Original subtitles

Downloaded from YTS.MX

Official YIFY movies site: YTS.MX

NETFLIX ПРЕДСТАВЛЯЄ

Дзвонить мама Ірена.

Дзвонить мама Ірена.

-Привіт, мамо. -Привіт, любий. Ви приїхали?

Ще ні. Спершу заберемо Камі в аеропорту.

Усе гаразд?

Не перевищуйте швидкість.

Мамо, ми на катері.

Вибач. Думала, за кермом.

А ти як?

Усе добре. Чому ти хвилюєшся?

Ти з чоловіком. Востаннє це було десять років тому.

Ми й минулого року були у відпустці.

Ми з тобою. І ти зустріла його там.

Байдуже. Передай привіт Каміллі та іншим.

-Обережно там. Подзвони. -Добре.

-Бувай. -Бувай, мамо.

Твій син має рацію.

Ця відпустка — наше випробування, хіба ні?

Просто Вінченцо вперше поїхав без мене.

А головне — ти вперше поїхала без нього.

Може, замість Сицилії поїмо пасти по-амальфітанськи?

Я не заради тебе це роблю.

Мені завжди не подобалося планувати відпустки.

Повірити не можу.

Не віриться, що ми дійсно тут.

-Боже мій. Ходімо. -Ми долетіли!

Усе буде гаразд, зрозуміло?

У тебе хоч хлопець є.

А я сама, за тисячу кілометрів від дому, наче золота рибка в океані.

Оточена акулами.

Що сталося?

-Я трішки боюся. -Чого?

Раптом усе буде інакше?

Раптом щось змінилося?

Ми рік були не разом, надто довго.

Жирний чоловік із візочком.

Монахині. Симпатична руда дівчина.

-Де? -Це не вона, Віне.

Спокійно, ти надто хвилюєшся.

Не можна демонструвати такий ентузіазм.

Байдуже до тактик. Ти розумієш, чому я запросив її жити зі мною?

Ти збожеволів?

Спільне життя вбиває стосунки. Усі так кажуть.

Бо ні в кого немає такої, як Камілла.

Що ти знаєш про спільне життя?

Нічого. Ця відпустка — випробування.

-Випробування. -Так.

Бачу кучері…

-Камі! -Любий, привіт!

-Я так сумував! -І я теж.

Привіт.

-Це Наталі. Вінченцо. -Привіт.

-Привіт. -Вінченцо.

А я Фуріо.

Друг… Друг Вінченцо, якось так.

А ти Нат, жила в одній кімнаті з Каміллою.

-Так. Чудова англійська. -Дякую.

Рада, бо боялася,

що мене ніхто не розумітиме.

Тренувала італійську.

Камі стільки про тебе розповіла.

Я вивчаю італійську. В університеті.

-Привіт. -Ти й тут мене переплюнула.

Дуже приємно познайомитися.

Коли ще знайомитися з людьми протилежної статі, якщо не влітку?

-Це ж логічно. -Бувай.

Дарма я її мовою не говорив.

Але ми порозумілися.

-Дожену її. -Серйозно?

-Я сумувала. -Я теж!

Я не жартував.

Серйозно. Зараз покажу.

Дякую, гарного дня.

-Бувайте. -Дякую.

Так, і де моя піца з ананасом?

Повертайся. Негайно.

-Я жартувала. Це жарт. -Не смішно.

Але це був жарт.

Нумо, Віне. Уперед.

Уперед!

Вже майже на місці.

-Нарешті. -Ми ж поїмо зараз?

Пройшли 800 сходинок.

Ми на місці.

Боже, яка краса.

Боже мій.

Оце так краєвид!

Непогано, Вінченцо.

Повірити не можу. Дивовижно.

Подивіться.

Ого.

Очманіти.

Віне, твій тато не хоче мене всиновити? Чи стати спонсором?

Заходьте, подивимося.

Нумо, друзі. Це вітальня.

Тут їдальня. А праворуч ванна.

Спальні отам.

-А хто на портреті? -На цьому?

-Так. -Мій батько.

У вас носи схожі.

Тут повинна бути шафка з двома полицями.

-Із золотим крабом. -Ага.

Не чіпайте. Це батькові речі. Дуже дорогі.

-Зрозуміло? -Так.

-Вже торкнувся? -Ні.

Ми з Камі спимо тут.

Фуріо, ви з Наталі — тут, де два окремих ліжка.

Стоп.

А я мушу спати з ним?

Чую захват і страх водночас.

Слухай мене уважно.

Якщо подивишся на мене, коли я роздягаюся чи миюся,

я тебе вб'ю.

-То був просто страх. -Чудова вийде відпустка.

Ходімо, я покажу місто.

Тут так красиво.

Це ще дрібниці.

-Дякую. -Сальвато.

-Вінче! Це ти? -Привіт.

Це Камілла.

Камілла, дуже приємно.

-Красуня, ще й так пощастило. -Молодець.

-Пощастило, звісно. -Так.

-Дякую. -Бувай.

-Давно не бачилися. Вітаю. -Дякую.

-Привіт, Вінче! -Справжня моцарела.

Привіт.

-Що за красуня? -Моя дівчина.

Що, навіть мені не розповів?

Яка красива.

-Дуже приємно. -А мені як!

Дженнаро, йди сюди, Вінченцо приїхав.

-Як справи? -Усе добре, а в тебе?

-Усе гаразд. -Бувайте.

-Такі приємні. -Точно.

Покажу тобі особливе місце.

-Краса. -Дай помацаю.

-Боже, як гарно. -Правда?

Тканина така легка.

Добре, візьму.

-Вдягну сьогодні. -Гарна ідея.

Як так? Жодної вільної кімнати в Амальфі.

Годі. Не знайдемо кімнату — ляжу тут.

Я знаю краще за сходи місце.

Де?

Я не можу.

-А ти заснеш? -Так.

Я вже майже спав.

Ну, хоч краєвид п'ятизірковий.

Вперше я спала в машині

у дев'яностих, після концерту.

Пам'ятаю свій перший сон у авто.

На Корсиці. У «Дешво».

Сидіння не відкидалися.

Але моя дівчина була задоволена.

Ти був не сам? Із дівчиною?

