Original subtitles

- Стояти! Руки! - Не стріляйте, я нормальний.

Я нормальний

Борисе Володимировичу,

ви мали застосувати червоний протокол!

Не спрацював ваш клятий протокол!

Зупиніть їх.

За мною, вперед, синки!

Ніхто не зможе звідси вийти. Ніхто!

- Борисе Володимировичу, я з вами! - Ні, солдате,

- ти маєш це зупинити! - Вони всіх вбили.

Я не хочу помирати! Будь ласка! Ні!

- Ні! - Тримайся.

Ні!

♪ Сів крук на вівтар ♪

- Монах... Спробуй. - Га?

- Ні. - Сука.

Затрахав цей довбаний корч.

А це як у анекдоті:

хочеш трахатися вдень — купи собі машину.

Хочеш трахатися вночі — женися.

А якщо ти хочеш трахатися отак цілодобово, —

прости Господи, — іди в армію.

Невмираюча шутка-мінутка.

Бажаю здоров'я.

Спробуйте масу продублювати.

- Оце цікаво. - А що це за райський голосок?

А де вашого комроти можна знайти?

А вам...

Мара, він для чого?

- В особистій справі. - В якій такій особистій справі?

Марина?

Марина Яровенко?

Не впізнала?

Роман Корнійчук, третя школа, Донецьк.

- На першій парті сидів. - Заучка.

Ага.

Ну ти прям сильно змінився.

Трохи піднабрав.

Вау, у нас тут Джмілівський краш.

Бля, то що, дрон чи що?

- Та ми жартуєм, хулі ти такий серйозний? - Пробач, пацани трохи здичавіли тут.

- То ти до ротного? - Так.

Провести?

- Давай допоможу. - Я сама.

Ніхєра собі.

Мара, дякую.

- Нам сюди. - Джміль!

На!

Ти з Донецька теж у 14-му виїхала?

Чим займалася?

Пробач, тупонув.

Що, прям з 14-го?

- Круто. - Бажаю здоров'я.

А що сім'я?

- Чоловік, діти? - Це не для мене.

Ну а ти коли пішов служити?

Та я з повномасштабки.

То ти до нас переводишся?

Ні, я брата шукаю.

Вітю. «Вітер» позивний.

Стривай... Вітер — твій брат?

Блін, а я не догнав, що у вас прізвище однакове.

Слухай, а чому він про тебе нічого не казав?

Не казав?

Ну так, це в його стилі.

Звалив, навіть не сказав, в яку частину потрапив.

Слухай...

- Мені шкода, але... навряд чи... - Він живий.

Я знаю. Знайду його і надаю по сраці.

А от потім поспівчуваєш. Йому.

Ясно. Все...

- Павлович, дозвольте? - Бажаю здоров'я.

А, Мара.

Я не знаю, що ще ви хочете від мене почути.

Ваш брат і з ним двоє бійців висунулися

- в бік колишнього водосховища. - Задача?

Розвідка.

За допомогою дрона виявили групу кацапів,

яка спочатку заклала вибухівку у певній точці,

потім її підірвала, а потім...

проникла в пролам, який утворився в результаті вибуху.

Ось Вітер і вирішив вияснити, що ж їх там так цікавить.

Ясно, координати?

З ними зв'язку немає вже четвертий день.

Я розумію, ви там в ГУРі всі круті, але...

сунутися туди знов, наодинці...

- Це якесь, вибачте, дебільне самогубство. - І тим не менш, я ризикну.

Командире, можна вас на пару слів?

- Я знаю її ще зі школи. - Ну і?

Розумієш, вона ще тоді якісь речі могла...

Я не знаю, як пояснити...

- Знати. - Що бля?

Як екстрасенс якийсь чи оця...

- відьма з Конотопа? - Я серйозно.

Якщо вона каже, що Вітер живий, то я їй вірю.

Плюс, я готовий піти для того, щоб витягнути наших пацанів.

- Ти й справді віриш в усю цю хрінь? - В хрінь не вірю, а їй — вірю.

Я дам вам координати і забезпечу вихід.

З вами підуть мої бійці.

Он якраз доброволець знайшовся.

- Ти не мусиш, я справлюсь сама. - Взагалі-то, вони і наші побратими теж.

Плюс, хочу допомогти.

