Original subtitles

Станом на 1 листопада 1959 року

населення Нью-Йорка становило 8 042 783 особи.

Якби всі ці люди лягли один за одним,

при середньому зрості 168см

цей ланцюжок простягся б від Таймс-сквер до околиць Карачі в Пакистані.

Мені це достеменно відомо, бо я працюю в страховій компанії

"Консолідейтед лайф".

Це одна з 5 провідних компаній країни.

В компанії 31 259 співробітників,

це більше ніж населення містечка Натчез у штаті Міссісіпі.

Я працюю на 19 поверсі,

в департаменті стандартних полісів, у відділі нарахування премій,

сектор В, стіл №861.

Мене звати Сі Сі Бакстер: перше Сі - Келвін, друге Сі - Кліффорд;

та більшість людей звуть мене Бад.

Я працюю в компанії 3 роки і 10 місяців,

отримую 94 долари і 70 центів на тиждень.

Робочий день починається о 8.50, закінчується о 17.20.

Щоб ми не вештались по поверхах,

16 ліфтів перевозять 31 259 працівників

без заторів і пробок.

Щодо мене - я дуже часто затримуюсь

попрацювати наднормово 1-2 годинки, особливо в негоду.

Це не тому, що у мене захмарні амбіції,

а щоб згаяти час, поки я зможу повернутися додому.

Розумієте, у мене невеличка проблема з квартирою.

Я мешкаю за півкварталу від Центрального парку.

Квартплата 85 доларів на місяць. А ще в липні я платив за квартиру 80 доларів.

Та пані Ліберман, власниця квартири, поставила старий кондиціонер.

Квартира хороша, нічого зайвого, якраз для холостяка.

Єдина проблема - я не завжди можу до неї потрапити.

Облиш, Сильвіє.

Нам треба йти.

Чому так раптово?

Я хочу ще мартіні.

Прошу тебе, Сильвіє, уже чверть на дев'яту.

Спершу ти не міг дочекатися, щоб привезти мене сюди, а тепер так поспішаєш.

Це принизливо.

Дорогенька, все не так.

Просто я пообіцяв, що о 8 нас тут не буде.

Кому пообіцяв?

Чия це квартира?

Яка різниця? Одного дурня з офісу.

- Добрий вечір, пане Бакстер. - Добрий вечір, пані Ліберман.

- Ну й погода! - Авжеж.

Це все через події на мисі Канаверел.

- Не можете потрапити у квартиру? - Та ні. Чекаю друга.

- Добраніч, пані Ліберман. - Добраніч, пане Бакстер.

- Де ти живеш? - Я ж казала, з мамою.

- А де вона живе? - У Бронксі.

Я проведу тебе до метро.

Ще чого! Візьмеш для мене таксі.

Чому всі дівчата живуть аж у Бронксі?

- То ти привозив звідти інших дівчат? - Ні. У мене щасливий шлюб.

Вітаю, пані Дрейфус.

- Що сталося? - Нічого. Я впустив ключ.

Ось він.

У вас так гамірно сьогодні.

Може у вас злодії побували?

Не турбуйтесь.

Тут нічого красти.

Добраніч, пані Дрейфус.

Вибачте, що турбую, але моя дама забула чобітки.

Пане Кіркебі, я не люблю скаржитися,

але ви повинні були піти звідси о 8.

Я знаю, Бадді, знаю.

Але такі речі не відбуваються за графіком.

Влітку ще нічого, але коли йде дощ...

Я ще навіть не обідав.

Так, розумію.

Послухайте, я говорив з Шелдрейком, замовив за вас слівце.

- З паном Шелдрейком? - Атож.

Ми говорили про співробітників, які заслуговують на підвищення.

Я сказав, що ви - перспективна кандидатура.

Компанії потрібні відповідальні працівники.

Дякую.

Ви на правильному шляху, Бадді, але випивка у вас закінчилася.

Знаю. Це пан Айкелбергер з департаменту іпотеки і позик

вчора увечері влаштував тут невеличке свято.

Купіть горілки і вермуту, запишіть на мій рахунок.

Добре. Але ви вже заборгували мені за дві пляшки.

Я заплачу в п'ятницю.

А ще є ті сирні крекери,

що у вас були?

Сирні крекери.

Будьмо.

Добрий вечір, Бакстере.

Вітаю, лікарю. Пізній виклик?

Так. Один клоун поласував сендвічем,

не витягши з нього зубочистку.

Добраніч, лікарю.

Скажіть-но, Бакстере,

у вас мабуть залізні нирки, якщо ви стільки можете випити.

Та це не я. Тобто, це...

Іноді до мене заходять друзі.

Ви людина неймовірної сили.

Судячи з того,

що тут щоночі відбувається.

Вибачте за галас.

Деколи навіть кілька разів поспіль.

- А здаєтесь таким простачком. - Авжеж. До зустрічі, лікарю.

Знаєте, Бакстере,

я проводжу дослідження в Колумбійському медичному центрі.

- Маю до вас прохання. - Прохання?

Коли писатимете заповіт, а з таким життям з цим не варто затягувати,

залишіть своє тіло Університету.

Моє тіло? Боюсь, ви будете розчаровані.

Добраніч, лікарю.

Трохи вгамуйтеся, друже!

Господи...

Зі скарбниці світової класики:

Грета Гарбо, Джон Беррімор,

Джоан Кроуфорд, Волес Бірі та Лайонел Беррімор

у фільмі "Гранд-готель".

Кілька слів про наших спонсорів.

Якщо ви курите, користуйтесь новими фільтрами.

А тепер "Гранд-готель"

з Гретою Гарбо, Джоном Беррімором,

Джоан Кроуфорд, Волесом Бірі та Лайонелом Беррімором.

Та спершу про ще одного нашого спонсора.

Погано тримається зубний протез?

- Алло? - Привіт, Бадді.

Я у барі на 61 Стріт. Згадав про вас.

Вирішив вам подзвонити.

Це дуже мило, але... Хто ви?

Джо Добіч, з адміністрації.

О, так, пане Добіч. Я не впізнав вас.

Нічого, Бадді. Кажу тобі,

я на 61-й; здається, мені пощастило.

Вибачте, пане Добіч,

я охоче допомагаю в таких випадках, але вже пізно.

Давайте іншим разом.

Слухай, хлопче, я не можу втратити такої нагоди. Вона схожа на Мерилін Монро.

Я вже ліг спати, випив снодійне.

На жаль, не можу вам допомогти.

Бакстере, ми складаємо щомісячний звіт ефективності.

Я поставлю вас у першу десятку.

Ви ж не хочете втратити такий шанс?

Звісно ні, але яка може бути ефективність,

якщо я не можу виспатися?

Зараз лише 11 година. Мені потрібно 45 хвилин.

Ти лишив мене саму.

- З ким ти розмовляєш? - З мамою.

О, як це мило!

Ох!

Хай буде 30 хвилин. Що скажете, Баде?

Закінчилась випивка. Немає чистих склянок.

Немає печива. Нічого немає.

Я про все подбаю.

Тільки залишіть ключ під килимком і йдіть.

Добре, пане Добіч.

Як скажете, пане Добіч.

Жодних проблем, пане Добіч. Будьте як удома!

У Бадді завжди відкрито.

"Схожа на Мерилін Монро".

- Це тут? - Так.

- Скільки? - 70 центів.

Дістань гроші.

Обережніше: випивка!

- Дай йому долар. - Дякую, пані.

Люба, поклади гаманець назад.

Яка дівчина!

- Ти впевнений, що це хороша ідея? - Краще бути не може.

Ми напросились до твоєї мами серед ночі.

Не турбуйся про стареньку.

Буде скаржитись - втратить роботу.

Дістань ключ.

Не там. Під килимком.

- Під килимком? - Авжеж. Поквапся.

Відкривай. У нас мало часу.

- Це квартира твоєї мами? - Так.

Мілдред, він знову за своє!

Доброго ранку, пане Кіркебі.

Як справи, Бакстере? Жодного спокійного дня?

Так, сер, це точно.

Доброго ранку, пане Кессел. Доброго ранку, панно Робінсон.

Доброго ранку, пане Вільямс. Доброго ранку, панно Лівінґстон.

Доброго ранку, пане Маккеллвей. Доброго ранку, пані Шуберт.

Доброго ранку, пане Девідсон. Доброго ранку, пане Кіркебі.

- Доброго ранку, панно Кубелік. - Доброго ранку, пане Бакстер.

Доброго ранку, панно Кубелік.

Все. Рушайте.

Обережно: двері закриваються.

У вас нова зачіска?

Я відрізала волосся, воно мене дратувало.

- Не треба було? - Мені подобається.

- У вас нежить? - Так. Краще тримайтеся подалі.

Я ніколи не хворію.

Справді? Я бачив статистику

відділу нещасних випадків і хвороб.

Ви знаєте, що середньостатистичний житель Нью-Йорка

віком від 20 до 50 хворіє на простуду 2,5 рази на рік?

- Тепер я хвилююся. - Чому?

Згідно з цими даними, якщо я не хворію зовсім,

якийсь бідолаха хворіє 5 разів на рік.

Так. Це я.

Вам треба було вранці залишитися в ліжку.

Мені треба було в ліжку лишитися вночі.

Дев'ятнадцятий поверх.

Обережно; і бережіть руки, пане Кіркебі.

Перепрошую?

Колись вас прищепить дверима і...

Наступний двадцятий.

Ця Кубелік, хлопче,

я б не проти покатати її на повільному ліфті до Китаю.

Так, вона тут найкращий оператор ліфта.

Авжеж. Я й сам неабиякий оператор.

Але вона не дає мені шансу.

Мабуть, у вас неправильний підхід.

Багато хто пробував. Різними методами. Нічого не вдається.

Що вона хоче цим довести?

Вона мила, порядна дівчина. Таких мільйони.

Послухайте його! Прямо лорд Фаунтлерой із казки.

Алло, пане Добіч? Це Бакстер з 19 поверху.

А, Бадді. Я тільки-но збирався вам подзвонити.

Вибачте за розмальовану стіну у вітальні.

Розумієте, моя подруга хотіла довести, що Пікассо нездара,

тому вона розмалювала стіну.

Я дзвоню не через Пікассо, а через ключ від квартири.

Ви повинні були його покласти під килимок.

Хіба я не поклав?