-Ревнощі через купу років? -Ні.

-Як її звали? -Паола.

Пам'ятаєш.

Мені було 20, як Вінченцо зараз.

Тільки не це. Давай не про Вінченцо.

Ти був у машині з Паолою,

він із Каміллою в ліжку, де його зробили.

Господи. Нізащо не засну.

Краще б я такого не чув.

-Добраніч. -Ревнощі через купу років?

-Що це? -Що?

-Оце. -Це?

Так.

Свисток. Від діда. Він про це чув.

Дід носив його, коли зустрівся з бабусею.

Віддав татові, і той зустрів маму.

А тепер я ношу цю слину поколінь.

-Дати? -Ні, огидно.

Віне, на мене якийсь стрьомний хлопець витріщається.

Де?

Зараз іде до нас.

Віне! Як справи?

Усе добре, а в тебе як?

-Добре. -Друзі, це Ганс.

Брат, якого мені не вистачало.

Всиновлять мене — теж буду братом.

-Дуже приємно. -І мені.

Дітьми щоліта сюди приїздили.

Камілла, моя дівчина.

-Дуже приємно. -Навзаєм.

Наталі.

-Наталі. -Ганс.

Хочеш випити?

-Так. -Ходімо.

Гучніше!

Упевнений?

Ми довго готувалися. Пам'ятаєш?

Так. Зосередься. Ми всіх порвемо!

-Що він робить? -Віне.

-Я зачекаю в натовпі. -Ти куди?

-Б'ються за мікрофон. -Я не вмію співати.

Кому аплодувати?

Вінченцо.

Вперед!

Я знаю слова цієї пісні напам'ять.

Слухав її увесь рік,

коли моя дівчина була в Канаді.

Камілло, я радий, що ти тут.

Боже, повірити не можу.

Я теж.

-Це Камілла. Це вона. -Припини.

Годі.

Кожна твоя думка, кожен крок

Кожне мовчання, з кожним днем

Я бачу й помічаю у всьому, що ти робиш

Що ти дівчина моєї мрії

І світ навколо став кольоровим

Ось і Камілла.

Коли ти поруч, мене нічого не хвилює

Це авторська?

Ти ідеальна, дякую, що ти зі мною

Здіймаю руки до неба й думаю

-Ти найкрасивіша у цьому світі -Саме ти, Камі.

І красивіших для мене немає

-Дякую. -Браво, Віне!

Це було для Камілли. Камі, люблю тебе!

-Дякую. -Молодець!

Я не розумію.

Навіть лузери знаходять когось у соцмережах.

-Що я роблю не так? -Покажеш?

Не вистачає харизми.

Харизми.

Моя колишня теж так казала.

Довго були разом?

Сходили на побачення один раз.

І це були найдовші твої стосунки?

Ти не розумієш.

Перед тобою — той, кого ніколи не кохали.

Але я повний коханням, яким хочу ділитися.

З Ребеккою?

Ні?

Усі дивляться на неї, а вона — ні на кого.

А це Лучіо, мій партнер.

-Дуже приємно. -Навзаєм, Лучіо.

Ви спали в авто?

Було пізно. Не хотіли турбувати.

Турбувати? Це твій дім.

Ти навіть кімнату тут маєш.

Серйозно? А, ту кімнату.

Чудово.

Не кажи Вінченцо, що я тут.

-Як Ганс? Що з ним? -Усе добре.

Він у Кала Вентреска з Вінченцо та іншими.

У Кала Вентреска гарно.

-Туди ж веде скеляста дорога? -Так.

Але…

Ірено, не хвилюйся.

Ще одна.

Все, тепер чисто.

Так важко. Нахилися.

Отак. Йди далі.

Коли хтось говорить дурниці, відповідай «Ну…»

-Зрозуміло? -Ну…

А вона швидко вчиться.

-Камі. -Точно. Вибач.

Необов'язково пірнати.

Може, побудемо з друзями?

Стільки каміння. І праворуч, і ліворуч.

Не знаю. Як на мене,

краще піти деінде.

-Вода прозора? -Так, внизу. А що?

-Готова? -Що?

-Вперед! -Ні!

Ти божевільний? А якби там щось було?

З тобою я готовий спробувати все.

Обережно!

Що ти робиш?

Нат! Чому ти досі у футболці?

Ми ж не в Канаді.

У футболці краще.

Ані опіків, ані медуз.

-Тут є медузи? -Хтозна!

Чорт забирай!

У мене ж алергія.

Міг би одразу сказати.

Готова?

Так.

Маю новини.

Ось.

-Дякую. -Прошу.

Що? Це жарт?

Ні.

Щойно отримала листа.

Ти отримала роботу асистента!

Камі, це чудово.

Так. Але я залишусь у Канаді ще на рік.

Звісно, але це гарний шанс.

Знаю. Не те слово.

Але це все ще сильніше зіпсує.

Через це місце та Брігітту я перестав вештатися.

Те літо змінило моє життя, мої принципи.

Ми ж тоді зустріли Ірену та Роберто?

Точно, так.

Як Вінченцо?

Уже такий дорослий.

Пам'ятаєш, вони з Гансом бігали за нами?

-Кроку зробити не давали. -Як маленькі курчата.

Роберто завжди на них за це гримав. Правда?

Казав, відійдуть далеко — стануть вовкулаками.

Дуже гарний будинок.

О, німецька.

Ти про мене ще багато не знаєш.

Він зробив комплімент будинку.

Дякую.

-Ще 20 років тому ледь стояв. -Боже мій!

Ти пам'ятаєш?

-Ремонт вдався. -Краса.

Лише завдяки Ірені та Роберто.

Ага.

Знову Роберто.

Зайдеш — уб'ю тебе, Фуріо.

Швидше, ми спізнюємося.

Добре.

П'ять хвилин.

-Подобається тут? -Так, дуже.

Додали гірлянди.

-Камі, правда ж, краса? -Дуже красиво.

О, шоти лімончелло.

Віне. Перепрошую.

Стоп.

Як ти виживаєш?

Легше вичесати ведмедя, ніж ходити на підборах.

Дивна метафора.

-Спробуй так. -Ага.

Малими кроками. Не згинай коліна.

Добре.

Ні.