- Я візьму з собою Монаха і Вакулу. - Плюс.

Готуйтеся. Виходите на світанку.

Рух.

Нормальна така дірочка.

Сюди вони точно дійшли.

- А що це? - Вхід.

- Куди? - В пекло, напевно.

А нам туди не зарано?

Не сци. Страшніше, ніж було, вже не буде.

Бляха.

Чисто.

Чисто! Рух.

Пілотка.

Хєра сє.

Якийсь совєтський бункер.

Може, Путлєр тут ховається, а не на Ялдаї?

- На Валдаї, ти... - Та однохуйствєнно.

Свіжі сліди.

Була стрілкотня.

По ходу, та команда програла.

Так, тут кульові. Дохляші, три-чотири дні.

І ті, хто залишились, пішли далі.

- Назад ніхто не йшов. - Коротше, не розслабляємось. Монах...

Тут 200.

Кайф.

Ну і красиво.

Сука.

Що там?

- Чисто. - Рух.

Рух.

- Чисто, рух. - Рух.

Тупик. Рух.

Ви гул чуєте?

Що це?

- Генератор. - І досі працює?

В совкє могли робити такі вєщі?

Тепер не роблять.

Яку ж країну просрали!

- І слава Богу. - Але ж працює, блін.

І ті, хто його ввімкнув, досі тут.

Рух.

Чисто.

Чисто.

Сорямба.

Ненавиджу цих мудаків. В мене в Голодомор в прабабці купа родичів померло.

Руки за голову, швидко!

- Що за хрінь? - Здається, цивільний.

Ей, док!

Ти норм?

Ти мене чуєш?

Фу бля! Зніміть його з мене!

Гівна кусок! Вкусив мене, сука!

- Як ти, старий? - Я подохуєл.

Ну, тобто, вражений. Дуже вражений.

Що це, бляха, таке? Чувак, я тобі бошку скрутив нахуй!

Треба в голову, як в кіно про зомбі.

Я не впевнений, що це зомбі.

Стоп, зомбі? Ви це серйозно?

Мене, взагалі-то, цей урод вкусив!

Може, в нього метаболізм поганий.

Метаєблізм! Я бачив в кіно, що буває після таких укусів.

Дай я гляну.

- О-о... - Що?

- Руку треба буде ампутувати. - Що?

- Прям всю руку? А може, там якось... - Дельта-1, на зв'язок.

Я жартую.

Зараз я перев'яжу — і будеш жити, кіноман хрєнов.

Не смішно. От взагалі, ні хєра не смішно зараз.

Дельта-1, на зв'язок.

- Треба йти далі. - Куди йти?

А якщо там ще більше цих уродів? Рєбята, треба валити звідси.

- Джміль, дай скотч. - Там наші пацани.

- Та їх, мабуть, давно вже з'їли ці уйобки. - Не з'їли.

Ти звідки знаєш?

Я не просила вашої допомоги.

Ну охуєть. Вона не просила.

- Так, давайте всі заспокоїмося і вирішимо. - Та хулі тут вирішувати?

Суватись в бункер з зомбаками — це повний долбоєбізм.

Ви чуєте стук?

І що?

Це азбука Морзе.

- Я не шарю. - Я шарю, тихо.

Це сигнал SOS.

Його подає хтось живий. Той, хто не зомбі.

Блін, Монах, мене вкусили.

- Може, я теж зомбі стану? - Вакула, ти норм, чуєш?

Повернемось — я тобі уколів 40 влупашу в живіт, щоб ти не сказився.

- Плюс? - Плюс.

А зараз пішли.

Фу, бляха.

Ждіть!

Ну в біса. Двері.

- Ще кімната. - Плюс.

Рух.

- Чисто. - Плюс.

Відкрита.

Житлова частина. Відпочивають. Рух.

Тут працювало до хріна людей.

Ну ахуєнчик. Значить, тут до хріна зомбаків.

Не факт, що це зомбі.

- У нас явних доказів поки немає. - А хто?

Може, Таїсія Повалій?

Хто? А, це щось на вашому, на олдскульному?

Вакула!

Що за фігня?

Марино, чого стоїш? Заходь, я вже на стіл накрила.

Мамо?

Сідай, обід холоне.

Ти жива?