Я точно пам'ятаю, як нахилявся і клав його туди.

О, звичайно ж, я знайшов ключ. Але не той, що треба.

Та ну?

То що ви на це скажете?

Не дивно, що я не зміг сьогодні потрапити до ванни для персоналу.

А я не зміг потрапити до своєї квартири!

Тому мені довелось розбудити хазяйку о 4-ій ночі

і дуже довго їй усе пояснювати.

Прикро.

Я зараз же передам ключа.

І щодо вашого підвищення.

Я збираюсь надіслати вашу характеристику панові Шелдрейку з відділу кадрів.

Я впевнений, що він зв'яжеться з вами ще до кінця дня.

Дякую, пане Добіч.

Від пана Добіча.

Зачекайте.

Панові Добічу.

Вандергоф, відділ зв'язків з громадськістю.

А, так, Бакстере. Хвилинку.

Гаразд, пані Фінч, поки-но надрукуйте те, що у нас є.

Послухайте, пане Вандергоф, ви у мене записані на вечір,

але мені самому потрібна буде квартира, тому доведеться все відмінити.

Відмінити? Але ж у неї день народження. Я вже купив торта.

Але мені зле.

Я дуже застудився, у мене температура, мені треба лягти в ліжко відразу після роботи.

Якщо ви простудились, сходіть до турецької лазні. На всю ніч. Спітнійте гарненько.

Так можна захворіти на запалення легенів,

а із запаленням легенів мені доведеться пролежати в ліжку місяць.

Добре, ваша взяла.

Просто доведеться перенести на наступну середу.

Це єдиний вечір, коли я зможу вирватись.

Середа. Середа. Середа. Середа.

Середа зайнята.

Зараз гляну, що я можу зробити. Я з вами ще зв'яжусь.

Ох.

Пане Айкелбергер.

Так, Бакстере. В чому справа?

Середа відпадає.

Це трохи суперечить моїм планам.

Четвер? Ні, в четвер у мене справ під зав'язку.

Давайте перенесемо ту зустріч на п'ятницю.

П'ятниця.

Зараз гляну, що я можу зробити. Я ще з вами зв'яжусь.

"По преміях і пільгах

витрати за минулий рік збільшились на 18%".

Алло?

Так, Бакстере, що таке?

Можна з п'ятниці перенести на четвер?

Ви б зробили мені велику послугу.

Зараз перевірю. Я передзвоню.

"Консолідейтед Лайф". Зараз з'єднаю.

Сильвіє, це тебе.

Так?

О, привіт.

Звичайно, я нормально дісталась додому. Ти винен мені 45 центів.

Слухай, Сильвіє, давай перенесемо із п'ятниці на четвер?

Четвер.

У четвер показують "Недоторкані" з Бобом Стеком.

Який ще Боб?

То подивимось фільм у квартирі.

Страшне.

Алло, Бакстере? Четвер підходить.

Дякую, пане Кіркебі.

Пане Айкелбергер, п'ятниця підходить.

Пане Вандергоф, середа підходить.

Добре, я йому передам.

Ей, Бакстере. Дзвонили з відділу кадрів. Секретарка пана Шелдрейка.

Шелдрейка?

Вона вже 20 хвилин намагається до тебе додзвонитись.

Тебе просять піднятись нагору.

Ну що там, Бакстере? Тебе підвищують чи звільняють?

Хочеш, поб'ємось об заклад?

Ну, я вже тут вдвічі довше, ніж ти, і ще ніколи...

На долар?

Добре!

- Вгору? - Ой, вибачте.

Привіт, 27-ий, будь ласка, і обережно. Ви перевозите цінний вантаж.

Тобто цінного працівника.

Двадцять сьомий.

Може ви ще не знаєте, панно Кубелік, що я в десятці кращих працівників,

і, можливо, сьогодні мене підвищать.

Ви вже говорите як пан Кіркебі.

А чому б і ні, якщо вже мене викликають нагору?

Кращого кандидата і не знайдеш.

Знаєте, ви єдиний, хто скидає капелюха в ліфті.

- Невже? - Тут такі типи трапляються!

Щось коїться з чоловіками в ліфтах. Напевно, це все висота.

Мабуть кров до голови приливає.

- Боже, я могла б багато що розповісти... - З радістю б послухав.

Ми могли б якось пообідати разом в кафетерії

або повечеряти після роботи.

- Двадцять сьомий. - А.

- Сподіваюсь, все буде добре. - Я теж.

Хто б міг подумати, що вони подзвонять мені в такий день,

коли я простудився і... Який у мене вигляд?

Все добре. Зачекайте.

Дякую.

Знаєте, перше, що мені впало в око:

ви завжди носите квітку.

Щасливо! І витріть носа.

Сі Сі Бакстер, відділ нарахування премій.

- Мені дзвонив пан Шелдрейк. - Вам дзвонила я.

Тобто, я намагалась до вас додзвонитись протягом 20 хвилин.

- Вибачте, я... - Заходьте.

- Бакстер? - Так, пане.

Заходьте. Заходьте.

Мені було цікаво, який ви, Бакстере.

- Присядьте. - Так, пане Шелдрейк.

Чув про вас багато хорошого.

Отримав характеристику від пана Добіча.

Лояльний, товариський, енергійний...

Пан Добіч так написав?

А пан Кіркебі каже, що кілька разів на тиждень

ви працюєте наднормово.

Ну, знаєте, як буває. Купа справ.

Пан Вандергоф з відділу зв'язків з громадськістю

і пан Айкелбергер з відділу надання іпотек і кредитів.

Обидва хотіли б, аби вас перевели саме до їх відділу.

Мені це лестить.

Скажіть, Бакстере, в чому секрет вашої популярності?

Навіть не знаю.

Подумайте.

Повторіть, будь ласка, запитання.

Послухайте, Бакстере, я ж не дурний.

Мені відомо все, що тут відбувається,

у кожному відділі, на кожному поверсі, щодня.

Справді?

У 1957 був тут один працівник на ім'я Фоулер.

Він теж був дуже популярний.

Виявилося, що він керував спілкою букмекерів прямо у відділі страхування,

підключався до наших комутаторів,

використовував нашу техніку для обчислень.

А за день до Дербі в Кентуккі я викликав копів,

і ми прочесали увесь тринадцятий поверх.

- Копів? - Саме так.

Але як це стосується мене? Я не керую спілкою букмекерів.

А якою спілкою ви керуєте?

Прошу?

Якийсь ключ мандрує офісом:

від Кіркебі до Вандергофа, потім до Айкелбергера і Добіча.

Це ключ від квартири,

і знаєте, кому належить ця квартира?

Кому?

Лояльному, енергійному, товариському Сі Сі Бакстеру.

А.

Будете заперечувати?

Ні.

Я не заперечую... Дозвольте пояснити.

Я цього і чекаю.

Ну.

Рік тому я навчався

на курсах сучасного бухгалтерського обліку.

Один хлопець з нашого відділу, який живе у Джерсі,

збирався на банкет в Білтморі. Його мала зустріти дружина.

Йому треба було десь перевдягнутися у смокінг, і я дав йому ключа,

і він, напевно, проговорився, бо згодом я дізнався,

що раптом усім треба на банкети.

Якщо вже одному дав ключа, то іншим відмовляти не можна.

Все вийшло з-під контролю, і... Вибачте.

Бакстере, страхова компанія тримається на довірі громадськості.

Кожен працівник, який поводиться не так, як слід...

Скільки вас там, у цьому клубі?

Тільки отих четверо.

Із 31 259,

тому можна пишатися нашими працівниками, в плані відсотків.

Не в тому річ, Бакстере.

Чотири шолудиві вівці у стаді, хай би яке велике було це стадо...

Розумієте, якби про це дізналися...

Не дізнаються!

Повірте, таке більше не повториться.

Відтепер ніхто не користуватиметься моєю квартирою.

- А де саме ваша квартира, Бакстере? - На 67 Стріт.

Ви навіть не уявляєте, що я пережив:

і сусіди, і хазяйка, і спиртне, і ключ, і...

Яка у вас система з ключем?

Я зазвичай непомітно передаю ключ в офісі, а потім його кладуть під килимок.

Більше ніколи в житті. Обіцяю.

Так, панно Олсен.

Пані Шелдрейк на другій лінії.

Так, люба. Я дзвонив тобі раніше. Де ти була?

А, ти водила Томмі до стоматолога, так?

Карієсу немає. Добре. Хвилинку, люба.

- Куди ви, Бакстере? - Не хочу вам заважати.

Гадаю, ми все з'ясували...

Я ще з вами не закінчив.

Я дзвонив, бо не прийду додому на вечерю.

Приїхав керівник філії з Канзасу.

Я веду його в театр.

На "Музиканта". Що?

Ні, не чекай на мене, люба. До зустрічі.

Скажіть, Бакстере, ви бачили "Музиканта"?

Хмм?

Ще ні. Я чув, що гарна вистава.

Хотіли б сьогодні сходити?

Як? Ви і я?

Я думав, ви підете з керівником філії з Канзасу.

Ні. У мене інші плани. Можете взяти два квитки.

Ви дуже люб'язні, але я погано почуваюся.

Я застудився. Збираюсь прямісінько додому після роботи.

Бакстере, ви мене не розумієте. Я ж кажу: у мене плани.

У мене теж. Вип'ю чотири таблетки аспірину, вкладусь у ліжко;

можете віддати квитки комусь іншому.

Слухайте, Бакстере, я не просто так даю вам ці квитки.

Я хочу їх поміняти.

Поміняти? На що?

Тут написано,

що ви уважний, проникливий і кмітливий.

Та ну?

А...

Це?

Правильно думаєте, Бакстере.

У наступному місяці заплановані певні зміни в кадрах.

Гадаю, у вас хороші перспективи.

Справді?

А тепер ключ.

І запишіть адресу.

Другий поверх. І на дверях не вказане ім'я.

Просто "Квартира 2-А".

Ця простуда.

- Не хвилюйтеся, Бакстере. - Так, дякую, пане.

Обережно там з програвачем.

О, щодо спиртного: я замовив сьогодні вранці.

Не знаю, коли привезуть.

І пам'ятайте, Бакстере, це наша маленька таємниця.

- А, так, звичайно. - Люди люблять поговорити.

Не турбуйтесь про це.

Я нічого не приховую.

Звичайно ж, ні. Тобто, це не мої справи.