Нічого не вийде.

Ходімо по сандалі.

Хіба так будять людей? Дурень.

Не говори так до старших!

Припини!

Дай мені палку, бовдуре!

Гансе, твої поради мені допомогли.

Бачиш?

Але що я тобі казав?

Що ти мені казав?

Не носити червоні шорти.

-Ніколи. -Ніколи.

РЕБЕККА ДОДАЛА ВАС У ДРУЗІ

Гансе, обожнюю тебе.

-Що сталося? -Ребекка прийняла заявку.

Клас.

Але тепер потрібно вигадати підкат.

-Написати щось таке… -Ага.

А ти знаєш, скільки людей пише їй щодня?

-Скільки? -Багацько.

Дуже.

І як обійти всіх цих людей?

Вбити, напевно.

Ні.

Сказати їй таке, чого вона ще не чула.

«Хочу стати батьком твоїх дітей».

Подумай до ранку.

-Ні, дякую. -Ну давай.

-Тобі спекотно? -Ні.

-Мені нічого не треба. -Точно?

-Може, фото? -Ні.

-Фото разом. -Ви пара?

-Ні. -Хочеш фото з нею?

Так, тоді він відчепиться.

Дякую.

А тепер посміхніться.

Подивіться на мене.

Зараз роздрукую.

-Прошу. -Дякую.

І тобі дякую, бувай.

Покажеш?

Ні, фото нечітке.

-Яке? -Нечітке.

-Знаєш, що це? -Маріонетки.

Точно.

-Віддай палку! -Ні!

Приємно бачити закоханих дівчат!

Я старший від тебе!

Хочете дізнатися своє майбутнє?

Ні, дякую.

Лише п'ять євро.

А чому б і ні? Ми згодні.

Гаразд.

Подивимося, що скажуть карти.

-Прошу. -Так.

Чорт.

-Смерть. -Щастить!

Ні, ця карта означає великі зміни.

На краще?

Цього знати не можу.

А де ми будемо за кілька місяців?

Це можу сказати.

Далеко.

Дуже далеко.

Вона бачить минуле, а не майбутнє.

Тобі подобається Ганс?

Фуріо!

Порвала. Щаслива?

Хіба я?

Та що ж тут поганого? Класний хлопець.

Запала.

Цього літа…

я мала приїхати з хлопцем.

Але моя історія кохання жахлива.

Якби ти була Ребеккою,

ти б зустрічалася…

-Ну? -З таким, як я?

Не знаю.

Я ж не Ребекка.

Але думаю, ти той, кого варто пізнати.

Бачиш, навіть ти здатна говорити приємні речі.

Не звикай.

-Що? -Не звикай.

Ти вдягнула мою футболку.

-А що, не можна? -Можна.

-Камі. -Так?

-Я знайшов роботу в кол-центрі. -Що?

Знайшов роботу?

-Так. -Ти мені не казав.

Хотів зробити сюрприз.

Знаю, це не робота мрії,

але хоч житло зможемо зняти.

Я вже розповів мамі, вона внесла заставу.

Якщо захочемо,

переїдемо туди за місяць.

Непогана ідея.

Потрібно надолужити втрачений час.

Що такого сталося?

Це не нормально!

Літо надворі, хто спить разом через холод?

А мені холодно.

Це все через протяги.

Не питай.

Фуріо занадто сповнений любові.

Що з обличчям?

Усе буде гаразд.

ЗАХІД СОНЦЯ

Родинний будинок?

Серйозно?

Нат, деяким людям щастить.

Думаєш привабити Ребекку брехнею?

Ні.

-Ви бачили Вінченцо? -Ні, а що?

Його немає вже годину. Телефон тут.

Камі. Спокійно.

Напевно, краєвиди Амальфі знімає.

Фуріо.

Бачиш його?

Ні.

І що нам робити?

Не знаю.

Я й забув, як приємно прокидатися, коли хтось поруч.

Якщо захочемо,

так буде щодня.

-Щодня відпустка? -Ні.

Будемо бачитися не на вихідних.

І без дітей, що сплять поруч.

Вінченцо дорослий, поживе сам.

А ти думай про себе.

Про нас.

Ти хочеш жити разом?

Розумієш, Ірено,

коли ми зустрілися,

я збагнув, що може мене здивувати.

Повсякдення.

Колись мене це так лякало.

Більше, ніж тебе зараз.

-Камі, привіт. -Ірено, знаю, ви на Сицилії.

Не хотіла турбувати,

але Він пішов зранку й не повернувся.

Вибач. Ти можеш пояснити?

Не можемо його знайти.

Як це? Вінченцо.

-Не знаю, що робити. -Я в Амальфі. Приїду.

Віне! Вінченцо!

-Бачиш його? -Ні.

-Як це? -Що ж робити?

Розійдемося, добре?

Добре.

Я піду сюди.

-Щось мені недобре. -Віне!

Прошу уваги. Пропав хлопець із порушеннями зору.

Його звуть Вінченцо, волосся темне,

на ньому були біла сорочка та окуляри.

Якщо знаєте щось, повідомте в гавані.

Вінченцо!

Вінченцо.

Вінченцо!

Вінченцо!

Тут теж пусто.

Вінченцо!

Любий мій.

-Боже мій. -Що ти тут робиш?

-Ми хвилювалися. -Де ти був?

І ти туди ж? Нічого не сталося.

Чому ти не на Сицилії з Лучіо?

-Він теж тебе шукає. -Лучіо теж?

Ми страшенно налякалися.

Чому не подзвонив? Ти знаєш мій номер.

Камілла, я б повернувся.

Так, не одразу, але знайшов би шлях.

-Я взяла твій телефон. -Ага.

Це повинен був бути сюрприз.

Ні, облиште його.

Йому буде лише гірше.

Чому він так поводиться?

Чому я, бляха, не можу спокійно відпочити,

щоб за мене ніхто не хвилювався?

Ти вилаявся вперше за час нашої дружби.

Усе точно гаразд?

Фуріо, і ти туди ж? Усе добре. Відчепися.

Ти ж знаєш свою маму.

Вона зранку читає твій гороскоп

і тривожиться.

Так, це логічно від мами, але не від Камі.