Марино, що за дурні питання?

О, Марино, привіт.

Як справи?

...про створення Донецької народної республіки та пригрозили...

Марино, в тебе все нормально?

...ввести війська до Донецька. Вони, зокрема, вимагають...

Я просто...

дуже скучила.

Привіт, Марино.

- Малий, і ти тут? - Та ні, це ти тут.

Давай в схованки грати? Ти мене ніколи не знайдеш.

Я знайду його.

Я знайду тебе.

Я знайду тебе.

Ні...

Що ні, Марино? Ти не будеш їсти?

Цього не може бути.

Це все неправда.

- Марино, що ти таке говориш? - Так, досить.

Ти й так вже все зіпсувала.

- Хочеш ще? - Ні.

Ні...

Мамо?

Нащо бабуся передала тобі свій дар?

Якщо ти не змогла передбачити, що той снаряд прилетить просто сюди.

Я так довго чекала, я так довго чекала, щоб сказати...

що це ти винна.

Ти.

Всі навколо тебе помирають, Марино. Де твій брат?

Це ти винна в усьому!

Ти винна, Марино! Ти винна.

Неправда.

Моя мама мене любила. Геть з моєї голови.

Вакула! Монах! Джміль!

Припини! Твою мать!

Вставайте!

Швидко! Монах!

Швидко туди!

- Джміль. - Забери.

Що ти бачив?

Я... Я не певен...

Наче йшли на човні на той берег...

і човен перевертається, а я

ні хєра плавати не вмію, і вода прям отак почала...

Коротше...

Монах.

Я побачив всіх своїх пацієнтів...

яких колись не врятував.

Що?

Ну так, я щось там бачив, не пам'ятаю...

Та хрін з ним, що це взагалі було?

Це була наведена ілюзія. На нас намагались вплинути психічно.

Психічно як?

Тут була якась...

істота. Це вона створювала нам ці видіння.

Видіння?

Це все було як по-справжньому.

Якщо воно повернеться, що ми будемо робити?

- Те, що й зараз. - Що й зараз?

Сидіти, пиздіти і в стінку втикати?

- Я витягну вас. - Яким макаром?

- Як? - Тихо.

Пацани...

- В неї дар. - Що?

Джміль, тю, їбать... Диви, в мене теж є дар.

Оп-оп... Магія, блять.

Ще можу джина випустить і пісюном посвистіть, показать нахуй?

Вакула, харош дурєть!

Мара, поясни. Поясни!

Так, інколи я відчуваю або зчитую через дотик якісь події,

минулі, майбутні, здебільшого погані.

Мужики, ви що, серйозно?

Окей.

В якій руці патрон?

Докажи, що в тебе є дар. В якій руці патрон?

Вакула, що за дєтскій сад?

Ну це ж легко, як інтуїція. В якій руці патрон?

А от і ніхуя, блять!

Вакула,

у тебе ще не було сексу, і ти дуже боїшся, що хтось із побратимів про це дізнається.

Ну не встиг!

Що тут такого?

Та я в 18 пішов воювати!

Що, я пройшла перевірку?

- Гм? - От скажи мені...

Дублювання маси на акумулятор — це теж через дар?

Це досвід.

А чому ти даром своїм не користуєшся постійно?

Тому що сама не знаю, як це працює.

У 14-му...

у Донецьку кацапський снаряд спалив мій будинок разом із батьками.

А я нічого не відчула.

Тільки брата змогла витягти.

Але ж його витягнула.

А це?

А це вже нагадування.

Прокляття, а не дар.

Джміль?

Блять, в неї реально дар.

Ще в такій сраці ми з тобою не були.

Все буває вперше. Навіть у нас з тобою.

Весела у нас компанія.

Мара, яка має якийсь дар і навіть згадувати про нього не хоче.

І малий Вакула, який проміняв свою молодість на війну і смерть.

І твої пиздуваті анекдоти.

Розумієш, старий, у нас немає варіантів.

- Хто, як не ми? - Ніхто, крім нас.

Вакула, повернемося — підеш у відпустку.

Командир?

Та підеш, підеш.

На два дні.

Ніхрена собі. Скільки їх тут?

Десять плюс.

- І три кімнати. - Чуєш?

Звук наче з тих дверей.

Заходимо?

