч, мій дядько, зв'язався з однією організацією...

Я не знаю, з якою, але це неважливо.

Важливо те, що він дізнався про твоїх батьків і сестру.

Виявляється, вони з 1909-го року живуть в Америці.

І у мене, ось, є їх адреса.

Ти можеш з ними зв'язатися і навіть поїхати.

Ну ти щаслива?

Щаслива, Аню.

Дуже-дуже щаслива.

Ай!

- Що з тобою? - Цвях.

Ну треба щось підкласти. Давай, знімай черевик.

Ні-ні-ні. Я дуже поспішаю.

А ти куди?

Чому з речами?

Фаню, це дуже небезпечно. Зараз на вулицях грабують.

У мене є пістолет.

А звідки в тебе пістолет?

Дмитре, Дмитрику, лихо!

А?

У Володимира Ілліча стріляли.

Вбили?

- Все буде добре? - Сподіваюсь.

- Дасть Бог. - Дякую.

Дмитре Іллічу.

Пробачте, що я до вас раніше не підійшла.

Як там Володя?

- Володимир Ілліч. - Спить.

Спить.

Ходімо, я вас чаєм напою.

Надія Костянтинівно.

Дмитро Ілліч.

Якщо я не помиляюся.

Драстуйте

Так, це я.

Так. Ви могли б пройти з нами?

Дмитро Ілліч з дороги. Йому би чаю попити.

Надіє Костянтинівно, самовар не встигне закипіти,

як ми повернемо вам Дмитри Ілліча.

Так, звичайно.

Прошу.

Дали бій.

Цього не може бути.

Цього не може бути.

Дмитре Іллічу, на жаль, факти.

Посудіть самі.

Ось протоколи допитів.

Зізнання.

Ось тут, читайте.

"Я вчинила замах сама від себе".

А ось тут обвинувачувана детально розповідає,

як приїхала в Крим, як ви з нею...

Ну, це зрозуміло.

І ось тут.

"Подарував револьвера і навчив мене стріляти з метою тренування зору".

- Так, все правильно. - Та неправильно.

Неправильно, що рідний брат Володимира Ілліча Леніна

вчив терористку Каплан стріляти з метою тренування зору.

Щоб не схибила, так?

Ви все неправильно зрозуміли.

Професор Гіршман Леонард Леопольдович рекомендував...

Ось це вже щось.

Як кажете, Гіршман?

Леонард Леопольдович?

А хто ще контактував із терористкою Каплан у цей період?

Ви все неправильно зрозуміли.

Леонард Леопольдович Гіршман - учений, професор офтальмології.

- Це я попросив його оглянути... - ...терористку Каплан, так?

Вона була моєю пацієнткою.

Дмитре Іллічу, терористка Каплан розпитувала про вашого брата?

Вона просила розповідати історії.

І що? Розповідали?

На замах, спрямований проти нашого вождя товариша Леніна,

робочий клас відповість ще більшою згуртованістю всіх своїх сил.

Відповість нещадним масовим терором проти всіх ворогів революції.

Тісніше ряди.

Голова ВЦВК Свердлов.

Якове Михайловичу.

Та що вони, з глузду з'їхали?

Яке в біса побачення?

Здрастуй, Фаню.

Як ти?

Чого ти боса?

- Цвях. - Де?

Ось.

Треба щось підкласти.

Давай.

Ось так.

Добре.

Що ти накоїла, Фаню?

Що ти накоїла?

Дякую.

Ти мені сподобався.

Ти хвилювався, що ти мені не сподобаєшся, коли я тебе побачу. Сподобався.

Дмитро Ілліч, прошу.

Ідіть зі мною.

- 25 крапель? - Так.

Треба більше. Володимире Іллічу. Володимире Іллічу.

- Вам не можна хвилюватися. - Ой, не хочу, не хочу, не хочу.

Дмитре Іллічу, скажіть що-небудь, ви ж лікар.

Пробачте, пробачте. Сам не розумію, що це таке.

Зараз минеться.

Зараз минеться.

Гадаєте, це шок після поранення?

Очевидно. Ви знаєте, напади виснажують. Йому треба спокій. Він такий збуджений.

Дмитре. Молодець який, що приїхав.

Он воно як.

Якби в мене не стріляли, ми б ще сто років не бачились.

- Ну, як ти? - Та що я.

Як ти?

Лікар каже, криза минула.

Ти сам як почуваєшся?

Болить?

Температура 37,2.

Вимірюємо регулярно.

Дякую. Я не сумніваюсь в вашій компетенції. Це випадково вийшло. Вибачте.

Я страшенно радий тебе бачити, Дмитре.

У квітні, коли

центральний виконавчий комітет ради народних

комісарів та військо республіки розстріляли,

я підтвердження отримав.

Про тебе жодної інформації.

Сестри мало не збожеволіли.

Скільки саботів в Крим відправили, допоки тебе знайшли.

Я вже і надію було втратив.

Це жахливо. Усіх товаришів розстріляли.

Ми за товаришів помстимося.

І зробимо це твердо і нещадно.

- Твердо і нещадно. - Володимире Іллічу.

Дмитро Ілліч добу на ногах. Чаю не пив.

Добре. Погодуй його, Надія, погодуй.

- І поклади на дивані. - Добре.

Ми потім поговоримо.

Володе, я хотів тебе спитати. Ти знаєш, хто в тебе стріляв?

Есерка.

Терористка Каплан.

- Здається. - Ти бачив?