Навіщо мені дівчина, яка дзвонить у поліцію, варто вийти на десять хвилин.

Слухай, Ві.

А ти знав, що серце синього кита

важить до 200 кілограмів?

І що мені до цього?

Та так. Відволікаю тебе.

Можна обережніше? Ще пальця відріжеш.

Попроси довірити це тобі, і будеш на місці яблука.

Я розумію її.

Я теж не одразу зрозумів, як із тобою поводитися.

Дай їй час.

Повечеряй з нею, а ми з Гансом погуляємо.

Не всі твої ідеї тупі, ти диви.

Віне, у мене серце не менше, ніж у кита.

-Всього 50 євро. -Ось тобі.

-Поцілив? -Аякже.

Все життя чекав на цей день.

Коли гидке каченя перетвориться на лебедя.

Завжди знав, що так буде.

Ані на мить не мав сумнівів.

Я знав, що прийде час,

і жінки рватимуть моє тіло від пристрасті,

як делікатес для їхніх сексуальних потреб.

Але почуваюся, наче телепень.

Добре, що сам сказав.

Тобі не личить леопардовий принт.

Ось.

І зніми свисток.

-І тоді… -Стривай!

-Він встав. -Так. Дерево зламалося.

І він так стирчав годинами. З піднятою ногою.

-Увесь час? -Так.

-Що? Чому? -Так вийшло.

-Що? -Ребекка поруч.

А я вже напився.

Що мені робити?

-Іди. -Що, чесно?

-Так. -Уперед.

Я підійду й буду дивитися в телефон.

-Спрацює? -Так.

Нат, дай свій телефон, зійду за багатого.

-Що? -Дай телефон.

-Дякую. -А це що?

Знайшов серед речей тата Вінченцо.

-Я поверну. -Фуріо!

Ходімо танцювати.

-Ні. -Чому? Один танець.

-Від поганців самі проблеми. -Що?

Від поганців самі проблеми.

Це від цукерок самі проблеми.

Довірся мені. Ходімо.

-Один танець. -Добре.

-Домовились? -Так.

Привіт. Вибач.

Ми наче в ресторані, чесне слово.

Ти мені просто лестиш.

Послухай, Віне,

я мушу дещо тобі сказати.

Так сталося…

Це хтось співає в садку?

Схоже на те.

Наступний куплет. З днем народження!

-Вітаю, Франческо! -Вітаю!

Дякую. Але я Вінченцо.

Вінченцо.

-Якого біса? -З днем народження.

-Дякую. -Мої вітання.

Дякую всім.

-Дякую. -Вітаю тебе!

Ввімкни музику! Весь клуб тут.

Вітаю, Віне!

Дякую!

Ну все.

Неймовірно.

Пригостися тортом, дуже смачно.

-Вибач. -Ти посміхаєшся?

Хочеш війни?

-Буде війна! -Ні! Я здаюся.

Здаєшся?

Дівчини не маю.

Роботи не маю.

Живу з батьками.

Я тут, а мої мрії — отут.

А між нами — лава, наче у «Володарі перснів».

А в тебе немає персня, бо ти не Фродо.

Ні.

Ні.

-Ні. -А я не Гендальф.

-Ну звісно. -Бо він, знаєш…

Фу, послухай.

Ми знайдемо перстень разом, добре?

-Дякую. -Прошу.

Паскудник.

Гаразд.

Народ.

Прокидайтеся вже.

Час іти на пляж. Вставайте.

Прокидайтеся.

-Вперед. -Тату.

Не знав, що ти прийдеш.

Вітаю, Вінченціно.

Дякую.

Познайомлю з Каміллою. Камі!

Так.

Привіт. Дуже приємно, я Камілла.

Божевільна, яка обрала мене.

А я жахливий батько й спокутую свій гріх.

Роберто.

Ірена. Я хотів здивувати Вінченцо.

Думаю, ти всіх здивував.

А це — Лучіо, мій партнер.

Це слово для стариганів з андропаузою, але нічого.

-Дуже приємно. -Привіт.

Я приготую каву.

-З днем народження, любий. -Дякую, мамо.

Ми з Лучіо маємо подарунок.

Серйозно?

Це наче взуття.

Легке літнє взуття.

Я теж маю подарунок.

-Ти подарував мені будинок. -Подивися.

-А що це? -Смарт-окуляри.

Щоб життя було легшим.

Розрізняють кольори, читають.

А ще в них зручно. Навіть на пляжі.

Точно.

Може, покатаємося на яхті разом?

Це точно правильний напрямок?

Гадки не маю.

Дію інстинктивно.

-Якось так. -Гаразд.

Хочеш спробувати?

-Так, давай. -Гаразд.

-Куди скеровувати? -Вперед.

-Вперед, не звертаючи. -Можеш звернути.

-Ліворуч, праворуч. -Зрозумів.

Обережно, світлофор!

-Не жартуй! -Не жартую.

Не жени! За ким женешся, Віне?

Тост за чудових друзів.

-Будьмо! -Будьмо!

Віне, за твої 20 років.

І за твої, вони ще не завершилися.

Так, я хочу почути промову.

Добре. Тоді вип'ємо

за всі випадкові шляхи, що ведуть у найкращі місця.

-Будьмо! -Будьмо!

І за ті, з яких сходиш невчасно.

А ще тост за Фуріо,

бо Ребекка нарешті погодилася зустрітися.

Жартуєш?

Ні. Вона погодилася повечеряти.

Можеш трохи потримати?

Так.

Він стрибнув?

Молодець, Фуріо!

Браво!

Розкажи про Ганса.

Я бачила вас зранку в джакузі.

-Ви цілувалися? -Так.

Так, як цілуються після третього келиха.

Він скоро про це забуде.

Я тебе бачу.

Чесно. Постав оцінку за п'ятибальною.

Не знаю. Ти ж не готель.

Коли дивишся на мене, думаєш

«Гарячий, всю ніч би не злізала»,

«Милий, познайомила б із бабусею»

чи «Як мені звідси вшитися якнайшвидше»?

Фуріо, дихай глибше.

То який з варіантів?

Слухай, твій свисток був крутий.

-Чесно? -Ні, він жахливий, звісно.

Але історія за ним стоїть мила.