Не вийобуйся.

Панове, бережемо патрони.

- Одиночними прицільно в голову. - Плюс.

Працюємо.

Ану, скажи «паляниця».

Тримай, совєтський мудозвон.

Я сказав економити БК.

Командир, я економив. Просто він з першого разу не поняв, падла.

- Руки, сука! - Руки!

- Хто ще в приміщенні? - Я один! Не стріляйте.

- Ти хто такий? - Карлов Володимир Борисович.

Вчений, Москва. Хімія, біологія...

Як потрапив сюди? З російськими військовими?

- Так точно. - Тут ще були наші. Де вони?

Я не знаю. Все трапилося надто швидко.

Вибачте, у вас не знайдеться чогось поїсти?

Дякую. Щиро дякую.

- Не поняв. - Я після інституту

три роки за розподіленням працював у Тернополі.

Там довелось навчитися балакати на вашому.

Довелося навчитися, блять?

Я можу й далі говорити російською, щоб ви не нервувалися.

Йоб твою мать, він що, знущається? Руки підняв!

- У мене немає зброї. - Тупе, блять? Руки!

Обережно!

Це інсулін. Я діабетик.

Це різні наукові записи.

Що таке?

Тут проводили досліди на людях.

Слухай уважно. Ти розказуєш,

а якщо відчую, що брешеш, я відірву руку і засуну тобі в сраку. Ти мене почув?

- Почув? - Добре.

- Це ж не твоє. - Батька.

Він тут працював. Видатний радянський вчений.

Це місце називалось «Каховський об'єкт».

Він був побудований ще за часів Холодної війни.

Тут намагалися зробити препарат, за допомогою якого

можна було зі звичайної людини зробити суперсолдата.

- Ох! - Ви використовували звичайних людей

як піддослідних?

Ну, не людей, а...

зеків, політичних... таких.

Ну, все, як і зараз, правильно?

- Я бачила жінку. - Ну, так.

Було два напрямки дослідів.

Перший — це створення безстрашного солдата чоловічої статі.

І другий напрямок — розвинення у жінок-піддослідних

властивостей психічного впливу.

Чоловіки для другого напрямку виявилися непридатними.

Коли їм вводили препарат, вони перетворювалися на...

Зомбі.

Хай буде зомбі. Батько казав, що на третьому рівні

є цілий відстійник невдалих зразків.

Ну-ну, припустимо. А що ти тут загубив?

Я вчений. Я хотів довести до кінця справу батька.

Продовжити ставити експерименти на живих людях?

- Чучєло. - З цим ми ще розберемося. А поки...

- Де наші військові? - Ваші люди побігли до їдальні.

Я теж намагався врятуватись, тому не дуже помітив.

Руки!

- Де їдальня? - На другому рівні.

Веди.

Ти поняв? Генератор таки не совєтський,

- німецький. - Це ж «совєти».

Крали все, що бачили.

- Ніхрена собі. - Ніхрена собі.

Астра.

- Що це? - Швидко не поясниш.

Ну нахрін.

Ми на стартпаках!

Та ви вляжетесь чи нє?

Пішов!

- Ти щось нам не то розказав? - А ви нічого не питали.

- Питаю, бля! - Добре.

Усіх жінок ділили на кілька груп.

По крові. В кожній групі розвивали свої здібності.

Для зручності групи називали іменами квітів.

Ага. Герані, тюльпани, піони...

- Флористи грьобані. - Щойно ми бачили Астру.

Вона здатна виробляти речовину,

яка активує процес регенерації в тілах солдатів.

Також з допомогою цієї речовини

вона може підкорити собі будь-який розум.

- Що? - Це якщо вона на тебе наригає,

то ти на зомбі перетворишся, і та срака буде тобою керувати.

- Фу, бля. - А інші?

Була ще Фіалка.

Вона була здатна чинити на ворогів психогенний вплив.

- Викликати видіння, ілюзії. - Угу, ми з нею вже познайомилися, і?

І ще була третя — Рута.

Найнебезпечніша.

Вона могла руйнувати і змінювати молекулярні зразки об'єктів

однією силою думки.

На жаль, жодної Рути зберегти не вдалося.

Було мало спроб. Для Рути потрібна була рідкісна група крові.

Така, як у вас.