Чотири вівці, п'ять овець? Яка різниця?

- Ось, Бакстере. - Дякую.

- Бажаю гарно провести час. - Вам теж, пане.

Мені здавалось, людина його становища поведе мене до Ель Марокко.

Натомість ми підемо до Раю Гамбургерів, а потім до квартири якогось дурника.

- На добраніч. - На добраніч.

О! Панно Кубелік?

Я вас чекав.

- Мене? - Я вас ледь упізнав.

Уперше бачу вас у звичайному одязі.

Як там все пройшло нагорі?

Чудово. Слухайте, ви ходили на "Музиканта"?

Ні.

- А хотіли б? - Звісно.

Я тут подумав, може, ми б спочатку перекусили, а потім пішли на виставу.

- О, сьогодні? - Ага.

- Вибачте. Я не можу. У мене зустріч. - А.

- Ви маєте на увазі подругу? - Ні, чоловіка.

Не хочу втручатися.

Це все хлопці з офісу,

їм цікаво, знаєте, чи ви...

Скажіть їм, що час від часу.

А це побачення - це просто побачення чи все серйозно?

Ну, колись було серйозно, принаймні для мене, але не для нього.

Тому рано чи пізно ці стосунки закінчаться.

- Може, в такому випадку ви... - Ні, на жаль, ні.

Я пообіцяла піти з ним у кафе. Він дзвонив увесь тиждень.

А... Ясно.

Ну, я просто запропонував.

Шкода, квитки пропадуть.

- Коли починається вистава? - О 8.30.

Ми можемо зустрітися в театрі.

Чудово.

Театр "Маджестік" на 44 Стріт.

Зустрінемось у фойє, гаразд?

Так. Знаєте, я паршиво почувався сьогодні вранці.

Температура 38.

А тепер - підвищення і театр. Одинадцятий ряд, посередині.

А ви казали, треба було залишитись в ліжку.

- То як ваше здоров'я? - А що таке?

Після вистави прогуляємося по місту.

- Я дечого навчився в Артура Мюррея. - Бачу.

В Ель Чіко грає прекрасний оркестр,

це за два кроки від вашого дому.

Звучить гарно.

А звідки ви знаєте, де я живу?

А, та я знаю навіть, з ким ви живете. Із сестрою та зятем.

І знаю, де і коли ви народились.

- Я багато про вас знаю. - Як?

Місяць тому я бачив вашу анкету

у файлах відділу страхування.

Я знаю ваш зріст і вагу, номер страхового полісу.

Ви хворіли на свинку і кір, вам вирізали апендицит.

Лиш про апендицит хлопцям з офісу не кажіть, добре?

Боюсь, вони неправильно зрозуміють,

як ви про це дізнались.

О 8.30!

Доброго вечора, пане Шелдрейк!

Будь ласка, тихіше.

Все ще боїшся, що нас побачать разом?

- Дозволь взяти твоє пальто. - Ні, Джефе. Я не надовго.

- Можна холодний дайкірі? - Зараз принесуть.

- Бачу, ти таки наважилась і обрізала волосся. - Так.

- Мені довге більше подобалось. - Знаю.

Хочеш подарую пасмо? Будеш носити в гаманці.

- Доброго вечора. Радий вас знову бачити. - Дякую.

- Скільки часу пройшло, Френ, місяць? - Шість тижнів.

Але хто ж рахує?

Я скучив.

Як в старі добрі часи.

Той же столик, та ж пісня.

То був просто жах.

Такий же соус, кисло-солодкий.

Ти й не уявляєш, як воно - стояти поруч із тобою

у ліфті кожного дня.

"Доброго ранку, панно Кубелік. - Добрий вечір, пане Шелдрейк".

Я все ще люблю тебе до нестями, Френ.

Не починай, Джефе, прошу.

Я тільки-но змирилась.

Не вірю.

Слухай, Джефе, ми провели разом два прекрасні місяці цього літа, але все закінчилося.

Не ми перші, не ми останні.

Поки дружина і діти відпочивають за містом, шеф заводить роман із секретаркою

або з манікюрницею, або з ліфтеркою.

Настав вересень, любов зів'яла. Прощавай!

Діти повертаються до школи, шеф повертається до дружини,

а ліфтерка...

Вони вже не так смачно готують креветки, як колись.

Я не хотів прощатись, Френ.

Спочатку дуриш себе, що він не одружений.

Але одного дня він дивиться на годинник,

питає, чи не залишилось слідів помади,

а потім поспішає на рейс о 7.14 до Уайт-Плейнс.

Тож випиваєш чашку кави,

сидиш одна-однісінька і думаєш.

І все здається таким бридким.

А як мені було, коли я їхав додому в тому потязі о 7.14?

Чого ти мені дзвониш, Джефе? Чого ти від мене хочеш?

Хочу, щоб ти повернулась, Френ.

Вибачте, пане Шелдрейк, місць немає. Вам доведеться почекати наступного ліфта.

Ти не залишаєш мені шансу, Френ.

Я хотів зустрітись, аби про щось тобі сказати.

- Вперед, розказуй. - Не тут.

- Ми можемо піти звідси? - Ні. У мене зустріч о 8.30.

Важлива?

Не дуже, але я все одно піду.

- Готові зробити замовлення? - Ні. Ми не будемо вечеряти.

Ще два напої, будь ласка.

Френ, ти пам'ятаєш наші останні вихідні разом?

Я? Той човник, який ти найняв,

і я в чорному платті і рятувальному жилеті.

- Пам'ятаєш, про що ми говорили? - Ми багато про що говорили.

Я про розлучення.

Не ми про це говорили, Джефе, а ти.

Ти ж мені не вірила, правда?

Це стара пісня, музика - щоб її заплутати:

"Моя дружина мене не розуміє. Ми вже кілька років не ладнаємо.

Ти - найкраще, що зі мною було."

Годі, Френ.

"Вір мені, люба. Ми все якось владнаємо."

Не смішно.

Я й не збиралась тебе смішити.

Френ, послухай мене хоч хвильку.

Добре, вибач.

Вранці я бачився зі своїм адвокатом.

Питав його поради щодо однієї справи.

- Якої справи? - А ти як думаєш?

Давай дещо уточнимо, Джефе. Я не просила тебе розлучатись із дружиною.

Звісно, ні. Справа не в тобі.

Ти впевнений, що хочеш саме цього?

Впевнений.

Якщо скажеш, що все ще любиш мене.

Ти ж знаєш, що люблю.

О, Френ.

Джефе, любий.

Тут надто людно. Давай підемо звідси.

Таксі.

- Джефе, прошу, у мене ще зустріч, пам'ятаєш? - А я тебе люблю, пам'ятаєш?

Куди ми їдемо? Тільки не до човника.

Обіцяю.

67-ма вулиця, будинок 51.

Вітаю.

Дозвольте.

Сі Сі Бакстер. Це я.

Дякую.

Привіт, Бадді, друже.

Вітаємо!

Привіт, хлопці.

Тобі вдалось, як ми й обіцяли.

Справжній офіс. Ім'я на дверях, килимок на підлозі, повний комплект.

Командна робота. Ось що головне в таких установах.

Всі за одного і один за всіх, розумієте?

Ага, приблизно.

Бакстере, ви нас розчаровуєте, в плані подяки.

Я дуже вдячний.

Тоді чому ви не пускаєте нас до квартири?

Ну, останні кілька тижнів були напруженими,

я хворів, інші події.

Ми вам допомогли, а ви нам допомагати не хочете.

Ну, зрештою, це ж моя квартира.

Це приватна власність, а не гральний майданчик.

Гаразд, значить, у вас з'явилась дівчина.

Ми не проти, але ж не щоночі.

Ваш егоїзм не має меж.

Минулого тижня мені довелось позичати машину небожа

і везти Сильвію в автокіно у Джерсі.

Я для такого застарий. Ну, у Фольксвагені.

Я вам співчуваю. Повірте, мені дуже шкода.

Ви ще не раз пошкодуєте, поки ми з вами розберемось.

Ви мені погрожуєте?

Послухайте, Бакстере, ми вам допомогли, ми ж можемо все змінити.

- Доброго ранку, пане Шелдрейк. - Доброго ранку, панове.

Все в нормі, Бакстере? Подобається новий кабінет?

Так, пане, я вам дуже вдячний.

Дякуйте не мені. Дякуйте вашим друзям. Це вони мені вас порадили.

Ми тільки зайшли, щоб побажати йому удачі.

Удачі, Бакстере. Ми знаємо, ви нас не підведете.

Бувайте, хлопці. Заходьте ще. Вам тут завжди раді.

Круто ви їх, Бакстере.

І як воно - бути керівником?

- О, добре. - Присядьте.

Хочу, аби ви знали, що я зроблю все, щоб виправдати вашу довіру.

Не сумніваюсь.

Бакстере, щодо квартири: тепер, після підвищення,

гадаєте, можна зробити ще одного ключа?

- Ну, думаю, що так. - Ви ж знаєте мою секретарку панну Олсен.

О, так, дуже приваблива. Чи не вона та щасливиця, що...

О, ні, ні. Я лише хотів сказати, що вона...

Вона завжди лізе не у свої справи;

і передавати ключа туди-сюди; навіщо ризикувати?

Так. Обережність зайвою не буває.

- У мене є дещо, що належить вам. - Мені?

Вашій подрузі.

Воно лежало на дивані, коли я повернувся минулої ночі.

А, так. Дякую.

Дзеркало розбите. Вже було розбите, коли я його знайшов.

- Так. Вона ним у мене кинула. - Прошу?

Ну, ви ж знаєте, рано чи пізно вони починають створювати вам проблеми.

Авжеж, я знаю.

Зустрічаєшся з дівчиною пару разів на тиждень для розваги,

а вона вже думає, що ти покинеш дружину.

Де справедливість?

Це дуже несправедливо. Особливо щодо вашої дружини.

Ага.

Знаєте, Бакстере, я вам заздрю.

Холостяк, всі дівчата ваші, ніякого головного болю, ніяких скарг.

Так, пане, таке життя.

А, запишіть-но мене на четвер.

Домовились, і я замовлю ще одного ключа.

Веселого Різдва. Зараз з'єднаю.

Веселого Різдва. "Консолідейтед Лайф".

"Консолідейтед Лайф". Веселого Різдва.

З'єдную.