Це твій талісман.

Шкода, що ти зняв його через людину, якій не подобаєшся.

У мене виразка буде через твою отруту.

-Ну тоді бувай. -Бувай.

-Будьмо. -Цокнемося.

Дякую.

-Дякую. -Дякую.

Перепрошую.

Я замовляла піцу з пепероні.

Це і є пепероні, сеньйорита.

-Він не бреше. -Що?

Це і є пепероні.

-Для тебе пепероні — це салямі? -Так.

-А у нас перець. Він смачний. -Точно?

Коротше, того літа ми були в Греції.

На моїй яхті.

І я запросив свого друга Джорджіо.

Якого Джорджіо?

Армані.

Фуріо, це вже занадто.

Подзвони йому.

-Зараз? -Так.

А чому ні?

Він наче тут, у відпустці. Це твій друг.

-Може, запросить нас у басейн. -Прошу.

-У басейн. -Так.

Але це ж король Джорджіо.

У нього, напевно, зйомки десь.

Або він вечеряє із зірками.

Або спить.

Та й телефон здох.

-Здох? -Так, не працює.

Здох. Шкода.

-Здох. -Саме так.

Любий.

Любий, ні.

Ах ти лайно!

Фуріо.

-Ну все. -Король?

Важко не зареготати.

Я мушу йти.

-Вже? -Так.

Любий? Так.

Так-так, дякую.

Ні, не буду антипасті.

Добре. Бувай, любий.

Йдеш на іншу вечерю?

Так. Сьогодні їх дві.

Ну все, бувайте.

-Бувайте. -Бувай.

-Бувай. -Бувай.

-Бувай. -Бувай.

Бувайте? Ребекко?

Вибач, Ребекко.

Хотів сказати,

що ми завтра їдемо на узбережжя на велосипедах,

і там найкращий краєвид у Амальфі,

тож, можливо, ти хочеш…

-Завтра на захід сонця? -Ні!

Ми їдемо, коли сонце встає.

Ти не проти заплатити за мене?

-За тебе? Звісно. -Так.

-Дякую. -Добре.

-Бувай. -Бувай.

До біса.

Чорт.

Сорок п'ять хвилин.

І що?

Щоб вона мене кинула.

Я теж мушу вас покинути.

-Серйозно? -Так.

Я забув, що йду на день народження.

Зустрінемось опівночі на площі?

-Добре. -До зустрічі.

Я не такий чарівний, як Ганс,

але трохи надійніший.

Що ти тут робиш?

Нат, я не тямлю нічого в дівчатах.

Але про хлопців знаю багато.

Це не те, про що ти подумала.

-Дурна відпустка. -Точно.

Так, ми йдемо на шопінг. Побачимося, коли повернешся.

Добре. Бувай.

Гарний прикид.

А раптом прийде.

Фуріо, вона подруга Ганса. Не розраховуй.

Дівчата.

Це галюцинація чи дійсно вона?

-Я теж бачу. -Нат, давай з нами, прошу.

Хоч хтось посміється з моїх жартів.

Нат.

Нат, благаю.

Я заплачу тобі.

-Заплатиш? -Заплачу.

Ну, поїхали.

-Ні, прошу. -Камі.

Ганс казав, що це чудове місце.

-Що не так? -Вінченцо сказав, що приєднається.

То й що?

-Але він не зможе. -І тобі теж не можна?

-Ми не маємо велосипедів. -Гансе, маєш зайві?

Привіт. Так.

-Привіт, Ребекко. -Привіт, Фуріо.

Ви теж їдете?

Ну, схоже, що так.

То поїхали.

-Нат? -Так?

-Дай води, я помираю. -Добре.

Стій.

Пощастило. Погода гарна.

У серпні в Амальфі інакше не буває.

-Забереш мій наплічник? -Авжеж.

Дякую. Хочу гарно засмагнути.

Розповіла Віну про роботу в Канаді?

Хотіла вчора, але…

Усі твої фрази закінчуються цим словом.

Поїхали з нами. Буде весело.

Ні. Я зустрінуся з другом.

Не знала, що ти маєш друзів в Амальфі.

Він мій колега.

І теж у відпустці.

Усе точно гаразд?

А в тебе?

Останній пригощає випивкою.

Вперед!

Ти ж уже бігла!

Дивно напиватися з батьками.

Та й разом бути дивно.

Я в туалет.

Чому ти пішов від нас?

Не зміг витримати, Віне.

Так боявся стати поганим батьком,

що взагалі ніяким не став.

Мені інколи теж лячно, але я не тікаю.

Коли хочу чогось, докладаю всіх зусиль,

щоб зробити все як слід.

Не шукаю обхідних шляхів.

Мені тебе не вистачало.

Так, було важко.

Я знаю.

А мені так не здається.

Ти редагуєш фото в програмі?

Ні.

Ні.

Я скинула 20 кілограмів за три місяці.

Думала, що тоді життя зміниться на краще.

Але не вийшло.

Раніше на мене звертав увагу один із тисячі,

але я точно йому подобалась.

Така, як є.

Тепер на мене дивляться всі.

Але лише через зовнішність,

їм байдуже до душі.

Як моєму колишньому.

Що він зробив?

Зрадив мені й покинув.

Пливемо туди.

Але минуле не зникає.

Не лише тобі хочеться заховатися.

Так, ти була більша.

І не такою сучкою. Мені так здається.

Я би взяв номер телефону цієї дівчини.

Не роби так ніколи!

Так краще.

Привіт.

Ну приїжджай. Тут чудове вино.

І дуже красиво.

Равелло 2013 року.

Я вип'ю.

Вибач, я досі з другом.

До зустрічі пізніше.

Гаразд, бувай.

Ходімо.

Привіт, Камі. Ми на яхті з татом. Тебе чекати?

Я скоро повернуся. Шопінг закінчила?

Я можу приєднатися.

Привіт, коханий.

Звучить непогано. Поговоримо про це потім.

У нас щось усе затягнулося.

Нат приміряла тисячу суконь,

але жодна не сподобалася,

а ми ще й відійшли далеко.

Зустрінемося вдома.

Що скажеш?

Цілую.

Фуріо.

Швидше.

Легко тобі казати.