З нульовим резус-фактором.

На відміну від інших об'єктів

жіночої статі, які втрачали свою особистість, Рута єдина

залишалася в своїй людській свідомості.

Але навантаження було настільки великим,

що через годину наступала смерть мозку.

Але останній Руті цієї години вистачило, щоб повбивати тут усіх.

Це вже потім прийшла Астра

і всіх регенерувала.

- Бачу, тобі це подобається. - Що саме?

Сама ідея експерименту. Вбиті, спотворені люди.

Дівчинко моя,

це лише витрати, необхідні для досягнення великої цілі.

Хоча що ваше покоління може знати

про велику ідею, велику ціль, велику країну!

Особисто ти готовий зараз здохнуть заради великої цілі?

Я чогось так і думала.

Пішли, великий пєтушара.

Заходим вправо.

Так, рух.

Сука, я пустий!

- Ти прям ніндзя. - Ага, коли патрони закінчаться,

всі самураями станемо.

Тупик.

Агов, є хто живий?

- Вітер! - Я б на вашому місці не шумів.

Я б на твоєму місці не пиздів.

- Мара! - Джміль, є гранати?

- Звісно ж є. - Підривай двері.

Ви що? Збіжаться об'єкти з усього комплексу.

- Ви не розумієте, що ви робите! - Та закрий вже свою хліборізку.

А якщо він правду каже?

Він там. І, можливо, поранений.

Підривай.

Малий.

Дай дві.

Вітер, ти тут?

Я знаю, що ти тут.

Виходь, це я, Марина.

- Пішла нахєр! - Стій!

Не стріляйте.

Все.

Це я.

Марина.

Я сказав відвали, сука!

Відвали, сука!

Як ти мене назвав?

Пусти, все-все. Я поняв, що це ти, Марина!

- Ну привіт, братику. - Я думав, ти глюк.

- Тут ходить якесь чмо... - Фіалка?

Яка Фіалка?

- Ти це бачиш? - Так.

Блять.

- Так, ану, злізла з нього швидко! - Бум, свої, опусти зброю!

Джміль?

Злізь з мене.

Пацани, ви що, за нами?

Ми з Мариною, а вона — за тобою.

Я щось сильно сумнівався, що ти прийдеш.

- Привіт, хлопці. - Радий бачити ваші пики.

Це Марина, моя сестра.

Марина?

А він про тебе ніколи не розповідав.

Хуйові справи, ви двері зламали.

Нічого, давайте накидаємо якогось гамна, щоб ці уйобки не пролізли сюди.

Тут сів.

Дякую. Підарів, які разом з оцим гандоном були,

ми одразу поклали.

Але на стрілянину набігло дохєра дохляків.

Набої майже скінчилися. Ми забарикадувалися.

А потім прибігла ця...

- Фіалка? - Фіалка.

Сука, я таких галюнів в жизні не бачив.

Шева он ледь не застрелився.

Вітер нас туди відтягнув, там на кухню вона ніби не дістає.

А потім вихопив ніж і...

Пацани, а вас зомбі не кусав?

- В сенсі? - Ну, в сенсі, зубами.

А, ні, в мене кульове.

- Блін, чого саме мене вкусив? - Ну, бо ти молодий і красівий.

Ну, «красівий» це не про нього.

Значить, тому, що ти лох.

- Чуєш, професор... - Га?

- Що? - Мене зомбі вкусив. Я що, теж зомбі стану?

Вакула, допомогти?

Дай руку.

Йди в сраку.

Смішно, блін.

Досі бережеш бабусину шпильку?

Так і знав, що ти прийдеш.

Сука, по ходу, знову дохляки поперли.

Реально доведеться в штикову мочити.

Це ж військовий об'єкт.

Тут має бути зброя. Карлов?

Збройна кімната на третьому рівні.

Сходи он там.

Отже, доведеться йти

- через них. - Або...

Я там бачив трубу для сміття. Ну, сміттєпровід.

І вона, здається, веде на нижній рівень.

Покажи.

За мною.

Невисоко.

Там наче контейнер.

Ну що, спробуємо?

- Усім немає сенсу йти. - Підем вдвох.

Так. Я і Джміль.

- Карлов. - Га?

Підеш з нами, покажеш дорогу.

Ага, щас.