Та ну? Так!

Де? Звісно!

Підмініть мене хто-небудь.

На 19-му вечірка у розпалі!

Летять сніжинки, білий сніг Вже випав на поріг.

День-дзень-дзень, день-дзень-дзень, Новорічний дзвін

Знов дзвенить і всіх вітає З Новим роком він.

Кружляє над будинками І падає до ніг

Сріблястими сніжинками Лапатий перший сніг.

Укрилась білим килимом За вікнами земля,

І весело наспівує Метелиця-зима

Ей!

І я йому кажу: "Більше ніколи в житті.

Знайди собі або більшу машину, або меншу дівчину."

Панно Кубелік! Панно...

Веселого Різдва.

Дякую. Я думала, ви мене уникаєте.

Чому ви так подумали?

За останні шість тижнів ви тільки раз зайшли у мій ліфт

і капелюха не зняли.

Правду кажучи, мені було неприємно, що ви тоді не прийшли.

Я вас не звинувачую. Це непростимо.

- Я вас пробачаю. - Не варто.

У вас не було вибору. Коли ви з одним чоловіком,

не можна раптом його кинути,

бо у вас побачення з іншим.

Ви все зробили правильно.

Я в цьому не впевнена.

Те, що я ношу форму, ще не означає, що я свята.

Панно Кубелік, не можна стати

другим помічником адміністратора,

якщо погано розбираєшся в людях,

на мою думку, ви бездоганна.

І з морального боку, і взагалі.

- Будьмо. - Будьмо.

- Ще один. - Ой, мені не можна пити на роботі.

Ваша правда.

Владою, даною мені,

оголошую цей ліфт неробочим.

Приєднаємось до наших?

Чому б ні? Таке миле товариство.

Вони прикидаються.

Ще трохи і почнуться жертвоприношення.

Конторські робітники, нафаршировані в обчислювальне приладдя

і безжалісно подирявлені дироколами.

- Скільки ви випили? - Три.

Я так і думала.

Хвилинку. Здається, десь наливають.

- Зараз повернусь! - Я почекаю тут.

Привіт. Як там менеджер філії із Канзасу?

Прошу?

- Я панна Олсен, секретарка пана Шелдрейка. - Так, я знаю.

Не треба прикидатись.

Колись він казав дружині, що я менеджер філії з Сіетлу;

чотири роки тому, коли ми крутили шури-мури.

Я гадки не маю, про що ви говорите.

А до мене була панна Россі з відділу страхування,

а після мене - панна Коуч з відділу моніторингу платоспроможності,

а якраз перед вами була панна... Якось-там із 25-ого поверху.

- Вибачте. - Та за що? Ви ж нічого не зробили.

Це все він. Великий комбінатор.

Останній столик у китайському ресторанчику

і стара платівка про розлучення.

Зрештою все закінчується ганебним провалом.

Панно Кубелік.

Дякую, панно Олсен.

Завжди рада допомогти доблесним дівчаткам у формі.

З вами все добре? Що сталось?

Нічого. Тут просто надто людно.

Чому б нам не заглянути в мій кабінет?

Мене цікавить ваша думка про одну річ.

Тепер у мене є власний кабінет.

Може, вам буде цікаво дізнатися, що я -

друга наймолодша людина в адміністрації.

Тільки онук голови Комітету молодший за мене.

Ви не проти?

Панно Кубелік, я хочу почути вашу думку.

Я вже тиждень тримаю це в шухляді. Заплатив 15 доларів.

Ніяк не міг насмілитись одягнути.

Ця модель називається "Молодший керівник".

Що скажете?

Гадаю, я зробив дурницю, так?

Мені подобається.

Справді? Ви б не соромились йти поруч

з людиною в такому капелюсі?

Звісно ж, ні.

А якщо набакир? Як вам? Так краще?

Набагато.

Ну, якщо вже ви мене не посоромились би,

давайте втрьох сходимо кудись?

Ви, я і капелюх.

Прогуляємось П'ятою Авеню, щоб його випробувати.

Не сьогодні.

О, розумію. Різдво, родина.

Краще піду працювати, бо ще звільнять.

Вам не треба про це хвилюватись. Я маю зв'язки у відділі кадрів.

Знаєте пана Шелдрейка?

- А що? - Ну, ми з ним щось на зразок...

Він мені листівку надіслав, бачите?

Миле фото.

Я міг би замовити за вас слівце

перед паном Шелдрейком, вибити для вас маленьке підвищення.

Хотіли б ви бути керівником ліфтерів?

Боюсь, багато працівниць справились би з цією роботою краще.

Без проблем. Чому б нам не обговорити це якось у вихідні?

Я б вам подзвонив і заїхав по вас. Влаштували б свято.

Ви впевнені, що його носять саме так?

Думаю, що так. Ось.

Вам не здається, що він занадто набакир?

Я маю на увазі, у нас все-таки консервативна фірма.

Не хочу, щоб люди сприймали мене як блазня.

В чому річ?

Ну...

Дзеркальце, воно розбите...

Я знаю. Мені так подобається.

Відображає мої почуття.

Ваш телефон.

Так.

Хвилинку.

Вибачте, але це приватний дзвінок.

Веселого Різдва.

Так, пане Шелдрейк.

Ні, я не забув. Ялинку встановили,

а в холодильнику пунш.

Так, пане, і вам того ж.

Ей! Куди ви, Бадді, друже?

Вечірка тільки почалась.

Друже, зробіть мені послугу, будь ласка. Як щодо завтрашнього вечора?

Я не можу знову вести її до автокіно.

В авто навіть немає обігрівача. На 16.00, гаразд?

Ей, Чарлі, налий-но мені бурбону - і хутко!

Мої сани припарковані поряд із чиїмось авто.

Якщо замовиш мені випити, я замовлю тобі музику.

Коктейль з ромом.

Коктейль з ромом, і мені ще одну чарку.

Подобається Кастро?

Тобто, як ти ставишся до Кастро?

Хто такий Кастро?

Ну, оте велике цабе з Куби із чудернацькою борідкою.

І що в ньому особливого?

Просто мені здається, що він нікудишній повcтанець.

Два тижні тому написала йому листа. Навіть не зволив відповісти.

І що?

Я лише хотіла, аби він випустив Міккі на Різдво.

Хто такий Міккі?

Мій чоловік. Він у гаванській в'язниці.

Вв'язався у революцію?

Міккі не з таких. Він жокей.

Його впіймали на тому, що він давав допінг коню.

Не можна завжди вигравати.

Святвечір, а вдома

ні душі.

Нікогісінько.

Тиша.

Нудно.

- Ти одружений? - Ні.

- Сім'я? - Ні.

Такого вечора, мабуть, страшно повертатись до пустої квартири.

Я сказав, що у мене немає сім'ї. Я не казав, що у мене порожня квартира.

Перестань, Френ.

Ти й далі отак сидітимеш і ревітимеш?

Навіть не поговориш зі мною? Не поясниш, у чому річ?

Слухай, я знаю, ти думаєш, що я тебе обманював.

Але після 12 років спільного життя

не можна отак просто за сніданком

сказати: "Передай цукор. Я хочу розлучитись."

Це не легко.

Та й взагалі, зараз не час.

У дітей канікули. Теща з тестем приїхали.

Не можу я зараз про це сказати.

Це на тебе не схоже, Френ.

З тобою завжди можна було пожартувати, завжди було так весело.

Так, я така.

Щаслива дурепа, посміховисько.

Нарешті я тебе впізнаю.

Принаймні ти зі мною говориш.

На святі сталась цікава річ.

Я зустріла твою секретарку, панну Олсен.

Пригадуєш, шури-мури?

Я так сміялася, ледь не вмерла.

То ось в чому проблема, Френ? Панна Олсен?

То було давно і неправда.

Не в тому річ.

Тільки подумай: панна Олсен, а потім панна Россі.

А, ні, панна Россі була спочатку, а панна Коч після панни Олсен.

Френ...

Я подумала, що якась щасливиця з офісу

буде після мене.

Добре, добре, Френ.

Мабуть я заслужив, але подумай сама,

чому чоловік крутить із кількома дівчатами?

Бо він нещасливий вдома. Бо він самотній, ось чому.

Але то все було до тебе. Я вже схаменувся.

Яка ж я дурна.

Пора вже затямити:

якщо кохаєш одруженого, не слід робити макіяж.

Скоро Різдво, Френ. Давай не будемо сваритись.

Веселого Різдва.

Що це?

О.

Наш друг із Китайського ресторану. Дякую, Френ.

Хай краще залишиться тут.

Нехай.

О, у мене теж є подарунок для тебе. Я не знав, що вибрати.

Та й не люблю я ходити по магазинах. Ось 100 доларів.

Купи собі щось.

У "Берґдорф" є гарні сумки з крокодилячої шкіри.

Слухай, Френ. Я і не помітив, як пробіг час.

Уже за чверть сьома. Мені треба на поїзд.

Шкода, що ми згаяли час... Треба їхати додому прикрашати ялинку.

Добре. Якщо вже мені за це заплатили.

Більше ніколи такого не кажи, Френ. Ти не дешева повія.

100 доларів - це не дешево.

І ти напевно комусь платиш

за квартиру.

Перестань, Френ.

Пропустиш поїзд, Джефе.

Так.

Ти йдеш?

Ні. Ти біжи. Мені треба привести себе в порядок.

Не забудь вимкнути світло. До понеділка.

Добре. До понеділка і четверга,

і знову понеділка, і знову четверга.

Так буде не завжди, Френ.

Я тебе люблю.

Обережно. Помада.

Веселого Різдва.

Допивай, старий. Ми закриваємось.

Але ще рано, Чарлі.

Ти що, не знаєш, яка сьогодні ніч?

Знаю, Чарлі, знаю. Я працюю над образом.

Ей, припиніть. Йдіть додому.

Геть. Геть.

Куди йдемо? До тебе чи до мене?

Можна піти до мене. Всі ж ходять.

Бідолашний Міккі. Як подумаю про нього: сам у тій гаванській в'язниці...

- Хочеш побачити його фото? - Та щось не дуже.

Він такий милий. Зріст 158см, вага 45 кг,

як маленький чихуахуа.

- Можна нескромне запитання? - Ні.

У тебе є дівчина?

Вона дівчина, але не моя.

Не можеш її забути, так?