Хочеш зробити фото?

Так, звісно.

-Станемо тут. Гарне світло. -Ні, моє фото.

-Зняти тебе? -Так.

Звісно, чому ні.

Зроби крок назад.

Щоб міст було видно.

Вертикально, інакше пост не вийде.

Але міст горизонтальний, розумієш?

Ляж на підлогу.

Що, серйозно?

-Ага. -Добре.

Ти дуже красива. Ось.

Жахливе фото.

Таке навіть не викладеш.

Тоді сама себе знімай.

Що ти сказав?

Не подобається — зніми сама.

У тебе якісь проблеми?

Багато.

А головна — завжди на сучок западаю.

Але ти не винна. Це реально моя проблема.

Я зробив усе, щоб сподобатися.

Подивися, у що я одягнутий.

Я не ношу лофери. Ще й на велосипеді!

Заради такої сучки! Я телепень.

-Та йди ти. -Гей!

-Облиш мене. -Виклади фото, воно гарне.

Чому ні?

Фуріо, що з тобою?

Я ж просив, не псуй усе. У неї завтра вечірка.

Фуріо нарешті відстояв себе, а ти про вечірку думаєш?

Так.

Зрозуміло.

У цьому твоя біда.

Тобі байдуже до оточуючих.

Нат, я не вирішу твоїх проблем.

Той поцілунок для мене нічого не значив. І що з того?

Любий?

Лучіо?

Боже мій.

Такий відпочинок пропустив.

Але я рада, тому що…

я навіть на свій дівич-вечір стільки не пила!

Голова обертом, наче на каруселі.

І не лише я напилася.

Роберто та Вінченцо теж!

І сміялися!

Любий, ти де?

Лучіо?

-Фуріо? -Що?

Ребекка послала тебе?

Ти відчуваєш настрій за позою?

Дай мені свої окуляри. Маю плани на тебе.

-Ні, я не в настрої. -Довірся мені.

Добре. Але я перевдягнуся. Виглядаю як йолоп.

-Що вона сказала? -Не знаю.

Я зніму скотч. Вже бішуся.

Ні, облиш. І окуляри вдягни.

Тримайся поруч і нікуди не вріжешся.

Просто зосередься на всьому, що навколо.

На чому це?

Фу, послухай. Відколи я знаю тебе,

ти був одержимий пошуком дівчини.

Наче без неї ти просто лузер.

-Але це факт. -Гаразд.

Але як ти її шукаєш?

Як-як? Так, як усі.

Саме так. Ти шукаєш зовнішність.

-А що ще? -Опирайся на інші чуття.

Не на те, що найпростіше.

Твій метод не працює.

Добре, але хоч не знущайся.

Обережно.

Не хвилюйся, за дві хвилини буду.

Що тобі каже голос цієї дівчини?

Якої дівчини?

Ти не розумієш. Повз нас пройшла дівчина

з дуже красивим голосом. Ти не почув.

Знаєш, скільки можна зрозуміти

за тоном голосу дівчини?

Ні.

Багато. Якщо вагається — вона не впевнена.

Можна зрозуміти, щаслива вона чи сумна.

За інтонацією зрозуміло, чи можна їй довіряти.

А якщо вона каже, що думає, не добираючи слів…

Дуже поетично, але це твій талант, не мій.

-Неправда. -Привіт, хлопці.

Привіт.

Дай поцілую.

Нехай Камілла залишить велосипед собі до кінця відпустки.

-Велосипед? -Так.

На якому з компанією їздила.

Про що йдеться?

Ми б не змогли зробити це разом.

-То й що? -Тобі було б неприємно.

Але ти могла мені сказати.

Просто кажи правду. Сьогодні велосипед, завтра — щось інше.

Хіба варто брехати?

Так, я помилилася. Варто було сказати.

Але ти завжди вдаєш, що все нормально,

хоча це зовсім не так.

Вибач.

Якщо ми хочемо бути разом, мусимо бути чесними.

Так. Мусимо.

Професор запросив мене попрацювати його асистенткою.

З наукової роботи.

Але це ще рік у Канаді.

Я хотіла розповісти. І намагалася,

але ти так тішився роботі, яку знайшла тобі Ірена,

ти все спланував,

але забув запитати про головне.

Про мою думку щодо цього.

Ти не хочеш серйозних стосунків, Камі?

Кохання без жертв — наче історія без…

Ти сама так говорила, відколи приїхала.

Доки ми були не разом, усе було гаразд. А тепер…

Я не хочу отак усе планувати.

Я не уявляю нас старими.

Я не хочу знати, де та як ми будемо жити.

Бо це не життя,

це просто проторений наперед шлях,

а я не хочу, щоб життя було таким.

Ти ж знаєш, я ненавиджу несподіванки.

Вони мене лякають.

Але вони змушують змінити напрямок,

запитати себе, чого ти хочеш.

Ти насправді хочеш цього?

Тебе лякає спільне житя?

Може, скажеш правду?

Чому ні? Ти боїшся мене.

«Знаєш, що я думаю? Що це не чесно».

«Я місяцями не цілувалася, бо…» Ні.

«Тієї ночі я відкрилася тобі». Ні, не так.

«Для тебе все життя — гра». Точно.

«Але це не гра».

-«Ось, що я хотіла тобі сказати». -Що ти хотіла мені сказати?

Нічого. Я шукаю Ганса.

-Він прийде пізніше. -Гаразд.

Ходімо. Приготую тобі кави.

Гаразд.

Обережніше.

Я німкеня, але каву готую краще за італійців.

Так.

Не вистачає шматочка.

Він виглядав щасливим.

У нього тоді була дівчина, але…

Дякую.

Вони познайомилися на пляжній вечірці.

За місяць вже жили разом у Берліні.

Ніхто не міг їх спинити.

Ганс був щасливий, як ніколи.

А тоді прокинувся, а її не було поруч.

Речі залишилися, а вона зникла.

Чому вона пішла?

Вони думали, що магія літа перенесеться в повсякдення.

На жаль, не вийшло.

Відтоді Ганс нікого до себе не підпускав.

Завжди каже, що ненавидить літо,

що влітку все здається кращим, ніж насправді.

Слухай.