Оце я тільки по смітниках не лазив.

- Ну то якраз самий час починати. - Так, стопе. Марино, це моя ідея.

- Я придумав, я й піду. - Ти?

Джміль, готуємось.

- Що, командир? - Малий, рюкзак знімай.

Ага.

- Джміль туди навіть не пролізе. - Малий, якого хєра?

- Вітер. Я не малий, щоб мені наказувати. - Ти від мене втік, як останній гівнюк.

І знову вляпався в гівно. З мене досить.

- Вдома поговоримо. - А ти не знаєш, чого я від тебе втік?

- Шева, Бум! - Так.

Готуємось.

- Ти що, бля? - Спокійно.

Заспокоїшся, а потім поговоримо.

- Блять, це вже занадто! - Ні, Шева!

А ти не лізь. Це сімейні справи.

Плюс?

- Монах, приглянь за ним. - Плюс.

Погнали.

Монах за старшого.

- Всі інші — не вийобуватись. - Плюс.

- Дядя, ноги. - Та куди ти...

Ніхуя собі, блять. Ще й в'їбала.

Нормальна дисфункціональна родина.

Так?

Добрий вечір.

Чисто. Давай Карлова.

- Вилазь. Швидше! - Та краще б руки розв'язала.

Може, тобі ще й автомат дати?

Яка гидота.

Цю гидоту створив твій батько.

Ледве проліз.

Ага, чисто. Гарна ґаздиня.

Це що, крематорій?

Тут спалювали сміття і невдалі зразки.

Тобто людей.

Формально людьми вони вже не були.

Марина...

Скількох же тут вбили?

Велика ціль?

- Так? - Якби тоді все вийшло,

СРСР ніколи б не розпався.

Росія і Україна завжди були б разом.

Ну давай, пиздани ще щось.

Джміль, відпусти його.

Вітер...

Вітер.

- Вітер? - Ану, дай допоможу.

Вакула, ну харош.

Поміг.

Ти мене чуєш?

- Відповідай. Ти в нормі? - Так.

- Так. - Добре.

От сестричка тебе приложила.

Хєр з нею.

Що, вона завжди так з тобою?

- Та блять... - Га?

Вона після смерті батьків вирішила, що...

має стати мені типу як матір.

- Розумієш? - Розумію. І тебе розумію, і її розумію.

Але вона вічно...

Пацани, давайте якось ще більше цю хрінь забарикадуємо.

Плюс.

Добре.

Тихо!

Чого це вони притихли, га?

А оце уже мені не подобається.

Киньте БК! БК на кухні. На кухні гранати.

- Вакула! Вакула, ти норм? - Так!

Працюєм.

♪ Моє серце завжди з тобою Буду битись в один ритм! ♪

Ти хочеш моєї плоті?

Сюди.

Монах!

Сука мала!

Фу, блять, як ти смердиш.

Вакула, я один не впораюсь!

Вакула, ріжок, блять! Сюди!

Вакула, граната!

Покажи свій багатий внутрішній світ, сука!

Монах!

Монах, старий! Блять, старий, вибач!

- Монах, що робити? - Вакула!

Ні-ні-ні, не вмирай!

Вакула, йоб твою мать, допоможи, бо ми тут зараз всі здохнем!

Сука!

- Шева, контроль! - Плюс!

- Вітер. - Давай.

- Чисто. - Чисто.

Здається, тут.

- Ти ж казав, що їх тут дохріна. - А ти кинь гранату.

І буде тобі ціла

- першотравнева демонстрація. - Та завали ти вже їбало.

- Потримай. - Ні!

Далі я.

Допоможіть, будь ласка!

- Допоможіть! - А мені що?

Ви без мене тут пропадете!

Чисто.

Круто?

Я в учебці вчився з ножем працювати, а всі казали: «На хрін нада».

- А ось. - А я бачу,

вийобуваться ти теж в учебці навчився.

Главне щас повипендрюваться

перед дівчиною.

- Та завали вже! - Та завали вже!

Зброярня?

Пішли.

- Код знаєш? - Звичайно ні.

Нахєр ти нам тоді всрався?

Може, в папкіному нотатнику?

Ти думай, думай, професор.

- Ну як? - Хуйово.

- А де Бум? - 200.

Сука...