Не можу забути? Видно, ти мене погано знаєш.

Я тебе взагалі не знаю.

Будьмо знайомі. Сі Сі Бакстер, молодший керівник,

учень Артура Мюррея, палкий коханець.

Я пані МакДугал, для тебе Марджі.

Ага. Сюди, пані МакДугал.

Ей, тут затишно.

Пані МакДугал, мушу вас попередити,

що ви сам-на-сам із знаменитим перцем.

- Жартуєш? - Та спитай, кого хочеш.

Правду кажучи, після смерті,

а померти я можу будь-коли,

я пообіцяв своє тіло Колумбійському медичному центру.

Як подумаю - аж мурашки по шкірі.

Вони ще до мене не добрались, маленька.

Тягни лід з кухні,

і не гаймо часу.

Я з тобою, перцю.

Це не моє.

Гаразд, панно Кубелік, піднімайтесь.

Давайте. Ваш час закінчився.

Керівництво буде вам вдячне, якщо ви заберетесь звідси.

Ви мені раніше подобались. Дуже подобались, але все скінчено, тож досить жартів.

ЗА-БИ-РАЙ-ТЕСЬ, забирайтесь!

Ну ж бо, прокидайтеся.

О, Господи.

Панно Кубелік?

Панно Кубелік?

Я зламала ніготь, коли намагалася витягти лоток.

Тобі треба купити новий холодильник.

Та не зараз.

Лікарю Дрейфус.

Лікарю!

Лікарю, у мене в квартирі дівчина наковталась снодійного.

Вам варто поквапитись. Я не можу її розбудити. Я не можу...

- Я візьму свою сумку. - Швидше.

Гей, перцю, я тут.

До чого вся ця біганина? Ти себе геть виснажиш.

- Не так грубо, дорогенький. - Добраніч.

- Добраніч? - Вечірку закінчено.

Що сталося? Я зробила щось не так?

Ні. Критична ситуація. Ще побачимось..

Не ця, лікарю. У тій кімнаті.

- Що тут діється? - Нічого. Просто йди додому, гаразд?

Мої черевики. Який з тебе коханець? Який мачо?!

Ось, візьми. Знайди телефонну будку і подзвони своєму чоловікові в Гавану.

Не сумнівайся. Подзвоню. А коли я скажу йому, як ти повівся зі мною,

він натовче тобі пику, негіднику!

Лікарю, з нею все буде добре?

- Скільки у тій пляшечці було таблеток? - Вона була наполовину повна, близько десятка.

Її потрібно відвезти в лікарню?

Будь ласка, допоможіть мені віднести її до ванної.

Що ви збираєтесь робити?

Промию шлунок, якщо ще не пізно.

А ви краще зваріть кави і... моліться.

Візьміть мою сумку.

Підкотіть правий рукав.

Потримайте.

Хороші вени.

Не хочете розповісти, що сталося?

Я не знаю. Тобто, мене тут навіть не було.

Розумієте, ми трохи посварилися.

Нічого серйозного. Це можна назвати сваркою закоханих.

І тому ви пішли й одразу підчепили якусь паняночку?

Атож.

Ну ви й фрукт, Бакстере.

Справді.

Якби ви повернулися на півгодини пізніше, то на вас би чекав справжній різдвяний сюрприз.

Принесіть кави.

Треба свіже повітря. Відчиніть вікна.

Як її звати?

Панна Кубелік.

Френ.

Френ, я - лікар.

Я тут, бо ви випили забагато снодійного.

Ви мене розумієте?

Френ, я - лікар Дрейфус. Я тут, щоб вам допомогти.

Ви випили багато таблеток, пам'ятаєте?

Снодійне.

Правильно, Френ, а я лікар.

Лікар...

Лікар Дрейфус.

Дрейфус.

Принесіть ще кави.

Повторіть. Як мене звуть?

Лікар Дрейфус.

А що з вами сталося?

Я випила... Я випила снодійне.

Ви знаєте, де ви?

Ні.

Знаєте, Френ. Зосередьтеся.

Я не знаю.

Ви знаєте, хто цей чоловік?

Подивіться на нього.

Пан Бакстер, 19-ий поверх.

Здрастуйте, панно Кубелік.

Пане? Панно? Так ввічливо.

Ми працюємо в одній організації. Про нас ніхто не знає.

Що ви тут робите?

Хіба ви не пам'ятаєте? Ми були разом на вечірці в офісі.

А, так. Вечірка в офісі.

Панна Олсен.

Точно. Я ж вам казав, що ми посварилися.

У цьому причина. Панна Олсен. Це та дівчина, яку ви бачили.

Я не розумію.

Це не важливо. Головне, що я повернувся вчасно.

З вами усе буде добре. Чи не так, лікарю?

Я так втомилася.

Давайте. Випийте ось це.

Будь ласка, не треба. Дайте мені поспати.

Ні, вам не можна спати! Френ, відкрийте очі.

Давайте поставимо її на ноги.

Їй не можна спати наступні кілька годин.

Ну ж бо, Френ. Ідіть. Ідіть!

Один, два, три, чотири. Один, два, три, чотири.

Лівою, правою, лівою, правою, лівою, правою,

поворот і один, два, три, чотири.

Молодець. Один, два, три, чотири.

Ідіть, Френ! Один, два, три, чотири.

Один, два, і знову поворот.

І лівою, правою, лівою, правою.

Вона періодично засинатиме протягом доби.

У неї буде добряче похмілля, коли прокинеться.

Нічого, аби все було добре.

Такі випадки сильніше відбиваються на лікарях, аніж на пацієнтах.

Я мав би здерти з тебе купу грошей за кілометраж.

- Ще кава лишилася? - Так, звісно.

Як пишеться її прізвище?

Кубелік. Дві літери "к".

Яка в неї адреса?

Де вона живе?

Навіщо вам це знати, лікарю?

- Вам не потрібно про це звітувати. - Такий порядок.

Але вона не хотіла. Це був нещасний випадок.

Вона трохи перепила. І не усвідомлювала, що робить.

Не було ж передсмертної записки.

Повірте мені, лікарю, я не думаю про себе.

Невже?

Справа в тому, що у неї є родина, а на роботі пліткуватимуть.

Слухайте, лікарю, чи не можете ви забути про те, що ви лікар?

Давайте скажемо, що ви тут як сусід.

Як лікар, я не можу довести, що це не випадковість.

А як ваш сусід,

я б дав вам добрячого прочухана.

- Я собі наллю? - Пригощайтесь.

Я не знаю, що ви зробили з дівчиною, і знати не хочу,

але з вашим стилем життя це мусило статись рано чи пізно.

Живи зараз, плати пізніше. Суцільні веселощі.

Час подорослішати, Бакстере?

Будьте людяним. Розумієте?

- Не зовсім. - Людяним, людиною з великої літери.

Припустимо, цього разу вам все зійшло з рук. Вам пощастило.

А хіба ні?

Але це ще не кінець, Бакстере,

бо таке у більшості випадків повторюється.

Ви знаєте, де мене шукати.

Пане Бакстер, відчиніть.

О.

Пані Ліберман.

А ви думали, хто це? Святий Миколай?

Що тут було минулої ночі?

- Минулої ночі? - Біганина. Туп-туп-туп.

Може, у вас тут армія марширувала?

Більше ніколи їх не запрошу.

От і здавай квартиру холостяку після такого.

Я не спала і 10 хвилин за цілу ніч, і ще ви розбудили доктора Дрейфуса.

Про доктора Дрейфуса не хвилюйтесь. Він якраз провідував хворого.

Я вас попереджаю, пане Бакстер.

Це пристойний дім, а не якась забігайлівка.

До мене, Оскаре.

Будь ласка, пана Шелдрейка з Уайт-Плейнс, Нью-Йорк.

Це особистий дзвінок.

П'ять, чотири, три, два, один - пуск!

Я підійду.

Тату, а давай посадимо муху в носовий конус,

подивимось, чи вона виживе?

О, цікава думка.

Може, давай посадимо двох і подивимось, чи вони розплодяться на орбіті?

Що?

Розплодяться. Ну, розмножаться.

- Мушенята? - А.

- Це тебе, татку. - Дякую, Джефе.

Якийсь пан Бакстер.

- Бакстер? - Приватний дзвінок.

Давай, допоможи мені наловити мух.

Алло. Так. Що там у вас, Бакстере?

Вибачте, що потурбував, але тут дещо трапилось.

Це важливо. Думаю, було б добре,

якби ви якнайшвидше приїхали.

Я вас не розумію, Бакстере. Що таке?

Я не хотів казати вам по телефону, але певна особа, ви знаєте, кого я маю на увазі,

минулої ночі наковталась снодійного.

Що?

- Що таке, Джефе? З ким ти говориш? - З нашим працівником сталось нещастя.

Не знаю, чому вони турбують мене через таке на Різдво.

Так, Бакстере.

Наскільки все серйозно?

Деякий час стан був критичний, але зараз вона спить.

Я подумав, може ви захочете бути поряд, коли вона проснеться.

Це неможливо. Я...

Вам доведеться розбиратись самому, Бакстере.

Я на вас розраховую.

Так, пане. Розумію. Вона залишила листа.

Відкрити його і прочитати вам?

Я тільки запропонував.

Ні, не хвилюйтесь про це.

Я ваше ім'я не згадував,

тому проблем із поліцією чи журналістами не буде.

Розумієте, лікар - мій друг, тому нам пощастило.

Він думає, що це моя дівчина.

Ні. Він сам так подумав.

Тут мене вважають ловеласом.

Це не кінець. Бувають рецидиви.

Так. Зроблю все, що в моїх силах.

Здається, потрібно кілька днів, аби вона повністю одужала.

І у мене можуть виникнути неприємності з хазяйкою.

Добре, пане Шелдрейк, вона залишиться у мене.

Може, їй щось передати?

Добре, я щось придумаю.

Так. До побачення, пане Шелдрейк.

Вибачте.

Вибачте, Бакстере.

Панно Кубелік, чому ви встали з ліжка?

Я не знала. Я і не здогадувалась, що це ваша квартира.

Ось. Дозвольте, я вам допоможу.

Мені так соромно.

Чого ви не дали мені вмерти?

Що ви таке кажете? Ви перехвилювались.

Тепер все буде добре.

Ох.

Ой, моя голова. Таке враження, що вона чавунна.

- Котра година? - Друга.