- Ти бачив її? - Господи, ну стріляли.

- Ти впевнений, що це вона? - Лікаря!

А хто його зна.

- Володимире Іллічу, вам не можна... - Ходімо.

- Що з нею тепер буде? - Вам не можна хвилюватися.

- Ти знаєш? - Це вирішить ЦК!

- Так, а тепер випийте, будь ласка. - Ну не хочу! Нє-нє-нє-нє!

Мені цю жінку шкода.

Неправильно буде, якщо з нею лихо трапиться.

Центральний комітет партії, він, звичайно...

Але ви розумієте, що це буде неправильно?

Надія Костянтинівно, що ж робити, як ви вважаєте?

З Володею поговоріть.

Тут гарячкувати не можна.

В усьому треба розібратись. Все ретельно перевірити.

Знаєте, як мовиться, сім раз відмір, а один відріж.

Ми ж то з вами де зараз?

В Кремлі.

Ну, у Кремлі, звичайно. Тільки я не про те.

Зараз час інший.

Водночас сьогодення і майбутнє.

Ми, ось, з вами в Кремлі, і в історії одночасно. Розумієте?

Надія Костянтинівно, голубко, я весь час, весь час відчуваю те саме. Просто...

Я просто не знаю, як це так гарно виразити, як ви.

Як добре, що ви це сказали.

Дмитре Іллічу, ви пробачте, що я так розговорилась.

Просто з вами дуже легко.

Ви довго у Москву добирались?

Три дні. Я через Україну їхав. Там казна-що коїться.

Ви чаю попийте і лягайте.

Я вам тут постелю, на дивані.

А з Володею я завтра поговорю?

Поговорите, Дмитре Іллічу, поговорите.

Тут щось недобре готується.

Угу.

Угу.

Це не те...

"Подарував пістолет з метою тренування зору".

Знову ні.

Так...

Будемо закінчувати з цією справою.

Якове Михайловичу, мене ось що бентежить.

Під час арешту в неї в руках був портфель і парасолька.

Як вона тоді стріляла?

А мене бентежить, що прийняте Центральним комітетом рішення

щодо безжального терору проти всіх ворогів революції,

не виконується.

Чи ви не згодні з рішенням партії?

Я згоден.

Ну що ж, товаришу Гарський, у вас відмінний досвід.

Вам і карти в руки.

Якове Михайловичу, я не спав три доби.

Мене вдома чекають.

Мене скоро дружина додому не пустить.

Нас скоро всіх дружини додому не пускатимуть.

Гаразд, Товаришу Гарський.

Доручимо цю справу коменданту Кремля товаришу Малькову.

- Коли? - Негайно.

- Слухаю. - Де думаєш зробити?

Я думаю, надворі авто-бойового загону.

Так. І ховати не будемо.

Останки спалити.

Щоб і сліду не залишилося від вбивці вождя світової революції.

Радянська Росія оточена ворогами!

Біжить вогником з одного кінця Росії на інший смуга пост-революційних повстань!

Ці повстання свідомо підживлюються грошима імперіалістів усіх країн!

І організовуються вони зусиллями есерів і меншовиків!

Фані Каплан.

Так.

Вирішено.

Коли?

Сьогодні.

Фані.

Дай револьвер.

Новіков, дайте револьвер.

Зарядіть ось ці.

Обережно.

Вони отруєні.

- Тобі подобається фільм? - Ні.

- Чому? - Тому що це неправда.

Неправда, що Фані Каплан стріляла в Леніна?

Я впевнена, що Фані Каплан не стріляла в нього.

Але не було доказів, що вона в нього не стріляла.

Але те, що вона стріляла, теж не було доведено.

Як говорив Етьєн Рей, історична правда складається з мовчання мертвих.

Дайте пройти!

Вся наша родина, ми так вам вдячні.

А розкажіть, де ви були, пан Ленні.

Тримайте її!

Наказ вас доставити.

Так.

Нарешті.

Що з нею?

- Вона ж сліпа, товариш Малько. - Відійди. І ти теж відійди.

- Добрий день. - Стій. Хто такий?

Павле Дмитровичу, це я, поет, Дем'ян Бідний.

Добре.

Стій поки тут.

Іди.

- Куди? Я не бачу. - До авто.

Чуєш? Авто працює.

Іди.

Тягніть сюди діжку.

Тягніть сюди!

Досить, ставте.

Давайте її сюди.

Швидше давайте.

Засовуйте її в діжку.

Відійдіть. Відійди.

- Сірники є? - Ні.

Ти ж палиш.

Неси сюди сірники.

Інтелігенція.

Який сморід.

Що вони палять?

Я ж з Володею завтра поговорю.

Поговорите, Дмитре Іллічу, поговорите.

У 1946-му році я разом зі своєю родиною прибула до Америки.

Це була дуже довга подорож.

Давай почнемо з самого початку.

Як ти покинула Ленінград?

Ну, це було під час блокади, так?

Так. Це було під час блокади.

Вона розпочалась майже одразу після початку війни.

Нас відвезли

До Ладозького озера.

Там ми посідали у вантажівки.

А далі в одному маленькому містечку (не пам'ятаю, де це було)

ми сіли на потяг до Кисловодську.

Там нам вивели воші.

Спочатку за нами наглядали.

Але недовго.

Оскільки наступали німці, і всі боялися того, що станеться.

Знаєш, зараз воно все, як в тумані.

Не забувай, що я тоді була дитиною.

Є речі, яких я не пам'ятаю.