- А що з Монахом? - Бочка з гівном його забаранила.

А де він?

Де Монах?

Монах, ти чого?

Старий, прокинься!

Старий, будь ласка!

Монах... Я знаю, що ти тут.

Борись!

Я не можу.

Воно управляє мною.

Ти ж казав, що страшніше, ніж було, вже не буде.

Живи, малий.

Що тепер?

Хз. Чекаємо, поки повернеться Джміль з його сеструхою.

Бля! Вони будуть повертатися через сміттєпровід,

там тепер купа дохляків.

Це буде дуже хєровий сюрприз.

- Блять, да, треба попередити. - У нас півріжка.

- Дробаш. - Ніж.

Виходим через вентиляцію. Світло!

Так, я піду перший, перевірю і дам сигнал.

- Плюс? - Плюс.

Мара...

Мара!

Ми відкрили.

Ні хріна тут немає.

Є тільки ось...

«Система ліквідації об'єкта».

Знову забула спитати?

Ну звичайно, що тут є система самознищення.

Всі приміщення накачуються газом, а потім підпалюються.

Солдати, мабуть, просто не встигли.

Сука.

«Совєти» навіть самознищитися нормально не змогли.

Потім була збудована дамба,

- і ви б ніколи не знайшли це місце... - Якби ви її самі не підірвали.

Єдине, що ви можете, — це гадити і брехати, що тоді, що зараз.

Господи, як діти малі, чесне слово...

В головній лабораторії може бути бойовий комплект.

Ну? Ідемо?

Бля...

Спочивай з миром, Мікі Маус.

Вітер!

Вітер, ти як?

Бля, треба лізти.

По ходу, да.

- Давай руку. - Та бля, лізь вже. Сука.

Швидше рухайся.

- Марино, ходи до столу. - Доцю, сідай.

Марино?

Фіалка...

Хрін тобі це вдасться.

Геть з моєї голови.

Вбий мене!

Вбий мене.

Ай, моя голова...

Ти знав, що вони забирали дівчат просто з вулиць.

Обирали тих, у кого група крові підходила.

І? Що це змінює?

Джміль.

Роман.

Джміль!

Чого він не приходить до тями?

Батько описував,

що деякі люди залишалися в такому стані назавжди.

Тільки не вздумай...

себе звинувачувати.

Ні в моїй смерті,

ні в чиїйсь іншій.

Знай,

що ти зробила усе, що могла.

І що ти —

найкраща з усіх, кого я знаю.

Ти...

Я...

Я знаю, хто ти.

- Я... - Мовчи.

А що це взагалі було?

Фіалка.

Фіалка?

Дякую тобі.

Треба йти.

А де Карлов?

- Звалив. - Старий ватнік.

- Сука, і калаш мій стирив! - І мій рюкзак.

Ну, тепер справа честі — його знайти.

То знайдемо його.

Сука...

Тихо-тихо! Не стріляйте! Це я, Вітер! Це свої.

Блять, малий. Якого хєра тут?

- Марин, послухай... - Ти де мав бути?

Повертатися тим шляхом не можна, там тепер зомбаки.

Ти мав сидіти і чекати нас там.

Ми і сиділи, але вони рознесли барикади. Монах і Бум загинули.

Що?

Ви знайшли БК?

Склад пустий.

Марино, я все розумію, але...

- Ти не зможеш все самотужки. - Вибач.

Я просто за тебе хвилююся.

Треба знайти Карлова.

Ви що, Карлова проїбали?

Старий, це ні хріна не героїчна історія.

Пішли, нарешті, знайдемо цього ушльопка.

- Чисто. - Я.

Вакула, шмаляй.

Професор, виходь.

Ми не зробимо тобі боляче.

Чого це?

Ну або зробимо.

Карлов.

Давай здавайся і не вийобуйся.

Росіяни не здаються!

Здаються, коли пизди получають.

Ну вот і всьо.

Інсулін, значить?

Кацапи брешуть кожен раз, коли відкривають рот.

А я зараз просто виллю цю хрінь.

Ні, я б не радив.

За допомогою батькових записів

мені вдалося удосконалити формулу.

Мені потрібен був тільки оригінал препарату,

аби довести експеримент до кінця.

Вдосконалив, і що?