Мій шлюб — результат літнього кохання.

Але нам пощастило.

Це літо досі не скінчилося.

Вже 20 років триває.

Тобі колись здавалося, що ти на роздоріжжі, і не знаєш, куди йти?

З Каміллою я так себе й відчуваю.

У нас із твоєю мамою теж так.

Ми збиралися на Сицилію. Вона нервувала.

Я вирішив приїхати сюди з нею.

Хотів освідчитися.

-Ти хотів одружитися з моєю мамою? -Так.

І зробити це тут.

Щоб вона розділила цю мить із тобою.

Хай там як,

годі говорити про біди підстаркуватих.

Давай краще про тебе.

Чому ніхто не довіряє мені?

Я розумію тебе краще, ніж здається.

Ти маєш багато мрій.

Як і я в твоєму віці.

Багато з них я покинула через Вінченцо,

але я не мала вибору, він був моїм сином.

У тебе інша ситуація.

Жити з Вінченцо нелегко. Це важкий шлях.

Обрати життя з тим, хто має порушення зору?

Мало кому це під силу.

Я не знаю, чи це під силу мені.

Вінченцо страждав, коли пішов його батько.

Якщо вирішиш бути з ним,

а тоді покинеш, бо не вийшло —

йому буде просто нестерпно.

І тобі буде про що шкодувати.

Відпусти сумніви й страхи. У тебе вийде.

Варто Вінченцо відчути твою недовіру, і все стане гірше.

Знаю, я теж не з тих, хто легко довіряє.

Але я мама. Це моє виправдання.

Якщо ви не довіритесь одне одному, стосункам кінець.

-Вінченцо. -Лучіо.

Вони збираються пірнати з аквалангами.

З аквалангами?

Дуже круто!

Неймовірно!

Вперед.

На одне плече, на інше.

Отак.

Якби мама мене побачила…

Якщо побачить…

Ось регулятор.

Дай руку. Отак.

Тримай у роті та не відпускай.

-Отак? -Точно. Молодець.

Супер. Давай.

-Все гаразд? -Так.

А яка там глибина?

Вісім-десять метрів.

Пам'ятай, що я казав.

Падаємо у воду, а там усе буде добре.

-Так. -Гаразд.

Знаєш,

боятися може не лише твоя мати.

А всі притомні люди, бо те, що ми робимо,

досить небезпечно.

Саме тому я й хочу це зробити.

Готовий? Уперед.

Маска.

Отак.

Я рахую до трьох.

Готовий?

Один, два, три.

Це було неймовірно.

Серйозно.

Така неймовірна тиша.

Я відчував тиск моря,

і те, як температура знижується.

Божевілля.

-І що, не страшно? -Зовсім не страшно.

Вінченцо.

Синку мій.

Усе добре?

Усе чудово. Я радий, що зробив це, чесно!

Я увесь день хвилювалася.

Ти збожеволів? Вінченцо та занурення?

Мамо, не починай. Все було добре.

Ти ж знаєш, як я хвилююся. І чиниш отак?

Але ж усе пройшло добре.

Я хотів, щоб він спробував щось нове.

Вінченцо не твій син. Не вирішуй за нього.

За нього не повинен вирішувати ніхто.

Поговорімо про це потім.

Ти безвідповідальний. Мама хвилювалася.

Тату, серйозно? Ми були дуже обачні.

Ну ризикнув раз, то й що?

Які проблеми?

Але не ціною спокою близьких людей.

-Лучіо вирішив за всіх. -Це я вирішив, зрозуміло?

Я можу вирішувати сам.

І окуляри, що нагадують про те, чого не маю, мені теж не потрібні!

Ти досі не прийняв мою сліпоту.

І твої подарунки лише нагадують про це.

Привіт, Камі.

Сьогодні в мене особливий день.

Я зрозумів важливість свободи.

Класно робити щось і не бути тягарем для інших.

Знаю, ця робота важлива для тебе,

тому погоджуйся.

У житті ти ще багато чого захочеш,

а я буду лише тягарем.

Я переживу. Як завжди.

Я завжди знаходжу вихід.

І звик до підніжок життя.

Я взагалі лайно в стосунках.

Усі мої стосунки закінчувалися жахливо.

Завжди.

Але твоя історія може бути інакшою.

Ти можеш її врятувати.

І знову бути разом на відстані 20 000 км?

Знаєш, як складно піти?

Я зробив усе, що міг, а результату нуль.

Де я знайду таку, як вона?

Фу, ти мене слухаєш?

Віне, а що я можу сказати?

Я нічого не знаю про стосунки.

Я не просив тебе порадити, як отримати водійське посвідчення.

Ні. То чому ти просиш порад щодо стосунків?

Якщо порахувати всі ваші дні разом,

вийде десь місяць, а цього замало.

Не для мене,

звісно, я б і заплатив за таке,

але для нормальних людей цього мало.

Дайте одне одному час.

Щоб вона пізнала тебе без хвилювань, без планів, без поспіху.

Віне, ти бісишся, що людей хвилює

твоє занурення з аквалангом або ігнорування їхніх дзвінків.

Я мрію, щоб когось це хвилювало.

Тобі пощастило.

Можеш залишити мене на хвильку?

Гей.

Дякую.

Усе гаразд, сеньйорито?

Так, усе добре, дякую.

Будьте обачною. У мене небога вашого віку.

Що ви робите тут сама?

А ви?

Я той, хто дарує Амальфі світло.

Я працюю електриком вже 50 років.

Але навіть електрик не зможе

запалити вашу посмішку.

68 ЛАЙКІВ, 6 КОМЕНТІВ

44 ЛАЙКИ, 3 КОМЕНТИ

О, гаразд.

Не така вже й погана ця відпустка.

Вінченцо та Камілла хочуть розійтися,

Ірена з Лучіо сваряться,

а ти замовила Ганса кілеру.

А мене ніхто

навіть вбити не захотів.

Знаєш, що мене дійсно здивувало?

-Що? -Ти їси оцю креветку.

Як нормальна людина. Оце так.

Вибачте, запізнилася.

Я залишуся на годину, приберу на кухні.

Або що завгодно зроблю. Мені шкода.

Тільки не зліться, дуже прошу.

-Йди працюй. -Дякую.