Моє плаття. Мені треба додому.

Ви не можете йти, лягайте.

- Я вам заважаю. - Не вигадуйте.

Завжди приємно мати компанію на Різдво.

Я сильніший за вас, панно Кубелік.

- Я лише хотіла почистити зуби. - А.

- Десь тут у мене була нова зубна щітка.

Ось. Одягніть це.

- Поснідаєте? - Ні. Я нічого не хочу.

Я приготую вам каву.

Кава закінчилася. Ви вчора досить багато її випили.

Я повернуся за мить.

Пані Дрейфус, чи не позичили б ви мені трохи кави,

помаранч та кілька яєць?

Яєць він хоче. Помаранчів! А ремня?

- Перепрошую? - У лікаря від мене немає секретів.

Бідолашна дівчина. Як ви з нею змогли так вчинити?

Благаю вас. Я нічого такого не робив, справді. Ну... я маю на увазі...

Коли просто запрошуєш дівчину кілька разів на побачення,

вона одразу ж починає сприймати все серйозно, як намір одружитися.

Велике цабе. Для вас я б палець об палець не вдарила.

Але для неї я щось приготую.

Кому ви телефонуєте, панно Кубелік?

Своїй сестрі. Вона, певно, хвилюється за мене.

Стривайте!

Давайте це обговоримо. Що ви збираєтесь їй сказати?

Я ще не придумала.

Вам варто все продумати як слід.

Припустимо, що вона вас запитає, чому ви вчора не прийшли додому.

Я їй скажу, що заночувала в подруги.

- У кого? - У колеги.

- А де ви зараз? - У його квартирі.

- У його квартирі? - У її квартирі.

- І яке ж у вашої подруги прізвище? - Бакстер.

- А ім'я? - Панна.

- Коли ви повернетесь додому? - Одразу після того, як зможу ходити.

- У вас проблеми з ногами? - Ні, з животом.

- З животом? - Мені зробили промивання.

Панно Кубелік, я гадаю, вам не варто нікому дзвонити,

поки в голові не проясниться.

Вони хвилюватимуться.

Мій зять може подзвонити в поліцію.

Ось чому ми маємо поводитися обережно. Не треба нікого в це втягувати.

Пан Шелдрейк - одружений чоловік.

Дякую, що нагадали.

Я не це мав на увазі.

Я щойно говорив з ним по телефону. Він дуже за вас хвилюється.

Йому начхати на мене.

Це не так. Він мені сказав...

Він брехун, і це ще не найгірше.

Найгірше те, що я досі його люблю.

О, напевно це пані Дрейфус.

Пам'ятаєте лікаря? Це його дружина.

Ну, де жертва?

Ви убивця.

- Ну, дорогенька, як ви сьогодні почуваєтеся? - Не знаю, трохи паморочиться голова.

Ось. Найкращі ліки від запаморочення - це суп

з курятиною і чай.

Ні, дякую. Я не голодна.

Не соромтесь. Їжте. Смачного.

У вас же є серветки?

- У мене є паперові рушники. - Нехлюй.

Ідіть до мене, третя шухляда знизу, під срібним посудом, там серветки.

Добре, пані Дрейфус.

То чого ж ви чекаєте?

Я не можу їсти.

Ви мусите їсти і одужувати, а також повинні забути його.

Він здавався таким хорошим, коли оселився тут.

Акуратний, завжди поголений, справжній інтелігент.

А виявився Синьою Бородою,

який п'є, танцює чачу і не має серветок.

А така дівчина, як ви, до кінця життя плакатиме над супом з локшиною?

Навіщо він вам? Послухайте мене.

Знайдіть собі доброго, заможного чоловіка, може, вдівця,

і виходьте заміж, а не ковтайте снодійне.

Для чого? Для кого? Через цього невдаху?

Уже несу серветку.

Шкода, що у нас немає шампанського, аби у неї загорнути.

Що я вам казала?

Пані Дрейфус, можете не чекати. Я помию тарілки.

Ви їх швидше поб'єте, ніж помиєте. Я зайду по них пізніше.

Якщо він вас образить, гукайте мене.

- Здається, ви їй не дуже подобаєтесь. - Та мені все одно.

Чесно кажучи, мені трохи лестить,

що всі думають, що така дівчина

може таке втнути через мене.

Ви тут нічого не знаходили? Ніякого конверта?

Так. Він у мене.

Може, краще його знищити, аби він не потрапив до чужих рук?

Відкрийте.

- Але тут лише 100 доларів. - Саме так.

- Можете передати їх пану Шелдрейку? - Звичайно.

Заберіть це, будь ласка.

Може, принести вам сюди телевізор?

А ви граєте в карти?

- Не дуже добре. - А я граю. Зараз принесу карти.

Ви не повинні мене розважати, пане Бакстер.

Та я тільки радий, що є компанія.

Знаєте, що я робив минулого Різдва?

Повечеряв рано, сходив до зоопарку,

а потім повернувся додому і прибирав за паном Айкелбергером.

Він влаштував тут вечірку з егногом.

Так що цього року все набагато краще.

По три карти. Козир піка. Старша забирає.

Шість. Вісім.

Напевно, я все кину.

Кинете що?

Для чого когось любити?

Я вас розумію.

Дев'ять, десять...

Дама.

Я такого не хочу.

Беріть карту.

Як називається, коли хтось

весь час потрапляє в аварії?

Страхування з підвищеним ризиком?

У мене так з чоловіками.

Мені від самого початку не щастить.

Перший поцілунок у мене був на цвинтарі.

На цвинтарі?

Мені було 15. Ми ходили туди курити.

Його звали Джордж,

і він кинув мене заради мажоретки.

Джин.

Отже, 10, 20, 36 і 25, разом 61 і два джокери.

У мене просто дар закохуватись не в того чоловіка,

не в тому місці і не в той час.

А скільки у вас було чоловіків?

Три.

Останній - менеджер фінансової компанії

вдома, у Пітсбурзі.

Його звинуватили у фінансових махінаціях,

але він просив дочекатись його.

Вийде з в'язниці у 1965.

Зніміть.

Я переїхала до Нью-Йорка, оселилась у сестри та зятя.

Він водій таксі.

Вони відправили мене до школи секретарок,

шукаючи роботу, я звернулась до "Консолідейтед",

але провалила тест на друкування.

- Надто повільно? - Ні. Я друкую швидко.

Але з помилками.

Тож мені дали пару білих рукавичок і замкнули у ліфті,

так я зустріла Джефа.

О, Господи. Я так зганьбилась.

Що ж мені тепер робити?

Краще слідкуйте за грою, бо програєте.

Він дуже засмутився, коли дізнався?

Пан Шелдрейк? Так. Дуже.

Може, він мене любить,

просто не наважується сказати дружині.

Я впевнений, що все саме так.

- Справді? - Безсумнівно.

Можна мені блокнот і олівець?

Для чого?

Хочу написати листа пані Шелдрейк.

Що?

Як жінка жінці; я певна, вона зрозуміє.

Я не думаю, що це гарна думка.

Чому?

По-перше, ви пишете з помилками.

По-друге, ви б ненавиділи себе за це.

Я й так себе не дуже люблю.

Беріть карти і починаймо.

- А потрібно? - Звісно. У мене легка рука.

- Ви дійсно хочете це відкинути? - Так.

Я виграв.

Так, подивимось. Значить 20, 40, 52 ще додати 25, 77.

Карти пікової масті подвоюються. 154 і...

Виграв дві гри підряд.

Я йду, йду, пані Дрейфус.

- Привіт, Бакстере. - Що вам потрібно?

Що мені потрібно? Зачекай хвилинку.

Вам не можна сюди заходити!

Що з вами, Бадді? Ми ж домовлялися на 16.00, пам'ятаєте?

Вам не можна тут бути, тому беріть своє шампанське і йдіть.

Бакстере, не хочу на вас тиснути, але я сказав їй, що про все домовився.

Ви хочете, щоб вона важала мене брехуном?

Пане Кіркебі, ви підете самі, чи мені доведеться вас вивести?

Бадді, чому ж ви одразу не сказали? Ви не самі?

Ідіть уже.

Ну, що там? Довго ще чекати? Відкривайте.

Мілдред.

Що таке?

Чому б нам не влаштувати вечерю на чотирьох?

Ні.

Зрештою, це ваше право.

То ти зірвав джек-пот, друже? Я маю на увазі панну Кубелік.

Та не хвилюйтеся, я нікому не скажу.

Так тримати, Бадді.

Хто це був?

Принесли шампанське.

Чи не хотіли б ви трохи випити?

Відчиніть, будь ласка, те вікно.

Тільки без витівок, панно Кубелік.

Мені просто потрібне свіже повітря.

Це другий поверх. Найгірше, що може статися, - перелом ноги.

Тоді мене пристрелять, як коня.

Будь ласка, панно Кубелік, пообіцяйте мені,

що не будете робити дурниць.

- Усім байдуже. - Мені не байдуже!

Чому я ніколи не закохуюсь у таких як ви?

Ну. Така доля.

Засинайте.

- Доброго ранку, пане Шелдрейк. - Доброго ранку, пане Шелдрейк.

Панно Олсен, будь ласка, зайдіть до мене в кабінет.

- Ви добре провели Різдво? - Краще не буває. І все завдяки вам.

Мені?

Дякую за невеличку розмову з панною Кубелік на святі.

Ой, вибач, Джефе. Ти ж знаєш, що зі мною робить алкоголь.

Я думаю, ви б могли тримати язик за зубами.

- Це більше не повториться. - Я про це подбаю.

Я потурбуюсь, щоб вам виплатили зарплату за місяць.

Так, панно Олсен. Я вас відпускаю.

Ти відпустив мене чотири роки тому, Джефе,

і був таким жорстоким, що змусив мене сидіти там

і дивитися, як повз проходять нові красуні.

Буду вельми вдячний, якщо ви залишите кабінет якнайшвидше.

Так, пане Шелдрейк.

Операторе, це пан Шелдрейк.

Наберіть, будь ласка, номер пана Бакстера.

Сі Сі Бакстер, із розрахункового відділу.

Алло!

Привіт, Бакстере, це Джеф Шелдрейк. Ви можете говорити?

Так. Вона в душі. Вже йде на поправку.

Добре. Вам щось потрібно? Гроші?

Ні, дякую, пане Шелдрейк.