- Нова формула рак лікує? - І не тільки рак.

Новий препарат модернізує організм,

не вбиваючи при цьому

людську свідомість, як це було раніше.

Тобто ці зомбі мали стати ще й розумними?

Охреніти. А ти знаєш, я передумала виливать.

Думаю, що нашим вченим буде цікаво глянуть на це.

Ні! Я не дозволю.

Препарат належить мені.

Заспокойся, Карлов. Ну, отримаєш пожиттєве, чи скільки у нас там дадуть.

- Але це краще, ніж здохнуть тут. - Заткнись!

Як я вас ненавиджу, нацистів довбаних!

Разом зі всім вашим

колективним Заходом!

♪ Союзом незламним ♪

♪ республіки вільні... ♪

Схоже, цей божевільний професор все. Несіть наступного!

Став харошим рускім.

А міг би так багато корисного розказати.

Нічого немає.

- Старий мудін брехав. - Та він просто хотів дійти до лабораторії,

щоб забрать препарат.

Треба списи якісь робити, в рукопашку йти.

Блін, класно ти це придумав.

Це що за хрінь?

Красунчик.

♪ Навіки з'єднала Велика... ♪

Працює.

Я все відчуваю. Я відчуваю

всі об'єкти у цьому комплексі.

Я можу ними управляти.

Валіть його.

Ну хоч цього разу вбили?

Що це?

Це я покликав.

Я не дам вам піти.

На вихід.

Сука...

- Готові? - Ага.

За мною.

А, блять!

- Не схоже, щоб тут був вихід. - Так і є.

Приготуйтеся

стати одними

із нас!

Я до вас все ближче,

браття!

Заїбав вже цей брат.

- Вакула, дробаш. - Плюс.

Ви залишитесь тут!

Двері довго не витримають.

Спробуємо трохи виграти часу.

Вітер, дай.

З обох флангів придушуєм вогнем.

Монах би тобою пишався.

Ти... теж мене вибач.

Мені шкода, що тобі довелося це все...

Кінчайте свою мелодраму. Вітер, допоможи.

Впіймав!

Оце так змінилася ситуація.

Вітер!

Ні!

Ні!

Іди до пекла!

Біжи!

Здохни, сука!

Здохни!

А знаєш, що буде далі?

Не буде ні України,

ні Європи, ні Америки,

тільки союз країн світу

під керівництвом великої Росії.

Але ти цього вже не побачиш.

Кінчайте свою мелодраму. Вітер, допоможи.

Для Рути потрібна була рідкісна група крові з нульовим резус-фактором.

Таким, як у вас.

Мара! Мара, що ти робиш?

Впіймав!

Оце так змінилася ситуація.

Вітер!

Іди до пекла!

Відпусти його, тварюко.

Я сказала відпусти!

Рута...

Ідіотка...

Ти вже мертва!

У мене є година, цього вистачить.

Горіть у пеклі разом зі своїми великими цілями.

Повертайся в СРСР, срань.

Джміль, ти як?

Плюсяра. Шева?

- Що це взагалі було? - Це буде довго пояснювати.

- Ти як? - Нормально.

- Можу рухати пальцями на лівій нозі. - Ну все, охуєнно.

- Що ти, воїн? - Нормас.

Що там з Мариною?

Зараз дізнаюся. Сиди, не рухайся.

Як ти?

Може, в зошиті Карлова

є щось про те, як тебе врятувати?

Вже неважливо.

Ви ж хотіли знати, як працює мій дар.

Та і я теж.

Ти коли обійняла Вітра, ти ж все побачила?

Ми всі загинули?

Але...

... Мав же бути якийсь інший вихід.

Він мені не сподобався.

- Ром... - Га?

- Я коли тоді там до тебе доторкнулася... - Вибач.

Ні-ні.

Я не повірила, що хтось колись...

- прийме мене такою, яка я є. - Марин...

Ви будете жити.

Я обіцяю.

Треба йти.

У нас мало часу.

За мною.

Швидко, бляха.

Запускай газ.

Ніхєра собі бадабум!

Давай поближче.

Лікарі кажуть, у неї смерть мозку.

Джміль, що будемо робити?

Не знаю.

Пішли, подихаєм, подумаєм. Добре?

Ти мала померти.

Але в мене на тебе інші плани.