Ну як, усе було смачно?

Будете ще?

Усе гаразд?

Дай вгадаю.

Ти кусаєш нігті, коли брешеш,

люди часто не розуміють твої жарти.

-А вдома в тебе золота рибка. -Що?

Нічого.

Це суперсила мого друга. Не моя.

Чорт, я такий незграбний.

-Не хвилюйся. -Я…

Ти нічого не вгадав.

Але можеш спробувати знову.

Мене звуть Анна.

Я Фуріо.

Знаю, що пізно, але я довго думала.

Прийдеш на площу опівночі? Прошу тебе.

Я чекатиму.

Це не я.

Боже мій.

Може, пробки. Щиток у підвалі.

Не впади зі сходів.

-А ти не підеш? -Ні.

Думаю, краще тобі піти з ним.

-Гаразд. -Поверніть світло.

Зачекай на мене.

Я так хвилююся.

Не хвилюйся.

У вас теж світла немає?

Усе місто без світла.

Якісь проблеми.

-Віне. -Камі.

Що, світло зникло?

Вгадай, хто це зробив.

Тепер ми квити.

Я хочу показати, що довіряю тобі.

-Ходімо. -Куди?

Туди, де я каталася на велосипеді.

Але ж там небезпечна дорога.

Я знаю.

Ходімо.

Можна мою половинку?

Як ти знайшов мене?

Маю інформаторів.

Одного хлопця з кучерями?

Обережніше. Не відходь.

Хіба ти не мав бути на вечірці?

Мав.

Але зрозумів, що для мене важливіше.

Обережно, стежка стає вужчою.

Слухай море.

Що ти робиш?

Я кохаю тебе.

Я теж тебе кохаю.

Ні, я тебе більше.

Не може бути.

-Я тебе. -Ні.

Так.

-Довжина язика — не головне. -Фуріо.

Привіт, мамо.

Повіриш, якщо я скажу, що ти не все про мене знаєш?

Інколи я роблю записи-спогади,

щоб послухати, коли захочу,

а ви цього навіть не помічаєте.

Ну ось. Тепер ти знаєш майже все.

Тобі колись здавалося, що ти на роздоріжжі, і не знаєш, куди йти?

З Каміллою я так себе й відчуваю.

У нас із твоєю мамою теж так.

Ми збиралися на Сицилію. Вона нервувала.

Я вирішив приїхати сюди з нею.

Хотів освідчитися.

-Ти хотів одружитися з моєю мамою? -Так.

І зробити це тут.

Щоб вона розділила цю мить із тобою.

І ще дещо.

Я теж не ас стосунків.

Але це не значить, що ми неправильні.

Я навіть порад гарних не даю,

тож зараз відчуваю тиск відповідальності.

Але мені здається, що ти шукаєш привід

не починати нове життя.

Бо нові враження тебе лякають.

І не через тата, а через те, що ваш із Лучіо зв'язок

здається тобі таким серйозним,

що ти шукаєш приводів втекти.

Повертаєшся до минулого,

а краще б дала майбутньому тебе здивувати.

Я люблю тебе, мамо.

Я ЇДУ ДОДОМУ, АВТО ЗАЛИШАЮ ТОБІ. ВПОРАЮСЯ. ЛУЧІО.

-Ірена. -Роберто.

Знаєш, коли наступний пором з Амальфі?

Не знаю.

Поїхали з нами на Капрі на вихідні.

Ти, я і Вінченцо.

Що?

Не можна приїздити й отак все псувати.

Так, я думала, чи не варто все повернути,

але чесно — не варто.

Нехай минуле залишається в минулому.

За тиждень десять років не стерти. Все.

Знаєш…

Я думала, що це в мені проблема.

Що я не змогла зробити тебе щасливим.

Але інший довів, що я не така вже й погана,

що проблема не завжди в мені,

і разом можна знайти вихід.

Мені 50. Час спробувати бути щасливою.

-Вибач, мушу бігти. -Я тебе підвезу.

Швидше, пором скоро відправляється!

Ірена.

Нехай щастить.

Ваш квиток.

-Вибачте, не маю. Пустіть. -Не можу.

Пустіть, я дам грошей. Лучіо!

-Пустіть, кажу. Лучіо! -Я не можу!

Лучіо, любий.

Сьогодні я прокинулася без тебе.

Як ти там казав?

Я хочу прокидатися з тобою

щодня.

І я теж хочу.

-Сеньйоро. -Я теж хочу.

-Сеньйоро! -Так?

Вона має піти зі мною.

Не хвилюйтеся. Я все зроблю.

Сеньйоро.

Мушу попросити вас залишити пором.

Та припини ти!

Боже. Це безглуздя!

-Тут сходинка. -Знаю.

Хіба не краще було б вдягнутися?

Так, дурна ідея.

Обережно.

-Не вдарилася? -Ледь не вбилася.

-Краб зник. -Краб? Як?

Статуетка.

Що це?

Хтось обміняв її на дещо важливіше.

На що?

На квитки до Канади.

А для тебе — в один бік.

Фуріо!

-Готовий? Командуй. -Зараз.

Добре. Поїхали.

Молодець. Ногу сюди.

Не бійся, він сам поїде.

Добре.

-Правильно? -Так.

Ти втратив рівновагу.

Тримай спину.

Отак. Всю вагу на сидіння.

-Добре. -Так.

-Не відпускай. -Добре.

Попереду все чисто.

-Готовий? -Так.

-Я відпускаю. -Ні, Камі, стривай.

-Добре, виходить. -Уперед!

-Ліворуч огорожа! -Добре.

Тисни на гальмо.

А тепер спробуй повернутися сам.

Далі. Праворуч огорожа.

Отак.

Ну-бо! Сюди.

Вперед, спокійно.

Давай.

-Отак? -Давай.

-Їдеш до Канади? -Так.

Між нами буде невеличкий океан.

Як це?

-Коли повернешся? -Не знаю. Побачимо.

А у Ванкувері жахливо холодно.

А я за них дуже рада.

Я рада за вас. Вибач.

Щось мені недобре.

Що я казав?

Невже знову?

Доведеться застосувати Геймліха.

Переклад субтитрів: Ірина Гвозденко