До речі, у мене тут гроші для вас. 100 доларів.

А.

Ну, якщо я можу вам якось допомогти...

Мені? Не думаю.

Я сподівався, ви можете зробити щось для неї.

Наприклад? Поставте себе на моє місце, Бакстере.

Як я можу їй допомогти? У мене зв'язані руки.

Ви можете хоч поговорити з нею.

Я її покличу. І, будь ласка, побільше ніжності.

Вас до телефону!

- Мене? - Так. Це пан Шелдрейк.

Я не хочу з ним говорити.

Я думаю, що слід поговорити. А мені треба збігати за продуктами.

Удома нічого немає, крім замороженої піци.

Я повернуся за мить, добре?

Привіт, Джефе.

Так, зі мною все добре.

Для чого ти це зробила, Френ?

Це так по-дитячому, так проблеми не вирішуються.

Я мав би розсердитися, бо ти мене дуже налякала.

Але давай про все забудемо. Наче цього ніколи не було.

Що ти на це скажеш, Френ?

Френ?

Ти тут, Френ?

Звісно, мене тут нема. Бо цього всього ніколи не було.

Я не приймала ті таблетки і ніколи тебе не любила.

Ми навіть не знайомі.

Ти так хочеш, Джефе?

Знову ти за своє. Ти ж знаєш, що я не це мав на увазі, Френ.

Ти просто одужуй. Виконуй усе, що тобі накаже лікар.

Тобто, Бакстер. Побачимося при першій можливості.

До побачення, Френ.

Алло, пані Шелдрейк? Це панна Олсен.

Добре, дякую.

Пані Шелдрейк, чи не могли б ми разом пообідати?

Ну, я не знаю наскільки це важливо, але вам буде цікаво.

Це стосується вашого чоловіка.

Домовились, о 13.00, ресторан "Лончемпс", на розі 59-ої вулиці і Медісон.

Не хвилюйтесь, я вже йду.

Просто особистий дзвінок.

Ось 10 центів за дзвінок.

Зачекайте.

О, пане Бакстер. Я рада, що ви тут.

- Я вже збиралася йти по запасний ключ. - Для чого?

Мені здалося, що я відчула запах газу з вашої квартири.

Газу?

Панно Кубелік!

Панно Кубелік!

- З вами все добре? - Звісно.

- А що це за дивний запах? - Газ. Хіба ви не запалювали плиту?

Так. Я кип'ятила воду, щоб вивести плями від кави на сукні.

Ви відкрили газ, але не запалили плиту.

- А треба запалювати? - У цій квартирі бажано.

А що ви робите?

Я прала свої панчохи

і заразом випрала ваші шкарпетки.

Дякую.

Це дуже цікаво. Я знайшла лише три з половиною пари.

Та тут такий гармидер.

Це точно.

А що тенісна ракетка робить на кухні?

Тенісна ракетка?

А, згадав. Я готував італійський обід.

Промивав спагетті.

Чому б ні?

Я непогано готую,

але господар з мене кепський.

Так, це правда.

Коли я застеляла ліжко, то знаєте, що знайшла?

Шість шпильок для волосся, губну помаду, пару накладних вій

і соломинку з нічого клубу "Сток клаб".

Я не вмію казати "ні".

Я не маю на увазі дівчат. Я маю на увазі...

Ви маєте на увазі, що не можете відмовити комусь такому як пан Шелдрейк.

Гадаю, так воно і є.

Я знаю, що так воно і є.

Він - той, хто бере.

Він хто?

Одні люди беруть, інші стають їхньою власністю,

і вони знають, що стають власністю, але ніяк не можуть цьому зарадити.

Я б так не сказав.

Чого б вам хотілось на обід?

Ось. Суп із цибулею, консервована спаржа...

Мені треба йти додому.

Родичі вже певно хвилюються.

Вам ще не можна йти.

Лікар сказав, що потрібно 48 годин, щоб вивести шкідливі речовини з вашого організму.

Мені цікаво, скільки потрібно часу,

щоб вивести з організму того, у кого ти закохана.

Якби ж для такого винайшли якийсь засіб.

Я знаю, як ви себе почуваєте.

Ви думаєте, що це кінець світу, але це не так.

У мене була подібна ситуація.

- Правда? - Ну, може не абсолютно подібна.

Я намагався зробити це за допомогою пістолета.

- Через дівчину? - Навіть гірше.

- Це була дружина мого кращого друга, і я від неї просто шаленів.

Але я знав, що ця справа безнадійна, і вирішив покласти вьому край.

Я пішов і купив кольт 45 калібру,

а потім поїхав в Іден парк.

- Бували в Цинциннаті? - Ні.

Не важливо. Я припаркувався і зарядив пістолет.

Постійно читаєш у газетах, як люди стріляють у себе, чи не так?

Повірте, це не так просто.

Куди стріляти? Сюди? Сюди? Чи сюди?

І знаєте, куди я нарешті вистрілив?

- Куди? - Сюди.

У коліно?

Так, поки я там сидів, міркував, як це зробити,

поліцейський заглянув у машину, бо вона була припаркована не у відведеному місці,

я спробував заховати пістолета під сидінням, а він вистрілив.

Це жахливо.

Тільки через рік я зміг згинати коліно,

а про ту дівчину я забув через три тижні.

Вона досі живе у Цинциннаті, виховує чотирьох дітей, погладшала на 10 кг.

На Різдво вона завжди присилає мені фруктовий пиріг.

Ви це все придумали, щоб мені було легше?

Ні! Ось фруктовий пиріг.

- Хочете побачити коліно? - Ні, дякую.

Колеги неправильно зрозуміють, звідки я про це знаю.

То й нехай.

Слухайте, я приготую вечерю,

а на десерт буде фруктовий пиріг.

Просто сидіть і відпочивайте. У вас був важкий день.

Так, медсестро...

Я можу вам допомогти?

Я шукаю ліфтерку, панну Кубелік.

Я також. Вона зранку не з'явилася на роботу.

- Не з'явилася? - Ні.

У кого можна запитати? Хто тут головний?

У головному офісі.

Зверніться до пана Добіча. 21-ий поверх.

Дякую.

Отже, учора вдень я привів Сильвію до тієї квартири,

і вгадай, кого він ховав у спальні?

- Кого? - Кубелік.

- Ти не жартуєш? Бадді та Кубелік вирішили трохи розважитись?

Трохи розважитись? Здається, вони разом провели вихідні.

Вони обоє сьогодні не з'явилися на роботу.

Просто так?

Що мене засмучує, так це те, що вони розпивали моє шампанське

у той час, як ми з Сильвією стирчали в Музеї Ґуґґенгайма.

- Пане Добіч? - Так?

Мене звати Карл Матушка.

Сестра моєї дружини працює тут ліфтером.

- Френ Кубелік. - Панна Кубелік?

- Ви її знаєте? - Звісно.

Нас тут багато, але всі ми - одна велика, дружна родина.

Вона живе з нами і моя дружина дуже хвилюється,

бо кілька днів Френ не було вдома.

Та ви що?

Може хтось із колег

знає, що з нею сталося.

Зрозуміло.

Що думаєш, Ал? Ми можемо допомогти?

Чому б ні? Ми Бадді нічого не винні.

Так. Хіба Бадді допомагав нам останнім часом?

Який такий Бадді?

- Ми будемо перевдягатися на вечерю? - Ні, будьте так.

О, ви дуже вправні з цією ракеткою.

Вам варто побачити, як я б'ю зліва.

Постривайте, ось побачите, як я подаю фрикадельки.

- Запалити свічки? - Обов'язково. Це створює затишок.

Фрикаделька.

Фрикаделька.

- Бачу, ви купили серветки. - Все як годиться.

Знаєте, раніше я жив як Робінзон Крузо.

Я загубився поміж 8 мільйонів людей,

а потім одного дня я побачив слід на піску,

і це були ви.

Вечеря на двох - це прекрасно.

- Ви зазвичай вечеряєте самі? - Ні, що ви?

Інколи я вечеряю з Едом Салліваном, іноді з Даяною Шор чи Перрі Комо.

Одного вечора я обідав з Мей Вест.

Звісно, тоді вона була молодшою. Будьмо.

Будьмо.

Знаєте, що ми будемо робити після того, як пообідаємо?

- Мити посуд? - Я маю на увазі, після того.

- Що? - Ви можете цього не робити, якщо не хочете.

- Що? - Ми закінчимо гру в карти.

- Он як. - Тож ваша голова має бути світлою.

Я не хочу скористатися вашим станом, як вчора, коли ви були у ліжку.

- Бакстер? - Так.

Що з тобою, Френ? Ти забула, де живеш?

Це мій зять, Карл Матушка.

О, доброго дня, пане Матушка!

Все, вдягайся, таксі внизу .

Хвилиночку, я знаю, що ви думаєте,

але насправді усе не так погано, як здається...

Мені все-одно, що ти робиш, Френ.

Ти вже повнолітня. Але твоя сестра вважає тебе порядною дівчиною.

Ми збиралися тільки пообідати та помити посуд.

Слухай-но сюди, Бадді, якби тут не було дам,

- я б натовк тобі пику. - Досить, Карле!

Я вдягаюся.

Хочете мартіні?

Чи може спагетті з м'ясним соусом? Я сам приготував.

Сестра вашої дружина - чарівна дівчина.

Це, мабуть, самогубство - водити таксі в Нью-Йорку.

Такий божевільний рух.

- Привіт, Бакстере. Як себе почуває пацієнт? - О, все добре, лікарю.

Не ви. Панна Кубелік.

Що сталося з панною Кубелік?

Лікарю, це - пан Матушка, і він...

- Його чекає таксі. - Френ захворіла?

Ні. Невеличкий нещасний випадок.

Який нещасний випадок?

Ну, таке трапляється часто.

Яке таке? Скажіть, яка у вас спеціалізація, лікарю?

Не та, про яку ви подумали.

Він просто зробив їй укол і промив шлунок.

- Для чого? - Бо я наковталася снодійного,

але зараз зі мною усе добре, ходімо.

- Навіщо ти пила снодійне? - Через мене.

Через тебе?

Через кого ж іще?

Залиш його в спокої!

Який же ти дурник. Який же дурник.

Ходімо, Френ.

До побачення, пане Бакстер.

До побачення, лікарю.

Я не хочу зловтішатися,

але, між нами, ви самі напросилися.

Завтра у вас буде синець.

Піду візьму сумку.

Не хвилюйтесь, лікарю.

Зовсім не болить.

Офіс пана Шелдрейка? Це Бакстер.

Чи не могли б ви передати пану Шелдрейку, що я хотів би зайти до нього?

Це важливо.

Будь ласка, передзвоніть мені.

Пане Шелдрейк, у мене є для вас хороша новина.

Усі ваші проблеми в минулому.

Я звільняю вас від панни Кубелік.

Справа в тому, що я кохаю її.

Я їй ще цього не говорив. Я подумав, що спершу треба сказати вам.

Вам вона не потрібна, а мені потрібна,

і, хоч це може здаватися самовпевнено, але їй потрібна така людина, як я.

Тому я думаю, що так буде найкраще для всіх,

як вихід із ситуації.

Так?

Я буду за мить.

Пане Шелдрейк, у мене є для вас хороша новина.

Усі ваші проблеми в минулому.

Дев'ятнадцятий.

Привіт, Бадді. Що з вами сталося?

Ударились об двері? Чи може об таксі?

Той хлопець, напевно, дав йому добрячого прочухана.

Так. Він якийсь дивний. Говорить сам до себе.

Двадцять сьомий.

Розумієте, пане Шелдрейк, за ті два дні, які вона була у мене,

я зрозумів, який я самотній.

Завдяки вам я матеріально забезпечений і можу з нею одружитися.

Якщо вдасться все владнати з її родиною.

Доброго ранку. Сі Сі Бакстер.

- Пан Бакстер. - Нехай зайде.

Пане Шелдрейк, у мене для вас хороша новина.

А у мене є новина для вас, Бакстере.

- Усі ваші проблеми в минулому. - Перепрошую?

Я знаю, як ви дбали про панну Кубелік.

Можете більше не хвилюватись. Я звільняю вас від цього клопоту.

Ви її забираєте?

Так, Бакстере. Я пішов з дому.

Поки житиму в спортивному клубі.

Ви покинули дружину?

Як вам відомо, я звільнив свою секретарку.

Секретарка зустрілася з дружиною, а потім моя дружина вигнала мене.

- Чи це не удар ножем у спину? - Так.

А яка у вас новина, Бакстере?

Це щодо панни Кубелік.

Вона добре почувається, вже повернулася додому.

Чудово. Не думайте, що я забув про те, що ви для мене зробили.

Сюди, Бакстере.

Сядьте. Як вам?

- Подобається? Це все ваше. - Моє?

Мого заступника, Роя Томпсона, перевели в офіс у Денвері,

і ви займете його місце.

У чому річ, Бакстере? Не схоже, що ви раді.

Ні, просто стільки всього відбулося.

Я дуже радий, особливо за панну Кубелік.

Я ближче з нею познайомився і думаю, що вона обов'язково

має вийти заміж.

Так, звісно, звісно.

Спочатку треба вирішити питання розподілу власності,

потім шість місяців триватиме процес розлучення.

А тим часом я трохи поживу холостяцьким життям.

До речі, Бакстере, відтепер ви можете обідати

- в їдальні для керівників. - Добре.

Це лише один із привілеїв, закріплених за посадою.

Ви також отримаєте хорошу зарплату і можете користуватися вбиральнею для керівників...

Скажіть, що з вами сталося, Бакстере?

- Мені теж встромили ніж у спину. - Он як.

Добрий вечір, пане Бакстер.

О, панно Кубелік.

- Як ви себе почуваєте? - Добре.

- Як ваше око? - Все гаразд.

- Як справи вдома? - Нічого не змінилося.

Знаєте, ми так і не закінчили гру в карти.

Я знаю.

Гадаю, ви чули про пана Шелдрейка.

Про те, що він кинув дружину? Так. Я за вас дуже радий.

Я ніколи не вірила, що він це зробить.

Я вам увесь час про це говорив. Бачите, ви помилялися щодо пана Шелдрейка.

Гадаю, що так.

До слова, ви також помилялися й у мені.

Пам'ятаєте, ви говорили про людей, які звикли брати, і про тих, хто стає власністю?

Пан Шелдрейк не використовував мене. Це я його використав.

Бачите? Минулого місяця я працював за столом №861 на дев'ятнадцятому поверсі.

Тепер я працюю на двадцять сьомому поверсі. Мій кабінет обшитий панелями, є три вікна.

Тож все вийшло якнайкраще. Ми обоє дістали те, чого хотіли.

Так. Підемо разом до метро?

Ні, дякую. Ну, я...

Чесно кажучи, у мене сьогодні побачення з тією дівчиною.

Зрозуміло.

- А ви не зустрічаєтесь із паном Шелдрейком? - Ні.

Знаєте, чутки поширюються швидко,

тому я вирішила, що буде краще, щоб ми не бачились,

поки все не владнається. Я про розлучення.

Це дуже мудро.

- До побачення, пане Бакстер. - До побачення.

Бакстере, зайдіть, будь ласка, до мене на хвилинку.

Так, пане Шелдрейк.

- Ось. - Дякую.

Ось дані щодо плинності кадрів.

37% наших співробітниць кидають роботу, щоб вийти заміж, а 22%...

Бакстере, ви забагато працюєте.

- Це ж Новорічна ніч. Розслабтеся. - Авжеж.

Гадаю, сьогодні ви будете святкувати в якомусь ресторані.

- Звісно. - Я також. Разом із панною Кубелік.

- Я нарешті її вмовив. - Зрозуміло.

Єдина проблема, Бакстере, - це те, що я живу в спортивному клубі,

і жінок туди не пускають, тому, якщо не заперечуєте...

Не заперечую що?

Самі знаєте, інший ключ від вашої квартири.

Коли панна Кубелік тоді нас трохи налякала,

я подумав, що краще швидко його позбутися,

тому викинув з вікна електрички.

Дуже розумно.

Тепер я змушений просити ваш ключ.

Вибачте, пане Шелдрейк.

Що ви хочете сказати цим "вибачте"?

Ви нікого не приведете в мою квартиру.

Я не буду приводити кого-небудь, я приведу панну Кубелік.

Особливо панну Кубелік.

- Повторіть ще раз. - Ніякого ключа.

Бакстере, я взяв вас у свою команду,

бо думав, що ви розумна людина.

Ви усвідомлюєте, що робите? Не мені - собі?

Зазвичай потрібно працювати роками, щоб дістатися до двадцять сьомого поверху.

І всього 30 секунд, щоб знову опинитися на вулиці.

Вам дійшло?

Дійшло.

Отже, що ви вирішили?

Оце розумно.

Дякую.

- Слухайте, Бакстере, ви поплутали ключі. - Зовсім ні.

Це ключ від вбиральні для керівників.

Усе правильно, пане Шелдрейк.

Мені він більше не знадобиться, бо я тут не потрібен.

Яка муха вас вкусила, Бакстере?

Просто виконую настанови лікаря. Я вирішив стати людяним.

Знаєте, що це означає? Бути людиною з великої букви.

- Так, постривайте, Бакстере... - Нічого не кажіть.

Ваші старі штучки більше не подіють.

До побачення, пане Шелдрейк.

Бакстере, у нас вечірка, і закінчився лід. Я хотів запитати...

Звісно, лікарю.

Як так сталося, що ви зустрічаєте Новий рік на самоті?

Багато справ.

- Що це? Ви пакуєте речі? - Так. Я переїжджаю.

Куди ви переїдете?

Не знаю. Я знаю лише, що мушу піти звідси.

Шкода вас втрачати, Бакстере.

Мене? Ви маєте на увазі моє тіло? Не хвилюйтесь, лікарю, я заповім тіло Університету.

Складу заповіт.

- Чи не треба вам шампанського? - Випивка нам не потрібна.

Чому б вам до нас не приєднатися?

У нас є два нейрохірурги,

отоларинголог, проктолог

і три медсестри із лікарні Беллавю.

Ні, дякую. Мені зараз не до того.

Слухайте, лікарю, якщо ми більше не побачимось,

скільки я вам винен за лікування тієї дівчини?

Забудьте про це. Я робив це не як лікар, а як сусід.

До речі, що з нею сталося?

Ви ж знаєте, як у мене з дівчатами. Міняю їх, як рукавиці.

До побачення, лікарю.

З Новим роком!

Вибач, що я так довго говорив по телефону. Все готово.

- Що готово? - Я найняв машину. Вона приїде о першій.

- Ми їдемо в Атлантік-Сіті. - Атлантік-Сіті?

Сам знаю, що це далеко, але тут неможливо знайти кімнату в готелі.

Не в Новорічну ніч.

Веселий Новий рік, Новий рік Вже ступає на поріг.

Я не так усе планував, Френ. Це все через Бакстера.

Бакстера?

Він не захотів давати мені ключ від квартири.

- Не захотів? - Він просто грюкнув переді мною дверима. Звільнився.

Він просто кинув цю роботу мені в обличчя.

Якийсь він знервований.

Так, він повівся як негідник. Після всього, що я для нього зробив.

Сказав, що мені не можна нікого приводити до квартири,

особливо панну Кубелік.

Що він має проти тебе?

Я не знаю.

Думаю, така доля.

Про що ти?

Я б тобі про це написала, але пишу з помилками.

Чи ж нам забути давні дні,

Минулі славні дні?

З Новим роком, Френ.

Чи ж нам забути давні дні,

Тобі й мені.

За давні славні дні, старий,

За давні дні

Осушим келих аж при дні

За давні дні (переклад В. Чернишенка)

Френ?

Ти де, Френ?

Пане Бакстер!

Пане Бакстер!

Пане Бакстер! Пане Бакстер!

О.

- З вами все гаразд? - Так, усе добре.

Ви впевнені? Як ваше коліно?

Я цілком здоровий.

- Можна зайти? - Звісно.

Я дістану ще один келих.

Куди ви зібралися?

Хтозна. Інший квартал, інше місто, інша робота.

Я сам собі господар.

Цікаво. Я теж.

- А де карти? - Там.

А як же пан Шелдрейк?

Я посилатиму йому фруктовий пиріг кожного Різдва.

Зніміть.

Я кохаю вас, панно Кубелік.

Трійка. Дама.

Ви чули, що я сказав, панно Кубелік? Я вас просто обожнюю.

Замовкніть і роздавайте.